Проаналізуйте яких змін зазнали соціально-економічне, політичне, правове становище Гетьманщини у другій половині ХVІІ – хvііі ст

1. «Вічний мир». Перший Кримський похід. Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Західній Європі. Він розв’язав руки турецькому султану для останнього, як виявилося, могутнього наступу на Європу. Кульмінацією цього наступу стала облога Відня у 1683 р. На допомогу Відню вирушив польський король Ян Собеський з 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів по турецькому табору примусив останніх тікати з місця битви. Як писав польський король Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг».

Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Венеція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. Також польський уряд пішов на примирення з Московією, з метою підтвердити кордони, встановлені за Андрусівським перемир’ям, і залучити Москву до боротьби проти Туреччини. 6 травня 1686 р. у Москві між Річчю Посполитою і Московією було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно до якого:
— Лівобережжя, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за Московією, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Туреччини.
— Правобережні землі Подніпров’я, спустошені польськими і турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними.
— Поляки зобов’язувалися забезпечити православному населенню на своїй території вільне віросповідання.
— Росія і Польща вступали у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства.
Фактично «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме тому проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.
Після укладення «Вічного миру» для Московії склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор’я і припинення турецько-татарських нападів. Із цією метою у 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисячного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним (фаворитом цариці Софії) і гетьманом І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Провину за це поклали на Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства.

2. Обрання І. Мазепи гетьманом. Коломацькі статті. Улітку 1687 р. на р. Коломак (притоці Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу російськоукраїнське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687—1709 рр.)
Постать в історії
Іван Мазепа народився близько 1640 р. у с. Мазепинці поблизу Білої Церкви у сім’ї українського шляхтича. Молодість Мазепи припала на роки Національновизвольної війни і Руїни. Він отримав блискучу європейську освіту в Києво-Могилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах. Служив при дворі польського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні доручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Голландії та Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів Д. Дорошенка та І. Самойловича. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив тісні стосунки з впливовими царедворцями. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

У цей час було ухвалено новий україно-російський договір — Коломацькі статті. Основні положення договору:
— Декларативне підтвердження 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маєтностей від державного оподаткування).
— Заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя.
— Гетьману заборонялося самостійно здійснювати дипломатичні зносини з іншими державами, а також він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (по суті він не повинен був намагатися повернути під свою владу Правобережжя).
— Гетьман був зобов’язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини.
— У містах Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин й Остер, як і раніше, розташовувалися російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини — Батурині російський стрілецький полк для контролю над гетьманом.
— Запровадження спеціальної статті, яка пояснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голосом испущать», що… Молоросійський край гетьманского регименту», а лише говорити, що він є складовою єдиної держави московського царя.
— Забезпечити вільний перехід з Московської держави в Україну.
— Гетьманський уряд був зобов’язаний «народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в нерозрывное и крепкое сугласие проводить супружеством и иным поведением».
Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але до них додали ще й нові статті, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою державних прав України.
Звістка про події на Коломаці стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу ж після обрання І. Мазепи гетьманом він рушив на придушення повстання. Новий гетьман закликав населення не чинити самосуду і обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за Самойловича податки. Повстання було придушене.

3. Продовження війни з Османською імперією. Другий Кримський похід 1689 р. Азовські походи 1695—1696 рр.Досягнувши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа мав брати участь у військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад р. Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали стати опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від татарських набігів. Будівництво викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, І. Мазепа надіслав на Запорожжя тисячу золотих.

Навесні 1689 р. відбувся Другий Кримський похід під керівництвом П. Голіцина та І. Мазепи. 100-тисячне російське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До війська приєдналися й гетьманські полки. Примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопа. Однак через брак води і харчів йти углиб Криму Голіцин не наважився і повернув назад. Фактично похід завершився провалом.
Згодом І. Мазепа разом зі старшиною прибув до Москви, щоб представитися царям Івану і Петру. У цей час у Москві стався палацовий переворот, здійснений прихильниками Петра. Мазепа збагнув, що він може позбутися булави, і не гаючи часу прибув до Петра, аби засвідчити свою лояльність і завоювати довіру.
Повернувшись з Москви, І. Мазепа почав здійснювати заходи зі зміцнення своєї влади і впорядкування відносин у Гетьманщині.
У цей час війна з Туреччиною та Кримом продовжувалася. Упродовж 1690—1694 рр. гетьманські полки брали участь у походах в район нижньої течії Дніпра та Очакова. Хід бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Антигетьманська опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком), за яким стояла частина старшини, виступила проти політики гетьмана.
Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в підмогу орду. Петрика підтримала запорозька голота, яка визнала його гетьманом. Протягом 1692—1693 рр. він здійснив кілька походів в Гетьманщину, але всі вони були невдалими. Населення у своїй більшості не відгукнулося на його заклики. До того ж орда переймалася лише можливістю взяти ясир. Завдяки цьому Мазепі вдалося відносно легко відбити напади, а одночасно приборкати опозицію проти себе.
Попередній досвід свідчив — щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 1690-х рр. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії одночасно на двох фронтах: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і у гирлі Дніпра. Перший похід Петра І у 1695 р. на Азов виявився невдалим за відсутності флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси і підкріплення морем. У той же час дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермень і Тамань.
На початку 1696 р. татари з Петриком здійснили ще один похід на Гетьманщину, але були розбиті біля Гадяча. Після цього Петрик на деякий час став гетьманом «ханської» України — території між Південним Бугом і Дніпром.
Того ж року Петро І разом з козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснив другий Азовський похід і за підтримки новозбудованого флоту було здобуто місто. Воєнні дії точилися біля Очакова, проте здобути його не вдалося. Війна з Туреччиною стала затягуватися, що лягло важким тягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати російську армію і споряджати козацькі полки.
У 1699 р. союзники Петра І, Священна ліга, уклали мир з Туреччиною у Карловцях. За цим договором, зокрема, Польща повернула собі Поділля.
30 липня 1700 р. між Росією та Туреччиною був укладений Константинопольський мир, за яким Росія отримувала Азов на 30 років і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов’язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермень і Тамань, але отримували право здійснювати промисли до морів.
Скориставшись війною, Петро І навпроти Січі збудував фортецю на Кам’яному Затоні, для контролю над запорожцями.

4. Політика гетьмана І. Мазепи. На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки в далекі північні райони за межі Гетьманщини. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя. У 1700 р. І. Мазепа одержав найвищий орден — Андрія Первозванного, а також титул князя Священної імперії.
У соціальноекономічній політиці гетьман зробив основну ставку на козацьку старшину і українську шляхту, прагнучи перетворити їх на привілейований соціальний стан. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав понад тисячу універсалів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у володіння сотні сіл з десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні та 20 тис. селян у Росії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того Мазепа здійснив перепис козацького стану, утруднивши тим самим перехід до нього з інших суспільних станів.
Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта й монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх з реєстру, перетворювали у підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні і безземельні становили 40 %). Вони мали робити обов’язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації, пошти, школи тощо.
Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. У 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборні) й неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом був запроваджений і на Слобожанщині.
Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики І. Мазепи була культурнопросвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко».
Багато нових споруд з’явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіума, у 1698 р. Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софієвського собору, до 1695 р. — обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.
Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. У 1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад — Чернігівський колегіум.
На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

Висновки
— У 1687 р. новим гетьманом було обрано І. Мазепу. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не входила в її плани.
— На початку свого гетьманування І. Мазепа виважено ставився до царської влади, навіть усіляко допомагав реформаторським починанням Петра І.
— І. Мазепа докладав величезних зусиль для створення еліти козацької держави, усіляко опікувався культурою і освітою, що сприяло духовному розвитку України.