ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
Макрорівень життєдіяльності людини просторово охоплює межі географічної оболонки планети Земля та ближній космос – від найглибшої свердловини в її надрах до найвищої стаціонарної орбіти штучного космічного супутника – й виявляється в системах відносин та взаємодії населення планети й природи на глобальному (від французького – загальний, всесвітній), субглобальному й регіональному рівнях.
До основних чинників, що сприяли виникненню глобальних проблем життєдіяльності людства, можна віднести: швидке зростання чисельності населення (демографічний вибух), яке до того ж характеризується нерівномірністю в регіонах світу й окремих країнах; співвідношення чисельності населення та обсягу продуктів харчування (продовольча проблема); стійке нарощування промислового й сільськогосподарського виробництва; збільшення обсягу видобутку корисних копалин; житлове, промислове будівництво й прокладання нових транспортних магістралей і комунікацій; забруднення навколишнього природного середовища тощо.
Причинами перелічених явищ є нерегульований приріст населення в багатьох країнах світу, низький рівень впровадження ресурсо-енергозберігаючих виробництв, незначне використання екологічно чистих технологій, швидка урбанізація населення зі стрімким зростанням міських агломерацій і створенням гігантських мегаполісів, скороченням сільськогосподарських і природних угідь, бурхлива автомобілізація, мілітаризація економіки окремих країн; неефективна регіональна економічна політика як на макро-, так і на мікрорегіональних рівнях тощо. Отже, глобальні є комплексом загальнолюдських проблем як щодо світу в цілому, так і щодо його окремих регіонів і країн.
У просторовому аспекті глобальні проблеми людства є взаємопов’язаними – вияв якоїсь з них у будь-якому місці планети обов’язково спричинює «ланцюгову реакцію”, наслідки якої можуть через деякий час спостерігатися за сотні й тисячі кілометрів від місця її виникнення. Через це проблеми техногенного забруднення атмосфери й «парниковий ефект», пересихання Аральського моря внаслідок хибних меліоративних заходів, розвиток процесів опустелювання «наступ пустель», забруднення Світового океану (аварія 2010 р. на морській нафтовидобувній платформі Deepwater Horizon в мексиканській затоці компанії British Petroleum), а також наслідки великих техногенних аварій (як наприклад на АЕС – Чорнобильській 1986 р. та Фукусімі-1 2011 р.) й інші подібні швидкоплинні катастрофічні й пролонговані природні й антропогенно-техногенні події й процеси не можна розглядати як локальні, регіональні, що не спричинюють масштабних негативних наслідків у просторі й часі.
Глобальні проблеми життєдіяльності людства мають різноманітне походження. Частина з них пов’язана із взаємовідносинами всередині самого світового співтовариства, тобто вони є складовими системи «суспільство – соціальне середовище». Основні серед них – відвернення ядерного конфлікту, демографічна проблема, подолання відсталості країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, боротьба проти наркоманії та наркобізнесу, проти злочинності й тероризму. Друга частина цих проблем є відображенням кризи у взаємовідносинах у системі «суспільство – природне середовище». Провідні серед них – це екологічна, енергетична, продовольча, ресурсна. За винятком глобальної проблеми відвернення ядерної війни, всі інші еволюціонують висхідною траєкторією, тобто загострюються. Це загострення відбувається шляхом кількісного зростання таких проблеми, що при накладанні на інші призводить до стрімких кількісних та якісних змін на гірше внаслідок синергічних ефектів.
Глобальні проблеми життєдіяльності людства відрізняються від інших не лише своїми масштабами та інтенсивним розвитком, характерною їхньою особливістю є те, що всі вони належать до класу емерджентних (від англ. emergence - виникнення, поява нового) проблем, для подолання яких немає вільних матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів.
Глобальні проблеми сучасності визнано світовим співтовариством. Для їх розв’язання створено міжнародну правову основу під егідою ООН, організаційні структури й наукові центри як національного, так і світового значення. За оцінками експертів ООН, на подолання всіх глобальних проблем сучасності людство вже зараз мало б витрачати більш як 1 трлн доларів США щорічно, що втричі перевищує загальну суму річного приросту ВНП усіх країн світу.
