Існує і зворотний зв’язок: тільки досконалість, ефективність функціонування правової держави здатні забезпечити ефективне функціонування і розвиток громадянського суспільства

Важливо зрозуміти, що правовою державою може бути тільки демократична держава, про це переконливо свідчить порівняльний аналіз трьох основних типів держави: тоталітарної, авторитарної і демократичної (див. схему 54).

Правовою державою можна називати таку державу, в якій усе життя суспільства підпорядковане закону, а закон спрямований на забезпечення загального політичного рівноправ’я і соціальної справедливості, тобто рівними взагалі всі ніколи не зможуть бути, цього права не дала сама природа, але нерівність мусить бути соціально справедливою, а певні індивіди (інваліди і т. п.), верстви населення (пенсіонери, діти і т. п.) повинні бути захищеними. Отже, правова держава стає соці-
альною.

Схема 54

Соціальна держава — це така демократична держава, в якій пріоритетно розвивається соціальна сфера і проводить-
ся активна соціальна політика для поліпшення умов життя всього населення, підвищення рівня добробуту, удосконалення системи освіти, охорони здоров’я, виховання тощо (див. схему 55).

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ра­ди України 28 червня 1996 р., статтею 1-ю закріплює найважливіше положення про те, що «Україна є суверенна і незалеж-
на, демократична, соціальна, правова держава»[9]. Отже, правова, конституційна основа соціальності нашої держави, її правового демократичного характеру задекларована в Основному Законі, але реальне політичне життя свідчить про те, що потрібно ще дуже багато зробити, аби піднести нашу державу на такий рівень.

Соціальне в політичному житті — це передусім соціальні суб’єкти — носії політичних відносин, їх взаємодія і рольова поведінка, соціальні потреби та інтереси, соціальний механізм реалізації політики і влади.

Схема 55

Основним змістом політичного життя є організація, регулювання, контроль і управління взаємовідносинами індивідів, со­ціальних спільностей, верств, класів, націй з приводу захисту і реалізації своїх інтересів. Соціальна регуляція полягає в узго-
дженні інтересів різних спільнот, верств і груп, у формуванні правил і норм (законів, установ), обов’язкових для всіх членів су-
спільства, громадян держави.

Таким чином, відокремити соціальне від політичного в політичному житті суспільства неможливо, вони нерозривно пов’я­зані між собою і функціонують одночасно. Демократичне політичне суспільство залучає до активної і добровільної участі (вибору представ-
ницьких установ, співробітництва в асоціаціях, політичних партіях, самоврядування, масових або групових політичних акцій) значну частину політичного самодіяльного населення, хоча певна (частіше незначна) частина населення може виявитися політично пасивною, що свідчить передусім про недостатньо високий рівень політичної самосвідомості цієї частини людей.

Однією з важливих проблем соціології політики є соціальна легітимність влади та політики, тобто вивчення й аналіз основ­них ознак легітимності і насамперед з’ясування того, які верст­ви населення, соціальні групи і класи і на якому рівні довіряють владі, схвалюють державну політику, погоджуються (чи не погоджуються) з основною метою, методами і засобами уп­равління[10].

Першою ознакою легітимності влади і політики є емоціональ­но-довірливе ставлення людей до влади, засноване на вірі в її особливе призначення, в її здатність виражати і захищати інтереси людей, соціальних спільностей, суспільства в цілому, вирішувати життєві проблеми кожної людини, забезпечувати безпеку і стабіль­ність суспільства. Ця ознака легітимності політики формується під впливом певних традицій і визначається тенденціями розвитку відносин між владою і населенням.

Як основні такі тенденції соціологи й політологи визначають:

1) подолання в населення страху перед владою;

2) свідоме підкорення;

3) визнання доцільності існуючого політичного режиму;

4) переконаність у необхідності даного режиму.

Віра — головний компонент першої ознаки легітимності політики, формується як результат осмислення суті й змісту політики і прийняття індивідом принципового рішення, що відповідний (існуючий чи той, що формується) тип влади ефективно захистить його інтереси.

Друга ознака легітимності політики — певний рівень масової свідомості, основним політичним змістом якої є визначення значимості, цінності самої влади і, відповідно, форми її побудови та реалізації її функцій. Кожна людина дивиться на світ крізь призму своєї власної системи цінностей, основу якої становлять передусім інтереси самої особи, колективу і суспільства. Кожен індивід на певному рівні масової і особистої свідомості робить висновок про здатність влади організовувати ефективну, соціально забезпечену життєдіяльність суспільства і тим самим виявляє своє ставлення до влади, її інститутів та до політики, яку вони здійснюють. Таким чином, легітимність політичного режиму ут­верджується лише тоді, коли інститути влади, державне керівництво здійснюють політику на користь інтересів населення і тому схвалюються масовою свідомістю.

Третьою ознакою легітимності політики є зумовлена рівнем політичної свідомості переважної більшості населення згода з основною метою, методами і засобами управління. Управління може бути ефективним лише за умови згоди класів, соціальних груп і верств населення країни з основною метою політики, методами і засобами управління. Тому уряд мусить мати науково обґрунтовану, чітко сформульовану програму діяльності, в якій кожен громадянин, соціальна група, клас бачили б основну мету, досягнення якої відповідає їхнім інтересам, розуміли б необхідність і доцільність засобів і методів, що використовуються для досягнення основної мети.

Ознаки легітимності політики тісно пов’язані між собою, доповнюють одна одну і реалізуються одночасно. Віра, рівень масової свідомості, згода з основною метою, засобами, методами управління — це елементи єдиної неподільної системи легітимності.

Люди по-різному ставляться до політики, багато таких, хто прагне ігнорувати політику, дистанціюватися від неї. Це нераціональна політична поведінка людей, які мають низький рівень політичної свідомості й самосвідомості. Політика неминуче входить у життя кожної людини від народження до самої смерті у вигляді конституції, законів, правових актів і норм, впливу різних державних органів, закладів, функціонерів, організацій громадянського суспільства на повсякденне життя і поведінку індивіда, соціальної групи, класу, нації. Кожен громадянин мусить брати участь у політиці на рівні і в обсязі тих соціальних ролей, які він виконує, того соціального статусу, який він реально має.

Таким чином, у легітимності політики і влади та всіх її ознаках найповніше розкривається взаємодія соціального і політичного в політичному житті суспільства.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають сутність і роль політичної сфери в суспільстві як загальній соціальній системі?

2. Сформулюйте визначення політики.

3. Які основні елементи входять у структуру політики?

4. У чому виявляється сутність соціального в політиці?

5. Які основні властивості має політика?

6. У чому соціальна сутність політичної свідомості і політичних відносин?

7. Що вивчає соціологія політики? Сформулюйте визначення її предмета.

8. Розкрийте сутність і взаємодію двох соціальних сфер політичного життя суспільства.

9. Які основні ознаки має демократична, правова, соціальна дер­жава?

10. Які існують основні типи держав і чим вони характеризуються?

11. У чому сутність легітимності політики і влади, її основні оз­наки?

Література

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

3. Гловаха Е. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. — К., 1994.

4. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

5. Кучма Л. Д. Україна: поступ у XXI століття // Голос України. — 2001. — 21 лют.

6.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв­ня 1996 р. — К., 1996.

7. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.