Масова культура у сучасному суспільстві

Науково-технічна революція на сучасному етапі суспільного розвитку стимулювала широке поширення саме масової культури.

Поняття "маса" має не тільки кількісні характеристики (біль­шість членів суспільства), а й якісні: знеособленість, перевага почуття, втрата інтелекту й особистої відповідальності за свої рішення і вчинки. Так, згідно з Тардом і Лебоном, суспільство поділяється на масу (чи юрбу), яка не розуміє суті того, що відбувається; публіку, яка дещо розуміє; еліту, що має доступ до вищих культурних цінностей. Звідси "масовим" нази­вають таке суспільство, у якому людина стає безликим елементом соціаль­ної машини, "гвинтиком", підігнаним під її потреби. А масовою культурою називають те, що протистоїть справжній культурі.

Сутність масової культури, таким чином, полягає в тому, що вона ство­рюється переважно для цілей споживання. Головна її функція — розва­жально-компенсаторна. Це культура, яка позбавлена внутрішнього дже­рела розвитку і функціонує на основі соціального замовлення. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленою аудиторією, і за часом, тобто виробляється постійно, із дня на день. У масовій культурі одержує гіпертрофоване вираження одна зі сторін культури — адаптивна, причому в полегшеному, поверхневому варіанті. У результаті масова культура пере­творюється в особливий вид бізнесу. При цьому вона не стільки спожи­вається людиною, скільки споживає саму людину, заслоняючи від неї і замінюючи їй інші пласти культури. Типовим прикладом масової культури можуть служити нескінченні телевізійні серіали, так звані мильні опери.

Якщо справжня і масова культури різняться своїми цілями і цінностя­ми, то відносно панівної у суспільстві культури виділяють ще субкультуру та контркультуру, тобто культури різних соціальних груп: вікових, професійних, територіальних, поселенських і т. ін. їх ше називають час­тковими культурами. Будь-яка субкультура має свої цінності, трохи від­мітні від загальноприйнятих, свої особливі правила і зразки поведінки, стиль одягу, манеру спілкування тощо. Крім того, субкультура варіюється залежно від характеру декларованих цінностей і стилів життя, розміру соціальної групи, що поділяє ці цінності, вікових особливостей членів групи, а також їхньої готовності до активних дій щодо захисту своїх інте­ресів і способу життя (так звана прихована і відкрита агресивність).

Необхідно також зазначити, шо субкультура, яка перебуває у стані від­критого конфлікту, тобто явної конфронтації стосовно пануючої культу­ри, називається контркультурою.

1. Деідеологізаиія культури і ліквідація державної монополії на куль­туру. У змістовному плані це призвело, з одного боку, до більшої свободи творчості і свободи вибору у сфері культури, а з іншого —до втрати кон­тролю за якістю і рівнем пропонованої споживачеві культурної продук­ції, будь це популярна література або численні освітні послуги.

2. Приватизація і комерціалізація культури. У наш час цей процес має поки що однобоку спрямованість: утворений український приватний капі­тал поки що часто-густо вкладає свої кошти в дуже специфічну, але високо­прибуткову сферу — еротичну і детективно-розважальну індустрію.

3. Зростання інтересу до минулої культурної спадщини, у тому числі до релігії і церкви.

4. Виокремлення національних культур і використання їх як інстру­мент політики, як засіб завоювання довіри виборців.

5.Посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до читання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), різке зменшення рівня відвідуваності кінотеатрів, музеїв, бібліотек, картинних галерей тощо.

6. Особливу тривогу викликає стан української мови, який можна роз­глядати як індикатор культури. Він організує характер і спосіб сприйнят­тя реальності. За кілька десятиліть в українській мові відбулися глибинні зміни, що призвели до зниження рівня грамотності, поширення офіцій­ного суржика, зростання лихослів'я і широкого вживання "матірного зма­щення" у повсякденній мові.

Таким чином, вивчення місця і ролі культури в суспільному житті, законо­мірностей її розвитку має велике і практичне значення. У сучасних умовах усе чіткіше видно, що не можна ефективно проводити в життя економічні і політичні програми без урахування культурного рівня населення. Інакше кажучи, підвищення культурного рівня населення є необхідною передумо­вою соціально-економічного зростання української держави.