Ця обставина породила тривожні, навіть песимістичні прогнози. А втім, існує низка заходів, які дозволяють сподіватися, що людство здатне витримати іспит на виживання та забезпечити безпеку своєї життєдіяльності надалі. Насамперед це формування у світового співтовариства нового планетарного мислення, розробка принципово нових наукових технологій, постадійне розв’язання глобальних проблем сучасності, диференційоване визначення пріоритетів для країн і регіонів світу, різке підвищення ефективності акцій міжнародних органів, суспільних рухів, тенденція до зниження військових витрат і вивільнення частини необхідних ресурсів тощо.
Крім того, всі глобальні проблеми життєдіяльності людства є взаємопов’язаними і розв’язання однієї з них послаблює напруженість в інших. Так, за розрахунками, одиниця коштів, ефективно вкладених у вирішення демографічного питання, заощаджує три одиниці у витратах на подолання екологічної кризи.
Отже, до глобальних проблем життєдіяльності людства належать природні, природно-антропогенні та антропогенні проблеми сучасності в системі «суспільство – соціальне середовище» (проблема війни і миру, тероризм, глобальна злочинність, демографічна проблема) та «суспільство - природне середовище» (екологічна, енергетична й продовольча проблеми, проблеми освоєння ресурсів Світового океану, збереження генофонду планети й глобальні ефекти стихійних лих та катастроф), які становлять реальну загрозу існуванню цивілізації або перешкоджають її нинішньому економічному, соціальному та духовному розвитку. Безпека життєдіяльності людства неможлива без їх розв’язання, і це вимагає, з одного боку, співробітництва всіх держав та їхніх урядів, а з іншого – особистої участі кожної окремої людини. Розглянемо їх більш докладно.
Проблема війни й миру
Війна - це збройна боротьба між: державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова - крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
Військово-політична конфронтація й пов’язана з нею гонка озброєнь є найближчою загрозою життєдіяльності людства. З розпадом Радянського Союзу ця конфронтація втратила ті реальні геополітичні основи, які в період «холодної війни» породжували воєнне протистояння. Базою конфронтації залишаються «образ ворога», недовіра й стереотипи минулого. Хоч воєнно-політична конфронтація й не привела до третьої світової війни, але породила багато локальних збройних конфліктів, що завдали колосальних збитків розвитку людства. За період з1945 р. до 2000 р. сталося понад 300 таких конфліктів, в яких потерпіло понад 10 млн осіб (убитих, поранених, скалічених). За цей час витрати на гонку озброєнь перевищили 7500 млрд доларів США. У 2000-х рр. на кожного жителя планети, в тому числі й немовлят, припадало, за різними підрахунками, від 4 до 15 т вибухівки (в перерахунку ракетно-ядерних засобів на звичайну вибухову речовину).
Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення й звичайних озброєнь. Активно розробляються нові види бойової техніки. Відбувається «розповзання» передової військової технології по планеті, вона потрапляє в зони політичної напруженості й нестабільності, стає доступною для міжнародних екстремістських і терористичних організацій. За різними оцінками військових аналітиків на початку XXІ ст. близько 30 країн володітимуть хімічною зброєю, 10 – вироблятимуть біологічну зброю, 15 країн, що розвиваються, зможуть мати або навіть створити самостійно балістичні ракети. Деякі держави працюють над створенням власного ядерного потенціалу.
Воєнно-політична конфронтація є ірраціональною з огляду на стратегічні інтереси безпеки життєдіяльності людства. Вона може вилитись у глобальне воєнне зіткнення. Крім того, мілітаризація поглинає значні матеріально-фінансові, технологічні та інтелектуальні ресурси, що перешкоджає ефективним діям, спрямованим на розв’язання глобальних проблем. У наш час на планеті є сім ядерних держав, що активно розвивають військові ядерні програми, це: США, Російська Федерація, Китай, Франція, Великобританія, Іран та Північна Корея.
На сьогодні у світі існує понад 50000 ядерних бойових головок - на підводних човнах та літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу. Велику небезпеку також становлять хімічна та бактеріологічна зброя.
Україна добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Тільки повне ядерне роззброєння приведе до остаточного зникнення загрози ядерної війни.
Тероризм
Тероризм (від лат. Terror - страх, залякування) - це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорстокіших методів насильства, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.
Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм - антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.
В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то після терористичної атаки 11 вересня 2001 року на США, в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став невблаганною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.
Визначити тероризм можна також як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Необхідно зауважити про можливість біологічного, ядерного, інформаційного тероризму тощо. Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:
- напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;
- захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);
- захоплення літаків або інших транспортних засобів, особливо часто туристичних (політична мотивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація — вимога викупу);
- насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);
- викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);
- політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);
- вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей);
- розповсюдження сибірської виразки, зараження населених пунктів віспою та бубонною чумою тощо.
