Лекции.Орг


Поиск:




Соціально-економічні процеси в українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій




Дві імперії, Російська та Австрійська, захопили всі етнічні українські землі, що опинилися у новій політичній конфігурації. Україна знову входила у смугу бездержавності і повинна була пристосовуватись до тих життєвих норм, які накинули їй імперії. А це відбилося на соціальній структурі і на соціальних відносинах. Наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток. Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталізму.

Ознаками цього періоду були:

-розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму у сільське господарство;

-руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переведення селян на місячну, що означало повну ліквідацію селянських господарств;

-занепад кріпосницької мануфактури й початок у 1830-1840 рр. промислового перевороту й завершення його у 60-80 рр. XIX століття.

Земля ставала об’єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. У 25 разів збільшились посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.

Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. Засновані міста Одеса, Херсон стали важливими портами обігу. Із 4 тис. діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Купці збагачувались, нагромаджуючи капітал, пускали його в обіг.

Відсутність транспортних магістралей сприяла розвитку чумацького промислу. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі, перевозили й продавали інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями.

Залишки феодально-кріпосницької системи загострювали соціальні протиріччя. У 60-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на здійснення реформ.(Земельна,Судова,Міська,Війскова та.ін.)

Австро-Угорщина.Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель характеризувався посиленням національно-кріпосницького гніту. Австрійська монархія надавала широкі привілеї місцевій панівній верхівці – польській шляхті, румунським та угорським поміщикам.

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були економічно нерозвинутим регіоном. Сільське господарство було основою економіки. Йшов процес обезземелення селян. Промисловість розвивалася слабко, виняток становила лише нафтовидобувна, де переважали іноземні інвестиції. Напередодні Першої світової війни понад 90% експорту краю становила сировина. Посилюється соціальна диференціація, зростає еміграція українців. До 1914р. їх виїхало близько 1 млн.

Активного розвитку капіталізм набув після реформ 1848р. Скасовується кріпацтво, розвивається фабрично-заводська промисловість,особливо нафтовидобувна та будуються залізниці. В 1848 р. під австрійський цісар Фердінанд I змушений був видати маніфест, згідно з яким аграрна реформа на українських землях починалася раніше, ніж в інших провінціях імперії. Селяни одержували особисту свободу, панщина ліквідовувалася. Але, водночас, вони позбавлялися права на безкоштовне користування лісами, пасовищами та іншими необхідними для ведення господарства угіддями. Крім того, селяни, як винагороду за своє звільнення, повинні були сплатити поміщикам великий викуп.

Отже, розглянувши соціальну модернізацію України у складі двох імперій, можемо зробити висновок, що вона не мала системного характеру, особливо в Росії, де реформи були обмеженими, непослідовними, незавершеними і половинчатими. Не було усунено впливів соціальних сил, які були залишками попереднього феодально-кріпосницького ладу, що суттево ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, капіталістичного ладу.

В обох частинах України модернізація здійснювалась панівними націями, які не були зацікавлені у прогресивному розвитку українців як самостійної нації.

Економіка України кінця XIX ст. - поч. XX ст.в складі Росії характеризувалась періодами злету і занепаду, але в цілому її розвиток відбувався по висхідній. Особливо бурхливе зростан­ня припадає на період 1893-1899 років, перш за все в галузях важкої промисловості, де виробництво зросло у 2 рази. Швид­кими темпами розвивались гірничодобувна і металургійна про­мисловість, машинобудування.

1900-1908 рр. можна охарактеризувати як період деякого занепаду. При цьому обсяги промислового виробництва зрос­тали, але це відбувалось дуже нерівномірно. Зокрема, виплавка чавуну зменшилась, а видобуток вугілля зріс. Зростає кількість зайнятих робочих рук, загальний випуск промислової продукції.

В 1909-1913 рр. відбувається процес економічного зростан­ня, який охопив практично всі галузі господарства України. Особливо швидкими темпами йшло зростання промислової про­дукції.

Циклічність розвитку економіки на початку XX ст. приве­ла до посилення процесу монополізації. Відбувався процес кон­центрації виробництва на найбільших підприємствах. Так 75% чавуну виплавлялось на 9 металургійних заводах, на яких пра­цювало до 80% всіх парових двигунів і робітників металургій­них підприємств. В першому десятилітті XX ст. на базі цих великих підприємств створюються монополії.

В 1902 році було засновано могутній синдикат "Товари­ство для продажу виробів російських металургійних заводів" ("Продамет"), його акціонерний капітал становив 900 тис. крб. Спочатку тут об'єднались 14 заводів для продажу листового і широкополосного заліза, пізніше синдикат почав реалізовува­ти вироби прокату.

На початку століття утворились такі могутні синдикати, як "Продпаровоз" (Рада паровозобудівних заводів, 1901 р.); "Цвях" (1903 р.); "Продвагон" (1904 р.); "Продвугілля" (1904 р.), на частку якого в 1909 р. припадало 60% добутку вугілля Донбасу.

Одним із методів панування монополії початку XX ст. було стримування об'ємів виробництва і підвищення цін на про­дукцію. Перший синдикатний договір в системі "Продамет" сприяв підвищенню цін на залізо. Пізніше "Продамет" увів у практику виплату премій тим підприємствам, які не повністю виконували визначену їм норму виробництва продукції мета­лургії. В 1911 р. підприємства Півдня України, що входили в "Продамет", скоротили виробництво рейок на 20%, а ціни при цьому зросли на 40%.

На рубежі двох століть значну роль в багатьох галузях гос­подарства почав відігравати іноземний капітал. За останнє де­сятиліття XIX ст. об'єм іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему Росії зріс з 214,7 до 911 млн. крб. До 96% всіх іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію, Німеччину і Бельгію, при цьому кожна із цих країн мала свої галузеві орієнтації. Так, Франція і Бель­гія проявляли особливий інтерес до металургії, машинобуду­вання, банківської системи. Англія свої інвестиції направляла у вугільну промисловість Донбасу. На початку XX ст. частка Франції складала 31% в загальному об'ємі іноземного капіта­лу, Англії - 24%, Німеччини - 20%, Бельгії - 13%.

При участі європейських бізнесменів в Донбасі і Криворіжжі були побудовані металургійні заводи, що обладнувались за ос­таннім словом техніки.

Значних успіхів було досягнуто в галузі внутрішньої і зов­нішньої торгівлі: об'єм внутрішньої торгівлі Росії в 1913 р. складав 18 млрд. крб.; зовнішньоторговий обіг в 1913 р. стано­вив 2,6 млрд. крб, що в 1,5 рази більше, ніж в 1909 році. Струк­тура експорту традиційно складалась із сировини сільськогос­подарської продукції, а імпорту — із товарів виробничого при­значення: машин, обладнання, напівфабрикатів. Прибутки від продажу хліба складали 44% вартості всіх експортних над­ходжень в державний бюджет, а прибутки від продукції тва­ринництва - до 22%. Перед першою світовою війною Росія була однією з основних країн — експортерів хліба в світі. Із усього об'єму хліба, що вивозився, приблизно 30% експортува­лось до Німеччини, 20% - до Англії.

Державні доходи збільшились з 1,4 млрд. крб. в 1897 р. до 3,1 млрд. крб. у 1912 році. Російський карбованець стає однією із основних валют світу. Загальна сума податків на одного меш­канця країни була в два рази нижчою, ніж в Австро-Угорщині, Франції, Німеччині, в чотири рази нижчою, ніж в Англії.

Як і в попередні роки, велике значення мала кредитна сис­тема на чолі з Державним банком. Він зберігав золотий запас країни, здійснював грошову емісію і основні розрахункові опе­рації. Навколо Державного банку сформувалась велика кількість акціонерних комерційних банків, основним завдан­ням яких було фінансування всього господарства країни.

Особливе місце серед них займали банки земельного (іпо­течного) кредиту, два з них були державними: Дворянський земельний і Селянський поземельний, а десять - приватні. Ці банки видавали субсидії землевласникам, виступали посеред­никами в процесі купівлі — продажу земельних ділянок.

Слід підкреслити, що підприємництво російської імперії початку XX ст. перебувало на стадії зростання, творення. В економіці Росії спостерігались високі темпи виробництва інве­стиційних товарів — майже в два рази вищі, ніж темпи вироб­ництва споживчих товарів..

На початку XX ст. сільське господарство України продов­жувало розвиватися капіталістичним шляхом за умов збере­ження залишків феодалізму, передусім великого поміщицько­го землеволодіння. В цей період існувало чимало поміщиць­ких латифундій, площа яких сягала десятків тисяч десятин землі. Напередодні соціального вибуху 1905 р. в Україні на­лічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств. Як і всюди, сільськогосподарське виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди підне­сення змінювалися кризами, депресіями, потім знову деяким пожвавленням.

