20. Міграція та еміграція. Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд для проживання із села в місто і — навпаки. Шлях міграції — це характеристика безпосереднього пересування мігранта з одного географічного місця в інше. Шлях міграції включає в себе доступність переміщення мігранта, його багажу і родини в інший регіон, а також наявність або відсутність бар'єрів на шляху. Зазвичай, розрізняють міграцію міжнародну (тобто переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню (переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції вважаються природними і нормальними до певних меж. У тому випадку, якщо кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, і її розглядають як негативне явище. Надлишкова міграція може привести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і "старіння" населення, перевага чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі, або навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі регіону і багатьох інших наслідків. Емігра́ція — вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни де вони народилися і виросли у інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин. У залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною — у певну пору року або на періодичні заробітки. Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Еміграція може бути також у силу інших причин, наприклад, у зв'язку з особистими або сімейними обставинами (шлюб, возз'єднання родини тощо). Як правило, еміграція обумовлюється декількома причинами. Еміграція може набувати масового характеру, в силу погіршення соціально-економічного розвитку країн або загострення політичного протистояння. У таких випадках часто уряди країн, до яких переселяються емігранти, і, набагато рідше, уряди країни, звідки переселяються емігранти, можуть регламентувати подібне переміщення на рівні внутрішнього законодавства (еміграційне законодавство) або підписанням двосторонніх (багатосторонніх) міждержавних угод. Відповідно до цього еміграція може бути регламентованою і нерегламентованою (зараз дуже рідко) на законодавчому рівні.У випадку, коли державні органи, які приймають емігрантів, не здатні здійснити увесь комплекс заходів, передбачених еміграційним законодавством, як наприклад, у зв'язку з їх дуже великим числом або уникненням державних органів країни переселення, — еміграція є некерованою.
21.Національна культура та проблема соціальної свободи. Якщо свобода представляється чимось позитивним, гідним обговорення, то її обмеження психологічно відторгаються; дана тема імпліцитно припускає висвічення якихось негативних сторін будь-якої соціальної системи, які ця система прагне приховати. Наступним рівнем соціальних обмежень є ідеологічні обмеження. Ідеологія є, з одного боку, захисною оболонкою концепції, що прикриває її від можливих спотворень, а з іншої - інструментом пристосування концепції до конкретних історичних і природних умов, особливостей, смаків і бажань людей. Онтологічно-гносеологічні обмеження задають параметри наявності /відсутності чого-небудь і методи його вивчення, виходячи з пануючої концепції, ідеології і мови. Етичні обмеження створюють ціннісні орієнтири і межі соціально прийнятної поведінки. Вони носять внутрішній, рекомендаційний характер, на відміну від правових обмежень, які є загальнообов'язковими. Естетичні обмеження задають ідеали і стандарти прекрасного, потворного, допустимого і неприпустимого в мистецтві. Ідеологічні обмеження, що мають переважно ідеальний характер, знаходять свою подальшу конкретизацію і матеріалізацію на нижчих рівнях піраміди соціальних обмежень. Йдеться про обмеження, які можна назвати вторинними, ідеально-матеріального характеру. Це наступні блоки соціальних обмежень: політико-адміністративні; правові; інформаційно-освітні; техніко-технологічні; економічні; військово-силові; структурно-демографічні. Так, політико-адміністративні соціальні обмеження виражаються у владному обмеженні тих або інших соціальних сфер, груп і соціокультурних практик. Суб'єктом їх виступають особи і групи, що мають відповідні владні повноваження або що узурпують їх. Правові обмеження існують у вигляді наявної в суспільстві правової системи і є похідними від етичних і мовних обмежень, а також політико-адміністративних рішень. Тому вони вторинні по відношенню до політико-адміністративних обмежень. Техніко-технологічні обмеження є похідними в першу чергу від онтологічно-гносеологічних і наукових, у меншій мірі від естетичних і мовних обмежень. Вони полягають у відсутності (недосконалості) або наявності різних технічних засобів і технологій, в способах і результатах їх використання. Суб'єктом в даному випадку виступає соціальна фігура технократа, а об'єктом - суспільство, індивід і природа. Економічні обмеження знаходять свій вираз в обмеженнях на переміщення, володіння і використання матеріально-економічних ресурсів і їх символічних еквівалентів (грошей, акцій і т.п.). Структурно-демографічні обмеження пов'язані з об'єктивно існуючою в суспільстві поселенською, класово-стратовою, демографічною структурою населення. Вони можуть вести до такого розподілу статусів і ролей між особами і групами, яке мінімізує загальні результати їх життєдіяльності, заважає реалізації індивідуальних здібностей, не заохочує розвиток більш соціально значущих і корисних видів діяльності. Етнічні і етноконфесійні обмеження підрозділяються на расово-біологічні обмеження, що не є соціальними, і - предмет нашої уваги - культурні обмеження. Суспільству і людині може бути нав'язана і деструктивна концепція життєвого ладу,яка веде до їх поступової деградації і знищення. Недооцінка системи соціальних обмежень серйозно підсилює несвободу, оскільки непомітність обмежуючих чинників перешкоджає їх подоланню: проблему, якої немає, не потрібно і вирішувати. Виникає ефект прихованої несвободи, що різко підсилює її владу.