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяли значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів в Україні караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Людині, що захоплена в заручники не повинна провокувати терористів на насильницькі дії. Найважливіше для заручника - це залишитися живим. Тому найкраще - це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок - зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки, каблучки, ланцюжки тощо). При стрілянині, відкритій терористами, слід негайно лягати на підлогу.
Глобальна злочинність
Глобальна злочинність - ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства, наркоторгівля, торгівля людьми тощо).
Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.
Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством.
Найсуворіші покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, встановлюються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо тяжких посягань. Кримінальні дані свідчать, що цей злочин (зґвалтування) має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило, в міліцію не заявляють через страх громадського розголосу, а також не хочуть переживати неприємну процедуру слідства та суду. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6 – 8 злочинів, які залишаються без покарання. Тому злочинці і коять нові й нові напади.
Слід також вказати і на такий специфічний різновид глобальної злочинності як морське піратство. Хоча осередки морського піратства мають певну географічну локалізацію (так однією з найбільш піратонебезпечних є акваторія північно-західної частини Індійського Океану вдовж узбережжя Сомалі, або так званого «Африканського рогу») його міжнародний (глобальний) характер виявляється у тому, що заручниками піратів можуть стати будь-які цивільні судна, будь-яких країн світу, і потерпають від нього фізично і матеріально представники практично всіх країн світу і зокрема України. Також вагомим чинником глобального характеру цієї злочинної діяльності є те, що подолання піратства потребує консолідованих міжнародних зусиль всього світового співтовариства.
Демографічна проблема
Демографічна проблема – це сукупність соціально-демографічних факторів сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливішими є питання народонаселення, які можуть загрожувати життєдіяльності людства вкрай негативними наслідками. Це, з одного боку, стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і з іншого – загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах.
До проблем народонаселення слід віднести також нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, неконтрольовану урбанізацію у країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.
Нерівномірне демографічне зростання в різних регіонах супроводжується інтенсивним перерозподілом світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується, тоді як частка населення регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає. Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне длянормалізації відносин між державами й для забезпечення прогресу всього людства.
У країнах Західної Європи, Північної Америки та в Японії починаючи з другої третини ХХ ст. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності значно нижче того рівня, який забезпечує просте відтворення населення. У майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.
Стрімке зростання населення у країнах, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки, приводить до подвоєння його чисельності кожні 20–30 років й ускладнює розв’язання соціально-економічних проблем. У сучасному світі існує ціла низка «парадоксів відсталості»:
1. Унаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами й тими, що розвиваються, зріс з 1: 10 у середні ХХ ст. до 1: 15 на початку ХХІ ст.
2. Інтенсивна урбанізація та стрімке зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким приростом чисельності сільського населення у країнах, що розвиваються, що у середині ХХ ст. досягало 1,4 млрд осіб та практично подвоїлося на початку ХХ ст.
3. Поряд зі значним збільшенням зайнятості, особливо у промисловості, зростає потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку ХХІ ст. кількість безробітних, а також осіб, що не мають постійного заробітку, у країнах, що розвиваються, перевищувала 500 млн осіб.
4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі з 60 % у середині ХХ ст. до 80 % на початку ХХІ ст. кількість неписьменних на Земній кулі (більшість з них живе у країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн до 900 млн осіб і може перевищити 1 млрд у середині ХХІ ст.
5. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення Земної кулі, чисельність якого в середині ХХІ ст. може досягти понад 8 млрд осіб при цьому на початку ХХІ ст. в світ було понад 1 млрд голодуючих, майже 1 млрд неписьменних, понад 1 млрд безробітних, понад 1,5 млрд знедолених, які перебувають за межею бідності.
Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх розв’язання вважають досягнення нульового приросту населення до 2025–2050 років шляхом скорочення народжуваності у країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях.
Із критикою концепції нульового приросту виступили чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які зазначають, що стабілізація чисельності світового населення як одна з умов розв’язання проблем народонаселення являє собою природно-історичний процес: нульовий приріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки у процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.
Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові питання: визначення граничних меж чисельності народонаселення Землі з урахуванням низки обмежувальних чинників: продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного (називають цифри від 10 до 20 млрд осіб); встановлення строків досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами експертів – середина XXI ст.).