Масові виступи селян в революції 1905-1907 рр. змусили уряд переглянути підходи до вирішення аграрного питання в Росії. Безпосереднє здійснення аграрної реформи розпочалось згідно з указом "Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землеко­ристування" від 9 листопада 1906 р., проект якого розробив О.А. Столипін. Реформа передбачала здійснення трьох груп заходів: 1) виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність; 2) створення хутірського та відруб­ного господарства; 3) переселенська політика. Найголовніша умова - це вихід селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність. Указ 9 листопада 1906 р. вніс корективи в законодавство 1861 р. щодо общини і общинної власності. Якщо до 1906 р. община вважалася власником надільної землі і право користуватися нею належало всім її членам, то з 1906 р. селяни могли виділити із общини землю, якою корис­тувалися, не рахуючись з волею общини. Земельний наділ ста­вав власністю окремого селянина - господаря. Внаслідок цьо­го на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне земле­володіння майже зовсім зникло, а на Півдні і Харківщині воно охопило близько половини селянських дворів. Характерно, що 57% селян, котрі вийшли з общини в усій імперії і закріпили землю у приватну власність, були українські землероби.

Значне місце у проведенні аграрної реформи належало Се­лянському поземельному банку. У 1906-1913 рр. селяни Ро­сійської імперії одержали за сприяння Селянського банку 8 млн. 460,4 тис. десятин землі.

Важливою ланкою земельного реформування було виділен­ня селян на хутори і відруби. На початку 1916 р. в українських селах функціонувало 440 тис. хутірських і відрубних господарств (13% загальної кількості селянських дворів). Більшість з них припадала на степові губернії: Таврійську, Херсонську, Катери­нославську. Чимало хуторів і відрубів було на Правобережжі, зокрема у Волинській та Київській губерніях. Важливою складовою частиною столипінської аграрної реформи була переселенська політика. Суть її полягала в тому, щоб задовольнити бажання тих селян, які прагнули збільшити свої земельні володіння. З боку держави переселенцям нада­валася матеріальна допомога для заведення господарства на новому місці, на соціальні потреби, забезпечувалось безкош­товне медичне обслуговування. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр. виїхало близько 1 млн. українських землеробів.

За роки проведення реформи було досягнуто суттєвих успіхів в розвитку аграрного сектора. Сільське господарство почало пе­реходити до інтенсивного способу виробництва.Сільське господарство залишалось в основному екстенсивним, його ефективність була низькою.

Хоча капіталізм в Росії на початку XX ст. був розвинутий значно більше, ніж у західноєвропейських країнах епохи бур­жуазних революцій, суто капіталістичні протиріччя тут пере­межовувалися з протиріччями феодалізму і кріпацтва. Дво­рянство в соціально-економічному плані було неоднорідним. Дворянські господарства, які зберігали феодальні засади, роз­кладались, втрачали панівні економічні позиції. Частина дво­рянства набувала рис буржуазії, переводила на капіталістичні рейки сільськогосподарське виробництво.

Буржуазія в Росії, незважаючи на те, що вона посідала в економіці панівні висоти і фінансова залежність царату від неї зростала, політичних прав не мала і до участі у вищих органах влади і управління допущена не була. Однак класова організованість буржуазії сильно зросла.

Серед селянства на початку XX століття відбувався процес глибокої класової диференціації, в ході якої більшість селян розорялася. Становлячи 80% населення країни, селянство пе­ребувало у найбільш безправному стані.

На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закарпатті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли наф­товий, спиртовий, залізничний, цукровий та інші картелі. Про­відне місце в них займав австрійський капітал. У промисло­вості зазначених регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.

На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була надзвичайно низькою, а умови праці робітників дуже важкими.

В цей період на західноукраїнських землях ще більше по­силилась класова диференціація селянства. Розвиток капі­талізму в сільському господарстві здійснювався тут прусським шляхом(

На початку XX століття в руках великих землевласників - поміщиків і церкви зосередилося 44% всієї земельної площі західноукраїнських земель. У той же час у сільському госпо­дарстві було зайнято 93,2% українського населення Галичини, Буковини, Закарпаття.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1250 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Студенческая общага - это место, где меня научили готовить 20 блюд из макарон и 40 из доширака. А майонез - это вообще десерт. © Неизвестно
==> читать все изречения...

1394 - | 1354 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.