Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћекц≥€ 6. Ќародн≥ рухи та збройн≥ конфл≥кти на територ≥њ ”крањн≥ 1 страница




ѕлан

1. —ел€нсько-козацьк≥ повстанн€ к≥нц€ XVI Ц поч. XVII ст.

2. ¬извольна в≥йна украњнського народу (1648Ц1676 рр.).

3. √айдамаччина.  ол≥њвщина. –ух опришк≥в на зах≥дноукрањнських земл€х.

4. —ел€нськ≥ рухи та виступи роб≥тник≥в в ”крањн≥ в ’≤’ ст.

5. ѕ≥днесенн€ нац≥онально-визвольного руху в ”крањн≥ на поч. ’’ ст.

6. ”крањна в ѕерш≥й св≥тов≥й в≥йн≥ (1914 Ц 1918 рр.)

7. ”крањна в роки ƒругоњ св≥товоњ в≥йни (1939-1945 рр.).

8. Ќародн≥ рухи та збройн≥ конфл≥кти за час≥в незалежност≥ ”крањни:

ј) –еволюц≥€ √≥дност≥

Ѕ) «агарбанн€  риму –ос≥Їю

¬)јгрес≥€ –ос≥њ проти ”крањни

 

—ел€нсько-козацьк≥ повстанн€ к≥нц€ XVI Ц поч. XVII ст

ѕосиленн€ феодального, нац≥онального, рел≥г≥йного гн≥ту на ”крањн≥ призвело до ц≥лоњ низки козацько-сел€нських повстань починаючи з к≥нц€ XVI ст. ѕершим таким повстанн€м було повстанн€ п≥д кер≥вництвом  риштофа  осинського (1591Ч1593 pp.). «агони повсталих захопили Ѕ≥лу ÷еркву та ѕере€слав. ѕол€кам не вдалос€ в бою розбити  осинського, ≥ вони спочатку п≥дписали з ним перемир'€. ѕ≥сл€ цього  осинський п≥шов на «апор≥жж€ ≥ у травн≥ 1593 р. орган≥зував новий пох≥д на „еркаси. ћагнат ¬ишневецький зум≥в заманити  осинського н≥бито дл€ переговор≥в ≥ по зрадницьки вбив його (замурував у ст≥ну монастир€).

” 1594-1596 pp. спалахнуло нове повстанн€ п≥д кер≥вництвом —еверина Ќаливайка, €кий був сотником надв≥рних козак≥в у кн€з€ ќстрозького. ¬≥н ходив у пох≥д на ћолдав≥ю та ”горщину, де набув в≥йськового досв≥ду. Ќаливайко вз€в ¬≥нницю, Ћуцьк, Ѕар,  ременець, захопив б≥лоруськ≥ м≥ста ѕ≥нськ, Ѕобруйськ, ћогил≥в. јле у травн≥ 1596 р. через неузгоджен≥сть м≥ж в≥йськами Ќаливайка ≥ запорожц€ми повстанц≥ були розбит≥, а њх кер≥вники разом з Ќаливайком були захоплен≥ в полон ≥ страчен≥.

ƒо цього ж часу належить ≥ д≥€льн≥сть одного з найвизначн≥ших пол≥тичних та в≥йськових д≥€ч≥в в ≥стор≥њ ”крањни ѕетра  ононовича —агайдачного ( онашевича-—агайдачного). ¬≥н був родом з √аличини, з м. —амбора, навчавс€ в найкращ≥й тод≥ на ”крањн≥ православн≥й школ≥ в м. ќстроз≥. Ќа початку XVII ст. в≥н д≥€в на «апор≥зьк≥й —≥ч≥, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а у 1615-1622 pp. (з невеликими перервами) в≥н Ч гетьман ¬≥йська «апор≥зького. Ўвидко —агайдачний про€вив себе €к талановитий полководець, прославивс€ походами на турк≥в ≥ татар. ” 1615 р. в≥н уз€в турецьку фортецю ¬арну, у 1616 р. Ч  афу (‘еодос≥ю), де зв≥льнив б≥льше 15 тис. нев≥льник≥в, що зробило його ≥м'€ знаменитим. …ому вдалос€ також усп≥шно зд≥йснити напади на турецьк≥ порти —≥ноп ≥ “рапезунд, п≥д≥йти до самоњ столиц≥ “уреччини Ч —тамбулу ≥ п≥дпалити п≥д самими в≥кнами султанського палацу дв≥ пристан≥.

” 1618 р. —агайдачний на проханн€ польського королевича ¬ладислава разом з 20 тис. козак≥в ходив походом на ћоскву. Ќими було завойовано ѕутивль, Ћ≥вни, ™лець, розбито московське в≥йсько кн€з€ ¬олконського ≥ вз€то в облогу ћоскву. јле остаточно ћоскви њм уз€ти не вдалос€ через велик≥ морози, до того ж ѕольща замирилась з московським царем.

—агайдачний боровс€ за зм≥цненн€ православноњ церкви, допом≥г в≥дновити њњ кер≥вництво на ”крањн≥ (митрополита у  иЇв≥ та 5 Їпископ≥в). —аме п≥д час ур€дуванн€ —агайдачного –еч≥ ѕосполит≥й уперше довелос€ укладати з козацтвом €к суб'Їктом права ≥ пол≥тичним ≥нститутом договори (1617 р. Ч ¬≥льшанський, 1619 р. Ч –оставицький). ÷е мало ≥стотне значенн€ дл€ п≥днесенн€ рол≥ козацтва в пол≥тичному житт≥, створювало передумови дл€ становленн€ нац≥ональноњ державност≥ ”крањни.

