Основні поняття і ключові слова: філософія, суспільні науки, природничі науки, медичні науки, технічні науки, педагогічні науки

2) Принципи науки – це загальні закони, які стали засобом дослідження. Немає єдності у визначенні списку основних принципів, у їх трактуванні та розкритті змісту. Вони тісно взаємозв’язані і утворюють систему. Так С.Л.Рубінштейн, К.В.Шорохова, М.Г.Ярошевський вважають основним принципом детермінізм. Він протилежний індетермінізму, за яким психічні явища не залежать ані від зовнішніх впливів, ані від змін в організмі, а відкриваються людині у переживаннях під впливом вищого розуму, який неможливо пояснити. Таким чином, свідомість відривається від реального життя і практичної діяльності.
Слід відрізняти принцип детермінізму від механістичного детермінізму, за яким психіка – це сукупність реакцій на зовнішні впливи. Поведінка людини прямо, безпосередньо і однозначно визначається зовнішніми причинами. А свідомість не має ніякого впливу.
Принцип детермінізму виділений в 50-ті роки С.Л.Рубінштейном: реагування людини на зовнішні впливи залежить не тільки від характеристик цього впливу, а й від особливостей психіки (інтереси, досвід, освіченість, знання і т.д.). Таким чином “зовнішні причини діють через внутрішні умови”. Людина змінює світ і в процесі цього змінюється сама, створюючи предмети матеріальної та духовної культури, людина збагачує свій внутрішній світ.
Із даного принципу походить принцип взаємозв’язку і взаємообумовленості психіки і діяльності. Діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. З другого боку, на створення задумів, програм впливає практика. Таким чином, діяльність з одного боку обумовлена свідомістю, а з другого – обумовлює її. Цей принцип мав важливе значення для визначення методів дослідження. Оскільки цим принципом стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то і зрозуміло, що через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження, можна вивчати і психічні явища. Цей принцип пояснює можливість і доцільність використання об’єктивних методів, в тому числі експерименту, у психології. Існують такі принципи, які мають похідне значення: відображення, розвитку, історизму, системності та інші. Названі принципи визначають методи психологічного дослідження. Так, індетермінізм стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов. Тому взнати про переживання людини за її поведінкою неможливо. Єдиний метод при цьому самоспостереження або інтроспекція. Але людина не усвідомлює всіх психічних проявів. Несвідоме опиняється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може використовуватись, як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах. Основа об’єктивного методу – принцип детермінізму та принцип єдності і взаємообумовленості свідомості та діяльності. Основні вимоги до психологічного дослідження – це об’єктивність, і генетичний підхід.

3) Обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і насамперед двох її великих представників - І.М.Сеченова та І.П.Павлова.У своїй праці „Рефлекси головного мозку" (1863) І.М.Сєченов поширив рефлекторний принцип на всю діяльність головного мозку і тим самим - на всю психічну діяльність людини. Він показав, що „всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження суть рефлекси". Це була перша спроба рефлекторного розуміння психіки. Детально аналізуючи рефлекси головного мозку людини, І.М. Сєченов виокремлює в них три головні ланки: початкову ланку — зовнішній подразник і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, що передається в мозок; середню ланку — процеси збудження і гальмування в мозку і виникнення на цьому підґрунті психічних станів (відчуттів, думок, почуттів тощо); кінцеву ланку^— зовнішній рух. І.М. Сєченов відзначав, що середня ланка рефлексу з його психічним елементом не може бути відокремлена від двох інших ланок (зовнішнього подразника і дії-відповіді), які є його природним початком і кінцем. Тому всі психічні явища — це невіддільна частина всього рефлекторного процесу. Положення І.М. Сєченова про нерозривний зв'язок усіх ланок рефлексу має важливе значення для наукового розуміння психічної діяльності. Психічна діяльність не може розглядатися ізольовано ні від зовнішніх впливів, ні від дій людини. Вона не може бути тільки суб'єктивним переживанням: якби це було так, то психічні явища не мали б жодного реального життєвого значення.

