Проаналізуйте соціально-економічний розвиток України в останній чверті ХVІІІ – першій половині ХІХ ст

Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду-швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього процесу були:

а) розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у сільське господарство;

б) руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переводу селян на місячину (тобто повна ліквідація селянського господарства);

в) занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.
Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Наприклад, південь України спеціалізувався на вирощуванні пшениці, а також на тонкорунному вівчарстві. Правобережжя - на вирощуванні цукрового буряка.
Криза кріпосницької системи господарювання проявлялась також в Інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користувались селяни, і намагалися примусити їх більше часу працювати на панщині.
На Правобережжі, де поміщиками були польські пани, яким царський уряд не довіряв після повстання 1830 р., була проведена інвентарна реформа. Її мета - залучення українського селянства на бік царської влади у випадку нового польського повстання.

Розкрийте суть української проблеми напередодні і під час І світової війни.

Докорінні зміни в міжнародному житті відбулися в 30-40-х роках XX ст. Зокрема, це позначилося на розв'язанні української проблеми - одного з найскладніших політичних питань у Центральній і Східній Європі міжвоєнного періоду. Політична гра, яку в цей час вели наймогутніші держави Європи - Німеччина, Франція, Англія і Радянський Союз, призвела до повних драматизму подій, що стали поворотним пунктом у житті народів споконвічних українських земель - Західної України, Північної Буковини, Хотинського, Акерманського й Ізмаїльського повітів Бессарабії, загарбаних після Першої світової війни Польщею і Румунією.
Величезне значення у виникненні саме такої ситуації в міжнародних відносинах, безперечно, мала Мюнхенська угода. її учасники - Німеччина, Італія, Англія, Франція - несли значну відповідальність за той стан Європи, який вже давно в історіографії визначається поняттям ''передвоєнна політична криза''.
Щодо зовнішньої політики Радянського Союзу, то його керівництво на чолі зі Й. Сталіним упродовж майже двох десятиріч вбачало наявність загрози капіталістичного оточення. Хоча, якщо згадати його безпосередніх сусідів, то наприкінці 30-х років жодна з цих країн не була готова і не мала наміру воювати з Радянським Союзом.

На основі аналізу історичних подій зазначеного періоду охарактеризуйте основні напрямки розвитку української держави за часів Центральної Ради, дайте характеристику найбільш визначним діячам національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр.

Перша світова війна значно загострила політичні, соціально-економічні суперечності в Росії, радикалізувала народні маси. Все це та ще й військові невдачі на фронті прискорили вибух революції у лютому 1917 року. Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції привело до виникнення у березні 1917 р. загальноукраїнського громадсько-політичного центру Української Центральної Ради. До неї ввійшли представники всіх українських партій, а провідну роль у ній відігравали помірковані ліберали з Товариства українських прогресистів та соціал-демократи. Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського добре відомого та авторитетного діяча, котрий повернувся із заслання. В умовах загальнонаціонального піднесення і безпорадності Тимчасового уряду 23 червня Центральна Рада видала Перший Універсал, в якому проголосила закладення основ автономного ладу в Україні та необхідність вироблення владних законів. 16 липня Центральна Рада проголосила Другий Універсал, який сповістив, що питання автономії України мають у подальшому вирішити Всеросійські установчі збори. Тимчасовий уряд погоджувався визнати найвищим органом виконавчої влади України Генеральний Секретаріат, влада якого поширювалася на п'ять із дев'яти губерній краю - Київську, Полтавську, Волинську, Подільську та Чернігівську. Проте навіть таке несміливе просування до самостійності було "підкоректоване" відхиленням Тимчасовим урядом документу "Основи найвищого управління Україною" та виданням Петроградом "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні" від 17 серпня 1917 року. Напередодні вирішальних боїв за Київ у січні 1918 року Центральна Рада ухвалила свій Четвертий Універсал, яким проголошувалося, що УНР "стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу..." Джерелом влади за IV Універсалом є народ України (принцип народного суверенітету), вищим виконавчим органом - Рада Народних Міністрів. До важливих державотворчих і правових документів Центральної Ради слід віднести й схвалений 28 квітня 1918 року проект Конституції УНР, який, однак, не набрав правової чинності, залишившись лише історико-правовим документом доби Української держави 1917-1918 років.