ѕ. —агайдачний з козацьким в≥йськом у 40 тис. чол. брав участь у турецько-польськ≥й в≥йн≥, зокрема козаки в≥д≥грали вир≥шальну роль у битв≥ п≥д ’отином у 1621 p., де турецька арм≥€ зазнала поразки. “ут —агайдачний був поранений отруЇною стр≥лою ≥ помер 10 кв≥тн€ 1622 р.

ѕольський ур€д намагавс€ обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до новоњ хвил≥ повстань:

1625 р. Ч повстанн€ п≥д кер≥вництвом ћ. ∆майла. Ѕитва п≥д  рюковим зак≥нчилас€ вн≥чию. Ѕула п≥дписана  урук≥вська угода, де реЇстр встановлювавс€ в 6 тис. чол., а њх платн€ Ч у 60 тис. злотих на р≥к.  озакам заборон€лос€ нападати на турецьк≥ волод≥нн€;

1630 р. Ч повстанн€ п≥д кер≥вництвом “араса ‘едоровича “р€сила. 15 травн€ 1630 р. п≥д ѕере€славом повстал≥ розгроми лидоб≥рний заг≥н пол€к≥в Ч «олоту роту (Ђ“арасова н≥чї). Ќова угода з пол€ками передбачала реЇстр у 8 тис. чол.;

1635 р. Ч повстанн€ п≥д кер≥вництвом ≤вана —улими.  озаки зруйнували фортецю  одак, €ка контролювала п≥дходи до «апор≥жж€. ѕовстанн€ зазнало поразки, —улиму стратили;

1637 р. Ч повстанн€ п≥д кер≥вництвом ѕавлюка (ѕавла Ѕута), ѕовстанц≥ зазнали двох поразок Ч п≥д  умейками ≥ Ѕоровицею. ѕавлюка схопили ≥ стратили. ” 1638 р. було проведено так звану ќрдинац≥ю ¬≥йська «апор≥зького реЇстрового, що дуже ур≥зала права реЇстровц≥в, зменшила њх к≥льк≥сть до 6 тис. чол. ÷е викликало нове повстанн€;

1638 р. Ч повстанн€ п≥д проводом я. ќстр€нина. ѕовстанц≥ зайн€ли  ременчук, ’орол. јле серед повсталих ставс€ розкол, ќстр€нин покинув в≥йсько ≥ з частиною повстанц≥в перейшов кордон ћосковськоњ держави, оселившись у „угуЇв≥. ѕовстанн€ очолив ƒ. √ун€, але п≥сл€ двом≥с€чноњ оборони б≥л€ гирла р≥чки —ули (оборона при —тарц≥) зазнав поразки ≥ з невеликою частиною козак≥в в≥дступив на ƒон. “аким чином, ≥ це повстанн€ зазнало невдач≥, козаки змушен≥ були визнати ординац≥ю.

—ел€нсько-козацьк≥ повстанн€ мали антифеодальний ≥ нац≥онально-визвольний характер, вони св≥дчили про наростанн€ опору украњнського народу проти гн≥ту з боку ѕольщ≥, п≥дготували ірунт дл€ ¬извольноњ в≥йни.

ѕроцес в≥дродженн€ украњнського державотворенн€ в XVI-XVII ст. мав своњ етапи та характерн≥ риси. ѕочавс€ в≥н з утворенн€ козацтва, €ке почало виконувати в≥йськово-охоронну функц≥ю. —ам≥йло  ≥шка в≥дновлюЇ козацтво €к орган≥зовану, оф≥ц≥йно визнану нац≥ональну в≥йськову силу, а ѕетро —агайдачний не т≥льки робить цю силу потужною, а й проголошуЇ сп≥лку козацтва, православноњ церкви та м≥щанства ≥з зм≥цненн€м власноњ системи осв≥ти. ћихайло ƒорошенко зробив лег≥тимним не лише ≥снуванн€ козацького в≥йська, але ≥ козацького землеволод≥нн€, закр≥пивши за козаками певну територ≥ю. …ому ж на лежить заслуга в орган≥зац≥њ городових полк≥в, що мало велике значенн€ €к передумова утворенн€ в подальшому украњнськоњ автоном≥њ. “аких полк≥в було утворено ш≥сть. Ќа ц≥й територ≥њ було своЇ козацьке в≥йсько, сво€ адм≥н≥страц≥€, хоча ≥ залежна в≥д польськоњ, Ч управа полк≥в ≥ гетьман≥в; панувала Їдина православна в≥ра, була сво€ судова ≥ осв≥тн€ системи, тобто певн≥ початки ≥ п≥дстави автономного краю, що входив у –≥ч ѕосполиту.

¬извольна в≥йна украњнського народу (1648Ц1676 рр.)

ѕричинами революц≥њ був гн≥т в пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, соц≥альн≥й, рел≥г≥йн≥й, нац≥ональн≥й сферах. «а своњм характером революц≥€ була водночас ≥ нац≥ональною ≥ соц≥альною.

–ушийн≥ сили революц≥њ: козаки (реЇстров≥ ≥ нереЇстров≥); сел€ни; м≥щани; украњнська шл€хта; православне духовенство.

Ќац≥ональна революц≥€ середини XVII ст. под≥л€Їтьс€ на пТ€ть пер≥од≥в.

- ѕерший пер≥од: лютий 1648 Ц червень 1652 рр. - в≥д початку повстанн€ на «апорожж≥ до Ѕатогськоњ битви.

- ƒругий пер≥од Ц червень 1652 - серпень 1657 рр. Ц в≥д битви п≥д Ѕатогом до смерт≥ гетьмана Ѕогдана ’мельницького.

- “рет≥й пер≥од: вересень 1657 Ц червень 1663 рр. Ц в≥д гетьмануванн€ ≤вана ¬иговського до розколу ”крањни на Ћ≥вобережне та ѕравобережне гетьманства, та фактичного вид≥ленн€ «апорожж€.

