Економічна соціологія досліджує феномен господарського життя з точки зору соціології. Сферою її інтересів і об’єктами дослідження є закономірності, що керують економічними процесами, коли ці процеси мають одночасно і характер соціальних процесів.
Тому предметом економічної соціології стають економічні процеси та явища і досліджується вплив цих процесів на соціальне середовище.
Економічна соціологія виходить, в першу чергу, з основної передумови про те, що ядром усього, що відбувається в економіці, є технологічний процес, корені якого беруть початок в системі соціальних відносин.
Ринковий процес вже за своїм первісним походженням, так і за своєю природою є соціальним процесом. Саме тому В. Зомбарт називав економічну науку однією із форм соціології, оскільки вона займається проблемами відносин між людьми, а не величинами товарної маси.
Економічні процеси – це вид актуалізації соціальних відносин.
Економічна соціологія поділяється на ряд спеціальних економіко-соціальних наук:
1) галузеві економіко-соціальні науки (індустріальна соціологія, соціологія с.-г., соціологія туризму);
2) функціональні соціально-економічні науки (соціологія праці, соціологія технічного процесу, соціологія професійної освіти);
3) історико-економічна соціологія (соціологія економіки епохи Відродження, соціологія господарства античного полісу).
М. Вебер сформулював зміст цього предмету так: економічна соціологія вивчає дію як форму соціальної дії. Соціальна дія є підставою і разом з тим внутрішнім елементом економічної дії. Соціальна дія внутрішньо вмотивована, а суб’єкт, що виконує таку дію, очікує від інших людей такої реакції, з якою він зобов’язаний рахуватися.
Соціологія займається з’ясуванням внутрішньої мотивації людських дій.
Адам Сміт (1723-1790) увійшов в історію як родоначальник політичної економіки але вплив ідей його залишив глибокий слід в інших галузях соціального думки. Його праця „Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776 р.). (Джерелом добробуту вважав працю).
Німецька історична школа виникла як реакція на експансію англійської класичної політекономії. Назву „історична” отримала тому, що економічний і соціальний розвиток кожної країни розглядала як наслідок багатоступеневого шляху, в ході якого одна фаза замінює іншу. Німецькі вчені вважали, що універсальних економічних законів не існує, а рівень господарського розвитку є результатом суспільно-історичного процесу.
К. Маркс (1818-1883). Виходив з історичної неминучості зміни різних ступенів економічного розвитку, Але,на відміну від історичної школи, Маркс відстежує логіку розвитку економічного процесу. Його метою було відкриття закону саморуху сучасного суспільства. Відповідно до висновків К. Маркса для економічного розвитку вирішальними є два фактори:
1) соціальний фактор – класова боротьба;
2) економічний фактор – зміни в органічній будові капіталу.
Під впливом обох факторів відбувається розвиток. Маркс виділив 5-ть стадій історичного процесу. Прогнози Маркса щодо концентрації та централізації капіталу в економіці справдилися. Знайшли підтвердження й прогнози щодо концентрації влади в руках власників великих капіталів.
Не справдилися висновки про неминучий крах ринкової системи і заміну її централізованою економікою, що базується на суспільній власності.
.
Економічний підхід – ігнорує соціальну сферуЗ його точки зору економіку можна розглядати як ізольовану систему відносин між людиною і товарами, які ця людина створює.
Соціологічний підхід – економічна сфера трактується як система відносин між людьми.
Теоретично економіку можна розглянути з двох поглядів:
1) як самостійну, відносно ізолювану частину суспільства;
2) як інтегровану складову частину суспільства.
Чим відрізняється економіка і суспільство?
Як самостійні частини 
Центральне місце відводиться відносинам між підприємствами та їх безпосередніми партнерами на ринку, а також відносинам підприємств з споживачами. Держава і суспільство тут вважаються відстороненими.
Економіка, суспільство і держава, як відносно самостійні частини соціуму.
Як інтегрована частина економіка реагує на засоби державного впливу. Ці зміни впливають на розвиток суспільства.
Економіка як інтегральна частина суспільства
З цього погляду нас значно менше цікавлять типові функції економіки, а привертають увагу ті інститути, що формують зв’язок між державою, суспільством і економікою. Наприклад, ЗМІ, партії, суспільна думка.
Економічні інститути можна охарактеризувати як сукупність формальних та неформальних норм і правил, які регулюють поведінку людей в економічній сфері.В науці сформувався напрямок, що дістав назву економічного інституалізму. З його точки зору економічне життя і економічні катеогорії носять інституціональний характер.Його представники Т.Веблен,Дж.Мітчел приділяють основну увагу державі, приватній власності, податковій системі, монополіям тощо.Основними функціями інститутів є адаптація до умов навколишнього середовища.
Економічні організації – це суб’єкти, які функціонують за інституціональними правилами, але мають певний рівень свободи.