22.Повсякденне й культурологічне розуміння націй. Варто також уточнити, з огляду на проблематику, яка тут розглядається, значення слова "нація". Для нас буде достатньо вказати, що словом "нація" тут позначатимуться спільноти, інтегровані на грунті культурної спільності (передусім на грунті етнокультури включаючи релігію). Отже, слово "нація" тут буде застосовуватись у розумінні "нація-етнос", а не "нація-держава". Політична iнтеграція, внаслідок якої постають національна держава і так звана "модерна нація", розглядатиметься тут як процес, що його головним інтегруючим чинником є якась одна "нація-етнос".Потребує деяких уточнюючих зауважень також слово "націоналізм". У повсякденному його вжитку це слово позначає будь-яку ідею чи рух, спрямовані на захист національних "інтересів", "потреб", "прав" тощо. При цьому слово "право" не обов'язково застосовується у правовому смислі: воно може значити "волю" (як у випадку марксистського розуміння права: "право — це воля пануючого класу, втілена в законі"). Це повсякденне застосування слова "націоналізм" не розрізняє захист справедливих чи законних прав та інтересів нації (з огляду на певний уявний або реальний світовий правопорядок) від несправедливих чи незаконних. Тому, до речі, різні форми шовінізму у повсякденному слововжитку також іменуються словом "націоналізм". Щоб уникнути плутанини в термінах, словом "націоналізм" будемо називати лише ті види ідейних та політичних рухів, які спрямовані на забезпечення цілком справедливих і законних прав націй — передусім на виборення незалежної національної держави. Тобто слово "націоналізм" застосовуватиметься тут як синонім слова "патріотизм". Уточнення решти використаних у статті термінів спричинило б до побічних екскурсів; сподіваюся, що читач з контексту зрозуміє їхній сенс — у тих випадках, коли я десь вихожу поза межі певних традицій вжитку.Культурологічна концепція нації. Найвизначнішими представниками цієї концепції є німецькі романтики – поет і філософ Й.-Г. Гердер, брати Шлегелі, Шляйєрмахер, Арндт, Ян, Мюллер, діяч австромарксизму К. Раннер, а також Г. Сетон-Вотсон, Ф. Герц, К. Хайсс та інші. Культурна компонента нації є для неї чи не найважливішим смислотворчим чинником. Оскільки національна ідея стоїть на позиції різноманітності, взаємодоповнювання та мозаїчності культур (тут цей термін вживаємо як аксіологічне, так і цивілізаційне поняття), то потрібно ствердити, що ця концепція, поряд з іншими, має, напевне, найбільше вартості й аргументів на свою користь. Вона виходить із загальнодемократичних принципів свободи людини, її прав, проте переносить їх на суспільне і на національне життя, доводячи, що свобода людини неможлива без свободи її національної суті, що є відмінною від інших завдяки своєму культурному базису. Ця теорія є особливо опрацьованою у галузі філософії мови та стверджує, що мова є неминуче національною, тісно пов’язаною з мисленням, що є найважливішим у природі людини. Дана культурологічна концепція нації має у сучасному світі майбутнє, адже космополітичні панекономістські ліберальні проекти суспільства зазнають дескридитації на практиці, а натомість культурне життя, що є більшою мірою національним, продовжує й буде продовжувати існувати.