- „етвертий пер≥од: липень 1663 Ц червень 1668 рр. Ц в≥д „орноњ ради у Ќ≥жин≥ до нетривалого воззТЇднанн€ ”крањни гетьманом ѕ. ƒорошенком.

- ѕТ€тий пер≥од: липень 1668 Ц вересень 1676 рр. Ц в≥д походу ѕетра ƒорошенка на ѕравобережж€ до його остаточного зреченн€ ≥ поразки революц≥њ.

¬ с≥чн≥ 1648 р. Ѕ.’мельницького було обрано гетьманом ”крањни ≥ в≥н очолив розпочату в≥йну. Ѕогдан ’мельницький був досв≥дчений воњн, на середину ’V≤≤ ст. в≥н мав трохи б≥льше 50-ти рок≥в (народивс€ наприк≥нц≥ 1595 р.), брав участь у бо€х проти турк≥в ≥ татар, був учасником козацько-сел€нських повстань, до того ж, отримав добру осв≥ту. ¬олод≥в к≥лькома ≥ноземними мовами, зокрема, й латиною. ѕобував в державах ™вропи ≥ “уреччин≥, що дало змогу ознайомитись з њх устроЇм, дипломат≥Їю, в≥йськовою тактикою. «асвоЇнн€ урок≥в вивченого ≥ноземного ≥ козацького воЇнного мистецтва дало змогу п≥дн€ти стратег≥ю й тактику украњнського в≥йська на значно вищий щабель. ¬≥д пасивноњ оборонноњ тактики Ѕ.’мельницький перейшов до активних, наступальних д≥й, навТ€зуючи противнику м≥сце й час битви. «авд€ки блискуче налагоджен≥й розв≥дц≥ завдавав удар≥в зненацька, досить часто використовував обх≥д ворога ≥з фланг≥в. —аме гетьману належить видатна роль у створенн≥ артилер≥њ й к≥нноти, €к окремих род≥в в≥йська. «апровадив завчасну п≥дготовку набоњв (ладуванн€), що дало змогу п≥двищити скоростр≥льн≥сть у к≥лька раз≥в ≥ перейти до 3-х шеренгового бойового пор€дку.

«авд€ки цьому, а також використанню татарськоњ к≥нноти, повстанц≥ у 1648 р. здобули блискуч≥ перемоги п≥д ∆овтими ¬одами 6 травн€ ≥ 16 травн€ Ц п≥д  орсунем. 11-13 вересн€ 1648 р. розгром польсько-шл€хетського в≥йська п≥д ѕил€вц€ми. 5-6 серпн€ 1649 Ц битва п≥д «боровом. 8 серпн€ 1649 р. Ц п≥дписано «бор≥вську угоду (ѕольща визнаЇ ≥снуванн€ √етьманщини, у волод≥нн€ гетьмана вид≥л€Їтьс€  ињвське, „ерн≥г≥вське ≥ Ѕрацлавське воЇводства, козацький реЇстр зб≥льшувавс€ до 40 тис. ос≥б тощо). ¬ серпн≥-вересн≥ 1650 р. в≥дбувс€ ћолдавський пох≥д Ѕогдана ’мельницького. 18-20 червн€ 1651 р. Ц поразка украњнських в≥йськ п≥д Ѕерестечком. 18 вересн€ 1651 р. було укладено Ѕ≥лоцерк≥вську угоду м≥ж ”крањною та ѕольщею (територ≥€ козацькоњ держави обмежувалас€ лише  ињвським воЇводством, Ѕрацлавське й „ерн≥г≥вське поверталос€ у волод≥нн€ польськоњ адм≥н≥страц≥њ, козацький реЇстр скоротивс€ до 20 тис. тощо). 22-23 травн€ 1652 р. розгром пол€к≥в п≥д Ѕатогом. ¬ересень-грудень 1653 р. боњ п≥д ∆ванцем.

«а «бор≥вським договором украњнц≥ оф≥ц≥йно отримали територ≥ю, на €к≥й мали змогу розбудовувати державн≥сть.

¬ажливе м≥сце в систем≥ державного буд≥вництва належало арм≥њ. ¬ ход≥ ”крањнськоњ нац≥ональноњ революц≥њ середини XVII ст. вона дос€гла 300 тис€ч чолов≥к Ц це була масова народна арм≥€, найб≥льша в ™вроп≥. ѓњ €дро складали реЇстров≥ козаки (40-60 тис€ч чолов≥к).

1 жовтн€ 1653 року цар ќлекс≥й ћихайлович скликав земський собор, €кий ухвалив прийн€ти ¬≥йсько «апорозьке "п≥д государЇву високу руку". ¬ ”крањну в≥др€джено посольство на чол≥ бо€рином ¬.Ѕутурл≥ним. –ада в≥дбулас€ в ѕере€слав≥ 18 с≥чн€ 1654 року. ”сього на в≥рн≥сть царю прис€гло 284 особи.

Ќатом≥сть в≥дмовилис€ прис€гати так≥ в≥дом≥ козацьк≥ ватажки, €к ≤ван Ѕогун, ≤ван —≥рко, …осип √лух, ‘≥лон ƒжалал≥й тощо. Ќебажанн€ ви€вили козаки ѕолтавського,  ропивн€нського, ”манського ≥ Ѕрацлавського полк≥в.

ќстаточний догов≥р було укладено в ћоскв≥ в березн≥ 1654 р. «а ним цар забезпечував автоном≥ю в таких справах, €к:

Х гетьмана ≥ старшину обирала козацька рада;

Х украњнська адм≥н≥страц≥€ ≥ суди незалежн≥ в≥д московських;

Х податки в ”крањн≥ збираЇ украњнський ур€д;

Х козацького в≥йська маЇ бути 60 тис.;

Х залишаЇтьс€ давн≥й под≥л населенн€ на стани (козаки, м≥щани, шл€хта, духовенство);

Х ”крањна збер≥гала право проводити переговори з ≥ншими державами тощо.

¬л≥тку 1654 р. розпочалис€ в≥йськов≥ д≥њ обТЇднаних сил союзник≥в проти –еч≥ ѕосполитоњ. јле несвоЇчасна й недостатн€ допомога царського ур€ду, €кий левову частину уваги надавав приЇднанню б≥лоруських ≥ литовських земель, а також спроби втручанн€ у внутр≥шн≥ справи ”крањни, привели до загостренн€ в≥дносин. ќстанньою краплею стали ¬≥ленськ≥ переговори восени 1656 р., коли ћосква й ѕольща уклали угоду про припиненн€ воЇнних д≥й, а козацьку делегац≥ю нав≥ть не пустили за ст≥л переговор≥в.

√етьман р≥шуче зм≥нюЇ зовн≥шньопол≥тичну ор≥Їнтац≥ю ≥ намагаЇтьс€ створити антипольську коал≥ц≥ю держав у склад≥ Ўвец≥њ, “ранс≥льван≥њ, Ѕранденбургу, Ћитви. ¬≥н не в≥дмовл€Їтьс€ в≥д головноњ мети, а саме Ц зв≥льненн€ вс≥х етн≥чних украњнських земель ≥ включенн€ њх до складу самост≥йноњ й незалежноњ держави. „астково йому з допомогою в≥йськ Ўвец≥њ й “ранс≥льван≥њ вдаЇтьс€ це завданн€ виконати. јле територ≥альн≥ претенз≥њ нових союзник≥в на зах≥дноукрањнськ≥ земл≥, а також неузгоджен≥сть д≥й перекреслили перемоги, здобут≥ безпосередньо на територ≥њ ѕольщ≥. “а головною причиною того, що побудова ”крањнськоњ держави була не завершена, стала смерть Ѕ.’мельницького (27 липн€ 1657 р.).

ќтже, це був пер≥од найб≥льшого пол≥тичного ≥ воЇнного п≥днесенн€ ”крањни. Ѕез сумн≥ву, останн≥ державотворч≥ акти ’мельницького могли зм≥цнити внутр≥шнЇ становище украњнськоњ держави, сконсол≥дувати навколо особи гетьмана ус≥ стани тогочасного сусп≥льства, €к≥ д≥€ли розр≥зне, ставл€чи часом понад усе корпоративн≥ ≥нтереси. —мерть Ѕ. ’мельницького перервала консол≥дац≥йний процес ≥ не дала скр≥питись украњнськ≥й державност≥, здобутки €коњ були втрачен≥ його наступниками на гетьманств≥.

√айдамаччина.  ол≥њвщина. –ух опришк≥в на зах≥дноукрањнських земл€х

ѕ≥сл€ гетьмануванн€ ≤вана ћазепи ѕравобережна ”крањна ви€вилась ≥зольованою в≥д √етьманщини. ƒо цього спр€мовувалась пол≥тика –ос≥њ ≥ ѕольщ≥. ѕольськ≥ магнати, €к≥ переважно походили з давн≥х украњнських род≥в (¬ишневецьк≥, ѕотоцьк≥, „орторийськ≥, Ћюбомирськ≥ та ≥нш≥), розширювали своњ волод≥нн€ ≥ намагались захопити в своњ руки управл≥нн€ вс≥м житт€м крањни. ѕротисто€ти цьому процесу не було кому. ”крањнська знать ≥ шл€хта були переважно полон≥зован≥, православна церквазосередилась на суто церковних справах, ≥ т≥льки √реко-католицька ÷ерква на зах≥дноукрањнських земл€х стала Їдиним осередком украњнського житт€.

√айдамаччина Ц соц≥альний рух на ѕравобережж≥ у ’V≤≤≤ стол≥тт≥. ѕричина повстанн€ пол€гаЇ в тому, що народн≥ маси, серед €ких ще жили традиц≥њ козацькоњ вол≥, не хот≥ли коритис€ влад≥ пан≥в ≥ з≥ зброЇю в руках виступали проти поневоленн€. ”часниками гайдамаччини були переважно незаможн≥ сел€ни, найман≥ роб≥тники, др≥бна шл€хта й нижче духовенство. √айдамаки д≥€ли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанськоњ боротьби, неспод≥ван≥ напади ≥ стр≥мк≥ рейди на панськ≥ маЇтки. ѕерший вибух гайдамацького повстанн€ ставс€ в 1734 р., коли рос≥йська арм≥€ разом з козацькими полками ув≥йшла на ѕравобережж€, щоб п≥дтримати кандидатуру јвгуста ≤≤≤ на польську корону. ¬л≥тку 1734 р. на престол у ѕольщ≥ с≥в ставленик –ос≥њ јвгуст ≤≤≤, ≥ на проханн€ польських магнат≥в рос≥йське в≥йсько легко розбило повстанц≥в. ¬ 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможн≥сть створити ц≥л≥сну орган≥зац≥ю, а також в≥дсутн≥сть плану д≥й спричинили поразку повстанн€.

 ол≥њвщина Ц найв≥дом≥ший виступ гайдамак≥в 1768 року. ќсновною його силою було сел€нство. ÷е повстанн€ спричинили дек≥лька фактор≥в:

ѕо-перше, в п≥вденн≥й  ињвщин≥, де зародилась  ол≥њвщина, сел€ни довше користувались свободою в≥д панських повинностей (ц€ територ≥€ була заселена п≥зн≥ше в≥д ≥нших частин ѕравобережж€).