Причому ступінь їх підпорядкування правилам залежить від рівня інституалізованого контролю.
Т.ч., економічні інститути слід розуміти не як жорсткі обмежувальні структури, а як такі, що трансформуються під впливом дій економічних організацій та їх учасників.
Вироблення правил, що діють у соціально-економічному просторі – це і є створення інституцій.
Економічні інститути з’являються в суспільстві завдяки тому, що люди в соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно.
Т.ч., економічні інститути є суспільними структурами, які впорядковують взаємовідносин людей, що виникають у спільній діяльності, вкладають їх у певні рамки.
Процес визначення та закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, зведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби називається інституалізацією.
Інституалізація – це заміна спонтанної експериментальної поведінки на передбачувану, яку можна очікувати, прогнозувати, моделювати.
Процес руйнування інституціональних утворень, зміни соціальних правил і чітко вираженого (або прихованого, патентного) неприйняття інституціональних вимог до соціальної поведінки називається деінституалізацією.
Власність як економічний інститут виникає на підставі обмеження економічних ресурсів і складає необхідні правила їх розподілу та ефективного використання. Внаслідок цього виникають відносини нерівності між людьми.
Інститут власності встановлює три види права:
а) на володіння кожен із них породжує певні відносини
б) на використання між власниками і тими, хто не має
в) на розпорядження 
власності
За ознакою прав, які забезпечують власність, розрізняють дві історично сформовані форми власності: приватну та суспільну.
За ознакою „ суб’єкт власності” власність визначають як:
а) індивідуальну;
б) сімейну;
в) комунальну;
г) кооперативну;
д) корпоративну;
е) державну.
За ознакою „ об’єкт власності” власність визначають як:
а) матеріальну;
б) трудову;
в) інтелектуальну.
Приватна власність є результатом майнового розшарування. Приватних власників поділяють на три види:
1) окремі фізичні особи;
2) групи фізичних осіб;
3) корпорація, яка об’єднує групу власників акцій.
Ринок – соціальний інститут і соціальна система
Ринок-інститут, що створює правила і регулює відносини між субєктами обміну.
Суспільна система функціонує і розвивається за допомогою обміну результатів діяльності різноманітних форм суспільного виробництва.
Соціологія досліджує ринки як інститут, що інтегрує соціальні дії людей у всіх сферах суспільства.
Ринок виникає як результат поділу праці, в наслідок якого різні виробники відособлюються і створюється потреба в обміні виробленими ними продуктами і товарами.
При здійснені обміну учасники ринку дотримуються таких принципів:
а) сумісності;
б) домовленості;
в) еквівалентності.
Ринок функціонує як соціальна система за допомогою взаємодії наступних підсистем:
а) споживчого попиту (в основі потреби людей, попит -це платоспроможна потреба,яка визначається сумою грошей покупця);
б) торговельних організацій;
в) товарних фондів.
Споживчий попит формує соціальні параметри ринку. Вони розширюються або звужуються (залежно від соціальних позицій споживача).
Критерії соціологічного виміру споживчого попиту ґрунтуються на ієрархії потреб, споживчому стилі і ринкових стереотипах.
Соціальна сукупність та функції грошей
Відмінною власністю сучасної економіки є створення і вдосконалення механізму обігу грошей. За допомогою грошей в економіці і суспільстві створюються критерії раціональності та масштаби вимірювання економічної діяльності.
Гроші є засобом, що має кількісний вимір і застосовується для:
а) обміну (купівлі-продажу);
б) оплати;
в) вимірювання вартості;
г) заощадження.
Із соціологічного погляду гроші можна визначити як здатність суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, здобувати економічно цінні ресурси на основі договірних угод.
Залежно від виконуваних функцій гроші поділяються на:
а) призначені для загальних цілей (general purpose money) (є засобом платежу, мірою вартості, засобом обігу і заощадження);
б) для досягнення окремих специфічних цілей (special purpose) (викупу наречених в країнах Сходу);
в) для досягнення обмежених цілей (limited purpose money).
Залежно від виду гроші є:
1) натуральні;
2) готівкові;
3) кредитні (благо обмінюють на зобов’язання, кредитні гроші переміщують майбутнє в сьогодення) (виникали в індустріальну епоху).
Функції грошей:
1) гроші виконують функцію зближення культур;
2) гроші ускладнюють економічну підсистему, підсилюють її комплексний характер;
3) гроші підвищують ризик дестабілізації, сучасного суспільства (соціальна система попадає в залежність безперебійного функціонування валютно-грошових систем).
4) гроші виконують функцію соціалізації;
5) гроші виконують владні функції.
Господарські ідеології
К. Маркс назвав ідеологію формою „хибної свідомості”.
К. Манхейм визначив ідеологію як раціонально обґрунтовану систему ідей, спрямовану у майбутнє.
