Поняття «безпека життєдіяльності» має два складники – «безпека» й «життєдіяльність». І для того, щоб з’ясувати його змістовне наповнення та дати вичерпну дефініцію цього поняття, необхідно їх детально розглянути.
Життєдіяльність – термін, що є головною понятійно-утворюючим елементом, що визначає сутність загального поняття «безпека життєдіяльності».
Зауважимо, що, у свою чергу, він також є складним – «життя» й «діяльність». Розглянемо їх більш розгорнуто.
Життя у філософському розумінні є головним атрибутом біологічної матерії, основною формою її вияву, існування та розвитку. Це особлива біологічна форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною й функціональною дискретністю живих істот та їхніх суспільних конгломератів.
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими (фізичною, хімічною, енергетичною тощо), що відрізняється від інших здатністю до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, руху в різних його формах, можливістю пристосування до середовища та наявністю обміну речовин і реагування на подразнення.
Таким чином, життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин, енергії та інформації живого об’єкта з навколишнім середовищем.
Невіддільною властивістю або атрибутом усього живого є його активність або діяльність.
Як приклад можна навести вислів автора концепції стресу канадського дослідника медика-патолога Ганса Селье: «…Усі живі істоти повинні або діяти, або ж загинути. Миша має перебувати у стані руху, птах літати, риба плавати й навіть рослина повинна рости».
Таким чином термін «життя» вже деякою мірою передбачає діяльність живого організму.
Зазначимо, що діяльність таких живих об’єктів, як примати виду Homo Sapiens, власне, сучасних людей, має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих об’єктів (організмів та істот) на планеті Земля.
І полягає це в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому й досягає свідомо поставленої мети як наслідку появи певної її потреби.
Таким чином, як елемент природи й ланка у глобальній екологічній системі людина відчуває на собі вплив об’єктивних законів природного світу й реальну дію природного середовища.
Водночас завдяки своїй активності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.
Отже, діяльність людини є специфічною формою її існування як живого організму, зміст якої полягає в доцільній зміні та перетворенні в її інтересах навколишнього середовища.
Таким чином, діяльність є цілеспрямованою активність живих об’єктів (організмів та істот), що полягає у використанні ними умов і ресурсів зовнішнього середовища для забезпечення своїх основних потреб, пристосування до них, впливу на них або їхньої зміни.
Інтеграція термінів «життя» і «діяльність» утворює поняття «життєдіяльність», що в найбільш загальному розумінні можна визначити як усі вияви існування організму.
У цьому аспекті, як уже зазначалося, життєдіяльність є атрибутивною ознакою всіх живих об’єктів.
Щодо специфічних особливостей життєдіяльності людини як біологічної та соціальної істоти, то загалом «життєдіяльність людини» можна визначити як процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства й людства в цілому в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Більш конкретним є розуміння «життєдіяльності людини» як специфічної активності людей, певних форм їхньої поведінки, які спрямовані на той чи інший об'єкт, процес чи явище.
На основі такого підходу життєдіяльність людини можна диференціювати на три основні форми:
1. Аутонарна життєдіяльність – діяльність людини, що спрямована на власний організм.
2. Предметна життєдіяльність – діяльність людини, яка спрямована на такі об'єкти довкілля, які не виявляють доцільної реакції на неї.
3. Соцієтарна життєдіяльність – діяльність людини, що спрямована на такі об’єкти довкілля, які реагують на неї доцільною зміною власної поведінки.
Зазвичай це вплив людини на різноманітні більш-менш складні біологічні системи.
Отже, об'єктами, на які спрямована життєдіяльність людини, можуть бути елементи як живої (включаючи людину), так і неживої природи, що входять у сферу людських інтересів й операціонально піддаються впливу, а технологічно – цільовій дії.
Життєдіяльність людини детермінується низкою чинників суб'єктивного та об'єктивного характеру.
Суб'єктивні чинники пов'язані з людиною та суспільством – індивідуальною й суспільною свідомістю, соціокультурними інтересами та цінностями часу, соціальними інституціями, рівнем духовного розвитку тощо.
Об'єктивні чинники є головними в життєдіяльності людини. І їхні особливості визначають три основні складові:
1) умови та ресурси життєдіяльності. Їх можна розподілити на природно-екологічні умови існування людини (людства) та матеріально-ресурсну базу забезпечення життєдіяльності людини (людства);
2) реальне народонаселення (кількість, щільність й популяційний склад);
3) механізми життєдіяльності – рівень науково-технологічної озброєності людини (людства) та соціальних відносин, досягнутий певним соціумом.
Між суб'єктивними й об'єктивними чинниками межа інколи є досить умовною, оскільки в деяких випадках сама людина виступає і об'єктом, і суб'єктом життєдіяльності чи в якійсь одній із цих ролей.
Однак їхні відмінності визначаються насамперед тим, що суб’єктивні чинники життєдіяльності є більш варіативними, пластичними, плинними, множинними. Тому їх можна визначити як достатні для життєдіяльності людини.
Об’єктивні чинники є не тільки достатніми, а й необхідними умовами життєдіяльності людини та її реалізації у світі, тому що життєдіяльність людини або неможлива, або практично втрачає сенс за відсутності хоча б одного з об'єктивних чинників, таких як: придатні умови для життя людини; ресурс або відповідні знання; вміння застосувати ці знання та ефективно використовувати необхідні для життя ресурси тощо.
Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що за сферами діяльності всю життєдіяльність сучасної людини можна розподілити на три основні складові:
- професійна діяльність (робота);
- побутова діяльність (побут);
- дозвіллєва діяльність (дозвілля).
Зауважимо також, що кожна із цих складових може бути як безпечною, так і небезпечною для людини.
Наразі розглянемо другу складову поняття безпека життєдіяльності – безпеку.
Безпека – це стан, коли умови життєдіяльності певного живого об’єкта відповідають його основним потребам.
Зазвичай безпека асоціюється з надійністю, захищеністю, комфортністю, спокоєм, рівновагою, а зрештою – відсутністю небезпеки.
Державний стандарт України визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати ушкодження.
Проте таке розуміння безпеки не є вичерпним, оскільки лише вказує на відсутність джерела небезпеки й характеризує деяку ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета.
Для того, щоб найбільш повно визначити поняття «безпека», необхідно розглянути його антиномію (протилежність) – термін «небезпека»
У філософському розумінні небезпека – це властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям.
Іноді їй надають емоційного забарвлення – «негативна». Зауважимо, із цих самих філософських позицій така властивість живої та неживої матерії є абсолютно нейтральною до того, що про неї думає людина.
Більш конкретним є визначення терміна «небезпека» як певної умови, чинника чи ситуації, що існують в навколишньому середовищі і здатні привести до небажаного вивільнення енергії, речовини чи інформації, які можуть завдати будь-якому живому об’єкту збитків, фізичної шкоди, поранення чи пошкодження.
Таким чином, синтезуючи всі вищерозглянуті поняття й терміни, можна запропонувати таке визначення поняття «безпека життєдіяльності».
Безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання, наукова та практична діяльність, які спрямовані на формування й підтримку безпеки всіх сфер життєдіяльності людини (роботи, побуту та дозвілля), а також попередження, протидію й знешкодження небезпек шляхом вивчення загальних закономірностей їх виникнення та поширення, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини й розробку технологій захисту життя та здоров’я людини й середовища її існування від різноманітних небезпек.
Це поняття відображає змістовну суть людського життя, її ментальні, духовні соціальні й практичні надбання.
Об’єктом безпеки життєдіяльностіє складний і багатогранний процес життєдіяльності людини.
Предметом безпеки життєдіяльності є вивчення загальних закономірностей життєдіяльності людини й чинників, що її порушують – небезпек, джерел їх виникнення, специфічних властивостей, особливостей поширення, способу й часу дії, можливостей попередження, способів протидії та технологій знешкодження з метою захисту життя й здоров’я людини та середовища її існування.
Як уже зазначалося, «безпека життєдіяльності» – дуже широка сфера наукових знань та практичних інструментів (технологій), що виникла на стику кількох фундаментальних і прикладних дисциплін та має надзвичайно широке предметно-проблемне поле. Так, існують дуже сильні зв’язки безпеки життєдіяльності і відповідно високий рівень її міжнаукової інтеграції з іншими науками:
- із філософією – через загальну теорію пізнання;
- із фізикою – через вивчення фізичних її чинників;
- з хімією – хімічних;
- з біологією – біологічних;
- із соціологією – соціальних;
- з психологією – психологічних, зокрема, тих, які визначають особливості поведінки в різних надзвичайних ситуаціях;
- з медициною – медичних, зокрема, основних засобів і методів надання необхідної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях;
- з екологією – через вивчення взаємовідносин між людиною, іншими живими об’єктами та середовищем загального їх існування;
- з математикою та статистикою – через теорію математичного моделювання, дискретну математику, математичну логіку, теорію алгоритмів, що застосовуються для розрахунку ризику (імовірності) виникнення тих чи інших надзвичайних ситуацій;
- з лінгвістикою – через вчення про формальні мови й знакові системи, зокрема, міжнародні знакові системи (сигнали лиха, азбука морзе тощо);
- з інформатикою та кібернетикою – через теорію інформації й теорію управління, зокрема, ситуаційного управління в умовах надзвичайних і невизначених ситуацій;
- з електронікою (радіо- та комп’ютерною технікою) – через “матеріальну” частину технічних засобів, пристроїв і приладів, що використовуються для забезпечення безпеки життєдіяльності тощо.
В англо-американській освітній системі в даній галузі знань найпопулярнішими на сьогоднішній день є: спеціалізовані навчальні програми (курси, тренінги) й навчальні табори з тренування навичок життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях на кшталт «школи виживання». Зауважимо, що на міжнародному рівні проблеми безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною складовою стратегічного напряму, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (англ. sustainable human development), метою якого є не тільки економічне, а й соціальне, культурне, духовне зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.
Унаочнюють предметно-проблемне поле та міжнаукові зв’язки безпеки життєдіяльності його графічні моделі, що відображають вияв основних чинників небезпек для життєдіяльності живих об’єктів загалом (рис.1, а) та конкретизовано – чинників небезпек життєдіяльності людини (рис. 1, б) та сфер життєдіяльності людини (рис. 1, в).
| 
| 
|
| а | б | в |
Рис. 1. Моделі предметно-проблемного поля безпеки життєдіяльності:
