Сучасний стан розвитку та регіональні особливості територіальної організації чорної металургії України. Основні центри

Сучасний стан. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Такого поєднання матеріалів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату.

Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

· історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;

· економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини;

· екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Основні центри.

Найбільшими металургійними комбінатами в Україні є "Криворіжсталь" (Кривий Ріг), "Азовсталь" (Маріуполь), "Запоріжсталь", Дніпровський (Дніпродзержинськ), комбінати в Алчевську, Макіївці. Великі металургійні заводи, що не мають повного металургійного циклу, розташовані в Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську та інших містах. Виробництво феросплавів (сплавів заліза з іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено в Запоріжжі, Нікополі, Стаханові, а труб — у Нікополі, Новомосковську, Дніпропетровську, Маріуполі, Макіївці, Харцизьку.

 

 

Екологічні проблеми ТЕС.

 

Теплові електростанції нині є найпоширенішими на земній кулі. Здебільшого вони працюють на вугіллі, торфі, горючих сланцях, мазуті, природному газі. Природний газ є відносно найчистішим видом палива.

Забруднення атмосфери тепло­вою енергетикою нині досягає значних масштабів. Найпоширені­шими забрудненнями є оксиди сірки та азоту, дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази.

Продуктами згорання вугілля, торфу і сланців є також жужіль і зола (в тому числі й летюча), уловлювання, складування і зберігання яких вимагає великих затрат, оскільки з господарського викорис­тання вилучаються земельні ресурси.

З-поміж негативних наслідків роботи ТЕС на викопному вугіль­ному паливі слід особливо зважати на небезпеку забруднення біо­сфери радіоактивними речовинами в обсягах, які набагато переви­щують можливі радіоактивні викиди за нормальної експлуатації атомних електростанцій. Річ у тім, що після спалювання вугілля в золі, в тому числі і в летючій, залишаються практично всі ізотопи уранорадієвої й торієвої родини, що містяться у вихідному вугіллі. Після згорання вугілля вони виділяються з маси вуглецю, стають досить концентрованими, а тому небезпечнішими. З димом ТЕС часточки золи падають у довкілля.