23.Поняття особи та особистості в соціології. Проблема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соц.. явищ, системи взаємозв’язку людей у суспільстві повинен зрозуміти чим зумовленні конкретні дії кожної людини. Індивідуальна поведінка, таким чином, представляє собою основу сприйняття життя всієї соціальної групи або суспільства. Соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність. А в сукупності її соц..-типових якостей. Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В. А. Ядов:Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт сусп.. розвитку та включення індивіда в систему соц.. зв’язків у ході активної діяльності та спілкування. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду. Поняття людина показує лише відмінності людей від тварин і не показує соц.. обумовленостей, відмінностей між самими людьми. Індивід – представник тієї або іншої спільноти.Особа – це конкретна людина яка втілює конкретно-історичні сусп.. відносини, впливає на них в міру своїх сил і здібностей і залежно від становища, що займає у суспільстві. Поняття особа показу, як і в кожній людині індивідуально відображається соц.. значущі риси і проявляється її суть як сукупність всіх суспільних відносин.
24.Поняття соціальної стратифікації. Засновниами сучасної теорії соц.. стратифікації вважають Вебера, рос. соціолога П. Сорокіна. Пізніше її розвинли анг. Соціолог Г. Дейм, амер. соціолог Парсонс, Мертон, Лінтон, Тернер, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку соц. стратифікація забезпечує виокремлення соц. верств за певними важливими для конкретного сусп.. ознаками: характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем. Соц. стратифікаційний підхід є одночасно метод і теорією розгляду соц.. структури суспільства. Він оповідує такі основні принципи як обов’язковість дослідження всіх верств суспільства, застосування при їх порівнянні єдинного критерію. Достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджувальних верств.Соц. стратифікація (з лат. Шар) – поділ суспільства на вертикально розшаровані соц.. групи і верстви(страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.Соц. стратифікація означає як сам процес,що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів,родин,країн, а саме їх нерівномірність. Стратифікація є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Типами соц.. стратифікації можна назвати(Гідденс):1. касти, 2.стани, 3. класи(вищий клас, середній і нижчий клас)
25.Поняття соціології права. Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів. Предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії. Об'єктом соціології права є соціально-правові відносини.види:1.За рівенем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії.2. За особливостями дослідження: теоретична та емпірична. 3. За цілями й завданнями: фундаментальна і прикладна.4. За суб'єктами виконання правових ролей:а) законодавча соціологія, б) судова, яка вивчає безпосередньо судове рішення і процес його прийняття. 1. Теоретико-пізнавальна функція - обґрунтуванні причинно-наслідкових зв'язків взаємодії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних норм права, у з'ясуванні особливостей права, які заважають його визнанню в осмисленні різноманітних практичних ситуацій, повсякденній реалізації права.2. Практична функція - прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та засобів її підвищення. Містить елементи прогнозування, критики, оцінки, опису
26.Поняття та види інтересів в соціології. Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості групи до будь-якого об’єкта, що має для них життєву значущість, бо зв’язаний з задоволенням їхніх потреб.Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соціального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій Інтереси розрізняють за змістом та за метою. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси. За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси.Пасивні інтереси – це споглядові інтереси, при яких людина обмежується сприйняттям об'єкта, який її цікавить. Активні інтереси - діючі,, опановуючи об'єктом інтересу..За широтою розрізняють інтереси широкі та вузькі. Широкі інтереси виявляються в декількох галузях діяльності, а вузькі сконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов”язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіші. Вузькість інтересів пов”язана з їх глибиною. Важливою рисою особистості є наявність у неї кількох глибоких інтересів. За стійкістю розрізняються стійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтерес ха-рактеризується тривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об”єкті чи галузі діяльності. Нестійкий інтерес виявляється у короткочасній зосередженості на об”єкті
27.Поняття та структура культури. Культура — історично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи 1. Духовна культура – це культурний зміст людської свідомості у вигляді цінностей, ідеалів, норм, ідей, світоглядних уявлень, фантастичних образів тощо, втілений у міфах, релігії, моралі, філософії, мистецтві та його естетичних канонах, науці, ідеології, праві, писемності, різних формах і видах творчої діяльності. 2. Матеріальна культура – це світ матеріальних речей культури:предмети й знаряддя праці, матеріальні умови людського побуту та господарсько-економічної діяльності, її техніку й технологію, власність, тобто все те, що спрямоване на оптимізацію фізичного існування людини та відтворення.3. Соціальна культура включає фольклорну (етнічну), національну, елітарну, масову, молодіжну субкультури.