Послідовно аналізуючи психічні явища, І.М.Сєченов показав, що всі вони включені в цілісний рефлекторний акт, у цілісну відповідь організму на вплив навколишнього середовища, що регулюється головним мозком людини. Рефлекторний принцип психічної діяльності дав змогу І.М.Сєченову зробити важливий у науковому плані висновок про детермінованість, причинну зумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами. При цьому він попереджав проти спрощеного розуміння дій зовнішніми умовами, відзначаючи, що тут мають значення не тільки зовнішні впливи, але й уся система попередніх впливів на людину, весь її попередній досвід.

Психічні процеси при цьому виконують функцію сигналу або регулятора, яка робить дію відповідною до умов, що змінюються. Психічне є регулятором діяльності не саме по собі, а як властивість, функція відповідних ділянок мозку, куди спрямовується, де зберігається і обробляється інформація про зовнішній світ. Психічне явище — це відповідь мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму як фізіологічної системи) впливи. Іншими словами, психічні явища - це постійні регулятори діяльності, що виникають як відповідь на подразнення, що діють у даний час (відчуття і сприймання) і були колись у минулому досвіді (пам'ять), узагальнюють ці впливи чи передбачають результати, до яких вони приведуть (мислення і уява). Таким чином, І.М. Сєченов висунув ідею рефлекторності психіки і психічного регулювання діяльності.В основі вищої нервової діяльності лежать умовні та безумовні рефлекси. Умовні рефлекси - це реакції, набуті організмом у процесі індивідуального розвитку. Вони забезпечують пристосування його постійно мінливих умов навколишнього середовища. Умовні рефлекси не мають готових рефлекторних дуг. Вони не постійні і залежно від певних умов можуть вироблятися на будь-які сприйняті подразнення (світло, звук, хімічні речовини тощо), закріпитися або зникнути, коли немає підкріплення, і знову з`явитися в результаті впливу нових подразників. У виникненні умовних рефлексів провідна роль належить корі великого мозку. Матеріальним підґрунтям безумовних і умовних рефлексів є нервовий процес. Умовні рефлекси виробляються на базі безумовних за певних умов: поєднання в часі дії умовного та безумовного подразника, їхньої повторюваності, інтенсивності, а також рівня збудження нервової системи. Наприклад, формування умовного слиновидільного рефлексу у тварин на світловий подразник може бути досягнуто лише тоді, коли умовний сигнал (загорання лампочки) підкріплюється безумовним подразником (поданням їжі). Без харчового підкріплення орієнтувальний рефлекс назасвічування лампочки (поворот голови, тулуба, рух очей на світло) буде зменшуватися, а потім зникне. Якщо ж умовний сигнал (загорання лампочки) збігається з безумовним подразником (поданням їжі), то після кількох повторень таких поєднань загорання лампочки спричинить виділення слини без харчового підкріплення. У тварини буде вироблений слиновидільний умовний рефлекс на світло. При цьому в корі великого мозку (у кірковому кінці аналізатора та кірковому представництві центру безумовного рефлексу) встановиться тимчасовий функціональний зв'язок за принципом сильнішого вогнища збудження (домінанти).

4) Основні методи в психології: спостереження та експеримент. Наукове спостереження відрізняється від побутового: воно не просто описує, констатує явища, але й намагається їх пояснити. Ознаки: наявність плану, гіпотези, програми, схеми, протоколів. Різновиди спостереження: аналіз результатів діяльності, створення ситуацій.
Експеримент – з’являється в кінці минулого століття. Це був дуже важливий момент, який прискорив відокремлення психології від філософії в самостійну науку. Відмінність від спостереження: дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психологічного факту, який вивчається. Два основних види: лабораторний, природній. Лабораторний – в умовах лабораторії за допомогою приладів досліджуваний знає, що є об’єктом вивчення. Природній – у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експериментатор вносить в ситуацію, для нього не помітні. Досліджуваний може не знати, що з ним проводять експеримент. В педагогіці проводяться у формі уроку, гри.
Одним з його підвидів є навчаючий або формуючий, в результаті якого психолог не тільки вивчає психіку дитини (досліджуваного), але й сприяє формуванню в неї певних психічних властивостей. Спостереження та експеримент належать до інформаційних методів, оскільки, в їх результаті отримуються нові знання.
Діагностичні методи або тести використовуються для виявлення того, наскільки психічні якості людини відповідають раніше виявленим нормам та стандартів їх називають тестами.
Тести – це коротенькі завдання, варіанти виконання яких заздалегідь передбачаються і відповідають різним рівням розвитку властивості, що діагностується.