Найактуальнішою глобальною демографічною проблемою сучасності є стримування зростання населення у країнах, що розвиваються. Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним з наприкінці ХХ ст. Уряди125 країн заявили про схвалення програми планування сім’ї. Історичний досвід свідчить про можливість розв’язання проблем народонаселення в розвиненому індустріальному й постіндустріальному суспільствах.
Екологічна проблема
Екологічна проблема одна з глобальних проблем життєдіяльності людства, свідоцтвом чому є різке загострення суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушення природних процесів через надмірну антропогенну дію й непередбачувані небажані наслідки науково-технічного прогресу.
Непередбачувані небажані наслідки науково технічного прогресу. Стрімке зростання техніки в якісному і кількісному відношенні ознаменувало собою так званий період науково-технічної революції. У взаємодії суспільства і природи техніка грає, як правило, двояку роль. З одного боку, з її допомогою людина задовольняє багато своїх потреб, але з іншого - вона виявляється головною причиною змін, що відбуваються в природі (антропогенні зміни), які є небажаними для всіх мешканців біосфери.
Промислові підприємства змінюють майже всі компоненти природи (повітря, воду, ґрунт, рослинний і тваринний світ тощо). В біосферу (атмосфера, водойми і ґрунт) викидаються тверді промислові відходи, небезпечні стічні води, гази, різні за розмірами і хімічним складом аерозолі.
Атмосферні забруднення прискорюють руйнування будівельних матеріалів, гумових, металевих, тканинних і інших виробів. При відповідному складі і концентрації вони можуть стати причиною загибелі рослин і тварин. Найбільшого збитку ці складні за хімічним складом речовини завдають здоров'ю людей.
Зважений в повітрі пил адсорбує отруйні гази, утворює щільний токсичний туман (смог), який збільшує кількість опадів. Насичені сірчистими, азотними та іншими речовинами, ці опади утворюють агресивні кислоти. З цієї причини швидкість корозійного руйнування машин і устаткування у багато разів збільшується.
Виробничі стічні води підрозділяються на умовно чисті і брудні. Умовно чистими є води від охолоджування технологічного устаткування і апаратури. Ці води охолоджуються в заводських ставках або градирнях, очищуються від масел і важких забруднених частинок і потім повертаються у виробництво при обмеженому додаванні чистої води. Брудні стічні води різняться не лише на різних підприємствах, але і на одному підприємстві від різних цехів і ділянок.
Промислові тверді відходи окрім класифікації за токсичністю підрозділяються на металеві, неметалеві і комбіновані. До неметалевих відходів відносять хімічно інертні (відвали порожньої породи, зола тощо) і хімічно активні (пластмаси, гума тощо), до комбінованих - промислове і будівельне сміття.
Енергетичні забруднення навколишнього середовища включають промислові теплові викиди, а також всі види випромінювань і полів.
Теплове забруднення біосфери властиве більшою чи меншою мірою всім видам підприємств і виявляється у вигляді конвективного або радіаційного теплообміну між нагрітими викидами або нагрітими технологічними установками і навколишнім середовищем, що приводить до локального підвищення температури атмосфери, води або ґрунту. Особливо небажана дія теплових викидів на водоймища, оскільки це порушує водний екологічний режим.
Таким чином забруднення навколишнього середовища внаслідок діяльності людини відбувається в різних формах. Найбільш поширеними з них є: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами); інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями); радіаційне забруднення (радіонуклідне забруднення); електромагнітна детеріорація; деструкція (порушення природних структур) тощо. Часто ці форми діють комплексно й спричинюють загрозливі порушення у природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі всіх форм життя – біоциду.
Нині спостерігаються такі небезпечні глобальні тенденції як: забруднення ксенобіотиками; поява «озонових дір»; зміна складу атмосфери; посилення «парникового ефекту» й потепління клімату, що може спричинити танення полярного льоду й катастрофічне підвищення рівня Світового океану; кислотні опади; забруднення навколоземного космосу залишками космічних апаратів тощо.
Чотири інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів – головної «фабрики» кисню – як унаслідок їх вирубування (у тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами (у розвинених країнах). В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха. Так наприклад зона тривалого радіаційного забруднення в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС поширюється на територію трьох країн) також умови життєдіяльності людей в більшості індустріальних агломерацій за багатьма параметрами мають ознаки пролонгованого екологічного лиха.