28.Поняття та структура програми соціологічного дослідження. Програма соціологічного дослідження — науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.Програма соціологічного дослідження— науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об’єкту.Структура програми:Програма соц.. дослідження охоплює відносно детальне, чітке І завершене формулювання мети і завдань і методологічне обґрунтування проблеми, визначення конкретної мети, об'єкту і предмету досліджень, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотез і завдань досліджень; методичного визначення сукупності характеристики використаних методів збирання і опрацювання первинної соціологічної інформації, логічної структури інструментарію для збирання інформації, логічних схем і їх опрацювання на електронно-обчислювальних машинах. Програма — теоретична основа здійснюваних процедур дослідження — збирання, опрацювання і аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Складений на основі програми організаційно-технічний план дослідження має оперативний характер і визначає послідовність здійснення намічених процедур. Програма і організаційно-технічний план дослідження — затверджуються адміністрацією установи закладу, де ведеться дослідження. Розділи документів включаються в перспективні і поточні плани установи закладу і їх підрозділів. Для керівництва дослідженням призначається відповідальна особа за весь комплекс і відповідальні наукові працівники за своєчасне здійснення досліджень відповідно програми і організаційно-технічного плану. Відправним пунктом будь-якого дослідження виступає проблемна ситуація — специфічне становище об'єкту соціологічного дослідження, об'єкту, що характеризується суперечностями між потребами пам'ятати, що надто широкий план досліджень вимагає значних зусиль і тривалості. Якщо не вдається відразу надати формулюванню проблеми ясності і чіткості, обмежити певними рамками саме дослідження, то можна поетапно здійснювати дослідження відповідно методиці і методології.Трапляється, що в ході одного дослідження доводиться шукати відповіді на ряд інших проблем. Проте, таке можливе лише в тому випадку, коли сама програма дослідження спрямована на багатоманітний соціологічний аналіз. В принципі ж йти на вивчення кількох програм в межах одного дослідження недоцільно. По-перше, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає зайве громіздкий і логічно нечіткий, що може знизити якість зібраної соціологічної інформації. По-друге, втрачається оперативність дослідження, що має неабияке значення для організації, а це веде до старіння соціологічних даних, втрати їх актуальності, а іноді практичного сенсу. І, по-третє, досвід показує недоцільність, а іноді це дуже важко водночас вивчати декілька проблем на одному і тому ж об'єкті дослідження. В сучасних умовах соціологічними дослідженнями охоплено практично всі сторони і сфери життя суспільства. Проведення соціологічних досліджень визначається різкою соціальне значимою метою. Безпосереднім приводом до здійснення соціологічних досліджень є реально існуючі суперечності в розвитку соціальної системи між її елементами і окремими компонентами. Ось такі суперечності і становлять суть проблеми. Варто відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові. Соціальні проблеми — це соціальні, життєві суперечності, що вимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми — це знання і незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потреб суспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій — з другого. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вивченого в сфері того, що має бути вивчено, це означає, що не завжди і не будь-яка соціальна проблема може бути вирішена в межах наявних знань. Тому-то вирішення деяких проблем вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально спрямованих на одержання нового знання у формі тих або інших теоретичних рекомендацій, а в прикладних дослідженнях використовуються старі знання, яких нерідко буває недостатньо. Тому-то, як правило, соціологічні дослідження комплексні, що вимагають ґрунтовної і аргументованої програми досліджень.