5) Вчені матеріалістичного напряму розглядають психіку як властивість високоорганізованої матерії, яка є продуктом тривалого (мільйони років) розвитку. Виникнення і розвиток психіки пов'язані з виникненням і розвитком органічної природи.

Історія розвитку психіки людини мала передісторію, яка пов'язана з біологічною еволюцією живих організмів. В цьому велику роль відіграло вчення Ч. Дарвіна (еволюційна теорія), який розкрив основні шляхи розвитку природи, її закономірності.

Для розуміння того, як виникла психіки людини, її свідомість, необхідно розглянути, як вона утворилася в процесі еволюції живих форм, як протягом багатьох мільйонів років розвиток психіки відбувався від найпростіших, елементарних форм до вищих, до появи найвищої форми психіки людини - її свідомості.

Досліджуючи природу матерії, вчені-матеріалісти вивчають різні форми руху матерії. Всім її видам, починаючи з неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією - людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії.

Рушійною силою будь-якого розвитку є боротьба внутрішніх протиріч, боротьба між старим і новим, між тим, що відживає і тим, що народжується. Саме в цьому джерело розвитку психіки

Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення - свідомість

У неживій природі відображення може проявитися у вигляді механічної, фізичної чи хімічної взаємодії тіл або речовин (сонячний промінь і поверхня води, хвиля і камінь тощо).

Найбільш організовані тварини знаходяться на найвищому рівні розвитку психіки. По суті дану стадію розвитку називають стадією інтелекту, яка характеризується складними формами відображення дійсності.

Інтелектуальна поведінка тварин характеризується такими основними ознаками:

1) за складних умов тварини після багаторазових "спроб і помилок" знаходять рішення;

2) якщо поставити тварину в аналогічні умови - відразу знаходить рішення;

3) якщо умови видозмінити - знаходить рішення, і це означає, що їй властиве перенесення.

Разом з тим у нестандартних ситуаціях проявляється обмеження інтелектуальної поведінки тварин.

На різних стадіях розвитку психіки у тварин спостерігаються певні механізми відображувальної діяльності. Так, тварини проявляють такі рівні поведінки:

Всі форми відображення (інстинкти, навички, інтелектуальні дії) різко не розмежовуються. Існує єдина безперервна лінія розвитку у тваринному світі (інстинкти обростають навичками, навички переходять в інстинкти).

6) В основі сучасної наукової психології лежать наукові філософські уявлення на психіку як властивість мозку, суть якої полягає у відображенні об'єктивної дійсності. Результатом психічного відображення є образи, які виступають як носії інформації, як регулятори і організатори поведінки і діяльності. Психіка таким чином виконує інформуючу, регулюючу і контролюючу функції.

Психіка як відображення існуючої дійсності характеризується тим, що вона не є мертвим, дзеркальним, одноактним відображенням, а є процесом. Психіка є таким відображенням об'єктивної дійсності, при якому будь - який зовнішній вплив завжди проходить через раніше складені особливості психіки, через той психічний стан, який є в даний момент в даної живої істоти. А тому психічне відображення носить суб'єктивний характер.

Психічне відображення характеризується такими особливостями:

· воно дає можливість правильно відображати оточуючу дійсність, причому правильність відображення підтверджується практикою;

· сам психічний образ формується в процесі активної діяльності;

· психічне відображення поглиблюється і вдосконалюється;

· завдяки психічному відображенню забезпечується цілеспрямованість поведінки і діяльності;

· воно носить випереджуючий характер, завдяки якому, на снові нагромадженого досвіду знань закономірностей того, чи іншого процесу виникає можливість передбачення майбутнього;

· воно заломлюється через індивідуальність людини.

