Предмет, категорії та основні аспекти соціології праці

Соціологія праці, як галузь соціології, виникла водночас із соціологією економіки в 60-ті роки XX ст. спочатку як її аспект. Але паростки соціології праці ми знаходимо в філософських, політологічних та соціальних творах учених значно раніше.

В Україні вже у XVIII ст. приділяли певну увагу аналізові міс­ця й ролі праці в житті людини і суспільства. Григорій Савич Сковорода, приміром, розглядав природність людини як спрямування життєвої діяльності за її природними нахилами, згідно з внутрішнім законом буття особистості. Становлення особистості, її самореалізація, на думку Г. Сковороди, можливі тільки через «сродну працю». Іншими словами, ідея поділу праці на основі здібностей і нахилів індивіда була висунута й обґрунтована нашим українським вченим.

У XIX і особливо XX ст. ця ідея отримала широкий розвиток і використання в соціологічній практиці. Еміль Дюркгейм обґрунтував теорію поділу праці. Поділяючи думки О. Конта та аналізуючи процес праці, він дійшов висновку про те, що поділ праці — це не суто економічне явище, а найістотніша умова соціального життя як такого. М. Вебер на початку XX ст. надавав великого значення суб’єк­тивному аспекту економічного раціоналіз­му, а саме: аналізу певних нахилів людей до раціональної еконо­мічної поведінки. Тут ми бачимо розвиток ідеї Г. Сковороди про «сродну працю». Не обійшли увагою цю працю й багато інших соціологів, у тому числі сучасних.

Так що ж таке праця? Які її основні характеристики та функції? Чому їй надається велике значення? У чому полягає сутність соціології праці? Саме ці питання висвітлюються в даному розділі цієї теми.

Праця (труд) — це цілеспрямована, суспільно корисна діяльність із створення предметів (речей) і умов, необхідних для задоволення потреб індивіда і суспільства. Тому праця — це основна умова життя суспільства.

Таке визначення праці вимагає деяких додаткових пояснень. Річ у тім, що діяльність — це безперервне, свідоме визначення цілей, способів, засобів і знарядь праці для досягнення цілей. Діяльність не створює кінцевого продукту (предметів, речей, культурних цінностей). Кінцевий продукт (споживчу вартість) створюють матеріальне і духовно-культурне виробництва, праця (конкретний труд).

Основне призначення праці — задоволення потреб людини і суспільства, досягнення практично корисних утилітарних результатів. На схемі 44 подані основні характеристики праці.

Схема 44

 

Маючи такі характеристики, праця виконує практичні, дуже важливі завдання-функції, основними з яких є такі (див. схему 45).

Схема 45

Суб’єктом і носієм праці стає лише людина, тобто людина реалізує функції праці. Метою праці є створення предметів, речей і можливостей для підвищення добробуту людей, поліпшення умов їхньої праці та побуту, тому праця завжди мотивована.

Для соціології праці дуже важливим є аналіз мотивів та стимулів праці. Стимули праці — це осмислені спонукання, викликані впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Існує три основних підходи до вивчення і регулювання виробничої поведінки працівника.

Перший підхід — заснована Ф. Тейлором на початку XX ст. наукова організація виробництва передбачає наукову організацію виробництва й управління, матеріальну зацікавленість працівників. Ця концепція з успіхом широко використовується в промисловості й досі, її найчастіше називають науковим менеджментом.

Другий підхід, засновником якого є американський соціолог Е. Мейо, виник у 20—30-ті роки XX ст., основним змістом має вивчення, аналіз і використання різних чинників, що впливають на підвищення ефективності виробництва і умов та організації праці, заробітної платні, міжособові стосунки, стиль керівництва
тощо. Цей підхід має назву менеджмент людських відносин.

Третій підхід до аналізу виробничої поведінки працівників використовує матеріальні, соціальні і моральні спонукальні чинники. Він пов’язаний із ім’ям американського соціолога Б. Ф. Скіннера і має назву ситуативний менеджмент.

Усі ці підходи використовуються в регулюванні трудової діяль­ності виробників, але вони не вичерпують проблеми її мотивів. Сучасні соціологи Заходу і Сходу широко використовують теоретичні положення концепції трудової мотивації американського психолога і соціолога Абрахама Маслоу, який, кваліфікуючи потреби людини, поділяє їх на базові (потреба у харчуванні, безпеці, позитивному само­оцінюванні та інші) і виробничі, або мета - потреби (у справедливості, добробуті, порядку та єдності соціального життя тощо). Базові потреби розташовуються відповідно до принципу ієрархії, у порядку зростання від нижчих, матеріальних, до вищих, духовних. Задоволення потреб від нижчих до вищих, від базових до мета-потреб є основною мотивацією трудової діяльності. Подальший розвиток концепція трудової мотивації отримує в теорії Ф. Херцберга, яка має назву мотиваційно-гігієнічна теорія, де також пропонується ієрархія потреб.

