Соціологічні ідеї Сен-Симона

Клод Анрі де Сен-Сімон (1768-1820) – французький філософ, один із засновників концепції “утопічного соціалізму”. Ідеї Сен-Сімона справили велике враження та були засвоєні О. Контом, який до 1820 року був його особистим секретарем.

Сен-Сімон одним із перших висловив точки зору щодо примату методів природничих наук у пізнанні суспільного життя. Виходячи з цього, він розробив концепцію „соціальної фізіології”, у якій поєднав раціоналістичні погляди з історицизмом у тлумаченні суспільних явищ. Сен-Сімон вважав, що розвиток суспільства перш за все обумовлен зміною пануючих у ньому філософсько-релігійних та наукових ідей. На його думку, визначальну роль в історії відіграє „індустрія”, яку він розумів як сукупність різних видів економічної діяльності людей. Такого ж значення він надавав відповідним „індустрії” формам власності та класам. Свої ідеї та пануючі теорії власності будь-яка суспільна система розвиває поступово і до кінця. Після цього „органічна”, творча епоха змінюється на „критичну”, руйнівничу епоху, яка веде до побудови більш ефективного суспільного ладу. Таким чином, у соціологічній концепції Сен-Сімона зроблено перший крок до аналізу соціальних явищ як різних боків закономірного розвитку цілісного організму-суспільства. Розуміння всесвітньої історії пов’язано у Сен-Сімона з думкою про прогрес як поступовий рух людства від нижчих суспільних форм до вищих відповідно зі стадіями розвитку мислення: релігійною, метафізичною та позитивною (науковою). Сен-Сімон стверджував, що побудова нового суспільства, якості якого задовольняли б переважну більшість населення, перш за все залежить від інтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства, виробничих сил суспільства та викорінювання у ньому паразитизму. Головними рисами „промислової системи” Сен-Сімон вважав перетворення суспільства у всезагальну асоціацію людей, введення обов’язкової для всіх виробничої праці, надання однакових можливостей щодо застосування своїх здібностей, введення розподілу за “здібностями”, перетворення державної влади у знаряддя організації промисловості, поступове утвердження всесвітньої асоціації народів та всезагального миру при стиранні національних кордонів.Концепція Сен-Сімона (через О. Конта та безпосередньо) мала великий вплив на розвиток соціологічної думки у Франції, Германії, Італії, Росії та інших країнах. Головні праці К. Сен-Сімона: „Нарис науки про людину” (1813), „Праця про всесвітнє тяжіння” (1813), „Про промислову систему” (1821), „Катехізис промисловців” (1823-1824), „Нове християнство” (1825).

57. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма/

Еміль Дюркгейм - фундатор соціології як науки, як професії і як предмета викладання.Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) є видатним французьким соціологом, який стояв у витоків знаменитої соціологічної школи його імені. Основні твори: "Про розподіл суспільної праці", "Правила соціологічного методу", "Елементарні форми релігійного життя", "Самогубство" та інші. Е. Дюркгейм - засновник нового методу для дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Напротивагу натуралізму та психологізму, що панували у другій половині XIX століття, соціологізм, на його думку допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат вченого про те, що "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що суспільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і природні. Соціологія, як і природничі науки, повинна ґрунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність населення, шлюбність, розлученість та нематеріальними: суспільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме у дусі "соціологізму" Е.Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціальних чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: а) егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між індивідом та групою: б) альтруїстичне, викликане зворотнім процесом повним "розчиненням" індивіда у колективі; в) аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, що панує у суспільстві. Аналізуючи якісно різні суспільства, Е.Дюркгейм створив вчення про солідарність у суспільстві. Вона буває двох типів: механічна, яка властива до індустріальному суспільству, та органічна, притаманна індустріальному суспільству. Для суспільств з механічною солідарністю характерні такі фактори: жорстка регламентація, підкорення людини вимогам колективу; мінімальний рівень розподілу праці; пріоритет колективної власності; одноманітність почуттів та вірувань; нерозвиненість особистості. Суспільства з органічною солідарністю побудовані на розвинутому розподілі праці, що, у свою чергу, спричинює відмінність, а не подібність людей; ця відмінність ґрунтується на автономності індивіда і його свободі. У таких суспільствах солідарність народжується об'єктивно, адже люди потребують взаємодії через обмін, а це, знову ж таки, призводить до співпраці та кооперації. Якщо у суспільствах з механічною солідарністю панують норми кримінального права з репресивними санкціями, то у суспільствах з органічною солідарністю домінують норми кооперативного права з реститутивними санкціями. Ця ідея Е.Дюркгейма набула особливої актуальності у наш час. Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е.Дюркгейм вводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, який характеризується відсутністю норм та правил регуляції поведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народилися. Такий стан є характерним для перехідних суспільств (у тому числі і для сучасної України). Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати у самому суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї, висунувши ідею про еволюцію останньої у майбутньому через поступове відмирання її функцій внаслідок розвитку самого суспільства.

Загальні принципи вивчення суспільства як само організованої та само врегульованої системи лягли в основу структурного функціоналізму, до фундаторів якого справедливо відносять Е.Дюркгейма.

58. Соціологія в системі соціальних наук. Соціологія в суспільному знанні виконує інтегруючу функцію, це пов’язано з тим, що людські відносини та люди пронизують сферу інтересів будь-якої суспільної ланки, соціологія досліджує всі соціологічні процеси незалежно від того, до якої сфери вони відносяться: еономічної, політичної, правової, релігійної, моральної тощо.Крім того соціологія вивчає взаємозв’язок між явищами, що відносяться до предметів дослідження різних суспільних наук (політологія, економіка, право, історія, філософія, психологія, менеджмент).У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодії з і історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Історія вивчає минуле суспільства, йогорозвиток у хронологічні послідовності.Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, але не універсальний характер.Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки,соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.Соціологія тісно пов'язана з політологію. Її взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства, як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки,особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом, соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо.