Соціологічна думка в Україні. 1 страница

СОЦІОЛОГІЯ

1.Базові компоненти соціального життя. Існування суспільства пов'язане з постійною взаємодією індивідів, соціальних груп щодо задоволення власних потреб та інтересів. Взаємодія ця формується поступово, ускладнюючись крок за кроком. Переплітаючись, ці взаємодії утворюють міцну тканину соціального життя. Елементарною частиною будь-якої соціальної діяльності людей є соціальна дія. Термін цей запровадив у соціологію М. Вебер, який розумів соціальну дію як таку, що є усвідомленою та співвідносною з діями інших людей або зорієнтованою на них.Структура соціальної дії така:

• дійова особа;

• потреба в активізації поведінки;

• мета дії;

• методи дії;

• інша дійова особа, на яку спрямовано дію;

• результат дії.

Беручи до уваги те, що соціальна дія завжди усвідомлена, необхідно знати, що спонукає людину до неї. Тож постає питання мотивації.Мотивація—це сукупність факторів, які спонукають до дії. Передовсім, це потреби, що можуть бути фізіологічними (їжа, відпочинок, секс та ін.), а також потреби в безпеці, спілкуванні, визнанні, статусі тощо.Соціальна дія є кроком до формування соціальної взаємодії. Чинячи соціальну дію особа відчуває на собі дію інших, а отже, відбувається обмін діями, тобто соціальна взаємодія.Соціальна взаємодія - це система взаємозумовлених соціальних дій. Вони пов'язані циклічною причиновою залежністю, коли дії однієї особи є одночасно причиною та наслідком відповідних дій іншої особи. Найбільш загальними типами взаємодій є співробітництво та суперництво.Соціальні взаємодії пов'язані зі взаємними очікуваннями певного типу поведінки стосовно одне одного. Такі очікування можуть бути епізодичними, невизначеними чи стійкимита сталими.Якщо взаємодії набувають стійкого характеру, взаємні очікування індивідів постійно змінюються й водночас виникають стійкі соціальні очікування, що надають взаємодії досить упорядкованої та передбачуваної форми. Такі впорядковані та стійкі взаємодії називаються соціальними відносинами.На думку сучасних соціологів, основою формуваннясоціальних відносин є цінності.

Важливими елементами соціального життя є соціальні групи. Соціальна група - це стійка сукупність людей, котрі взаємодіють між собою та здійснюють спільну діяльність для задоволення особистих, колективних і суспільних інтересів та цілей.Р. Мертон виділяє такі ознаки соціальної групи:

- взаємодія;

- членство;

- ідентичність.

Для існування суспільства необхідно закріпити певні соціальні відносини, зробивши їх обов'язковими для членів суспільства чи соціальної групи. Це стосується тих відносин, які відображають задоволення потреб, необхідних для існування цілісної соціальної групи. Цю функцію виконують соціальні інститути.Соціальні інститути - це стабільна й інтегрована сукупність соціальних зв'язків, норм, ролей і статусів, цінностей та вірувань, які регулюють усі сфери суспільного життя.Головним завданням соціальних інститутів є задоволення основних життєвих потреб.

Отож соціологи виділяють п'ять соціальних інститутів: 1) інститут сім'ї та шлюбу (потреба у відтворенні людського роду); 2) політичні інститути (потреба в безпеці та соціальномупорядку); 3) економічні інститути (потреба у виробництві матеріальних цінностей); 4) освітні інститути (потреба в соціалізації, переданні знань, досвіду); 5) інститут релігії (задоволення духовних потреб).

2.Види цінностей, їх соціальна роль. У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними — також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності — це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до цих переконань — їх повинно розділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.Існують цінності — носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., специфічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуровані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держави, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна також виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.Нормами називаються засоби, які регулюють поведінку індивідів і груп. Норми, які присутні в культурі суспільства, виробляються залежно від його соціальної структури, інтересів соціальних груп, систем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про первинне, допустиме, можливе, бажане або навпаки. Можна сказати, що цінності обґрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури.

