Класичні уявлення про історичний розвиток

В ХІХ ст. виникли три великі класичні концепції соціальних та історичних змін:

1) теорія еволюції (Ч. Дарвін);

2) теорія соціальних циклів (П. Сорокін);

3) історичний матеріалізм (К. Маркс).

 

 

Критикували К. Попер „Убогість історизму”.

Імануіл Валерстайн – закликав забути ХІХ ст.

 

Під впливом цієї критики класичних концепцій в соціології ХХ ст. сформувалася нова четверта концепція соціальних та історичних змін:

теорія діяльності і формування суспільства (на перший план висувала колективну та індивідуальну діяльність людей, а не об’єктивні фактори).

Замість детерміністської незворотності підкреслювалася роль індивідуума та колективна активність людей.

 

Основоположниками еволюціонізму в соціології були О. Конт і Г. Спенсер (дивилися на суспільство, як на організм).

 

До кінця ХХ ст. відчувалась потреба в новій теорії.

Два найбільших теоретичних напрямки, які розвивали четверту теорію, це:

а) історична соціологія;

б) теорія діяльності (суб’єктивності).

 

історична соціологія	теорія діяльності
Представники: Норберт Еліос Філіп Абрамс Михаель Ман та ін.	Уолтер Баклі Е. Гіденс Том Бернс П. Штомпка
	Коротко цей напрямок можна визначити як діяльнісний коефіцієнт реальності
1. суспільний світ – це безперервний динамічний процес	1. суспільство є безперервним процесом
2. час є іманентним фактором соціального життя	2. джерела мінливості суспільства є ендогенними і набувають форму само трансформацій
3. соціальні зміни розглядаються, як комулятивний результат	3. мотором соціальних змін є активне начало (люди)
4. суспільство – це мінлива сітка соціальних відносин	4. те що пропонують різні люди: напрямок мета соціальних змін є предметом дискусій і конфліктів
5. кожна фаза процесу бачиться як акумульований результат попередніх фаз	5. кожна дія здійснюється в контексті існуючих структур
6. в якості фактору процесу виступають люди	6. люди, які діють, формують нове і формуються самі
7. люди створюють своє суспільство	7. всі суспільні процеси відбуваються в часі

Соціальна революція

Революції – найбільш яскраво виражений прояв соціальних змін, безперервного процесу соціального становлення.

Революції, у порівнянні з іншими формами соціальних змін, мають п’ять відмінностей:

а) зміни охоплюють всі сфери соціального життя (економічну, політичну, культурну);

б) в кожній із цих сфер відбуваються фундаментальні зміни;

в) ці зміни відбуваються досить швидко в короткий термін;

г) вони пов’язані з бурхливим проявом активності з мобілізацією значних сегментів суспільства з масовими соціальними рухами;

д) хід і досвід революції є предметом виключно сильних емоційних переживань.

Поняття революції

Історіософська традиція. Акцент робиться на послідовній формі історичного процесу, а революція розглядається як якісна зміна цієї форми („перелом”). Марксистська теорія – зміни соціально-економічних формацій.

Соціологічна традиція відмовляється від зовнішньої історичної перспективи і розглядає революцію як комплекс процесів, які відбуваються всередині суспільства через масові соціальні рухи. Революція розглядається як механізм само перетворення.

Хід революції:

1. революційна ситуація.

2. формування революційної свідомості.

3. з’являється „структура політичних шансів”.

(розширення сфери громадської свободи, лібералізація)

 

Моделі революції

Конструктивістська модель: а) „вулканічна модель” (революції ви бухають);

б) конспіративна (заколот).

 

Структуралістична модель: а) модель „котла, що кипить” (коли відкриваєш кришку і влада не може справитися);

б) модель знайденого скарбу (революції потребують грошей).Коли влада не може справитися з проявами революційної активності.

Теорії революцій

Теорії революцій можна розділити на чотири групи:

а) біхевіористські;

б) психосоціальні;

в) структурні;

г) політичні.

 

Психологічні теорії. Найбільш відома теорія відносної депривації (розходження).

Розходження між рівнем розповсюдження в суспільстві претензій і мірою їх дійсної реалізації

(Джеймс Девід, Тед Гур)

Три варіанти

1. аспіраційна депривація (розходження між рівнем претензій і можливістю їх задоволення);

2. кризова депривація (при стабільному рівні претензій виникає економічна чи політична криза);

3. прогресуюча депривація (об’єднує дві попередніх.)