VII. Психологія особистішого розвитку в юнацькому віці

Юнацький вік характеризується посиленням індивідуальних відмін­ностей як в інтелектуальній, так і особистісній сфері. Значна частина старшокласників характеризується відсутністю пізнавального інтересу до пізнавальної діяльності, тобто у них не сформовано таке новоутво­рення юнацького віку, як широка пізнавальна потреба. Інша частина учнів виявляє справжній пізнавальний інтерес до навчання, розгляда­ючи його як творчий процес. Становлення інтелекту на даному етапі якраз і передбачає не просте засвоєння інформації, а розвиток творчих здібностей, шляхом прояву інтелектуальної ініціативи й спрямованістю на створення чогось нового. Це потребує активного розвитку дивергент­ного мислення.

Однак творчий потенціал особистості не зводиться лише до якостей її інтелекту. Експериментальні дослідження ряду психологів: Д.Б. Бого-явленської, В.О. Моляко, О.Л. Музики, Т.М. Лисянської, В.А. Петров-ського та ін. свідчать, що на відміну від простої доцільної діяльності, творчість має цілеполагаючий характер. Причому інтелектуальна твор­чість, швидше за все, є частиною більш загальної властивості - актив­ності суб'єкта, включаючи його готовність і здатність до самозміни. Ця властивість проявляється в будь-якій діяльності - соціальній, художній, моральній тощо. В цілому розвиток пізнавальних процесів і, зокрема, ін­телекту в юнацькому віці має кількісну і якісну сторону, що забезпечує інтенсивний когнітивний і особистісний розвиток, формування і розви­ток індивідуальності.

Видатний швейцарський психолог Ж. Піаже здійснив суттєвий вплив на становлення й розвиток вікової психології, зокрема у вирішенні пи­тань розвитку мислення та інтелекту в ранньому юнацькому віці.

За даними Ж. Піаже, основна особливість розвитку логічного мис­лення (у віці від 12 до 18 років) полягає в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого й по­тенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтува­тися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, від­кидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають статусу наукового відкриття чи наукової теорії.

Поява формального мислення означає виникнення у суб'єкта пізнан­ня здатності до широких узагальнень, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості на групування та, структурування фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, фор­мування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення. У зв'язку з цим, у старших школярів удосконалюється процес володіння складними інте­лектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення

й абстрагування, аргументування і доведення. Для юнаків і дівчат стає притаманним встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематич­ність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісності й аб­солютизації в оцінках тих чи інших явищ дійсності. Так, Ж. Піаже кон­статував, що логіка юнацького періоду - це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона складає сутність логіки дорослих людей і основу елементарних форм наукового мислення.

Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрак­тного та узагальнюючого мислення. Учні цього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетво­рюються в систему знань, яка є основою формування наукового світогля­ду, зокрема, переконань. Актуальною стає потреба в науковому обгрун­туванні, пошуку теоретичних пояснень явищ дійсності, логічному дове­денні їх існування. Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагальнених і образних операцій. Мислення стає дедуктивно-гіпотетичним завдяки пе­ретворенню конкретних мисленнєвих операцій на формальні, які вклю­чаються в єдину, цілісну систему. Тому когнітивні структури в юнаць­кому віці мають складну будову й індивідуальну своєрідність. Описані зміни когнітивних структур служать передумовою виникнення здатності до інтроспекції, до рефлексії.

Здатність до інтроспекції (самоспостереження) проявляється через здатність розрізняти суперечності між думками, словами та вчинками. Власні думки, почуття, вчинки індивіда стають предметом його мислен-нєвого розгляду і аналізу. Інший важливий аспект інтроспекції пов'яза­ний зі здатністю розрізняти суперечності між думками, словами і вчин­ками, оперувати ідеальними ситуаціями й обставинами. З'являються можливості для створення ідеалів (вікове новоутворення) стосовно сім'ї, суспільства, моралі, людини, для порівняння їх з реальною дійсністю, для спроб реалізації. Тобто, мисленнєвий процес використовує нові мож­ливості для створення ідеалів, які не обов'язково виголошувати або вті­лювати в життя.

У ці роки думка остаточно поєднується зі словом, внаслідок чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислен­ня та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим. Виникає повноцінне теоретичне мис­лення як одне з новоутворень пізнавальної сфери юнаків.

Інтелектуальний розвиток старшокласників можна прискорити, удосконалюючи понятійну форму мислення, мовленнєвий інтелект та внутрішній план дій. Вони не існують незалежно одне від одного, і фор­мувати кожен елемент окремо, без зв'язку з іншими, неможливо.