Основним генератором прогресивного розвитку суспільства є творча діяльність людей, спрямована на збагачення запасу культурних цінностей (матеріальних і духовних). Суб’єкти соціокультурного процесу, засвоюючи і використовуючи культурні цінності, формують своє ставлення до них і зазвичай прагнуть до їх удосконалення, розвитку й поповнення, тобто виявляють свою творчість. Отже, механізм освоєння культурних цінностей і норм є водночас і механізмом відтворення і творення культури (див. схему 62).
Схема 62
Цей механізм передбачає чітко визначене ставлення кожного суб’єкта соціокультурного процесу до культурних цінностей, правил і норм спілкування та взаємодії, тобто поведінку учасників соціокультурного процесу (див. схему 63).
Схема 63
| Поведінкові підсистеми духовної культури суспільства | ||
| Соціальні цінності | Соціальні норми | |
| Загальновизнані і найбільш значущі ідеали і цілі людей у даному суспільстві | Регулятори поведінки та спільного життя людей у даному суспільстві | |
| Наприклад | Неформальні | Формальні |
| Патріотизм, законослухняність, власність (приватна, державна, акціонерна, кооперативна…), працелюбство, добробут, дружба… | Природно усталені зразки поведінки | Соціально (законом) визначені правила поведінки |
| Моральні норми | Правові норми |
Соціальні цінності випливають із загальновизнаних уявлень про те, що є добром, а що — злом, що є добре, а що — погано, чого слід досягати, а чого запобігти. Вкорінившись у свідомості більшості людей, соціальні цінності немовби визначають їхнє ставлення до тих або тих явищ і слугують своєрідним орієнтиром їхньої поведінки.
Соціальні норми не лише виконують роль орієнтира. В одних випадках вони немовби рекомендують, а в інших — вимагають дотримання певних правил і норм поведінки, і саме цим регулюють поведінку людей, їхнє спільне життя у суспільстві.
Моральні норми поведінки людей — це ті норми, які природним чином традиційно сформувалися і сприймаються у суспільстві як зразки правильної (справедливої, толерантної, розумної) поведінки, що очікується або рекомендується, люди ж мусять без примусу дотримуватися цих норм. До моральних можуть бути віднесені такі норми, як етикет, звичаї, традиції, обряди (скажімо, хрещення, ритуали, посвячення в студенти тощо).
Формальні соціальні норми являють собою спеціально розроблені й затверджені законом (розпорядженням) правила поведінки (наприклад військові статути, правила поведінки пасажирів у метро тощо). Особливе місце серед формальних соціальних норм належить юридичним нормам, тобто Конституції, законам, указам, постановам уряду та іншим державним нормативним документам. Вони, як правило, захищають права і свободи людини, суспільний порядок, безпеку громадян. Формальні норми передбачають певні санкції: позитивні — за зразкове виконання, негативні — покарання за порушення або невиконання цих норм.
Таким чином, людина в суспільстві здійснює соціальну поведінку під безперервним впливом соціальних цінностей, у межах формальних і неформальних норм, що їх встановлює духовна культура суспільства.
Питання для самоконтролю
1. У чому сутність понять «цивілізація» і «культура»? Що в них є загальним, а що особливим?
2. Сформулюйте визначення культури, керуючись сучасною її парадигмою.
3. Що є предметом соціології культури?
4. Які елементи включає в себе культура?
5. Назвіть основні групи закономірностей соціології культури.
6. Які рівні й різновиди має культура?
7. Які функції виконує культура, в чому їх зміст і соціальна роль?
8. Що включає в себе механізм освоєння, відтворення і творення культури?
9. Які існують поведінкові підсистеми духовної культури суспільства, в чому їхня сутність і соціальна роль?
Література
1. Андрущенко В. Л. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Харків, 1998.
2. Библер В. С. От наукоучения к логике культуры. — М., 1991.
3. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.
4. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.
5.Культура України. — Харків, 1993.
6. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.
ТЕМА 9
СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
Релігія як форма суспільної свідомості має стародавню історію. Певні вірування використовувало ще первіснообщинне суспільство. У період античності й до епохи Відродження у працях філософів та вчених релігія розглядалась з погляду гносеології або психології, в ній не виділялися соціальні аспекти. Починаючи з XVII—XVIII ст. вчені все частіше розглядають релігію у зв’язку з соціальними та історичними умовами, з боротьбою прогресивної буржуазії проти феодалізму та його ідеології. Голландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677) вперше сформулював так звану теорію обману, за якою релігія визначалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства, а також неосвіченості людей.
Соціальні корені релігії частково були розкриті французьким просвітником К. Вольпеєм, який пояснив виникнення та існування релігії страхом не тільки перед грізними силами природи, а й перед правителями, гнобителями народу. Причини релігії він шукав у соціально-політичному середовищі та у формах правління. Філософію обману поділяли П. Гольбах, Ж. Ламетрі та інші вчені. З позицій соціології релігія розглядається в працях Г. Гегеля, Л. Фейербаха, К. Маркса та Ф. Енгельса.
У становленні й розвиткові соціології важливу роль виконали позитивістські погляди О. Конта, який розкриває важливу роль релігії у суспільстві, поділяючи її на два види: суспільну та приватну. Суть релігії він вбачав у служінні на благо людства, його єдності. Релігія, на думку О. Конта, зосереджує в собі всі прагнення людської природи — діяльність, любов і думку, керує політикою, мистецтвом, філософією. Г. Спенсер, розвиваючи ідеї О. Конта, виділяє соціальні функції релігії, вбачає в ній принцип соціальної безперервності, що гарантує відповідну ідентичність суспільства[13].
Що ж таке релігія? У чому полягає її сутність і зміст?