ѕо-друге, панське господарство переживало складн≥ часи перенесенн€ зб≥жжевих ринк≥в з-над Ѕалтики до „орного мор€.

ѕо-третЇ, значний вплив на сел€н мала близьк≥сть в≥льного «апор≥жж€.

ѕо-четверте, на п≥вдн≥  ињвщини загострилис€ рел≥г≥йн≥ суперечност≥.

Ќа оборону ѕравославноњ ÷еркви стала рос≥йська цариц€  атерина ≤≤. —аме тод≥ польська шл€хта, вороже настроЇна до –ос≥њ, орган≥зувала конфедерац≥ю в м. Ѕар≥ (м≥стечко на ¬≥нниччин≥). ¬ цей момент гайдамаки п≥дн€ли повстанн€, розраховуючи на рос≥йську допомогу. ¬≥домими гайдамацькими ватажками стали ћаксим «ал≥зн€к та ≤ван √онта. «добувши ”мань, вони вчинили жорстоку р≥занину пан≥в, Їврењв, католицького духовенства. √айдамацький рух набрав великих розм≥р≥в, але зорган≥зувати повстанц≥в в одну арм≥ю не пощастило. « ≥ншого боку, –ос≥€ не виправдала над≥й. √енерал  речетн≥ков, йдучи на допомогу повстанц€м, спочатку н≥би ви€вл€в прихильн≥сть до них, але пот≥м за завданн€м  атерини ≤≤ наказав заарештувати ватажк≥в ≥ в≥ддати њх польському судов≥. √онту було п≥ддано тортурам ≥ покарано смертю, а «ал≥зн€ка заслано в —иб≥р.

ѕричинами поразки було те, що царизм в≥в двозначну пол≥тику щодо соц≥альних рух≥в на ѕравобережж≥. « одного боку, в≥н бачив у гайдамацькому рус≥ процес дестаб≥л≥зац≥њ та ослабленн€ ѕольщ≥, з ≥ншого Ц бо€вс€, щоб народний виступ не перекинувс€ на Ћ≥вобережну ”крањну.  ол≥њвщина (в≥д сл≥в Ђк≥лї, Ђколотиї, Ђкол≥йї) була стих≥йним ≥ погано орган≥зованим повстанн€м. јле обТЇктивно вона спри€ла воззТЇднанню ѕравобережноњ ”крањни з Ћ≥вобережною, що в≥дбулос€ в к≥нц≥ XVIII ст. √айдамацький рух мав великий вплив на п≥днесенн€ нац≥онально-визвольного руху в √аличин≥.

ќпришк≥вство Ц визвольний рух у √аличин≥, €кий розпочавс€ вже у ’V≤ стол≥тт≥ ≥ був викликаний посиленн€м експлуатац≥њ сел€нства й нац≥онального гн≥ту. ќпришки використовували методи партизанськоњ боротьби, д≥€ли невеликими загонами, користувалис€ масовою п≥дтримкою населенн€. Ќайб≥льшого розмаху опришк≥вський рух набрав у 30-т≥ Ц 40-в≥ роки ’V≤≤≤ ст. п≥д проводом ќлекси ƒовбуша (загинув 1745 р.). «годом опришк≥вський рух очолювали ≤. Ѕойчук, ¬. Ѕаюрак, ѕ. ќрфенюк.

ќтже, опришк≥вство було нев≥дТЇмною теч≥Їю нац≥онально-визвольного руху всього народу, п≥дточувало п≥двалини кр≥посницького ладу, мало антипольське, антишл€хетське спр€муванн€.

—ел€нськ≥ рухи та виступи роб≥тник≥в в ”крањн≥ в ’≤’ ст.

ќсновним борцем проти кр≥посницького гнобленн€, за л≥кв≥дац≥ю кр≥посництва виступало багатом≥льйонне сел€нство, до €кого т≥сно примикали роб≥тники, що тод≥ ще не вид≥лилис€ в окремий клас.

“€жка кр≥посницька експлуатац≥€ й небачено важкий пол≥тичний гн≥т, гн≥т пом≥щик≥в ≥ царських чиновник≥в не зробили з сел€н безсловесних, пок≥рних раб≥в. Ўирок≥ маси сел€нства протестували, €к могли ≥ €к ум≥ли.

—ел€ни в перш≥й половин≥ XIX ст. були темн≥, забит≥, пол≥тично несв≥дом≥, не розум≥ли своњх класових завдань, не були згуртован≥, не виробили певного у€вленн€ про пол≥тичний лад, встановленн€ €кого вони домагалис€. ¬они здеб≥льшого виступали проти посиленн€ експлуатац≥њ, боролис€ за л≥кв≥дац≥ю кр≥пацтва, за визволенн€ з-п≥д влади пом≥щик≥в, за землю ≥ волю, за те, щоб стати в≥льними виробниками.

—ел€нськ≥ виступи того часу мали стих≥йний, неорган≥зований ≥ здеб≥льшого локальний характер. ‘орми њх в≥дпов≥дали низьк≥й св≥домост≥, темнот≥ сел€нства. —ел€нство продовжувало в≥рити у справедливого, доброго Ђбатечка-цар€ї, нањвно вважало, що цар захищаЇ його ≥нтереси, а пом≥щики начебто порушують волю цар€. „ерез це поширеною формою сел€нського протесту були скарги царев≥ й пов≥товим, губернським та центральним ур€довим установам. Ћише за 10 рок≥в, з 1844 р. по 1854 р., до м≥н≥стерства внутр≥шн≥х справ над≥йшло з≥ вс≥Їњ –ос≥њ 342 скарги, тобто по 35 скарг на р≥к. ј ск≥льки њх не потрапило туди, будучи перехопленими на м≥сц€х! —ел€ни здеб≥льшого скаржилис€ на нелюдську експлуатац≥ю та утиски пом≥щик≥в ≥ вимагали переведенн€ њх у стан державних сел€н.