Парниковий ефект. Значного міжнародного наукового, політичного і зрештою економічного резонансу в останні десятиліття набула проблема глобальних змін клімату внаслідок накопичення в атмосфері вуглекислого газу і виникнення так званого «парникового ефекту». У загальних рисах його сутність полягає в тому, що енергія Сонця проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею Землі, перетворюється в теплову і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, інфрачервоне випромінювання поглинає. При цьому він нагрівається і нагріває атмосферу. Тобто, чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим теплішою вона стане. Температура і клімат, до якого пристосоване людство, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на рівні 0,03%. В наш час людство збільшує концентрацію вуглекислого газу при вирубуванні лісів та використанні викопного палива, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу за XX ст. зросла приблизно на 20%, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп'ютерні моделі різних кліматичних параметрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 4,5 – 5,5°С. На перший погляд воно здається помірним. Але підвищення навколишньої температури на 4,5 – 5,5°С вище її піків, які досягають 38°С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2 – 3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40%, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні Землі збільшиться, ґрунти пересохнуть.
Забруднення ксенобіотиками. Одним з великих недоліків багатьох діючих технологій полягає в тому, що вони засновані на процесах і речовинах, що є чужими для біосфери. У результаті неминуче виникають екологічні небезпеки у вигляді вогнищ забруднення ксенобіотиками (від грецького ксенос - чужий): радіоактивними речовинами, пестицидами і продуктами їх неповного розкладу, важкими металами (свинцем, кадмієм, ртуттю, нікелем тощо), іншими біологічно активними елементами (фтором, ванадієм, берилієм тощо).
У даний час науці відомо більше 10 млн. органічних сполук. Близько 100 тис. з них використовуються досить широко, і більше тисячі додаються до їх списку щороку. Деякі з них відомі як небезпечні токсиканти, мутагени, онкогени тощо. При накладенні дія їх, як правило, посилюється. Забруднення розповсюджується на безліч біологічних видів і помешкань, так що стає неможливим прослідкувати численні екологічні наслідки їх використання. Необхідно мати на увазі, що, не дивлячись на деякі відмінності в чутливості і реакції різних видів живої природи на ксенобіотики, в основі механізмів життєдіяльності лежать одні і ті ж клітинні структури і біохімічні механізми.
У процесі господарської діяльності біосфера збагачується металами в природі, що знаходяться в стані розсіювання. Локально виникають значні концентрації металів, неможливі для природних геохімічних процесів. При цьому об'єднуються метали, що знаходяться в природних умовах завжди роздільно.
Вільний стан більшості металів не типовий для біосфери, але в результаті технологічної обробки більшість їх переводиться в геохімічне нестійку форму, звичайно біологічно активну. В такому стані метали розсіваються в біосфері в результаті тертя, корозії, розпилювання, іноді цілком свідомо для досягнення певної мети - боротьби з бур'янами, руйнівниками органічних матеріалів, для формування штучних дощових хмар тощо. Надлишок таких речовин в біосфері несе загрозу украй не передбачуваних наслідків для всього живого на Землі.
Прояв дії ксенобіотиків завжди має певне запізнювання (лаг-період) і певну ієрархічність. Можна чітко розрізнити декілька рівнів реакції на ксенобіотики:
- біохімічна і фізіологічна реакції (негайно або після недовгого терміну дії - до декількох годин);
- анатомічні, морфологічні, біоритмічні і поведінкові відхилення (години - тижні);
- популяційні - динамічні і хорологічні зміни (місяці - роки);
- ценотичні зміни (зміни складу, будови і функції біоценозів (роки - десятиліття);
- еволюційні наслідки (десятиліття - тисячоліття).
Якщо початкові симптоми важко діагностувати, то результат останніх з перерахованих змін важко прогнозувати. Особливо невизначені еволюційні наслідки, які до того ж є необоротними.
Довготривала екологічна небезпека ксенобіотиків полягає в тому, що вони з розсіяного стану концентруються в біомасі, включаючи ту, яка служить їжею людині.
