Під лідерством розуміється механізм взаємодії лідерів і відомих. Основними аспектами лідерства є: *здатність лідера точно оцінити ситуацію, знайти оптимальне рішення проблем, що стоять, мобілізувати людей на виконання рішень; *ухвалення відомими ідей лідера, готовність свідомо і добровільно підкорятися йому.
Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, робить вплив на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому.
Політичне лідерство - це процес взаємодії, в ході якої одні люди (лідери) знають і виражають потреби і інтереси своїх послідовників і через це володіють престижем і впливом, а інші (їх прихильники) добровільно віддають їм частину своїх владних повноважень для здійснення цілеспрямованого представництва і реалізації власних інтересів. Механізми формування політичного лідерства:вибори,партійно-політична діяльність,діяльність у громадсько-політичних організаціях і рухах,засоби масової інформації,політичні технології.В структурі політичного лідерства можна виділити три основні компоненти: особові якості лідера, інструменти здійснення влади, ситуацію, в якій діє лідер, і вплив якої випробовує. Залежно від комбінації цих трьох компонентів залежить ефективність його діяльності. Лідер повинен володіти певними якостями. Якості лідера дослідники об'єднують в три групи - природні, етичні і професійні. До числа природних якостей відносяться - сила характеру, рішучість, інтуїція, магнетизм особи. До числа етичних - гуманізм, відповідальність, чесність. До професійних якостей учені відносять аналітичні здібності, уміння швидко і точно орієнтуватися в обстановці, компетентність, гнучкість, готовність до компромісів.
Політична свідомість
Свідомість — це вища, властива лишелюдині, форма відображення об'єктивної дійсності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо, які відображають об'єктивне становище індивіда, соціальних спільностей, суспільства в цілому. Політична свідомість є однією з найважливіших форм суспільної свідомості.Вона відображає політичне буття людей і може бути визначена як сукупність знань, ідей, поглядів, орієнтацій та установок індивідів і соціальних спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця в ній. Політична психологія — це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади.Зміст політичної психології індивідів і соціальних спільностей виявляється в їх політичній поведінці.Другий з основних структурних елементів політичної свідомості — політична ідеологія. Для визначення місця ідеології в політичній культурі, її ролі в політичному житті суспільства з'ясуємо спочатку, що таке ідеологія взагалі. Ідеологія, зазначається у «Філософській енциклопедії», — це «сукупність ідей і поглядів, які відображають у теоретичній більш чи менш систематизованій формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного і служать закріпленню або зміні, розвитку суспільних відносин. Основою ідеологічного відображення дійсності є певні суспільні інтереси. Буденна політична свідомість — це несистематизовані масові уявлення про політику. Групова політична свідомість — це свідомість різних соціальних спільностей людей. Соціальну базу масової політичної свідомості складає маса як сукупність індивідів, котрі належать до різних соціальних спільностей і беруть участь у конкретних політичних процесах.
Політична культура та типологія
Політична культура— це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.Термін «політична культура» вперше увів до наукового вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід Гердер.
Типологія політичної культури Є. Вятра:Традиційна політична культура виступає у трьох різновидах:1. Традиційна племінна культура.2. Традиційна теократична культура.3. Традиційна деспотична культура.Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип — політична культура станової демократії. Різновиди політичної культури станової демократії: патриціанськакультура деяких грецьких міст, республіканського Рима й деяких італійських міст середньовіччя, а також дворянськаполітична культура, наприклад у Польщі, Англії, Росії епохи пізнього середньовіччя і раннього періоду нової історії.Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масовуполітичну культуру — культуру не якоїсь класової меншості, а широких верств суспільства. Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичнийта автократичний.Для першого типу характерні активність громадян, їх включення у політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, а також принципу контролю громадян за діяльністю держави.Автократичнийтип буржуазної політичної культури є запереченням буржуазно-демократичного типу. Типологія політичної культури Г. Алмонда і С. Верби: Паройкіольний(від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Підданський типполітичної культури вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему.Активістський типполітичної культури вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.Змішаним типом політичної культури є й так звана громадянська культура.
Визначальна функція політичної культури — вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Призначення політики в цілому, політичної культури зокрема, — узгодження багатоманітних соціальних інтересів, забезпечення єдності й цілісності суспільства. В узгодженні соціальних інтересів, забезпеченні стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи знаходить свій вияв нормативно-регулююча функція політичної культури. Реалізується вона за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Виховна функція політичної культури, або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин. Суть комунікативної функції виявляється в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою. Прогностична функція політичної культури полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей, притаманних їм ціннісних орієнтацій та оцінок політичних явищ і процесів можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки в тих чи інших конкретних соціально-політичних ситуаціях. Реалізація цієї функції потребує постійного вивчення і врахування в діяльності всіх владних структур стану політичної свідомості різних соціальних спільностей, притаманних їм інтересів і прагнень. У західній політології цінність вивчення політичної культури вбачається саме у її здатності передбачати політичну поведінку людей.
