Назва „соціологія” введена в науковий обіг в 1838 р. французьким філософом О. Контом (Logos – мудрість, знання; socium (лат.) соціум, суспільство).
В середині століття перші книжки, в назві яких використовувався термін „соціологія” писав Г. Спенсер. Але повинно було пройти все ХІХ століття, щоб соціологія з’явилася в університетах.
Не дивлячись на те, що інтелектуальне коріння вона мала в Європі, інституціональне визнання соціологія отримала в США.
В 1892 р. виникає перший факультет соціології в Чикагському університеті (Альбіон Смол – декан факультету).
А. Смол одночасно став редактором Amerikan Jornal of Sociology. В 1909 р. формується американська соціологічна асоціація (ASA).
В Європі перша кафедра соціології створюється у Франції в 1895 р.
В 1919 р. в Німеччині в Мюнхенському університеті виникає перша кафедра соціології. Її очолив М. Вебер.
В 1909 р. М. Вебер разом з Фердінандом Тьонісом і Георгом Зімелем були засновниками першої німецької спілки соціологів. (Dentscht soziologische Gemeinschaff).
В Англії лише після 2-ї Світової війни соціологія з’являється в університетах (Оксфордському і Кембриджському).
В Польщі засновником першого університетського соціологічного центру був Флоріон Занецький в університеті Познані в 1920 р.
Співробітництво соціологів в міжнародному масштабі почалися в 1893 р., коли французький вчений Рене Вармс створив Міжнародний соціологічний інститут. В 1949 р. виникає Міжнародна соціологічна асоціація, яка представляє соціологів із майже 100 країн світу і нараховує більше 3 тис. членів.
Тема 2.: Активність людини і соціальні спільності
Суспільство є результатом діяльності людей.
Не існує суспільства без діючих людей.
Для визначення форм фізичної активності ми використовуємо соціологічний термін „поведінка”.
Бихевиоризм (англ. behavior – поведінка).
Поведінка, яка наділена значенням, смислом, називається в соціології дією.
З. Фрейд. Несвідомі дії.
Поряд з психологічним або інтенціональним (який відповідає наміру), значенням, яке надає своїй поведінці сама людина, а інші відкривають з допомогою більш або менш складної інтерпретації, те чи інше значення відповідній поведінці може бути надане групою або колективом людей до якого я належу. Це значення можна охарактеризувати як встановлене спільно (конвенціональне).
Дія – така поведінка, з якою тісно пов’язане мотиваційне і культурне значення.
Для визначення таких дій, які спрямовані на інших людей Флоріан Занецький використовував термін „ соціальна діяльність ”.
Дія, яка включає в себе ініціативу, і дія, яка включає в себе реакцію, мають одну і ту ж структуру. Вони зв’язуються в пару соціальних дій, взаємно орієнтованих один на одного. Таку пару дій ми називаємо соціальним контактом.
Динамічна постійна послідовність взаємно спрямованих один на одного дій називається взаємодією.
При безпосередній взаємодії значення мають не тільки дистанція, але й просторові межі, характер і форма оточення, в якому здійснюється взаємодія.
Чотири теорії взаємодії
Взаємодія (інтеракція).
1-а – бихевиоризм. Трактує взаємодію, як пов’язану поведінку суб’єктів, як послідовність стимулів (ініціатив) і реакцій.
2-а – теорія обміну або її новітній різновид теорія раціонального вибору. Трактує взаємодію як взаємний обмін відповідними цінностями між партнерами. Головна ідея теорії обміну полягає в перенесені економічної моделі поведінки на всі сфери соціального життя.Джордж Хоманс запропонував теорію соціального обміну.
3-я – символічний інтеракціонізм (Чарльз Кулі і Джордж Мід) в ході інтеракції обмін і взаємність стосуються не тільки матеріальних об’єктів, але й ідей, символів та значень.На відміну від біхевіористів і фрейдистів інтеракціонізм звернувся до цілісного людського «Я» в мікросоціальному оточені.
Дж.Мід опирався на три основних посили: а) люди реагують на середовище в залежності від значень-символів; б) ці значення-символи є продуктом соціальної взаємодії; в)ці значення-символи змінюються в процесі взаємодії.
Основні положення теорії Міда:
1.Групове життя є сутнісною умовою виникнення свідомості у людей, які володіють особистісним «Я».