Розрізняють два механізми концентрації. Перший заснований на тому, що організми вибірково поглинають речовини з оточуючого їх середовища, наприклад, рослини з повітря і ґрунтового розчину. Цей механізм порівняно швидко «спрацьовує» і піддається прогнозу. Другий заснований на концентрації речовин за харчовими ланцюгами. При цьому концентруються лише ті ксенобіотики, які при потраплянні до організму слабко виводяться з нього і поволі розкладаються в біохімічних процесах. Прикладами подібних речовин можуть бути довгоживучі (з великим періодом напіврозпаду) радіоактивні ізотопи, важкі елементи (ртуть, нікель, кадмій), деякі пестициди і продукти їх неповного розкладання (хлормістячі органічні речовини, зокрема ДЦТ і його аналоги). Додатковою умовою є наявність великої кількості ланок в харчовому ланцюзі. На найбільшу небезпеку наражаються ті популяції, які замикають харчовий ланцюг, оскільки у багатьох випадках концентрація ксенобіотика (з розрахунку на біомасу) збільшується на порядок з просуванням на одну ланку. Хижі птахи, наприклад, замикають довгі (до 7 - 9 ланок) харчові ланцюги. Зникнення без видимих причин хижаків є індикатором метаболічних отрут в навколишньому середовищі, здатних до біоакумуляції. Цей механізм працює повільніше ніж перший, але він невідворотний.
Концентрація ксенобіотиків приводить до вимирання деяких популяцій, спрощення біоценозів з втратою їх стійкості, а в деяких випадках являє пряму небезпеку для людини. Доводиться збільшувати коефіцієнт безпеки в 104 раз по відношенню до норм, встановлених на основі уявлень про пасивне розбавлення ксенобіотиків.
Антропогенні забруднення є могутнім чинником еволюції видів і екосистем. Прикладом подібного впливу є той факт, що число стійких до інсектицидів видів комах, що завдають збитку здоров'ю і господарській діяльності людини, постійно зростає. Постійна боротьба з новими хворобами сільськогосподарських культур, домашніх тварин і, нарешті, людини ще більш драматична за своїми наслідками: вона відволікає все більше ресурсів і, як правило, не досягає остаточних цілей. Комахи - «шкідники» і збудники інфекційних хвороб за порівняно короткі терміни можуть адаптуватися до нових для них чинників. В той же час для птахів, тварин і людини навантаження ксенобіотиків дуже швидко зростає, щоб можна було сподіватися на аналогічні процеси адаптації. Тому механізм природного відбору, елімінація непристосованих особин, сприймається в цьому випадку як екологічна катастрофа. Таким чином, при всій невизначеності наслідків насичення біосфери ксенобіотиками один результат, безумовно, можна передбачити: втрата видів і зменшення біологічної різноманітності продовжуватиметься.
У масштабах геологічного часу зростання антропогенного навантаження на біосферу в даний час можна вважати початком катастрофи, аналогічної відзначеним неодноразово в палеонтологічному літописі. При цьому еволюційне значення минулих катастроф полягає і в тому, що вимирали сильно спеціалізовані види, а зберігалися універсальні, значно примітивніші, які в екологічних нішах, що звільнилися, бурхливо еволюціонували. Катастрофи тим самим сприяли появі прогресивних і універсальних за пристосованістю гілок органічного світу.
Таким чином, роль екологічних катастроф в еволюції неоднозначна, і цей факт необхідно враховувати при прогнозуванні довготривалих наслідків антропогенного впливу.
Порушення озонового шару «Озонові діри». Ультрафіолетове випромінювання (компонент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Все живе на Землі захищено від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні планети. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спеціалістів, озоновий шар суттєво зменшився за останні десятиріччя, а над полярними шапками виникли так звані озонові діри. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1% може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч осіб осліпне від катаракти.
Серйозну загрозу озоновому шару становлять хлорфторвуглеводні (фреони). Вони використовуються як холодоагенти в холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також: для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів, і, нарешті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.
Загальновідомо, що Сонячна радіація справляє величезний вплив на людське життя. Знаходячись на сонці, людина відчуває себе здоровою, підвищується рівень циркуляції крові, з'являється відчуття бадьорості. Сонце корисне для кісток, зубів і гормональної системи людини. Під впливом сонця виробляється вітамін Д. В деяких випадках сонце допомагає позбавитися від хвороб шкіри. Найактивнішою в біологічному відношенні є ультрафіолетова частина (5%) сонячного спектру.