3. Вірогідність соціологічного знання. Вірогідність соціологічного знання — істинність соціологічного знання, його відповідність реальності, яку вивчає соціолог. Проблема вірогідності соціологічного знання належить до кола проблем соціологічної епістемології. Отримання вірогідного знання є метою, ідеалом соціологічної дослідницької діяльності. Переклад соціального знання на мову соціальної інформації, придатної для цілей соціального керування й планування, з'являється особливим видом прикладного соціологічного дослідження. Відповідно, принципи функціонування соціальної інформації з'являються модифікацією пізнавальних принципів, що характеризують рух соціального знання під кутом зору задоволення практичної потреби суспільства. Об'єктивність знання в термінах інформації здобуває значення якості інформації, її вірогідності. Достовірне знання — це, насамперед, щире знання, знання про об'єктивну дійсність.У своїй інформаційній формі об'єктивність (об'єктивна істина) наділяється ознаками результативного керування. Оцінюючи ефективність керування співвідношенням результатів і витрат, ми, тим самим, створюємо можливість кількісного підходу до соціальної інформації й через неї - до оцінок істинності знання, використовуваного як інформація.Сказане дозволяє затверджувати, що нерозв'язаність проблеми вірогідності соціологічної інформації є похідна недостатньої розробленості теорії й методології соціального пізнання. Більшість монографій, присвячених проблемам вірогідності результатів соціологічних досліджень, є, по перевазі, методолого-методичними вишукуваннями описового, екстенсивно-ассимиляционного характеру, які лише збільшують кількість трактувань понять «вірогідність», «точність», «надійність», «правильність» і ін. У них слабко проглядається орієнтація на інтегрування методологічного досвіду, не спостерігається якісної зміни в методичних пошуках і теоретичному осмисленні одержуваних результатів, обмежено використовуються методи математичної обробки й моделювання при узагальненні інформації.Проблема вірогідності соціологічної інформації може бути вирішена не на одному з етапів прикладного дослідження, а тільки в процесі одержання достовірного знання про досліджуваний об'єкт, де всі етапи прикладного соціологічного дослідження представляють органічні складові частини єдиного цілісного пізнавального процесу.У традиційній схемі побудови програми соціологічного дослідження увага акцентується на функціях, виконуваних тими або іншими методологічними засобами. Проблеми, пов'язані з обґрунтуванням вибору тих або інших конкретних методів дослідження або оцінки вірогідності отриманих даних, при такому підході залишаються відкритими.Цілісний підхід до аналізу проблеми вірогідності соціологічної інформації можливий лише при наявності чіткої логічної структури прикладного соціологічного дослідження, в основі якої лежить метод сходження від абстрактного до конкретного.Тут найважливіший фактор вірогідності інформації - це конкретна теоретична модель об'єкта й предмета дослідження. У програмі прикладного соціологічного дослідження модель предмета включає якісні характеристики, що відбивають його типовий стан, адекватність методу реєстрації об'єктивних факторів і відповідність проекту вибірки об'єкту й предмету дослідження. Основними параметрами вірогідності служать об'єктивність попередньої інформації про об'єкт і предмет дослідження, вибір надійного інструментарію й логічне обґрунтування дослідницьких етапів цілісного процесу прикладного соціологічного дослідження.У методологічному відношенні тут також важливо виключити ті помилки в аналізі фактів, які «вкрадаються» через невірну теоретичну концепцію, невірного вибору підстави угруповання даних, неадекватного використання методів дослідження й інших погрішностей.Найважливішим критерієм вірогідності соціологічної інформації є також результати впровадження в практику вироблених на її основі рекомендацій. На жаль, про вірогідність даних більшості прикладних досліджень важко судити саме тому, що їх кінцевим «виходом» служить тільки публікація, а не практичне впровадження.Отже, підсумком застосування принципів і правил наукових методів у прикладному соціологічному дослідженні є не одержання нового теоретичного висновку, а пристосування теорії до специфіки об'єкта її додатка. Ця особливість прикладного аналізу не збігається із процедурами емпіричної й теоретичної інтерпретації. У процесі прикладного дослідження ми одержуємо знання того, якою мірою соціальний об'єкт підкоряється відомим об'єктивним законам і принципам соціологічної науки і які нові обставини й факти в реальній дійсності треба врахувати, щоб більш точно встановити умови успішного застосування теорії до рішення практичних завдань.