2.Світ в цілому є соціальним продуктом, який відображаєтьсяється в сукупності процесів соціальної взаємодії як актів комунікації.
3.Соціальний світ є інтерсубєктивним феноменом: він постійно виникає і постає в процесі між індивідуальної взаємодії.
Мід виходив із того, що людина засвоює культуру через систему символів спільних для всіх членів суспільства.
Ч.Кулі запропонував теорію «дзеркального «Я», яке виникає на основі символічного спілкування індивіда з групами, членом яких він є.
4-е – драматургічна теорія (Ірвінг Гофман)
Від простих взаємодій до сітки взаємодій
 |
Від сітки взаємодій до соціальних взаємовідносин
 |
Від соціальних відносин до організації
Деякі соціологи визначають суспільство як „організації суспільства”.
В процесі розвитку суспільств ці організації набули різних функцій, які в архаїчних, примітивних або традиціоналістських суспільствах виконувала сім’я. Сучасна людина надана різним організаціям, і її життя в більшій мірі залежить від їх правильного функціонування.
М. Вебер вказував на те, що організації, в міру розвитку соціальних відносин, стають все більш раціональними, підпорядковуючи свою діяльність формальній раціональності – досягненню найбільших результатів з найменшими затратами.
В сучасному суспільстві, в якому на думку М. Вебера формальна раціональність стає домінуючим мотивом всього соціального життя. В результаті цього феномену зявляється бюрократія.
Сім ознак бюрократії:
1-а – існування бюрократичної драбини (соціальні статуси в організації мають ієрархічну структуру);
2-а – спеціалізація і розподілення функцій;
3-я – деперсоналізація;
4-а – підбір чиновників на відповідні пости повинен здійснюватися на основі універсальних, а не партикулярних критеріїв;
5-а – встановлення зверху критеріїв і процедур просування по службі;
6-а – вимога, щоб чиновники отримували встановлену зверху винагороду;
7-а – письмова форма усяких дій.
В формальних організаціях домінують соціальні відносини, які визначаються як вторинні. В неформальних організаціях як первинні.
В поняті соціальна структура зникають особи, позиції, ролі, статуси і залишається тільки чиста сітка відносин.
Попередником вчення про структуру був, в ХІХ ст., німецький вчений Г. Зімель. Він ввів в соціологію поняття соціальної форми.
Функціями соціальних відносин є:
1) конфлікт;
2) співробітництво;
3) кооперація.
Конфігурація соціальних зв’язків, незалежно від того між ким вони існують і кого стосуються ми називаємо соціальною структурою.
Інколи ми говоримо про атрибутивне поняття структури, оскільки вона є характерною рисою, ознакою, атрибутом властивим соціальним організаціям
|
|
Комунікативні структури – канали досягнення взаєморозуміння.
Соціометричні структури – Якоб Морено.
Структура визначає те, що відбувається в організації. В цьому зв’язку ми говоримо про структурну детермінацію.
Чотири аспекти структури
1. Нормативна структура.
2. Ідейна структура.
3. Структура інтересів.
4. Структура взаємодії.
5.
Більшість дій можуть мати додаткові характерні особливості. Тобто діючі люди можуть зосереджуватися в одному просторі і відчувати вплив однієї і тієї ж ситуації.
Такого типу активність ми називаємо колективною поведінкою (поведінка натовпу)
В ХІХ ст. французький соц. психолог
Густав Леон і Габріель Торд
сформував „концепцію натовпу”:
„теорію подраж.”
Колективна поведінка може бути стратегічно вмотивована
Колективні дії
Надзвичайно інтенсивною сферою, в якій можна спостерігати:
а) масові дії;
б) колективну поведінку;
в) колективні дії;
є горизонтальна мобільність (переміщення людей в географічному просторі).
Три форми в яких проявляється горизонтальна мобільність:
1) міграція;
2) туризм;
3) виїзди у пошуках заробітку.
Серед різного роду колективних дій виділяється один різновид – це соціальні рухи.
По-перше, вони спрямовані на особливу мету – соціальні зміни;
По-друге, вони розвиваються в межах неформальних, які не мають інституалізованого і формалізованого характеру, систем.
 |
|
|
|
|
|
 |
|
Реформаторські рухи – з орієнтовано на норми.
Радикальні рухи – зорієнтовані на цінності прагнуть до фундаментальних змін існуючого порядку.
