Епоха індустріалізму.Теорія соціальної стратифікації (Б.Барбер, С.Ліпсет,Т.Парсонс,П.Сорокін, У.Уорнер та інші).
В західній соціології соціальна структура трактується як сукупність ієрархічно взаємопов’язаних між собою соціальних груп, для яких характерна вертикальна і горизонтальна впорядкованість:
1.Вони займають різні місця в системі соціальної нерівності.
2.Вони пов’язані між собою економічними, політичними і культурними відносинами.
3.Вони є суб’єктами функціонування усіх соціальних інститутів і, насамперед, економіки.Концепції соціальної стратифікації ґрунтуються на приницпах універсального соціального розшарування і нерівності.
Стратифікаційні моделі:
 |  | ||
П.Сорокін.Концепція «флуктацій, які не мають мети»:
1.Відсутність довготривалої тенденції в напрямку соціальної мобільності.
2.Відсутність довготривалої тенденції в коливаннях рівня добробуту.
3.Процес мобільності «вверх» завжди конкурує з процесом мобільності «вниз».
Роль соціального ліфта можуть виконувати інститути шлюбу,освіти, власності, спорту тощо.
Три види благ, що «ділять» людей (на всіх не вистачає):
а) матеріальні блага (багатство)
Б) влада
в) престиж (повага, соціальне визнання слава)
Престиж – це рідкісне благо, оскільки сама ідея престижу будується на тому, що деякі люди розглядаються як кращі і цінуються вище ніж інші люди.
Саме ці три блага – багатство, влада і престиж ділять людей, стають важливими генераторами соціальної нерівності.
Але люди цінують й інші цінності, які розподілені нерівномірно. Однією із таких є освіта.
Освіта доповнює всі блага і є інструментальною цінністю.
Благом є і здоров’я. Воно є умовою для набуття всіх інших благ.
Всі блага, або цінності, про які ми говорили вище: багатство, влада, престиж, освіта, здоров’я мають ієрархічний характер. Як відомо існують ієрархії багатства – від міліонерів до бездомних;
ієрархія влади – від імператорів до рабів;
ієрархія престижу – від ідолів до нікчем;
ієрархія освіти – від вчених з високими званнями і ступенями до безграмотних;
ієрархія здоров’я і фізичної кондиції – від переможців олімпійських ігор до інвалідів.
Можна перерахувати, скільки людей опиняться на тому чи іншому рівні ієрархії. Тоді ми отримаємо відповідні статистичні категорії: дуже багатих, багатих, людей зі статком, людей середніх статків, бідних, найбідніших.
Можна це робити ще точніше, встановлюючи будь-які кількісні межі заробітку.
В такому випадку ми можемо вести мову про стратифікаційні прошарки.
М. Вебер сказав би, що ці люди володіють різними життєвими шансами.
Тільки в такому випадку різниця між окремими людьми стає структурною соціальною нерівністю, реальним суспільним феноменом, а не статистичним артефактом.
Соціальна стратифікація – це поділ людей на соціальні прошарки для групових або статусних, але не індивідуальних відмінностей.
P.S. Порівнянність в споживчих можливостях проявляється в подібному образі життя. А подібність є сильним групоутворюючим фактором.
P.S. Згуртовані спільності – групи, різновиди відповідного середовища, які комплектуються із людей, що мають приблизно одне і теж становище в ієрархіях, в системі соціальної стратифікації. Незалежно від їх групової належності – називаються соціальними прошарками.
Коли люди перемішуються між групами, які знаходяться на різних рівнях стратифікаційних ієрархій – все це ми називаємо соціальною мобільністю.
З такими чисельними ієрархіями соціальних груп (прошарків) можуть пересікатися і зближуватися, накладаючись одне на одного й інші способи розшарування суспільства.
Дихотомія – полярна, а не ієрархічна структура соціальної нерівності.
Існують три основних різновиди дихотомічної нерівності:
а) протистояння класу власників і класу тих, хто немає власності (К. Маркс);
б) протистояння груп, які формують більшість і меншість;
в) протистояння статей – чоловіків і жінок (головна тема феміністських концепцій).
Соціальна нерівність- це таке явище, яке особливо гостро зачіпає сферу інтересів людей і викликає в них сильні емоції. Тому роздуми на цю тему нерідко залишаються замкнутими в межах ідеології, тобто такої системи мислення, яка підпорядковується і служить груповим інтересам.
Не дивлячись на велику кількість формулювань і аргументів, всі ідеології нерівності можна віднести до трьох типів:
1-й – ідеології елітарні.
(існують групи, які в силу своєї природи є вищими за інших). Такі групи можуть формуватися не тільки за правом власності але й за правом народження.
2-й – це егалітарні ідеології, створені групами, що піддавалися дискримінації або від їх імені.
Варіанти егалітаризму:
Перший варіант – виступають проти будь-якої нерівності і привілеїв, вимагаючи однакових умов життя для всіх людей.
Другий – всі люди однакових потреб. Звідси всім людям треба забезпечити мінімальний рівень життя.
Третій – рівність шансів. Всім людям потрібно забезпечити однаковий старт.
Четвертий – рівність всіх людей перед законом
П’ятий – рівність суб’єктивних прав, тобто гарантії реалізації прав незалежно від їх суспільного становища.
3-й – меритократичні (англ. merit – заслуга).
Нерівность в суспільстві є виправданою лише в тій мірі, в якій вона є результатом власних заслуг.
|
|
Теорії нерівності
1. Функціональна теорія соціальної стратифікації
Сформульована в 1945 р. Кінгслі Девісом, Гілбертом Муром пов’язує нерівність з відповідними, категоричними організаційними імперативами. (Розглядає нерівність як явище вічне, яке неможливо побороти і воно необхідне для нормального функціонування суспільства).
2. Теорія переваг (теорія акумуляції переваг, її ще називають теорією конфліктів) пов’язана з поверненням до історичної генези нерівності і з уявами про панування і владу як джерела нерівності (нерівність є результат особливих історичних умов, які можна побороти в майбутньому. Відповідно до цієї теорії подолання нерівності не тільки можливо але й необхідне, тому що нерівність стає фактором, який викликає в суспільстві дезорганізацію і розруху.)
