VII. Психологія особистісного розвитку в юнацькому віці

4. Потреба в самоповазі, соціальному статусі, компетентності — це
прагнення до успіху в діяльності. Реалізується вона старшокласниками
по-різному: як бажання перевірити нові когнітивні здібності, добитися
поваги та високої соціальної оцінки, намагання показати себе з кращого
боку перед представниками іншої статі та ін. Дана потреба визначається
попереднім досвідом. В юності вона домінує у тих, хто ще в дошкільно­
му віці звик добиватися успіху, а у віці 8—10 років не відчував жорсткого
зовнішнього контролю.

На думку А.В. Мудрика, у старшокласників, у яких особливо розви­нена ця потреба, слабше виражена потреба у спілкуванні До того ж, по­треба в досягненні в юності може бути спрямована на досягнення успіху у тій чи іншій сфері спілкування.

5. Потреба у самоактуалізації й самореалізації г-а індивідуальному
розвитку (самовдосконаленні) спрямована на становлення самосвідо­
мості, „Я-концепції" особистості, розвиток власного „Я"; означає прояв
своїх здібностей та їх подальше удосконалення. Вона пов'язана з моти­
вацією досягнення та перегукується з потребою у визнанні й прийнятті
як члена суспільства.

Так у монографії «Відкриття „Я"» І.С. Кон, досліджуючи різні види са­мооцінок, образ „Я", саморегуляцію, розглядає кореляції розвитку само­свідомості зі зміною віку. Він зазначає, що періодом виникнення свідомого „Я", як би поступово не формувалися окремі його компоненти, здавна вва­жається підлітковий і юнацький вік. Він нагадує, що юність - це епоха дру­гого народження за Ж.-Ж. Руссо; про те, що Е. Шпрангер ще у 20-их роках XX ст. побудував цілу теорію „відкриття Я" як головного новоутворення юнацького віку. Відомий радянський психолог Л.С. Виготський дещо пізні­ше уточнив: суть питання не у „відкритті" чогось цілком нового, а у форму­ванні інтегративної самосвідомості особистості. Розвитку самосвідомос­ті в юнацькому віці він відводив центральну роль. В цьому віковому періоді відбувається відкриття „Я", власного світу думок, почуттів, переживань, які здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні містить небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, які базуються на помилковій переконаності, що зрозуміти його особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до поглибленого самоаналізу. Роздумуючи про свої риси характеру, про свої недоліки і переваги, молода людина починає вдивлятися в інших людей, співставляючи властивості їх особистості й поведінки з власними, відшу­куючи подібність і відмінність. Це пізнання інших і самопізнання приво­дить до постановки завдань самовдосконалення. Для цього часто молоді люди ведуть особисті щоденники, де виявляють прагнення до самовихо­вання, самоорганізації. Часто такі щоденники виконують такі функції:

фіксація різних подій та спогадів про них, що надають життю безперерв­ності й протяжності; емоційного катарсису, заміни партнера зі спілкуван­ня чи „ідеального товариша", творчого самовираження та ін.

Становлення особистості, самовизначення в ранній юності пов'язані з формуванням світогляду - системи узагальнених поглядів, знань, пере­конань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

Світоглядні позиції в ранній юності будуються на інтелектуально­му розвитку, інтересі до особистості, рефлексії, що веде до формуван­ня власних переконань. Старшокласники, пізнаючи світ, звертаються до власного „Я", вирішуючи світоглядне питання: „А що я значу в цьому світі?" Вони шукають відповіді на всі запитання; вони категоричні в сво­їх поглядах, що засвідчує максималізм. Картина світу в ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною, релігійною чи науковою. Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до сві­тоглядних проблем, але вже на вищому рівні. Для світогляду старшоклас­ників характерне усвідомлення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього „Я". Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Таким чином, у ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбува­ється часткова гармонізація особистості, її подальше становлення.

Юнацький вік, як вважає Г.С. Абрамова, - це вік зростання сили „Я", здатності виявити і не втратити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби. Дійсно, така загроза існує, коли самореалізація старшокласника підміняється юнацькою субкультурою.

Виявлення та реалізація вищезазначених потреб залежить від статі. Наприклад, у дівчат сильніше виражена потреба у безпеці. Юнаки більше спрямовані на успіх і здатні підкорятися правилам жорстко організованої малої групи, хоча ці відмінності певною мірою пов'язані із статево-ген-дерними стереотипами. Дівчата менше впевнені в собі, частіше чекають невдач і не прагнуть до високих досягнень. Можливо, високі досягнення та успіх вважаються не жіночою справою, і це змушує дівчину або по­добатися хлопцям, або бути гарною ученицею. „Боязнь успіху" юнакам не властива. Дівчина ж, як того вимагає громадська думка, повинна від­мовитися або приховати своє прагнення до індивідуального успіху; від неї чекають, як пише М. Кле, відмови від самореалізації або зменшення амбіцій заради свого призначення - стати дружиною та матір'ю.

Проблема жіночої самореалізації - одна з основних тем диференці­альної психології. Пишуть на цю тему переважно чоловіки, думку яких узагальнив М. Кле таким чином: дівчата переконуються, що краще не йти занадто далеко, що змагання агресивне й не жіноче і що відхилення від західних стандартів загрожує гетеросексуальним відношенням.