Велика кількість людей, які мають певний інтерес (професійний або аматорський) до природи, щорічно відправляється в подорожі – влітку й узимку, різними видами транспорту – пішки, на автомобілях, велосипедах, лижах, човнами тощо. Шляхами, стежками, за азимутом по пересіченій місцевості, часто з вантажем за плечима дослідники-природознавці, аматори-краєзнавці, туристи й мандрівники прямують до своєї мети.
Цілі та завдання в кожної групи або окремої особи можуть бути різними – виробничі, наукові, навчальні, оздоровчі, рекреаційні, спортивні тощо. Спільним для них є те, що тривалий час вони перебувають у польових умовах, здійснюють переходи (переїзди) по незнайомій території, іноді потрапляючи в несприятливі обставини. Як правило, ті, хто подорожує, перебувають на відстані в десятки (іноді й сотні) кілометрів від населених пунктів, діють автономно й у критичних ситуаціях і не завжди можуть розраховувати на швидку сторонню допомогу. Крім того, слід мати на увазі й те, що цивілізація й значна урбанізованість «звичайних» умов життя привели до втрати людиною навичок безпосереднього спілкування з природою.
Зорієнтуватись на місцевості, знайти питну воду, розпалити багаття, приготувати їжу, переночувати просто неба – усі ці необхідні під час подорожі речі перетворюються на проблеми, розв’язання яких вимагає значних витрат праці та енергії. Плануючи подорож, необхідно враховувати всі аспекти тривалого спілкування з природою. У цій справі дрібниць не може бути. Усе, починаючи від особового складу групи й закінчуючи запасними батарейками до ліхтаря й коробкою сірників, має враховуватися учасниками, організаторами й керівниками. Відсутність у спорядженні таких “дрібниць”, як робочі рукавиці, медикаменти, рятувальні засоби тощо може дуже швидко негативно відгукнутися на роботі, побуті, самопочутті учасників, може навіть призвести до біди.
Саме на розкриття цих особливостей, що справляють вплив на безпеку життєдіяльності в польових, цілком відмінних від звичайних, умовах, на професійну діяльність, відпочинок і здоров’я дослідників-природознавців, аматорів-краєзнавців, туристів і звичайних подорожуючих, спрямовано цей підручник.
Безпека життєдіяльності дослідника-природознавця має тісний зв’язок з охороною праці й технікою безпеки. Більшість методичних, нормативних і технологічних вимог і правил техніки безпеки носять міжгалузевий загальновживаний характер і застосовуються не тільки на виробництві, а й у повсякденному житті – у побуті, на відпочинку тощо. Розглянемо їх основні складові.
Техніка безпеки - розділ “Охорони праці”, який включає в себе систему організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів, що можуть привести до травм, захворювань, різкого погіршення здоров‘я та смерті. Передусім це стосується виробництв, технологічні цикли яких пов‘язані з небезпечними факторами:
- високою електричною напругою;
- іонізуючими, короткохвильовими та іншими шкідливими випромінюваннями;
- високим рівнем шуму;
- високим тиском (повітря, газів, рідин);
- відкритими роботами на висоті;
- падінням предметів (транспортери);
- механічною дією машин, механізмів, технологічного обладнання, транспортних засобів;
- високим рівнем вібрації;
- високою або низькою температурою;
- пожежо- та вибухонебезпекою;
- хімічною та медико-біологічною токсичністю й агресивністю;
- високим рівнем нервово-психічного навантаження тощо.
На всіх виробництвах є відділи охорони праці, які розробляють спеціальні норми й правила, вимоги з техніки безпеки до обладнання, такі як міцність, стійкість, надійність тощо.
Професійна діяльність дослідника-природознавця вимагає знань, умінь, навичок і психологічної готовності до роботи в будь-якій природній зоні незалежно від сезону, погодних умов і часу доби, у найвищих горах, глибоких печерах, пустелях, лісах, акваторіях, влітку і взимку, в дощ і спеку. Справжньою лабораторію для дослідника-природознавця є вся географічна оболонка.
Дослідник-природознавець першим проходить там, де ще не бувала людина. Це велика честь, але також і велика відповідальність. Знання, правила, технології, прийоми, заходи та рекомендації з безпеки життєдіяльності – це надбання великого загону мандрівників та дослідників під час сухопутних і водних походів та експедицій. Іноді воно коштували їм життя, тому кожен дослідник має знати головні правила й володіти основними прийомами для безпечного проведення польових досліджень.
Таким чином, з позиції наукового підходу: Безпека життєдіяльності дослідника-природознавця – це система знань, правил, рекомендацій, технологій і практичних навичок з безпечного та безаварійного здійснення його професійної роботи, організації побуту, дозвілля та відпочинку.
Щодо фахової специфіки, то безпека життєдіяльності дослідника-природознавця полягає в безпечному й безаварійному проведенні польових досліджень, а система наукових знань, правил, рекомендацій, технологій і практичних навичок спрямована на запобігання негативного впливу на людей небезпечних природних, антропогенних і техногенних чинників, які виникають або активізуються під час надзвичайних ситуацій.
Отже, безпека життєдіяльності нині активно формується як наука, яка забезпечує єдиний, загальний, підхід до розробки й реалізації відповідних засобів, заходів і технологій щодо створення й підтримки здорових і безпечних умов життя та діяльності людини як у повсякденні (робота, побут, дозвілля), так і за надзвичайних ситуацій.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. У чому полягає зміст, мета і задачі дисципліни «Безпека життєдіяльності»?
2. Що є предметом «Безпеки життєдіяльності»?
3. Що є об’єктом «Безпеки життєдіяльності»?
4. Які є види життєдіяльності людини?
5. Які наукові методи використовуються в «Безпеці життєдіяльності»?
6. Які є принципи забезпечення безпеки життєдіяльності?
7. У чому полягає зміст концепції прийнятного ризику в забезпеченні безпеки життєдіяльності?
8. Які є види ризиків?
9. У чому полягає специфіка забезпечення безпеки життєдіяльності людини?
10. У чому полягає специфіка забезпечення безпеки життєдіяльності дослідника природознавця?