4.Громадянське суспільство і його соціальне значення. Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.Громадянське суспільство є системою, в якій переважають горизонтальні (невладні) зв'язки і відносини, що само організовується і само розвивається. В державі ж переважаючими є вертикальні зв'язки. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і правової держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншою - вони неможливі один без одного.

5.Девіантна поведінка та її види Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

6.Емпіричні школи в соціології. В даний час практично у всіх країнах світу проводяться соціологічні дослідження, що найчастіше носять прикладний характер, тобто здійснюється по соціальному замовленню, і призначаються для рішення виникаючих у процесі життєдіяльності людей соціальних проблем. Фундаментальними соціологічними дослідженнями займаються, як правило, вчені в університетах, а в ряді країн ще й у наукових інститутах. Така спеціалізація праці серед соціологів виникла в 30-і рр. нашого сторіччя в США в зв'язку з появою і широким поширенням соціального замовлення на проведення тих чи інших соціологічних досліджень.Чикагська школа емпіричної соціології являла собою існування в першій половині XX сторіччя специфічний підрозділ університету з досить рано сформованими традиціями дослідницької діяльності і величезним впливом на діяльність соціологів усієї країни, а потім і усього світу.Емпірична соціологія з'являється разом з теоретичною, але здобуває самостійне значення лише на початку нашого сторіччя як специфічна область соціологічних досліджень з особливими традиціями і логіки розвитку. Хоча ця роль у становлення соціології як науки високо оцінювалася з перших кроків, організація і проведення емпіричних соціологічних досліджень обумовлювалася насамперед потребами суспільства.Емпірична соціологія - це комплекс соціологічних досліджень, орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з використання спеціальних методів (опитувань, анкетування, інтерв'ювання і статичних методів в ін.).Поява емпіричної соціології бути зв'язано зі спробами створення соціології на принципах позитивізму: пошук об'єктивного емпіричного обґрунтування соціальних явищ, участь соціальної науки в процесі удосконалювання соціальних відносин. На ранніх стадіях становлення емпіричні дослідження існували паралельно теоретичної соціології як приватний інтерес ентузіастів різні професії й окремих учених-соціологів.Самостійним напрямком соціологічних досліджень емпірична соціологія стає в США. На процес "прагматизації" соціології вплинуло перетворення прагматизму в національну філософію США. Прагматизм у самому широкому значенні слова був ідеологічним фоном, на якому склалася емпірична тенденція в соціології. Сприйнявши деякі ідеї Г.Спенсера, американські соціологи під впливом основоположників прагматизму, що інтенсивно розвивали психологічну науку, намагалися провести аналогію не між біологічними і соціальними явищами і процесами.У 40 - 50-і рр. емпірична соціологія в США змогла досягти нового рівня розвитку багато в чому завдяки впливу на неї методу структурно-функціонального аналізу, що розроблявся в ці роки Т.Парсовим і його послідовниками. Але і сам структурний функціоналізм народжувався цілком емпірично орієнтованої соціології, що враховувала важливу роль і значення теорії в емпіричних дослідженнях. З появою структурно-функціонального підходу до аналізу соціальних явищ і процесів емпіричні дослідження усе більше переміщаються із соціально-психологічного рівня на рівень аналізу соціальних інститутів і великомасштабних систем. Але при цьому зберігається увага до точки зору суб'єкта дії, хоча вона утрачає своє самостійне значення. У методологічному плані "принцип розуміння" витісняється "принципом пояснення". Але чим ретельніше розроблявся понятійний апарат у "теорії соціальної дії" Т.Парсонса, тим менше він був пристосований для проведення емпіричних досліджень. Знадобилася спеціальна модифікація ключових понять структурного функціоналізму, що почав наприкінці 40-х рр. Р.Мертон і яка продовжується і в даний час з урахуванням тих досягнень в області емпіричних соціологічних досліджень, яких домоглися соціологи всіляких шкіл і напрямків.