Узагальнюючи концептуальні підходи до аналізу мотивації трудової діяльності, можна, допускаючи певні спрощення, основні мотиви подати таким чином (див. схему 46).

Схема 46

Отже, соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці.

Предметом соціології праці є всі її аспекти: соціальні закономірності й випадковості взаємодії людей у процесі виробництва, механізми їхніх дій і форми ставлення через діяльність трудових колективів і особи; показники, що свідчать про ставлення людини і колективу до праці; соціальна організація підприємств та її функціонування.

6.3. СУТНІСТЬ, МЕХАНІЗМ І ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ
СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Соціальне управління як діяльність виникло тоді, коли стала реальною потреба у спільній праці людей. На початку XXI cт., коли суспільство як соціальна система дуже ускладнюється, проб­лема соціального управління, його організації, механізму, підвищення ефективності стає найважливішою, від її розв’язання багато в чому залежить майбутнє суспільства.

У чому ж сутність соціального управління? Яким є його механізм? Які функції виконує соціальне управління?

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

Необхідність соціального управління визначали практично всі соціологи, політики і філософи, але сутність його визначали по-різному. Карл Маркс розглядав соціальне управління насамперед як регулювання відносин власності, без чого, на його погляд, неможливі соціальний прогрес і добробут людини. Дійсно, соціальне управління в певному аспекті регулює відносини власності, але його суть і зміст значно ширші.

Макс Вебер, обґрунтовуючи раціональний тип організації, на якій базується сучасне виробництво, розкрив необхідність і сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивідів і груп, що стали важливою методологічною основою концепції соці-
ального управління. Подальший розвиток цієї концепції вітчизняними і зарубіжними соціологами забезпечує наукове пізнання, аналіз і використання механізму соціального управління (див. схему 47).

Схема 47

Управління всією соціальною сферою життєдіяльності здійснює держава, її певні заклади та органи. Однак у соціальному управлінні беруть активну участь організації громадянського суспільства: профспілки, органи самоврядування трудових колективів і т. ін. Соціальне управління з боку держави і з боку організацій громадянського суспільства має спільні складові (див. схему 48), жодну з яких неможливо ігнорувати.

Схема 48

Основні складові соціального управління реалізуються в тому або іншому обсязі в малих, середніх, великих соціальних утвореннях, а також на державному рівні. Дуже важливо, щоб кожну складову реалізували освічені, грамотні, досвідчені фахівці, в іншому випадку соціальне управління ефективним не бу­де. М. С. Грушевський у праці «На порозі нової України. Гад­ки і мрії» зробив дуже важливий для сучасності висновок про
те, що перед українською державою стоять грандіозні завдан-
ня «створення умов для активної праці, а не для рант’єрів-капіта­лістів»[7].

Соціальне управління в будь-якому суспільстві виконує дуже важливі функції, які забезпечують життєдіяльність суспільства і кожного громадянина, їх розвиток, безпеку і т. д. (див. схему 49).

Схема 49

Цей перелік функцій соціального управління, попри йо-
го неповноту, дає уявлення про його обсяг та різноманітність
завдань.

Соціальне управління — найбільш складна діяльність з організації, регулювання і контролю економічної, соціальної, політичної і духовно-культурної сфер життєдіяльності суспільства, окремих соціальних спільностей і індивідів, його головна мета — забезпечення стабільного функціонування і ефективного розвитку соціальної системи.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність соціології економіки?

2. Що таке економіка як соціальний інститут?

3. Які функції виконує економіка як соціальний інститут?

4. Чому праця є базовим соціальним інститутом?

5. Функції праці як базового соціального інституту.

6. У чому полягає сутність мотивації і стимулювання трудової діяльності?

7. Чим зумовлена необхідність і в чому сутність соціального управління?

8. Якими є основні складові соціального управління?

9. Які функції виконує соціальне управління?

Література

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

3. Полторак В. А. Соціологія: основи соціології праці та управління. — К., 1992.

4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв­ня 1996 р. — К., 1996.

5. Гурне Бернар. Державне управління. — К., 1993.

6. Райт Глен. Державне управління. — К., 1994.

7. Заславская Т. И. Социология экономической жизни. — Новоси­бирск, 1991.