Закріплення вивченого матеріалу. 1. Вміти давати відповіді на питання:

Основні поняття: автономізація, федерація, НЕП.

План:

1. Утворення СРСР.

2. Нові економічні перетворення.

1. У роки громадянської війни склався військо­во-політичний союз радянських республік. У національних респуб­ліках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Улітку 1919 р. ВЦВК РРФСР видав декрет «Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом». Було вирішено об'єднати їхні господарські, фінан­сові та залізничні, військові організації республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками.

Проектів створення Союзу було декілька. Перший запропоновано Й. Сталіним - входження України, Білорусії, закавказьких республік до складу РРФСР на правах автономії. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах.

Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних засадах.

29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція делегацій національних республік, що затвердила проекти Декларацій про утворення СРСР і проект Союзного Договору. 30 грудня 1922 р. на Першому Загальносоюзному з'їзді Рад було прийнято Декларацію й Договір про утворення СРСР. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і РНК СРСР на чолі з В. Леніним. II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р., прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держа­ви на засадах автономізації.

2. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі: через нестачу сировини й палива третина заводів і фабрик не діяла, обсяг промислової продукції порівняно з 1913 р. зменшився у 7 разів. Чавуну виплавлялося лише 3% від рівня 1913 р., сталі — 5%, вугілля видобувалося 30%. Виробництво цукру зменшилося в 45 разів. Інфляція. Посівні площі скоротилися з 110 млн. десятин до 75 млн. 1921 р. розпочався жахливий голод, що охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, південь України. Голодувало біля ЗО млн. чол., загинуло понад З млн. чоловік.

Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП(б) (березень 1921 р.), що прийняв резолюцію «Про заміну продрозверстки продподатком». Сутність непу полягала в проведенні нової економічної політики, заснованої на ринкових відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним господарством. НЕП повинен був підготувати економічну базу для будівництва соціалізму в радянській державі. В сільському господар­стві передбачалось: заміну продрозверстки продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної і був удвічі менший, ніж розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з використанням найманої праці. Скасовувалася кругова порука і вводилася відпові­дальність кожного селянина за виконання податку.

З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізова­них промислових підприємств. 6 серпня 1921 р. проведено децентраліза­цію управління промисловістю - підприємства об'єднані в трести й переведені на госпрозрахунок.

Скасовано загальну тру­дову повинність, на зміну їй прийшла процедура добровіль­ного найму і звільнення робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати за результатами праці. Почалося залучення іноземного капіталу шляхом створення концесій і спільних під­приємств. Відновлювалися товарно-грошові відносини, було дозволено приватну торгів­лю, набирали сили кредитна, збутова й продовольча кооперації, провадилися ярмарки. До обігу вводилися цінні папери. Для стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці - червонця. Було організовано діяльність Ощад­ного банку, провадилися регулярні держпозики й випуски цінних паперів.

НЕП пожвавив еко­коміку країни, змінив психологію людей. Але більшовицьке керівництво вважало Неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи. Приводом стала відмова селян здавати хліб за заниженими цінами. Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна - прихильників військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

Причини відмови: зосередження і перерозподіл фінансів на користь індустрії; відновлення контролю над життям населення.

Хоча НЕП не став довгостроковою політикою, завдяки йому; відновлено господарство, зруйноване в роки світової і громадянської воєн. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді на питання:

1. В яких умовах відбувалось підписання союзної угоди.

2. Яким став характер новоствореної держави.

3. В чому відмінність НЕПа від «военного комунізму».

4. Наслідки НЕПа.

5. Причини відмови від НЕПа.

2. Вміти аналізувати:

В чиїх політичних інтересах був створений Радянській Союз.

В чому полягала необхідність переходу до НЕПа.

3. Підготувати доповіді: « Процес створення СРСР».

Основні поняття: демократична республіка, диктатура, «санації», репресії.

План:

1. Польща у 20-х роках.

2. Чехословаччина у 20-х роках.

3. Угорщина у 20-х роках.

4. Румунія у 20-х роках.

5. Болгарія у 20-х роках.

6. Югославія у 20-х роках.

1. 7 листопада 1918 р. представники лівих партій створили уряд, що проголо­сив Польщу Народною республікою. 11 лис­топада 1918 р. президентом стає Ю. Пілсудський.

На Паризькій конференції Польща отримала 45 тис. кв. км території. 14 березня 1923 р. прийня­ла рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі.

У березні 1921 р сейм прийняв конституцію Польської республіки, яка обмежувала повноваження глави держави.

Економічне становище в 20-х р. характеризувалося значним зростанням цін і падінням вартості польської валюти. Інфляція призвела до падіння реальної заробітної плати, розгулу спекуляції. Стабілізацію з другої половини 20-х р.було до­сягнуто за допомогою іноземного капіталу. Підвищення рівня про­мислового виробництва привело до скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів. Однак репресії санаційного режиму проти лівих сил, вбив­ства ряду супротивників Пілсудського спричинили незадоволення в країні.