Інтенсивність ультрафіолетового випромінювання у поверхні Землі залежить від широти місця, пори року, погоди, ступеня прозорості атмосфери. При хмарній погоді інтенсивність ультрафіолетового випромінювання біля поверхні Землі може знижуватися до 80%; за рахунок запиленості ця втрата складає 11 - 50%. Рівень ультрафіолетового випромінювання у різних районах землі такий: в містах низький через забруднення повітря, на пляжі віддзеркалення від піску становить від 9% до 17%, від води - 5%, в горах - зростання потужності ультрафіолетового випромінювання на 15% на кожні 1000 м підйому, на снігу — посилення на 85%, в регіонах «озонових дір» ультрафіолетове випромінювання може бути небезпечним.
При зменшенні озонового шару небезпечним для шкіри ультрафіолетове випромінювання робить висока енергія. Воно проникає в шкіру і руйнує біохімічні структури. Сонце випромінює три види ультрафіолетового проміння (описані нижче в порядку зростання руйнівної дії):
Ультрафіолетове А-проміння - проникають глибоко в шкіру, знижуючи її еластичність і пружність, викликаючи передчасне старіння шкіри, що виражається в прискореному утворенні зморшок, пігментних плям і ластовинок, особливо у світловолосих і світлооких людей. Висока активність такого проміння провокує розвиток раку шкіри.
Ультрафіолетове В-проміння - можуть викликати опіки шкіри, є безпосередньою причиною виникнення раку шкіри.
Ультрафіолетове С-проміння - смертоносні для флори і фауни. Озоновий шар атмосфери, що оточує нашу землю, поглинає їх, захищаючи все живе від руйнівної дії цього проміння. Але, як відомо, озоновий шар атмосфери за останні десятиліття став менш потужним. Вчені прогнозують значне збільшення кількості захворювань раком шкіри.
У результаті негативної дії ультрафіолетового проміння з'являються так звані вільні радикали, які обумовлюють сонячний опік, і регенеруюча здатність клітин знижується. Наслідком стають не відразу видимі, але виникаючі надовго висихання і затвердіння тканин, передчасне утворення зморшок і, у гіршому разі, хворобливі зміни шкіри аж до раку.
Кислотні опади. Кислотними називають будь-які опади - дощі, тумани, сніг, - кислотність яких вища за нормальну. Дуже поширеним явищем є кислотні дощі. На значних територіях промислово розвинених країн випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10-1000 разів. Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок з'єднання оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов'язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств.
Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. рН прісноводних озер, річок, ставків зазвичай складає 6-7, і організми адаптовані саме до цього рівня. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі організми швидко вимирають, якщо не від прямого впливу іонів водню, то через неможливість розмноження організмів. Додаткові збитки виникають у зв'язку з тим, що кислотні опади, проходячи крізь ґрунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб.
Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Цьому значною мірою сприяли Самміти Землі 1992 року в Ріо-де-Жанейро та 2002 року в Йоганнесбурзі, на яких було сформульовані базова положення концепції збалансованого розвитку. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному та світовому рівні, сформульовано наукові засади раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з низки екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива й перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і деяких інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.
Енергетична проблема
Розвиток технічної цивілізації на Землі в XX ст. характеризувався стрімким збільшенням енергоспоживання. Так, за оцінками, з середини ХХ ст. до початку ХХІ ст. населення планети використало майже 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Такі бурхливі темпи розвитку енергетики спричинили появу низки гострих проблем.
На перший план виходить проблема ресурсозабезпеченості енергетичного господарства. З одного боку, сумарні запаси паливних ресурсів є досить великими, до того ж щороку стають відомими нові поклади викопного палива. Крім того, сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних джерел енергії; це свідчить на користь того, що абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що не існує.
З іншого боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ, і перехід до розробки більш складних, що спричинює подорожчання енергоносіїв і робить використання значної частини паливних ресурсів нерентабельним. Вчені прогнозують наближення того моменту, коли енергетичні витрати на розвідування й добування головного виду палива (нафти) за межами Близького Сходу перевищуватимуть вартість енергії, яку може бути одержано.
Поряд із цим особливої гостроти набули проблеми, пов’язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання викопного палива (нафти, вугілля, газу) є шкідливим для природи й здоров’я людини через викиди, що містять важкі метали, діоксид сірки, оксид азоту та інші шкідливі речовини. Рослини та океан уже не встигають поглинути всю кількість вуглекислоти, яка утворюється внаслідок спалювання органічного палива. Це веде до поступового збільшення її концентрації в атмосфері, що посилює «парниковий ефект» і викликає потепління клімату.