29.Потреби індивіда як вихідний момент його активності. Види потреб у соціальній динаміці. Потреби -внутрішні стимули активності особи,які забезпечують її самозбереження. Потреби відображають об’єктивну залежність особі від зовнішнього світу,соціального середовища. Потреби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність. Потреби становлять джерело діяльності людей. Тому суспільство або соціальна група, діючи на процес формування та задоволення потреб особистості, одержує можливість спрямувати її життєві орієнтації та поведінку в той чи інший бік. Американський психолог Маслоу виокремив серед них базові(постійні) та похідні(змінювані).Базові потреби ієрархічні: нищим їх рівнем є фізіологічні потреби,матеріальні потреби,вищим-духовні.До них відносять: фізіологічні,сексуальні (продовження роду,вгамування голоду,потрреби у диханні,русі); екзистенційні(безпеки існування,впевненості у майбутньому,стабільності); соціальні(належність до групи чи спільноти,спілкування, увага до себе, участь у суспільній діяльності) престижні(повага до себе,визнання і висока оцінка особистісних якостей,високий статус у суспільстві); духовні(самовираження через творчість). Фізіологічні та екзистенційні потреби Маслоу вважав первинними і вродженими(природними),а інші- набутими(соціальними).Природні потреби характеризують людину яу біологічну особу,істоту, соціальні-як продукт суспільного життя.З розвитком суспільства природні потреби людини соціалізуються,з часом вона потребує певного типу житла, одягу,певної якості їжі,що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільства,національними традиціями,релігією.
30.Потреби,інтереси та цінності-механізми визначеності поведінки. Потреби -внутрішні стимули активності особи,які забезпечують її самозбереження. Потреби відображають об’єктивну залежність особі від зовнішнього світу,соціального середовища. Потреби людей є рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини. Заради потреби, власне, і здійснюється людська діяльність. Потреби становлять джерело діяльності людей. Тому суспільство або соціальна група, діючи на процес формування та задоволення потреб, одержує можливість спрямувати її життєві орієнтації та поведінку в той чи інший бік.З потребами тісно пов'язаний інтерес -усвідомлення особистістю власних потреб. Потреби людини є основою її інтересів. Інтереси є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Інтереси можна класифікувати: а) за суб’єктами; б) за сферами суспільного життя; в) за значенням; г) за тривалістю; д) за наявністю суперечностей і т.д.Потреби й інтереси є основою ціннісного ставлення особи до навколишнього світу, регуляторами її соціальної поведінки. Узгодження соціальної поведінки особистості із соц спільнот, суспільства відбувається завдяки цінностями. Цінність - суспільне становлення особи,яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища,надає їм визначених соц ознак. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб’єктів. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Цінності — це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до цих переконань — їх повинно розділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.
31.Принцип репрезентативності в соціологічних дослідженнях. Репрезентативність — відповідність результатів не суцільного спостереження, що охоплює не всі одиниці загальної сукупності, а тільки деяку їх частину, відібрану за певним методом, результатам суцільного спостереження, що охоплює всі одиниці досліджуваної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формування вибірки, яка за принциповими для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження. Поняття "вибірки" в соціології розглядається в 2 значеннях. По-перше, це сукупність елементів генеральної сукупності, що підлягають вивченню, тобто вибіркова сукупність. По-друге, вибірка - це процес формування вибіркової сукупності при необхідному умови забезпечення репрезентативності. Репрезентативність, тобто властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики досліджуваного об'єкта, забезпечується дизайном вибірки і розрахунком її мінімального обсягу, здатними забезпечити прийнятну точність одержуваних результатів.