Характерними рисами емпіричної соціології є:1) ототожнення наукової соціології з емпіричної соціологія;2) розривши між теоретичними й емпіричними дослідженнями в силу різних рівнів узагальнення, особливостей концептуального апарата теорій;3) захоплення математичними методами аналізу даних, що приводить у деяких випадках до звуження обрію дослідження і відмовленню від теоретичних узагальнень.2. Структура емпіричної соціології: Усередині емпіричної соціології виділяють дві галузі - академічну і прикладну.Задача академічної вбачається в створенні системи наукового знання про окремі області і явища громадського життя (соціологи» міста, села, родини, молоді, мистецтва і т.д.), що використовуються як методологічну основу конкретних емпіричних досліджень.Прикладні емпіричні дослідження, на відміну від академічних, спрямовані на рішення чітко визначених практичних задач і безпосередньо зв'язані з виконанням функцій соціальної інженерії. Треба сказати, у 70-80-і тт. відбулося різке збільшення обсягу прикладних досліджень.Для емпіричної соціології в цілому залишається важливої і невирішеної проблема зв'язку академічної в прикладній емпіричній соціології для подолання фрагментарності з метою одержання всебічної, уніфікованої інформації, що в остаточному підсумку може дати картину соціального життя в цілому.3. Структурний функціоналізм: До середини 30-х рр. соціологи США нагромадили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних по масштабу і тематиці емпіричних соціологічних досліджень, що, однак, не виходили за рамки окремих регіонів країни і стосувалися лише деяких проблем громадського життя. Аналізуючи емпіричні факти, вони домагалися тільки приватних узагальнень часток чи явищі їхніх класів, збільшуючи чисельність "дискретних теорій". Але чим більше з'являлося таких теорій, тим гостріше зізнавалася необхідність розробки систематичної теорії науки, що сама є найбільш важливим показником її зрілості.За рішення цієї задачі взявся один з ведучих викладачів соціологічного факультету Гарвардського університету США Толкотт Парсонс (1902-0979), що у 1937 р. опублікував свою першу книгу "Структура соціального дії".Структурний функціоналізм - один з основних методологічних підходів у сучасному суспільствознавстві. Його сутність складається у виділенні елементів соціологічної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначенні їхнього місця і значення (функції) у деякому зв'язку.У тому чи іншому виді функціональний підхід існував у всіх соціологічних концепціях, де суспільство розглядалося системним образом. При цьому виникла і виявилася дуже стійка аналогія між суспільством і організмом. Відповідно в суспільстві вишукувалися подоби органів, функціонування яких забезпечує життєздатність цілого. Такі ідея були в у Платона й Аристотеля, Гоббса, Спінози, Руссо. Вичленовування власне соціології як науки йшло з XIX в. паралельно перетворенню біології в особливу науку. Це привело до більш широких аналогій з функціонально розчленованим організмом і першими соціологічними формулюваннями поняття функції. Так, Спенсер у "Підставах соціології" доводить, що суспільство є організм, наявність у ньому структурної диференціації говорить про "правильне розуміння" функцій як "несхожих частин" політичного тіла і живого тіла. Дюркгейм дає вже більш тонкі і змістовні визначення: "Слово функція вживається в двох досить різних значеннях. У одному випадку воно означає систему життєвих рухів - відволікаючи від їхніх наслідків те виражає відношення відповідності, що існує між цими рухами і відомими потребами організму. Запитувати, яка функція поділу праці, це значить досліджувати, якої потреби воно відповідає".Т.Парсонс, оцінюючи результати розвитку емпіричної соціології в США в 20-30-з рр., відзначав, що не могли вдало завершуватися спроби побудувати "вичерпні емпіричні узагальнення", як у ще більш ранні спроби установити значення різних "факторів" у визначенні соціальних явищ. Він підкреслював, по факторні теорії (наприклад, теорія суспільних формацій К.Маркса) лише затримували розвиток теорії соціальної системи, тому що, на його думку, ігнорували фундаментальний принцип будь-якої науки вивчення фактів тільки специфічних для неї явища.Ціль теоретичної діяльності Т.Парсонса - зосередити увагу до занедбаних раніше "соціальних елементів" соціальної системи як домінуючим факторам на основі розробки узагальнюючої концептуальної схеми аналізу соціальних систем.Якщо Т.Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки "соціального порядку", то Р.Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дизфункції явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному житті.Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дизфункція".