≤ншими формами сел€нського протесту були: в≥дмовленн€ платити оброк, в≥дбувати панщину та ≥нш≥ повинност≥, непокора пом≥щикам ≥ царським власт€м (самов≥льна зм≥на вотчинних начальник≥в, суд над ними, створенн€ свого самовр€дуванн€ й т. п.), п≥дпали пом≥щицьких маЇтк≥в, вбивства й побитт€ пом≥щик≥в, управл€ючих та прикажчик≥в, втеч≥ в Ќоворос≥йський край, на ƒ≥н, “авр≥ю, шуканн€ там Ђвол≥-дол≥ї, збройний оп≥р пом≥щикам, ур€довц€м ≥ в≥йськовим командам, партизанськ≥ напади на пом≥щицьк≥ маЇтки ≥ в≥дкрит≥ масов≥ повстанн€.

ѕор€д з пом≥щицькими виступали проти посиленн€ гнобленн€ й державн≥ сел€ни, особливо т≥, що були на Ђгосподарському становищ≥ї, на ѕравобережж≥ ≥ т≥, €ким загрожувало перетворенн€ на в≥йськових поселенц≥в, а також уже переведен≥ на в≥йськових поселенц≥в ≥ солдати-рекрути. ѕрот€гом першоњ половини XIX ст. сел€нськ≥ рухи майже з кожним дес€тил≥тт€м наростали, ставали вперт≥шими й наст≥йн≥шими.

¬ ”крањн≥, за далеко неповними даними, з 1797 р. по 1825 р. в≥дбулос€ понад 100 виступ≥в кр≥посних сел€н, а з 1826 по 1847 р. Ч 250 виступ≥в.

ќтже, знедолен≥ й придавлен≥ т€жким пом≥щицьким €рмом та гн≥том феодальноњ держави сел€ни протестували й п≥дн≥малис€ на боротьбу. Ђƒух незадоволенн€ї серед сел€нства з наближенн€м середини XIX ст. дедал≥ посилювавс€, що й було одн≥Їю з найважлив≥ших причин, €к≥ змушували царизм братис€ за п≥дготовку до скасуванн€ кр≥пацтва.

”же прот€гом першоњ чверт≥ XIX стол≥тт€, особливо п≥сл€ в≥йни 1812 року, коли за участь у н≥й сел€нство спод≥валос€ д≥стати полегшенн€ або нав≥ть зв≥льненн€ в≥д кр≥посницького гн≥ту, а царський ур€д не п≥шов назустр≥ч цим спод≥ванн€м, сел€нський рух розширювавс€ й ставав дедал≥ масов≥шим ≥ вперт≥шим. “рапл€лис€ випадки, коли сел€нськ≥ хвилюванн€ тривали по к≥лька або нав≥ть дес€тки рок≥в. “ак, у маЇтку пом≥щиц≥ «акашевськоњ на ¬олин≥ сел€ни в≥дмовл€лис€ виконувати панщину, вимагали вол≥ й не згоджувалис€ п≥дкор€тис€ пом≥щикам прот€гом майже 37 рок≥в (1811Ц1847 pp.), аж до введенн€ нових ≥нвентар≥в у 1848 р. 15 рок≥в, з 1811 р. по 1826 p., добивалис€ зв≥льненн€ в≥д кр≥пацтва ≥ в≥дмовл€лис€ виконувати повинност≥ на пом≥щика сел€ни с ѕ≥двисокого ”манського пов≥ту на  ињвщин≥. Ћише введенн€ в село значного загону в≥йськ ≥ масов≥ арешти сел€н у 1826 р. привели до загасанн€ цього руху.

ƒержавн≥ сел€ни ѕравобережж€, €к≥ перебували на Ђгосподарськомуї, а фактично на кр≥пацькому становищ≥ в р€д≥ с≥л (на ѕод≥лл≥ в ѕоберезькому маЇтку в 1803 p., в Ћ≥тинському староств≥ в 1823Ц1825 pp. та ≥н.) в≥дмовл€лис€ виконувати панщину та ≥нш≥ повинност≥ на орендар≥в ≥ вимагали повернути њх у в≥данн€ казни. ƒл€ приведенн€ сел€н до покори власт≥ посилали в села в≥йськов≥ команди ≥ вдавалис€ до репрес≥й.

Ќаст≥йно протестували державн≥ сел€ни й козаки проти перетворенн€ њх на в≥йськових поселенц≥в, а також в≥йськов≥ поселенц≥ проти нелюдського режиму у поселенн€х.

1817 року проти перетворенн€ на в≥йськових поселенц≥в п≥дн€лис€ бузьк≥ козаки. ѕочаток бузького козацького в≥йська було покладено в 1769 р., в час рос≥йсько-турецькоњ в≥йни 1768Ч1774 pp. “од≥ генерал ѕрозоровский створив з украњнських козак≥в полк, що й брав участь у бо€х проти турк≥в. ѕ≥сл€ в≥йни ц≥ козаки були розселен≥ в прикордонних районах по ѕ≥вденному Ѕугу, де й несли прикордонну службу. ” 1797 р. Ѕузьке козацьке в≥йсько було л≥кв≥довано, а козак≥в обернено на державних сел€н. ” 1803 р. козацьке в≥йсько було в≥дновлено в склад≥ трьох полк≥в, що були розселен≥ в 28 станиц€х на ’ерсонщин≥ з центром у м. ¬ознесенську (понад 6 тис. чол.).  оли в 1817 р. був виданий царський указ про перетворенн€ бузьких козак≥в на в≥йськових поселенц≥в (улан≥в), вони повстали, в≥дмовилис€ коритис€ ≥ стали чинити оп≥р в≥йськам. «≥бравши 10 тис. чол. в≥йськ ≥ кинувши гармати, царськ≥ власт≥ придушили це повстанн€. 93 козак≥в, у тому числ≥ ≥н≥ц≥атор≥в ѕ. Ѕабиченка та √. √етьманенка, було в≥ддано до в≥йськового суду. Ѕ≥льш≥сть ≥з них були покаран≥ шп≥црутенами ≥ в≥ддан≥ в солдати.

