Соціологія права - одна з численних галузей соціологічної науки, покликана дослідити феномен права з позицій соціології.Становлення соціології права як науки зазвичай пов'язують з іменами французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858-1917) та австрійського юриста Євгена Ерліха (1862-1922). У своїх вихідних посилках автори керувалися працями О. Конта, який вперше обгрунтував необхідність соціології (соціальної фізики) як самостійної науки про суспільство.О. Конт зіграв помітну роль у зародженні соціології права як науки. По-перше, він обгрунтував один з основних принципів цієї науки, згідно з яким закони повинні виводитися з досвіду соціального життя, а не з апріорно сформульованих законодавцем понять. По-друге, О. Конт справедливо зауважив, що соціальне наукове пізнання, в тому числі і пізнання права, слід здійснювати з використанням методології точних наук.Основи соціології права отримали подальший розвиток у роботах Е. Дюркгейма, який вніс значний внесок у розробку її основоположних ідей, систему понять і методів соціологічного дослідження.Е. Дюркгейм розглядав право як соціальний факт, тобто правило, вироблене колективом людей, що став для них звичною і спирається на державний примус. Організований характер санкцій автор вважав головною ознакою права, що відрізняє його від моралі і інших соціальних норм.Якщо суспільство занепадає, знаходиться в кризовому стані, то й особистість робить спроби вийти за межі соціальної солідарності, здійснювати протиправні діяння. Стан суспільства, в якому діють норми застаріли, а нові суспільством ще не створені, Е. Дюркгейм називав аномією. Одним з яскравих показників такого стану суспільства є зростання числа самогубств.
На відміну від більшості вчених-юристів та соціологів, Е. Дюркгейм не вважав злочин соціальним злом. Навпаки, він бачив у них «фактор суспільного здоров'я», оскільки функціонування суспільства без злочинів взагалі неможливо.
Поява соціології права як самостійної науки зазвичай пов'язують із ім'ям Є. Ерліха і його роботою «Основи соціології права», виданої в 1913р.Заслуга автора полягає в тому, що він вніс значний внесок у обгрунтування значущої для соціології права ідеї «живого права». «Живе право» знаходиться не в статтях закону, а в конкретних, фактичних відносинах.Соціологію права Є. Ерліх виводив за рамки правознавства, вважаючи, що створена ним наука являє собою частина, розділ прикладної соціології. На його думку, вся юридична наука не має права на самостійне існування. Вона повинна входити в соціологію, оскільки право як соціальне явище являє собою певний аспект, частина суспільного буття.
Полеміка про поняття і місце соціології права в системі соціальних і правових наук продовжується і сьогодні.
Французький юрист-соціолог Ж. Карбоньє на початку 70-х рр. XX ст. Зазначав, що поняттю «юридична соціологія» нерідко надають більш широке значення, ніж поняття «соціологія права». Остання обмежується тільки власне правом - нормами та інститутами, в той час як юридична соціологія охоплює всі явища, більш-менш пов'язані з правом. Між тим, на його думку, соціологія права і соціологічна юриспруденція є тотожними поняттями.Найбільших успіхів добилися юристи та соціологи у вивченні проблем соціології кримінального права, соціології сім'ї, законодавчої та судової соціології.
Серед досліджень, що проводяться в межах законодавчої соціології, викликали значний інтерес і отримали широке розповсюдження дослідження ефективності дії норм права.У середині і наприкінці XX ст. соціологія права найбільш інтенсивно розроблялася чотирма науковими школами: соціолого-інституційної, прагматичної, реалістичної і емпіричної.