І так, психічне відображення завжди зв'язане з матеріальним субстратом мозком, з об'єктивно існуючим світом, воно носить активний, перетворюючий характер.

7) Порівняння психіки тварин з людською дозволяє виділити такі основні відмінності між ними.

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнту­вального маніпулювання тварина здатна розв’язати проблемні зав­дання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності — свідомо.

Мислення тісно пов’язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, пе­редаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користуєть­ся досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не жи­вуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, вико­ристовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

3. Відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

4. Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмін­ністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-істо­ричними умовами.

І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Несвідоме сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, про які людина не дає собі звіту. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій втрачається повнота, орієнтація в часі і просторі, порушується мовне регулювання поведінки. В несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які вона здійснює, а також неможлива і оцінка їх результатів.

В сферу несвідомого входять психічні явища, які виникають у сні, зворотній реакції, які викликаються не відчуттями, а реально діючими подразниками (субсенсорні, субцептивні). Рухи, які в минулому були свідомими, але завдяки багаторазовому повторенню автоматизувались, стали навичками. До несвідомого відносяться і деякі патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини (галюцинації, марення, ін.).

Несвідоме - це настільки специфічне людське психічне проявлення, яке як і свідомість детерміноване суспільними умовами існування людини. Воно виступає як часткове, не достатньо адекватне відображення світу у людському мозку.

Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття. Суспільна свідомість — це сукупність, система по­чуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціону­ють у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя су­спільства у відповідному напрямі.

Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням суспільного буття, тобто має суб'єк­тивний характер виникнення, а з іншого — ця свідомість на­буває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тоб­то реально існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого існування, адже ідеального су­спільства ніколи не було, немає і бути не може. Суспільна свідомість, як і будь-яке суспільне явище, має досить склад­ну структуру, розгляд якої дає змогу зрозуміти не тільки її наповненість, багатство елементів, які її складають, а й осяг­нути її функціонування, зрозуміти важливість її впливу на гармонізацію відношення "людина — світ".

 

9)

СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ   СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ Структуру свідомості можна розглядати в кількох аспектах. 1. Свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну, які виникають як відображення різних типів буття. їх співвідношення, а також структура суспільної свідомості розглядатимуться в окремій темі. 2. Свідомість, з гносеологічної точки зору, можна поділити на форми відображення. Через них відбувається відображення дійсності людиною. Форми чуттєвого відображення і пізнання світу: - відчуття; - сприйняття; - уявлення. Ці форми відображення значною мірою є формами індивідуального чуттєвого відображення (їх визначення див. у словниках). Формами відображення, що належать до абстрактного мислення і за допомогою яких здійснюється раціональне пізнання, є: - поняття; - судження; - висновок. Вони значною мірою соціалізовані. Ці форми - продукт суспільного розвитку, трудової діяльності та спілкування людей, нагромадження матеріального й духовного досвіду багатьох поколінь. Вони дають змогу отримувати об'єктивне знання, що розвивається за законами, які не зводяться до процесу індивідуального пізнання (визначення поняття, судження, висновку див. у словниках). 3. Рівні пізнання (структура свідомості у вузькому розумінні). Як правило, у цьому разі виділяють такі: - Підсвідомість. Вона накопичує і зберігає всю отриману інформацію. - Усвідомлення. У ньому обробляється вся отримана інформація, осмислюються і фіксуються певні ідеї, цінності і т. д. - Надсвідомість. Це синтез підсвідомості й усвідомлення. Вона здійснює процес творчості, відкриття, виявлення, показує свідомості виразну ідею, думку після інтенсивної праці над вирішенням якоїсь проблеми. До цього рівня свідомості відносять інтуїцію. - Самосвідомість. У ній відбувається аналіз, обробка змісту свідомості та процесу мислення. За її допомогою здійснюється цілеспрямований контроль за діяльністю свідомості. 4. З точки зору структури людської діяльності, у свідомості можна виокремити такі сфери: - Когнітивна (пізнання). У свідомості на різних гносеологічних рівнях з властивими їм формами отримуються і накопичуються знання про дійсність і сам об'єкт пізнання з метою створення точної копії діяльності, отримання істинного знання. - Ціннісноорієнтаційна або мотиваційна. Це сфера цінностей, ідеалів, інтересів, які визначають життєдіяльність людини, її ставлення до світу, самої себе. Цей зміст свідомості має емоційне забарвлення і створює не точну, тобто об'єктивну копію, а суб'єктивно забарвлену інформацію, тобто оціночне знання. - Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати поведінку людей, їхню виробничу, соціально-політичну, моральну та іншу діяльність.

10) Початок людської історії означає якісно новий щабель розвитку, докорінно відмінну від усього попереднього шляху біологічного розвитку живих істот. Нові форми суспільного буття породжують і нові форми психіки, корінним чином відмінні від психіки тварин, - свідомість людини.
Розвиток свідомості в людини нерозривно пов'язане з початком суспільно-трудової діяльності. У розвитку трудової діяльності, яка змінила реальне ставлення людини до навколишнього середовища, полягає основний і вирішальний факт, з якого виникають всі відмінності людини від тварини; з нього ж виникають і всі специфічні особливості людської психіки. [4, 321]
Людина - це общеродових поняття, це сукупність фізіологічних та психологічних особливостей, що відрізняють людська істота від інших живих істот.
Індивід - це конкретний представник людського роду.
Індивідуальність - це сукупність фізичних, психічних, зовнішніх особливостей, що відрізняють одного індивіда від іншого. У процесі росту у дитини формуєтьсяхарактер, який залежить від зовнішнього і внутрішнього світу. Залежно від цих факторів дитина росте спокійним або неврівноваженим (психічні особливості), здоровим або хворим (фізичні особливості), красивим або з дефектами (зовнішні особливості).
Особистість - це соціальна сутність людини, сукупність соціальних характеристик, які з'являються в ході соціального досвіду. Особистість формується і розвивається в процесі своєї життєдіяльності, тобто набувається певний соціальний досвід. Виділяють фізичну, соціальну та духовну особистості. Індивідуум є також соціологічна категорія, і в цій якості він підпорядкований суспільству, є частина суспільства. Стати особистістю, є завдання людини. Найбільш яскравим проявом індивідуального є унікальне. Протилежністю індивідуального неповторного є типове. Граничний випадок типізації технічних пристроїв - стандартизація. Особистість не може реалізувати повноту свого життя при замкнутості в собі. Людина не тільки істота, але він і соціальна істота. Алесуспільство, нація, держава не є особистостями, людина як особистість має більшу цінність, ніж вони.
Тому-то право людської особистості і її борг відстоювати свою своєрідність, незалежність, духовну свободу, здійснювати своє покликання в суспільстві. [2, 12]
У міру розвитку трудової діяльності людина, впливаючи на природу, змінюючи, пристосовуючи її до себе і пануйте над нею, став, перетворюючись у суб'єкта історії, виділяти себе з природи і усвідомлювати своє ставлення до природи і до інших людей. Через посередництво свого ставлення до інших людей людина стала все більш свідомо ставитися і до самого себе, до власної діяльності; сама діяльність його ставала все більш свідомою: спрямована у праці на певні цілі, навиробництво певного продукту, на певний результат, вона все більш планомірно регулювалася відповідно до поставленої мети. Праця як діяльність, спрямована на певні результати - на виробництво певного продукту, - вимагав передбачення. Необхідна для праці, воно у праці і формувалося.
Характерна для трудової діяльності людини цілеспрямованість дії, що будується на передбаченні і відбувається в відповідності з метою, становить основний прояв свідомості людини, яка докорінно відрізняє його діяльність від несвідомого, «інстинктивного» у своїй основі поведінки тварин.
Виникнення людської свідомості і людського інтелекту може бути правильно пояснено тільки в залежності від його матеріальної основи, у зв'язку з процесомстановлення людини як історичного істоти.
Дані сучасної науки виключають можливість походження людини від однієї з сучасних порід людиноподібних мавп, але виразно вказують на спільність їх походження.