”л≥тку 1819 р. спалахнуло повстанн€ в≥йськових поселенц≥в „угуњвського уланського полку, €к≥ в≥дмовилис€ косити казенне с≥но дл€ полкових коней ≥ зажадали л≥кв≥дац≥њ в≥йськових поселень, поверненн€ в≥д≥браних у них земель, припиненн€ роб≥т на потреби полку й ≥н. ƒо чугуњвц≥в приЇдналис€ поселенц≥ сус≥днього “аганрозького уланського полку, а також сел€ни навколишн≥х с≥л. ѕовстанц≥ не корилис€ начальникам, били й виган€ли њх, вимагали знищенн€ поселень. –ух тривав понад м≥с€ць. ƒл€ його придушенн€ були послан≥ в≥йська з 12 гарматами. ƒо „угуЇва прискакав сам јракчеев. Ѕуло заарештовано понад дв≥ тис€ч≥ чолов≥к. ѕонад 350 чол. в≥ддано до в≥йськового суду.

250 з них було засуджено до смертноњ кари, €ку јракчеев зам≥нив побитт€м шп≥црутенами. « 40 повстанц≥в, €ким було дано по 12 тис. шп≥црутен≥в, 20 померли на м≥сц≥. ѕонад 400 учасник≥в повстанн€, в тому числ≥ 29 ж≥нок, п≥сл€ покаранн€ р≥зками були заслан≥ до ќренбурга.

” 1818Ч1820 pp. широким був антикр≥посницький рух рос≥йських ≥ украњнських сел€н на ƒону ≥ в ѕ≥вденн≥й ”крањн≥. ѕочавшись в 1818 р. у —альських слободах, в≥н швидко перекинувс€ на ћ≥уський округ ≥ –остовський, Ѕахмутський та —лов'€носербський пов≥ти  атеринославськоњ губерн≥њ. ƒо нього включилос€ понад 45 тис. сел€н. ќзброЇн≥ к≥лками, косами, списами, сел€ни виган€ли з своњх с≥л пом≥щик≥в, управител≥в, утворювали своЇ самовр€дуванн€, оголошували себе в≥льними. ” центр≥ цього руху сто€ли села ћартин≥вка ≥ ƒмитр≥вка на ƒону. ” ћартин≥вц≥ була створена Ђгромадська канцел€р≥€ї. ѕроти повсталих сел€н царський ур€д кинув ц≥лу арм≥ю в≥йськ з гарматами. “≥льки цими силами було придушено сел€нський рух на ƒону ≥ п≥вдн≥ ”крањни.

” цей же час, з формуванн€м ≥ зб≥льшенн€м чисельност≥ кр≥посних ≥ в≥льнонайманих роб≥тник≥в, виникаЇ роб≥тничий рух. ÷ей рух в ”крањн≥ зароджуЇтьс€ €к протест роб≥тник≥в проти нестерпних умов житт€. јле оск≥льки в перш≥й половин≥ XIX ст. роб≥тник≥в було ще мало, пролетар≥ат т≥льки починав вид≥л€тис€ з загальноњ маси сел€нства та рем≥сник≥в, не склавс€ €к клас ≥ не був здатний до самост≥йноњ пол≥тичноњ д≥њ, то виступи роб≥тник≥в були стих≥йн≥, роздроблен≥, локальн≥, не осв≥тлен≥ пол≥тичною св≥дом≥стю, близьк≥ за своњм характером ≥ формою до сел€нських виступ≥в. як ≥ сел€ни, роб≥тники надсилали скарги в ур€дов≥ установи ≥ царев≥, вт≥кали з виробництва, громили й п≥дпалювали п≥дприЇмства, ламали машини, били фабричне начальство, в≥дкрито повставали. –азом ≥з тим уже в перш≥й половин≥ XIX ст. роб≥тники €к зародок нового класу Ч пролетар≥ату, стали дедал≥ част≥ше вдаватис€ до страйк≥в, що з часом перетвор€тьс€ на одну з основних форм боротьби роб≥тничого класу.

” 1805 р. припинили роботу в≥льнонайман≥ роб≥тники (21 чол.) друкарн≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври. ÷е був один ≥з перших роб≥тничих страйк≥в в ”крањн≥. ” зв'€зку з ростом ц≥н на продукти роб≥тники зажадали зб≥льшенн€ зароб≥тноњ плати. ќск≥льки зам≥нити роб≥тник≥в-друкар≥в було н≥ким, лаврське начальство змушене було задовольнити вимоги страйкар≥в.

 ≥лька раз≥в прот€гом першоњ чверт≥ XIX ст. (1809 p., 1818 p., 1822 p.) проти жорстокоњ експлуатац≥њ ≥ свав≥льних д≥й, знущанн€ адм≥н≥страц≥њ протестували сел€ни-роб≥тники, приписан≥ до Ћуганського ливарного заводу, €кий був у в≥данн≥ казни. ¬они подавали скарги катеринославському губернаторов≥, царев≥, але њх становище не пол≥пшувалось ” 1818 p., а пот≥м у 1822 р. роб≥тники припин€ли роботу; ќднак њх страйки були придушен≥. ЂЌайголовн≥ш≥ призв≥дц≥ й п≥дбурювач≥ї, тобто роб≥тнич≥ ватажки, були побит≥ р≥зками.