Якщо тенденція зростання споживання енергії та викидів діоксиду вуглецю збережеться, то вже до 2025 р. на Землі потеплішає на 2° С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків: зміщення кліматичних зон, зникнення багатьох видів рослин, скорочення лісових площ, збільшення пустель, танення полярних льодів і гірських льодовиків тощо. Окрім цього, спалювання викопних видів палива й дров порушує баланс кисню в атмосфері, оскільки на 1 т органічного палива при цьому витрачається більш як 2 т чистого кисню. Розширення його споживання на техногенні потреби, зменшення його відтворення через вирубування лісів веде до виникнення на планеті реальної небезпеки дефіциту кисню. Усе це створить небезпеку голоду, хвороб, масових міграцій населення із зон екологічного лиха.
Першочерговими заходами, що дозволили б змінити негативні тенденції у сфері енергетики, є: 1) підвищення ефективності використання енергії (за нинішнього рівня технологій можна зменшити сумарне споживання енергії на 35–45 %); 2) зменшення шкідливих викидів в атмосферу, завдяки новим технологіям очищення відпрацьованих газів; 3) зміна структури паливно-енергетичного балансу через розвиток альтернативної енергетики; 4) вжиття заходів для сповільнення темпів приросту населення.
Продовольча проблема
Суть цієї проблеми полягає в обмеженій спроможності Землі прогодувати нинішнє та майбутнє населення планети. Співвідношення чисельності населення та обсягу продуктів харчування вважається однією з найважливіших глобальних проблем людства.
Кількість голодуючих людей у світі, за даними 00Н, зросла з 400 млн у середині ХХ ст. до 600 млн на початку ХХІ ст. Це означає, що майже кожен десятий житель планети голодує і найбільшою мірою це люди з країн, що розвиваються. У розвинених країнах добове споживання їжі досягає в середньому 3300 ккал, а в країнах, що розвиваються, не перевищує 2200 ккал, тоді як мінімальна норма, визначена органами 00Н, становить 2400 ккал.
Уперше на актуальність проблеми співвідношення приросту населення й продовольства вказав англійський економіст і публіцист Т. Мальтус (1766–1833). Він обґрунтував неминучість негативних наслідків збільшення чисельності населення й звернувся до проблеми її оптимізації. Ідеї Мальтуса лягли в основу мальтузіанства як сукупності концепцій, які необмежене зростання чисельності населення розглядають як головну причину соціальних лих, політичних потрясінь та екологічних катастроф.
Загострення глобальних демографічних проблем поставило перед наукою питання про допустимі межі чисельності народонаселення Землі. З урахуванням продовольчого, енергетичного, екологічного, соціально-психологічного факторів експерти називають цифри від 10 до 20 млрд осіб. За нинішнього рівня технології, за розрахунками експертів ООН, щоб уникнути глобальної продовольчої та екологічної катастрофи, чисельність населення Землі не повинна перевищувати 10–15 млрд осіб.
Апробовані методи підвищення врожаїв за рахунок інтенсивного застосування техніки й хімії, уведення в сільськогосподарський обіг значних нових площ, здійснення масштабних меліоративних та іригаційних робіт певною мірою вичерпали себе. Надексплуатація ґрунту вже призвела до зниження природної родючості на великих територіях. Швидко поширюється водна й вітрова ерозія.
Інтенсивне застосування хімії вже не дає відповідного пропорційного приросту врожаїв. Подальше значне розширення площ орних земель також є мало ймовірним. Важко передбачувані наслідки для сільськогосподарської діяльності може мати розвиток таких кризових глобальних екологічних явищ, як «парниковий ефект» й зменшення озонового шару в атмосфері.
Способи розв’язання продовольчої проблеми не зовсім зрозумілі. Поза всяким сумнівом, вони не обмежені сферою власне сільського господарства й пов'язані зі змінами загальних механізмів функціонування суспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, що індустріалізація сільського господарства, його зближення з промисловим виробництвом є одним з таких способів. Водночас у передових країнах помітні ознаки переходу від індустріалізованого сільського господарства до біологічного рослинництва, здійснюваного без застосування хімічних засобів, навіть без мінеральних добрив. У деяких країнах, що розвиваються, проводяться експерименти з відновлення традиційних методів ведення сільського господарства, що відповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям і враховують досягнення сучасної агрокультури.
Важливим напрямом розвитку продовольчої сфери є коректне впровадження досягнень сучасної біотехнології, що може істотно вплинути на розв’язання глобальної проблеми забезпечення населення Землі продовольством.