11) Психіка є властивістю мозку відображати довкілля і регулювати поведінку та діяльність людини.

Органом психіки є мозок. Мозок працює рефлекторно. Рефлекс (від лат. reflexus - відображення) - це відповідь живого організму на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему, центральним органом якої є головний мозок. Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.

Взаємодія і взаємозв'язок мозку з навколишнім світом здійснюються через нервову систему та органи відчуття.

Мозок не є причиною чи суб'єктом психічного. Причини психічного і його суб'єкта містяться в ньому самому.

Психічна діяльність неможлива без мозку. І хоч мозок функціонує як єдине ціле, проте певні його ділянки забезпечують ті чи інші психічні функції. Так, керування елементарними руховими реакціями у людини здійснюється спинним мозком, координація складніших рухів - функцією мозкового стовбура і мозочка. Складну психічну діяльність людини забезпечує кора великого мозку, частини якої також мають неоднакове значення.Нервова система включає соматичну і вегетативну. Кожна з них має центральний і периферичний відділи.

Центральна нервова система складається з нервової тканини головного і спинного мозку, основними елементами якої є нервові клітини - нейрони (рис. 1.9).Гліоцити забезпечують збереження постійного внутрішнього середовища нервової системи та її трофіку.

Периферійна нервова система включає в себе аферентні (чутливі) нерви, які передають імпульси від рецепторів до центральної нервової системи, та еферентні (рухові) нерви, які передають імпульси від центральної нервової системи до скелетних м'язів.

12) Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи:
1) психічні процеси;
2) психічні стани;
3) психічні властивості особистості.
Дамо коротку загальну характеристику цим трьом групам психічних явищ.
I. Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності.
Психічні процеси представляють собою вихідну групу психічних явищ: на їх основі формуються психічні образи.
Психічні процеси - активна взаємодія суб'єкта з об'єктом відображення, система специфічних дій, спрямованих на його пізнання і взаємодія з ним.
Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні.
Психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.
II. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю.
Психічний стан виявляється в спільному функціональному рівні психічної активності в залежності від спрямованості діяльності людини в даний момент і його особистісних особливостей.
Усі психічні стани підрозділяються на:
1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті;
2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності);
3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація);
4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).
Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку.
III. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів.
До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності

 

 

13) картинка и есть ответ

 

 

14) Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Рис. 3.3.1. Функції діяльності

Принцип єдності свідомості і діяльності означає, що свідомість і діяльність не протилежні один до одного, але і не тотожні, а складають єдність. Свідомість утворює внутрішній план діяльності особи, воно проявляється і формується в процесі здійснення людиною різних видів діяльності. Принцип цей дозволяє психологам, вивчаючи поведінку, діяльність, з'ясовувати ті внутрішні психологічні закономірності, які забезпечують успішність досягнення цілей дій, тобто відкривати об'єктивні властивості осіб.

Принцип розвитку психіки, свідомість в діяльності означає, що психіка і свідомість можуть правильно зрозуміти і бути пояснений, якщо вони розглядаються як продукт розвитку і результат діяльності (ігровою, учбовою, трудовою, громадською та ін.). Причому тут мається на увазі не лише предметно-практична сторона діяльності, що відбиває стосунки типу "суб'єкт - об'єкт", але і та сторона, яка проявляється в комунікативних актах (актах спілкування), що відбиває стосунки типу "суб'єкт - суб'єкт".

 

15)

Рис. 3.3.2. Структура діяльності

Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єктаМотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою - при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки.

Мета -це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)Мета може мати матеріальне та психічне уособлення, які досить часто пов'язані. Оскільки досягнення цілі часто має перспективний характер, то вона втілюється в окремі завдання, вирішення яких наближає до самої мети.

Дія -це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання

Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленимОперації характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою різних операцій або різними способами.

Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов

Людські потреби формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета (матеріальні, духовні) та походження (природні (нижчі) і культурні (вищі).

16) Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.