Вольові якості особистості. Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, настійливість, стриманість, дисциплінованість та ін.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

Вказані вольові якості особистості не тільки реально виявляються, але й формуються у здійсненні нею вчинків. Можна сказати, що саме через вчинення (яке вимагає від людини активної, дієвої самодетермінації) відбувається розгортання потенціалу вольових якостей особистості. У цьому розгортанні велику роль відіграють найперші в житті особистості випадки зіткнення мотивів.

Перший вольовий акт в житті людини (як зазначає І. П. Маноха), є дуже тривалим, складним і енергомістким. Подальші вольові акти вже йдуть «протореним шляхом» (склався образ вольового діяння), вони з часом «механізуються», переходять у неусвідомлюваний план.

Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).

Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Будова волі людини суттєво залежить від її змісту, тобто від того, яке відношення складається між партикулярно-особистісним і суспільно-значущім (С. Л. Рубінштейн), між феноменальним і сутнісним. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей, вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках та відкриттях.

53) Вольовий акт завжди пов'язаний з додатком зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією.
Для вольового акту характерна наявність продуманого плану здійснення будь-яких дій.
Вольовий акт характеризує посилену увагу до дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання (мається на увазі емоційного, а не морального задоволення).
Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, в яких містяться всі ознаки та якості волі, вивчення вольових дій веде до правильного розуміння волі в цілому і успішному вирішенню завдань її виховання.
Що ж являє собою вольове, тобто довільне, навмисна дія, що входить до складу керованої людської діяльності (або які основні фази вольового процесу)?
Первинним моментом всякого вольової дії - його першою фазою - є виникнення спонукання та постановка мети, на досягнення якої спрямовується дану дію. Мета можна ставити як перед собою, так і перед іншими людьми, приймати або відкидати її, коли вона ставиться кимось іншим чи обставинами життя.
Наступний момент вольової дії - друга фаза вольового процесу - стадія обговорення і боротьби мотивів, вибір, використання та створення засобів, способів і прийомів досягнення поставленої мети.
Це обумовлено тим, що цілі бувають різні і ставляться вони в різних умовах. Свідома постановка цілей пов'язана з конкретним урахуванням умов, засобів та інших можливостей їх досягнення. Якщо ж мета виникає без урахування таких можливостей або всупереч їм, то вона буде не цілком усвідомленої, недосяжною і, значить, нереальною, нежиттєвий, чимось на зразок смутного потягу.
Визначення конкретних шляхів і можливостей досягнення мети є основою планування людиною своїх дій і діяльності в цілому.
Після постановки мети та визначення засобів її досягнення настає наступний момент вольової дії - третя фаза вольового процесу - прийняття рішення, тобто вибір дії відповідно до мети.
Цей момент вольової дії пояснюється тим, що постановка мети і визначення засобів її досягнення людині даються далеко не завжди просто і легко. Особливо складно це робити в нестандартній ситуації, в екстремальній обстановці.
Далі слід заключна - четверта фаза вольового процесу - виконання прийнятого рішення. Це завершальний момент вольової дії. Виконати рішення - значить практично досягти мети. На цьому і закінчується конкретне вольове дію, що становить елемент вольової діяльності людини.
55) Тип нервової системи є сукупністю вроджених функціональних особливостей. Він є найбільш сталою характеристикою вищої нервової діяльності і в цілому навряд чи може бути змінений. Проте і ця характеристика зазнає змін під впливом зміни умов існування, тобто під впливом оточуючого середовища загалом

В лабораторіях І. П. Павлова було експериментально доведено, що прояви основних властивостей нервової системи можуть змінюватися під впливом умов життя.

Так, наприклад, у сильного неврівноваженого типу, у якого збудливий процес не балансується з гальмівним, можна шляхом тривалого тренування домогтися збільшення сили процесу гальмування. Внаслідок цього змінюються особливості поведінки. Залежно від вроджених властивостей нервової системи і умов життя виникають варіації типів поведінки.

Так, можна поділяти, наприклад, холериків на декілька груп:

· сильних неврівноважених, де неврівноваженість незначна, гальмівний процес менший за збудливий;

· сильних, дуже неврівноважених;

· сильних, неврівноважених, у яких сильний збудливий процес, а гальмівний - зовсім слабкий.

У лабораторіях І. П. Павлова проводили експеримент. Брали один поніс щенят (тобто з однаковими вродженими властивостями) і ділили його на дві групи. Першу групу тримали від самого народження в клітці, а друга - розвивалась на волі. Коли щенята виросли, виявилось, що тварини, які знаходились в клітці - боягузливі, гальмуються при незначних змінах середовища, а ті, що росли на волі - тримають себе вільно. Пояснюється це тим, що рефлекс природної обережності, який має тимчасовий характер і за сприятливих умов зникає, замінюючись дослідницьким рефлексом, в інших, несприятливих умовах, залишається і заважає тварині правильно орієнтуватись у середовищі.

Таким чином, було доведено, що умови життя значною мірою впливають на формування типологічних особливостей поведінки тварин. Зміна проявів темпераменту під впливом життєвих умов і виховання особливо виразно виявляється у людини. В процесі життя кожної людини у неї утворюється величезна кількість позитивних і негативних умовних рефлексів, що призводить до певної зміни функціональних властивостей мозку.

Внаслідок цього з віком людини зазнає і тип її нервової системи. Цим пояснюється, зокрема, наявність численних проміжних типологічних особливостей, або варіацій і градацій типів нервової системи. Природжені особливості нервової системи людини не виступають в її житті в "чистому" вигляді. Вони завжди проявляються через складні системи тимчасових нервових зв'язків, які утворюються в процесі життя кожної людини.

І. П. Павлов: "Характер поведінки людини і тварини обумовлений не тільки природженими властивостями нервової системи, але й тими впливами, які здійснювались й постійно здійснюються на організм під час його індивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в самому широкому розумінні цих слів." Тут виявляється пластичність нервової системи, особливо властива людині. Таким чином, виявляючи природній тип нервової системи, треба зважати на всі ті впливи, під якими перебував з дня народження і тепер перебуває даний організм.

Наприклад: відсутність витримки у людини, невміння володіти собою ще не свідчить про неврівноваженість її нервової системи. Вона може бути наслідком того, що в цієї людини не сформовані як слід гальмівні умовні рефлекси, не виховані певні вольові якості. Отже, завдяки пластичності нервової системи створюються величезні можливості для виховання і формування потрібного типу поведінки незалежно від типу темпераменту.

56) Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.

Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.

Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах психіки людини отримали назву "темперамент".

Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні)

- індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).

- індивідуальна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.

Темперамент - одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.