Вплив глобалізації та регіоналізації на формування та розвиток господарства регіонів

 

Сучасний стан розвитку ек характеризується наявністю двох прцесів – регіоналізації та глобалізації.

Глобалізація економіки – посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогосподарських зв’язків. Глобалізація прямо впливає на формування та розвиток господарства регіонів через процеси спеціалізації, економічної інтеграції в усіх аспектах економічної діяльності. Регіоналізація в даному випадку виступає як процес суміжний з глобалізацією у векторі розвитку господарства регіону, оскільки розкриває позитивні риси інтенсифікованих інтеграційних процесів.

Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. цей процас стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших країнах, що дає їм змогу розвиватися ще швидще, тим самим збільшуючи розрив з відставшими країнами. А видобувні галузі, вир-во проміжної сировини, галузі, що забруднюють навколишнє середовище та ресурсомістка пром зосередж в слаборозвинутих країнах. Це призводить до посилення ек залежності нац господарств від загальносвітової коньюктури. Тому формуються міжнар об’єднання держав для захисту власних інтересів, в тому числі для захисту ек-к своїх країн від негативних наслідків світової кризи.

А регіоналізація (особливо у межах нац госп комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як типу управління ек відносинами. В нац межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком рег ек-ки (регіони безпосередньо реалізують соц-ек політику держави). На нац рівні регіоналзація прявляється у формуванні міжнародних галузевих чи комплексних інтеграцій (ОПЕК, СІПЕК....)

Т. ч., Глобалізація відкриває безпрецедентні можливості для економічного зростання економіки регіонів, але при цьому породжує диспропорційність і диференціації в розвитку національної економіки.

 

Поняття про економічний простір, особливості його формування та структура.

Ек простір – це господарська система, р-к якої взаємозумовлений зв’язками між природою і суспільством та економічними відносинами між суб’єктами підприємництва. Він являє собою територію, що має багато об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, транспортні системи, різноманітні об’єкти інфраструктури загального користування.

Поняття простору не тотожне поняттю території. Термін "простір" характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку.

Формування ек простору – це р-к с-ми відносин щодо розміщення множини економічних об’єктів на території, утв науково обґрунтованих форм їх комплексування й організації взаємодії між ними.

Простір форм-ся лише завдяки зв’язкам: розширенню ринків, зростанню участі в ек д-ті та її інтенсивності, поглибленню взаємодії.

Закономірності його формування:

v Впорядкованість та взаємоужгодженість

v Нерівномірність р-ку елементів, що визначають ек простір

v Циклічність

v Розширення масштабів

Структура ек простору

Існує два підходи щодо визначення ст-ри ек пр.

Перший базується на безпосередньому координуванні ек зв’язків та явищ у пр-рі та обмеженні чітко визначеними просторовими даними.

ІІ підхід полягає в опосередкованому проектуванні ек зв’язків та явищ, що відбуваються в ек просторі на його координатах. При цьому прост межі можуть бути нечіткими, виходити за межі терит од. У такому аспекті можна розглядати простір підприємства, галузі, галузевого комплексу, окремого індивідуума, колективу місцевої громади.

Залежно від масштабів ек зв’язків структура ек простору може включати:

v Глобальний простір – зв між територіально розсередженими об

v Регіональний – об’єднує певні об’єкти в єдину ек с-му в межах регіонів У.

v Ареальний – формується на обмеженій території (використ певного ресурсу)

v Локальний – с-ма ек зв’язків, які складаються в процесі господарської д-ті конкретних територіальних громад.

За якісними ознаками ек пр. може бути промисловим, аграрним, рекреаційним, інформаційним