” 1823 р. виступили кр≥посн≥ роб≥тники ћаш≥вськоњ суконноњ мануфактури у Ўептак≥вськ≥й волост≥ „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њ. –ан≥ше вона була власн≥стю графа –озумовського, а в цей час його з€т€ графа —. ”варова. ” ц≥й мануфактур≥, що виробл€ла солдатське сукно дл€ арм≥њ, працювали 962 роб≥тники-кр≥паки, переведен≥ сюди з трьох черн≥г≥вських маЇтк≥в –озумовського. ”мови прац≥ й житт€ њх були нестерпними: працювали вони по 15Ч18 годин щодн€ весь р≥к, н≥€коњ платн≥ й харч≥в не одержували, утримувалис€ за рахунок родин, €к≥ в≥дробл€ли панщину й виконували вс≥ повинност≥ та сплачували податки на пан≥в ≥ державу, њх безборонно били й знущалис€ над ними нагл€дач≥. јле й цього ”варову здалос€ замало. ” листопад≥ 1823 р. в≥н розпор€дивс€ зб≥льшити норми вироб≥тку сукна на 50 % (з 5 до 7,5 аршина на день). –обочий день був подовжений до 21 години, але й за цей час роб≥тник виконати встановленоњ норми не м≥г. –об≥тники послали до „ерн≥гова 23 своњх представник≥в з≥ скаргою до губернатора, вимагаючи поновити стар≥ норми. ¬≥дмовл€ючись виконувати нов≥ норми, вони за€вл€ли, що Ђготов≥ краще йти в тюрму, на —иб≥р або в солдатиї. ¬≥дд≥л земського суду визнав виступ роб≥тник≥в Ђбезп≥дставним, що заслуговуЇ суворого законного покаранн€ї. ¬ласт≥ вдалис€ до в≥йськовоњ сили, ≥ роб≥тники були приведен≥ в Ђбезмолвное повиновениеї. 18 чол. з числа тих, хто ходив з≥ скаргою до „ерн≥гова, були заарештован≥, зазнали т≥лесних покарань ≥ по 2,5 року в≥дсид≥ли в тюрм≥.

Ќаростанн€ сел€нського руху в друг≥й чверт≥ XIX ст.

ѕ≥сл€ придушенн€ повстанн€ декабрист≥в у 1825 р. з посиленн€м жорстокоњ миколањвськоњ реакц≥њ у друг≥й чверт≥ XIX ст. становище народних, передус≥м сел€нських мас дедал≥ пог≥ршувалос€. ” в≥дпов≥дь наростала боротьба сел€нства, €ке наст≥йно вимагало л≥кв≥дац≥њ кр≥пацтва й передач≥ йому пом≥щицьких земель. —еред темних ≥ забитих сел€н, €к≥ в≥рили в доброго цар€, ходили чутки про зв≥льненн€, при цьому вони були наст≥льки поширеними, що ћикола 1 змушений був у травн≥ 1826 р. оголосити спец≥альний ман≥фест, у €кому спростовував чутки про зв≥льненн€ ≥ зобов'€зував сел€н бути в повн≥й вол≥ своњх пом≥щик≥в, а Ђослушникамї погрожував суворою карою. ѕор€д з чутками про зв≥льненн€, на ѕравобережн≥й ”крањн≥ в народних масах бродила думка про нову  ол≥њвщину, про наступне винищенн€ пан≥в. ¬ ”манському пов≥т≥  ињвщини з двору в дв≥р передавалас€ зв≥стка про по€ву сина •онти, €кий начебто роз≥слав панам указ ≥з розпор€дженн€м в≥ддати сел€нам ус≥ земл≥, а самим, €кщо вони не хочуть бути винищеними, негайно в≥дправитис€ до ¬аршави. —ел€ни хвилювалис€, в≥дмовл€лис€ в≥дробл€ти панщину, платити податки, погрожували панам Ђр≥заниноюї. «а умов такого збудженн€ сел€н з'€вивс€ ватажок, €ким став солдат-рос≥€нин, походженн€м з с. ’мелева ќрловськоњ губерн≥њ ќлекс≥й —еменов. ѕовертаючись з дому з в≥дпустки у св≥й ƒн≥провський полк, €кий сто€в у м≥стечку —окол≥вц≥ на ”манщин≥, —еменов оголосив себе царським фл≥гель-ад'ютантом, що начебто маЇ дорученн€ цар€ арештувати вс≥х пом≥щик≥в  ињвщини ≥ в≥дправити до ѕетербурга, а сел€н зробити в≥льними. —ел€ни з рад≥стю п≥дтримали —еменова ≥ на початку кв≥тн€ 1826 р. в р€д≥ с≥л ”манського пов≥ту Ч ≤ванках, –оман≥вц≥, ћошуров≥, “альному стали арештовувати своњх пан≥в ≥ економ≥в, карати њх, захоплювати пом≥щицьке майно. Ќа придушенн€ повстанн€ царськ≥ власт≥ кинули в≥йськов≥ команди. —еменов ≥ 150 сел€н були арештован≥. —еменова було засуджено до смертноњ кари, зам≥неноњ 50 ударами р≥зок ≥ засланн€м на каторжн≥ роботи. Ќайб≥льш активних учасник≥в повстанн€ було покарано канчуками ≥ в≥дправлено в —иб≥р на каторгу.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 825 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ моем словаре нет слова Ђневозможної. © Ќаполеон Ѕонапарт
==> читать все изречени€...

1237 - | 1206 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.033 с.