7. Закони та категорії соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, епізодичне, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними законами і закономірностями.Під законом звичайно мається на увазі існуючий зв'язок або існуючі відносини, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю за даних умов.Соціальний закон — об'єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись у їх діяльності. Це відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними та соціально-професійними групами, містом таселом, суспільством та соціальною організацією, суспільством та трудовим колективом, суспільством та родиною, суспільством та особистістю.Як і закони природи, соціальні закони постають у природному плині подій. Вони становлять собою результат цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об’єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.).Закони розрізняють за часом їхніх дій. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).Соціальні закони розрізняють також за ступенем спільності. Одні закони характеризують розвиток соціальної сфери загалом, інші визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй тощо.За способом вияву закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах. Статичні (стохастичні) закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденції за збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визначеним ступенем вірогідності.Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ, наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.Різновидами стохастичних законів можуть бути як закони розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоуправління), так і закони функціонування (скажімо, єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).Взявши за основу форми зв'язку, виділяють п'ять категорій соціальних законів.1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ: якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».2. Закони, які відображають тенденції розвитку: зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.3. Закони, які встановлюють функціональну залежність (коваріацію) між соціальними явищами, тобто залежність, за якою зміни елементів системи не зумовлюють суттєвої зміни структури.4. Закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами та лише з функціональної, тобто не обов'язкової точки зору.5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами.Потрібно розрізняти форми вияву законів соціального розвитку і законів функціонування. Закони соціального розвиткувиявляються як причинні умови зміни процесів, ситуацій. Закони функціонування виявляються як наслідок функціонування явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій дане явище діє. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з'ясовувати форми вияву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, а й ліквідовувати останні.Категорії та поняття в соціологічній науці відображають передусім якості об'єктивної реальності, яка була виділена практикою людей і стала об'єктом даної науки.У категоріях соціології відображаються якісна конкретність і цілісність досліджуваного об'єкта, суттєві властивості, риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості його розвитку та вдосконалення.Категорії соціології: Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.У соціології однією з найширших і найуживаніших є категорія «соціальне».Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ І процесів суспільного життя.Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.Специфіку соціального характеризують такі основні риси: —• загальна властивість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;— вираження обумовленого сучасними суспільними відносинами (економічними, політичними та іншими) певного становища індивідів;— з'ясування стосунків різних індивідів і груп індивідівміж собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин.Від з'ясування категорії «соціальне» залежить тлумачення специфіки соціальних відносин.Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним відносинам. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.Різноманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням, наслідком впливу на них певної конкретної сфери суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків і аспектів. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить у сукупності сутність процесу соціального розвитку.Загалом вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок змін, що відбуваються в суспільстві, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на ті самі спільноти, на соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.