2. До 1918 р. чеські землі та Словаччина входили до складу багатонаціональної Австро-Угорської імперії. 14 листо­пада 1918 р. Національні збори проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.

У квітні 1919 р. прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі

На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком.

До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини ста­новила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн. чол.: чехів - 7 млн., німців - 3 млн., словаків - 2 млн., угорців - 750 тис, українців - 500 тис, поляків - 100 тис. Та «чехізація» створила проблеми міжнаціональних відносинах.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Кон­ституцію, що декларувала ос­новні демократичні свободи. Президента обирали Національні збори на 7 років. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту.

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового по­тенціалу імперії, стала однією з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Промислове виробництво у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%, за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру та зброї перше.

3. 16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Після придушеня спроби проголошення радянської республіки був встановлений режим М. Хорті, що мав авторитарний характер. Майже нічим не обмежена влада глави держави поєднувалась із збереженням парламенту й збереженням загального виборчого права, опозиційних, в тому числі соціал-демократичної, партій. Хортістам не вдалося створити власної масової фашистської партії, хортізм спирався на систе­му легальних і таємних союзів і товариств, Хорті і контролював діяльність всіх цих організацій.

Економічне становище Угорщини вдалося стабілізува­ти лише в 1924-1926 рр. за допомогою позик зростання. Почала розвиватися важка промисловість, текстильна. Внаслідок аграрної реформи тільки 7% землі були розподілені між селянами.

4. Війна завдала збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік загинуло. Внаслідок приєднань територія Румунії збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. км, а населення — з 8 до 16 млн. чоловік. Промисловий потенціал збільшився на 23,5%. Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія: на її території було зосереджено більше половини промислового вироб­ництва й понад 80% потенціалу металургійної промисло­вості. Румунія продовжувала залишатися аграрною країною. 81,6% — була зайнята в сільському господарстві. В промисловому вироб­ництві переважали легка та харчова індустрії. У важкій промисловості було зайнято менше третини всіх робітни­ків. В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що інвестував 78% всіх підпри­ємств.

Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці, німці, українці та ін.) складали більше чверті населення, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав національних меншин. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено Буковину.

Економічна криза вразила Румунію 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Багато банків і підприємств збанкру­тували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, часта зміна урядів: з 1929 по 1933 рр. змінилося 10 кабінетів. 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль II. Новий мо­нарх не приховував свого прагнення до встановлення режиму особистої диктатури.

Уряд Т. Татареску взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною. «Залізна гвардія» ставала впливовішою фашистською пар­тією в Румунії.

5. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне становище Болгарії. Стамболійський вирішив сформувати однопартійний уряд БХНС.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти уряду. На­весні 1922 р. сформувалася «Народна змова». Керівництво «Народної змови» та Військової ліги вночі з 8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було заарештовано змовниками, а О. Стамболійського вбито.

До влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром Цанковим. Новий режим мав військово-фашистський характер. Репресії та переслідуван­ня були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.

Вересневе повстання 1923 р. було відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Але закінчилось поразкою.

В 1924-1925 рр. стала помітною стабілізація економіки. Збільшилися посівні площі, розширювалася технічна база сільського господар­ства. Протекційна політика уряду стимулювала промислове виробництво, але розвивалися лише галузі легкої промис­ловості. Стабілізації сприяло отримання Болгарією після 1926 р. позик від Великої Британії, Франції, США. Збільшувалася платня військовим і службовцям, надавалися податкові пільги. Зрештою уряд Цанкова став непопулярним і пішов у відставку.

6. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення — Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, части­на Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей. Сербська влада виступала за створення центра­лізованої держави і обмеження прав органів влади в націо­нальних районах. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами бу­ли Словенія і Хорватія. Гострі протиріччя наміти­лися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традицій­но орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Найгострішими були релігійні суперечнос­ті: католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іс­лам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетерпимість народів.

15 червня 1921 р. прийнята конституцію Королю конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Конституція закріпила унітарний державний устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу. Конституція містила по­ложення про демократичні свободи й громадянські права, рівність всіх громадян перед законом.

Кризи на соціальному й національному ґрунті регулярно струшували країну. Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнювання прав національностей. Вибухонебезпечна обстановка склалась в Косово між албанцями і сербами. Загострення національ­них суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

6 січня 1929 р. король Олександр скасував Відовданську конституцію й розпустивши Народну скупщину, взяв усю повноту влади до своїх рук. Усі політичні партії та організації, підозрювані в антидержавній діяльності, розпускалися. КСХС було перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й національну єдність.