Попередження та розв’язання конфліктів

Прогнозування і запобігання конфліктам належать до головних завдань управлінської діяльності щодо регулювання соціальних суперечностей.

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення й розвитку. Воно здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів – організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність суперечностей між його суб’єктами. Зрозуміло, що набагато легше запобігти конфлікту, ніж його розв’язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, ніж уміння його конструктивно розв’язувати.

Найпоширенішими засобами розв’язання конфлікту є:

• усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін;

• зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв’язку з виснаженням ресурсів, утручанням третьої сторони;

• боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

• консенсус – згода значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань. Консенсус може бути основним (відображує ступінь єдності цілей та цінностей), процедурним (установлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва. Часто конфліктуючі сторони різко обмежують можливості розв’язання конфлікту шляхом консенсусу.

Розв’язання конфлікту є однією з форм подолання конфліктної ситуації. З-поміж інших часто використовуються:

• урегулювання конфлікту – відрізняється від розв’язання тим, що в усуненні суперечностей між конфліктантами бере участь третя сторона;

• затухання конфлікту – тимчасове припинення протидії проти збереженні напруги та суперечностей, за якого конфлікт набуває прихованої форми; відбувається внаслідок втрати мотиву до боротьби, зниження значущості цілі, переорієнтації мотивації конфліктантів, виснаження ресурсів;

• переростання в інший конфлікт – настає, коли у відносинах сторін виникає нова, більш значуща суперечність;

• усунення конфлікту – полягає у ліквідації його структурних елементів за допомогою припинення на тривалий час взаємодії опонентів, усунення об’єкта конфлікту, подолання дефіциту об’єкта конфлікту, вилучення з конфліктної ситуації одного з конфліктів.

Успішність розв’язання конфлікту залежить від пошуку спільних цілей та інтересів, зниження негативних емоцій опонента, об’єктивного обговорення проблеми, вибору оптимальної стратегії розв’язання конфлікту, а також організаційних, історичних, правових, психологічних, культурних чинників. Безпосереднє розв’язання конфлікту передбачає аналіз і оцінювання ситуації, вибір засобу, формування плану дій, його реалізації та оцінку ефективності. Соціологія конфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лінію поведінки опонента на його завершальному етапі. До різновидів стратегії виходу з конфлікту належать:

• суперництво – у нав’язуванні іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщо запропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуаціях;

• компроміс – полягає у бажанні конфліктантів завершити конфлікт частковими поступками, відмовою від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїх прав та обов’язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови;

• пристосування – є вимушеною або добровільною відмовою від боротьби; до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки і загроза ще більших, тиск третьої сторони;

• уникнення розв’язання проблеми – є спробою вийти з конфлікту за мінімальних утрат. Ідеться не про розв’язання, а про затухання конфлікту; застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання розв’язувати проблему, прагнення витрачати час, труднощів у формуванні лінії власної поведінки;

• співробітництво – передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її розв’язанні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін і важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів.

Важливим чинником, що впливає на результативність завершення конфлікту, є участь у його регулюванні третьої сторони. Вона може діяти як сила, що підтримує одну із сторін, і як незалежний посередник. У першому випадкові завершення конфлікту здійснюється за допомогою насильства та соціального тиску, у другому – суду, арбітражу, медіації.

Медіація – вид діяльності, що полягає в оптимізацїі за допомогою третьої сторони процесу пошуку розв’язання проблеми задля припинення конфлікту. Найчастіше для цього влаштовують переговори за допомогою медіатора (третьої сторони). Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін, відсутність у них процедурних переваг, незалежність та нейтральність медіатора, конфіденційність переговорів.

Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства й потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства, трансформації його систем.