Закріплення вивченого матеріалу. 1. Вміти давати відповіді на питання:

Основні поняття: націонал – соціалізм, расизм, диктатура, «фалангісти», «Третій рейх».

План:

1. Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині.

2. Громадянська війна в Іспанії та її наслідки.

1. Криза 1929-1933 рр. спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних - 4,5 млн. чоловік, реаль­на заробітна плата впала на 25-40%,. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну трети­ну. Протягом 1928-1932 рр. було продано 500 тис. га земель селян.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. Загострилися соціальні суперечності, поши­рювалися антиреспубліканські настрої. З цього скористався Гітлер, закликавши до дій. 1932 р. президентом обрано Гінденбурга.

Листопад 1932 р. - вибори до рейхстагу. КПН - 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн., НСДАП - 11,7 млн. ЗО січня 1933 р. Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.

За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70 тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазіі заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р. заборонили вільні профспілки. Замість них створено «Німецький трудовий фронт», підпорядкований націонал-соціалістській партії. 22 липня гітлерів­ці оголосили про розпуск СДПН. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру на­дано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга) Гітлеру було присвоєно довічні звання «фюрер» та «рейхсканцлер».

Створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку поширювалася система «фюрерства».

На початку 1934 р. закон «Про національну працю», що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками (підприємець встанов­лював на свій розсуд тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова по­винність). Частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів. У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи 1935 р.

Встановлення гітлерівського режиму супроводжувало: придушення політичних супротивників і інакомислення, централізація держави, концент­рація влади, ліквідація прав і свобод громадян, створення атмосфери примусової однодумності, шовінізму й загальної підозри. Антисемітизм. 1933 р. сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби культури міністерство взяло під свій контроль.

Контроль над масовою свідомістю здійснювався че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація «Гітлер-Югенд» - 8 млн.

Зовнішня політика «третього рейху» спрямована на розв'я­зування великомасштабної війни: оголошення загальної воєнної повинності, створення нової армії, вступ до демілітаризованої зони (1936 р.), вихід з Ліги Націй (1933 р.), приєднання Австрії (березень 1938 р.), розчленування Чехословаччини (осінь 1938 р.), створення антикомінтернівського пакту (1937 р.), відкрита підготовка до війни.

2. На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав перемогу. Його очолив Мануель Асанья. Уряд визна­чив свою політику як політику «миру і загальної згоди»: визволено політв'язнів, підвищена зарплата робітникам, проведенр аграрна реформа.

Заколот почався 17 липня пополудні у Марокко. 18 липня у Мадриді розпочався загальний страйк, комісія представ­ників Народного фронту зажадала озброїти народ.. Вагання респуб­ліканських лідерів призвели до того, що змовники захопи­ли 23 міста. У Барселоні та Мадриді заколот було швидко придушено. На допомогу реакції прийшли Гітлер і Муссоліні, що послали до Іспанії війська. Західні країни проголосили нейтралітет. З Радянського Союзу республіканському урядові було на­дано 1000 літаків, 900 танків, 300 бронемашин, 1550 оди­ниць артилерії. Після падіння Каталонії (лютий 1939 р.) уряди Великої Британії та Франції оголо­сили про визнання фашистського уряду Франко (27 лю­того). Опір республіки було зломлено 6 березня 1939 р. після державного перевороту. 28 березня 1939 р. фашистські війська увій­шли до Мадрида.

Після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга тра­диціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законо­давчі акти республіки. 25 березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й повер­нення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано. Диктатура закрила незалежні профспілки. Замість них було створено «вер­тикальні профспілки». Страйки заборонені. Основні закони, видані під час диктатури Франко, закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до концентраційних табо­рів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігру­вали.