Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших із них належать:
1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог повинен з’ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальну роль, службове становище, вік, стать, освіту – якщо йдеться про індивідів).
2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв’язку з цим зона конфлікту є дуже рухливою, може розширюватися та звужуватися.
3. Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктатнів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.
4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об’єктивних та суб’єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб’єктів. Мотиви об’єктів конкретизуються в цілях, поставлених їх учасниками.
5. Умови, за яких відбувається конфлікт. З’ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.
6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі.
Для існування конфлікту необхідна конфліктна ситуація, що складається об’єктивно; суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.
Механізм соціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій:
Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуються передумови для конфлікту.
Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав’язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти розв’язання свої непорозуміння).
Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах-діях та протидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям).
Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.
Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів – насильства, примирення, роз’єднання (розриву).
Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв’язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.
Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, утілених в інтересах конкретних соціальних суб’єктів-учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю об’єктивних і суб’єктивних передумов, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях.
Конфлікт є складним багатомірним явищем. Як соціальний феномен, він зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, що його породжують. Різні типи конфліктів, взаємодіючи, доповнюють один одного, набуваючи нових рис. Це зумовлено динамізацією та ускладненням системи соціальних відносин. Конфлікти розрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників, тривалістю, засобами врегулювання тощо.
За формами прояву визначають соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові й інші типи конфліктів. Щодо функцій розрізняють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні); за принципом «доцільності-недоцільності» – закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально не виправдані.
Розгляд конфліктів у динаміці дає змогу визначити такі їх різновиди:
• на етапі виникнення – стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;
• на етапі розвитку – короткочасні, тривалі, затяжні;
• на етапі усунення – керовані, обмежено керовані, некеровані;
• на етапі затухання – ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; розв’язуються за втручання зовнішніх сил.
За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають:
1. Внутріособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Здебільшого це – гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, яке відображає її суперечливі зв’язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності, негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцінки. У цьому контексті визначають мотиваційний (між «хочу» та «хочу»), моральний (між «хочу» та «треба»), нереалізованого бажання (між «хочу» та «можу»), рольовий (між «треба» та «треба»), адаптований (між «треба» та «можу»), неадекватної самооцінки (між «можу» та «можу») види конфліктів. Як правило, внутріособистісні конфлікти є сферою наукового інтересу психології.
2. Міжособистісні й групові. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві сторони. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов’язані з розподілом матеріальних благ, території, часу тощо (наприклад, щодо розподілу премій); ціннісні розгортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (наприклад, між батьками і дітьми). Причини їх різноманітні, всю їх сукупність соціологи звели до кількох груп:
Міжособистісні конфлікти класифікують за сферами їх розгортання (ділові, сімейні, побутові, майнові тощо), за наслідками (конструктивні та деструктивні). За критерієм реальності їх поділяють на справжні (конфлікт існує об’єктивно й сприймається адекватно), умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються), зміщені (за явним приховується інший конфлікт), латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об’єктивних підстав для конфлікту, він відбувається лише у зв’язку з помилками сприйняття та розуміння).
3. Конфлікти в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: «особистість – особистість (міжособистісні)», група – «група (міжгрупові)», «особистість – група».
4. Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологію передусім цікавлять соціальні конфлікти, до яких вона відносить конфлікти між суспільством і природою, економічні, трудові, соціального планування, внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні, етнічні, міждержавні й ін.
Беручи до уваги особливості перебігу, реалізації конфліктів, соціологія визначає прості та складні їх форми.
До простих конфліктів відносять:
• бойкот – повна або часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони; здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин;
• саботаж – одна з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, підрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;
• переслідування – має на меті послаблення, компрометацію противника;
• вербальна та фізична агресія – проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне насильство, теракти, вбивства.
До складних форм соціальних конфліктів належать:
• суспільний протест – постає як публічна дія з метою вираження незадоволення кимось або чимось;
• бунт – його формами є заколот, повстання, заворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай агресивні, стихійні;
• соціальна революція – постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-політичних перетворень;
• війна – тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.