32.Проблема взаємовідносин особи та суспільства. Проблема взаємовідносин займає основне місце в здійснення соціального контролю.Відносини суспільства та особи в умовах існування і постійної дії соціального контролю виглядають досить просто:підгонка індивідуальних якостей під соціальний стандарт.Насправді ж відносини ускладнюються наявністю в особі індивідуальної свідомості,а отже і можливостей свідомої оцінки,прийняття,відмовлення або зміни норм і цінностей,що їх пропонується індивіду на рівні суспільної свідомості.З позицій соціального контролю у взаємодії суспільства і особи виявляється внутрішня суперечливість взаємодії.З одного боку,людина оволодіває соц. якостями і стає соц індивідуальністю тільки під впливом соціальної системи,а з другого-не можу розвиватися індивідуальність і реалізуватися,якщо сліпо копіюватиме пропоновані системою зразки культури.Часто між людьми спостерігаються різні суперечності між їхніми переконаннями і вірою в соціальному житті.Це відбувається в процесі соціалізації індивіда,коли свідомо завойовуються соціальні норми та цінності і здійснюються рольові вимоги та сподівання.Саме в ході соціалізації і реалізується соц. контроль.Соціалізація дає людині уявлення про те якими законами,правилами і нормами регулюються її поведінка в сферах,що мають від неї чекати і вимагати від уряду і влади.особа набуває знання і ціннісних настанов в політичній сфері під впливом певних інститутів політичної соціалізації.За діями.поведінкою особи стежать і держава,і суспільство.Суспільство використовує різні санкції-способи реагування оточення на поведінку людини,здійснювані в формі заохочень та покарань.Розрізняють позитивні(заохочення на дії корисні для сусп.) інегативні(покарання за небажані дії)санкції.Регулятивну роль відіграють не лише санкції за дії,але й чекання застосування санкцій за ще нездійснені дії.У сусп. існує багато санкцій.Одні з них суворо регламентовані,формалізовані і застос повноважними особами,інші неформальні і застос окремими членами соц. спільності у формі посмішки або незадоволення.
33.Проблеми і труднощі здійснення соціологічних досліджень. В розробці програми соціологічних досліджень: є по-1.проблеми.що сформульовані в програмі,часто не відображають реальної ситуації. Поставлені раніше і реалізовані проблеми деколи ігноруються або просто не враховуються.По-2 мета дослідження не зв’язана з проблемою,сформульована часто абстрактно,не відображає специфіку об’єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання,відірвані від реальних можливостей,засобів дослідження. В ході розробки програми не проводиться аналіз моделі об’єкту в системі факторів. По-третє-не визначено предмет дослідження,дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження,слабо розроблено предметний зміст дослідження. В процесі дослідження ігнорується значення теоретичної моделі дослідження. Акцент повністю перенесено на аналіз емпіричних показників. В процесі досліджень змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу процесів,а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарно,відсутні гіпотези не співвіднесені між собою категорії аналізу і одиниці аналізу,не побудована схема понять операційної інтерпретації.
34.Проблема інтеграції особи. Включення людини в суспільство,сусп. Відносини здійснюється за допомогою її інтеграції в різні соц спільності, соц. групи,соц. інститути.В результаті людина виявляється залученою одночасно до багатьох соц. спільностей.Поняття інтеграції-означає з’єднання окремих розрізнених часток в ціле,процес об’єднання. Виділяють 4 рівні інтеграції особи:на 1-му здійснюється ітеграція особи в соціально-економічні відносини,що опосередковуються в дитинстві,юності,а потім трудовою діяльністю.2-й рівень-функціональна інтеграція.Вона становить надзвичайно складне і багатошарове переплетення соціальних зв’язків.Індивід інтегрує в суспільство шляхом реалізації багатьох функцій на різних рівнях соціального життя.Люди реалізують функції в сімї, студентському або трудовому колективі,в колі друзів.Тут присутня наявність зміни соціальних функцій(одружившись,юнак бере на себе батьківські обов’язки,в професійній сфері-починає виконувати складніші завдання,дівчина стає мамою).Процес розвитку особистості не є невпинним піднесенням,їй доводиться оволодівати і роллю батьків,і стариків з наближенням пенсійного віку. 3-й-нормативна інтеграція-засвоєння людиною соціальних норм,правил поведінки,звичок та інших нематеріальних регуляторів. Внаслідок формуються ціннісні настанови особистості.В суч умовах осн проблема нормативної інтеграції особи в сусп. структури-суперечливість соціальних норм,що функціонують в суспільстві.Вона починає проявлятися і в малих соціальних групах,де в основному відбувається процес оволодіння людиною соц. нормами поведінки. 4-й рівень-міжособистісна інтеграція,що скл встановленням позитивних зв’язків особи в сусп.Вона проявляється у спілкування з іншими людьми,обміні думками з ними,довіра,симпатія.Всі ці рівні взаємодіють між собою для того щоб забезпечити високий ступінь інтеграції особи в спільноти.
