До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги. 5 страница

Фактичною підставою для порушення справи про банкрут­ство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрут­ство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори ма­ють право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7). Із заявою про порушення справи про банкрутство до госпо­дарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом. Боржниками у процедурі банкрутства не можуть бути казенні підприємства та підприємства, що є об'єктами права комунальної власності. Останні — за умови, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо незастосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Держава та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, як власники, повинні своєчас­но вживати всіх необхідних заходів для запобігання неспроможності казен­ного або комунального підприємства — боржника.

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя в господарських відносинах — господарські суди. Підвідомчість цих справ господарським судам встановлює п. 1 ст. 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з яким справи про банкрут­ство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 12 Господарського процесу­ального кодексу України, а провадження у справах про банкрут­ство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським проце­суальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом включає наступні стадії: 1) подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство; 2) проведення підготовчого засідання; 3) подання заявником до офіційних друкованих органів оголошення про порушення справи про банкрутство; 4) подання кредиторами у місячний строк оголошення про пору­шення справи про банкрутство письмових заяв про грошові ви­моги до боржника, а також документи, що їх підтверджують, і складення реєстру вимог кредиторів; 5) проведення попереднього засідання господарського суду; 6) проведення зборів кредиторів і утворення комітету креди­торів протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду; 7) прийняття судом рішення за клопотанням комітету кре­диторів про проведення санації боржника; 8) прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Призначення ліквідатора; 9) опублікування відомостей про визнання боржника бан­крутом і відкриття ліквідаційної процедури; 10) передача органами управління банкрута бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору; 11) проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута і про­даж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом креди­торів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута; 12) затвердження господарським судом звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу; 13) винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

 

83. Санація боржника та мирова угода.

Санація є однією з форм фінан­сового оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Зако­нодавством України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство. В даному випадку розглянемо санацію у процесі судового розгляду справ про банкрутство.

Санація є інструментом завдяки якому можна досягти відновлення платоспроможності боржника, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Діючи в судовому режимі, метою санації є запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, а також проведення оздоровлення фінансово-господарського становища боржника з одночасним повним або частковим задоволенням вимог кредиторів.

Рішення про проведення санації боржника в процесі провадження справи про банкрутство ухвалюється у таких випадках:

1. коли підприємство стало фінансово неспроможним чи існує реальна загроза цього, і боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство.

2. після закінчення місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника чи подали акцептовані комітетом кредиторів і господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами і механізмом задоволення їхніх претензій, господарський суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та здійснення фінансової санації юридичної особи.

3. з ініціативою банку або іншої фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» установа банку має право застосувати комплекс заходів санації стосовно клієнта, оголошеного неплатоспроможним. Банк може передати оперативне управління цим підприємством адміністрації, яка сформована за його участю, реорганізувати боржника, змінити порядок та умови платежів, а також направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції. Однак, всі дії банківської установи повинні бути узгоджені з іншими кредиторами підприємства, не вступаючи з ними у конфлікт.

Отже, санація, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, має на меті задоволення, в першу чергу, інтересів кредиторів, через застосування реорганізаційних заходів та за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника.

Здійснення санації боржника організовує керуючий сана­цією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право: розпоряджатися майном боржника з урахуванням обме­жень, передбачених Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-пра­вові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржни­ком, недійсними.

Одним з основних обов'язків керуючого санацією є під­готовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника час­тка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, ке­руючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти дер­жавним майном.

План санації повинен містити: заходи щодо відновлення платоспроможності боржника; умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом пе­реведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам.

План санації повинен передбачати строк відновлення пла­тоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

План санації може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наяв­ності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо: припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; продовження встановленого строку процедури санації; припинення процедури санації, визнання боржника банк­рутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинення процедури санації і укладення мирової угоди. У разі виникнення обставин, що є підставою для припи­нення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Наслідком досягнення домовленості про прощення боргу є припинення відповідного зобов’язання.

Відповідно до зазначеного закону мирову угоду визнають ще й судовою процедурою (з чим важко погодитись), яка застосовується до боржника в межах відкритого провадження в справі про банкрутство, а також засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації.

За загальним правилом сторонами мирової угоди в судовому провадженні є боржник і кредитор, які виступають у відповідній судовій справі сторонами: в позовному провадженні це позивач і відповідач, а в справах про банкрутство – боржник і його кредитори.

Від імені боржника мирову угоду укладають сам боржник-підприємець, керівник боржника, повноваження якого як законного представника визначені в установчих документах відповідної юридичної особи, або арбітражні керуючі в процедурі судової санації та ліквідації. В процедурі санації такою особою є керуючий санацією, а у ліквідаційній процедурі – ліквідатор.

Від імені кредиторів рішення про укладення мирової угоди простою більшістю голосів приймає комітет кредиторів. Необхідною умовою затвердження мирової угоди є наявність письмової згоди кредиторів на її укладення, вимоги яких забезпечені заставою. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може укладатися на будь-якій стадії провадження в справі про банкрутство, в тому числі й на стадії ліквідації боржника (після визнання боржника банкрутом).

Законодавство про банкрутство передбачає окремі випадки, коли укладення мирової угоди ініціюють арбітражні керуючі. Так, якщо в процедурі санації для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. Такий крок є останньою можливістю врегулювання проблем заборгованості боржника, а не укладення мирової угоди тягне за собою визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Крім відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника мирова угода може передбачати також виконання зобов’язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на акції боржника (якщо боржником є акціонерне товариство) та задоволення вимог кредиторів іншими способами, які не суперечать закону. Як зазначалося вище, практично всі цивільно-правові способи можуть бути використані з метою відновлення платоспроможності боржника і, відповідно, вони стають частиною мирової угоди. Крім цього, мирова угода може містити умови про вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не супе­речать закону.

З дня затвердження мирової угоди боржник розпочинає погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження в справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражних керуючих, а заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів скасовуються. Крім того, кредитори вправі вимагати відшкодування неустойки (штрафу, пені), а також сум завданих збитків (за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів). Таке право кредитори отримують з моменту затвердження арбітражним судом мирової угоди за умови закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому вимоги заявляються в розмірах, які існували на дату введення мораторію.

Певні особливості існують щодо укладення мирової угоди на стадії санації у межах провадження в справі про банкрутство. Укладення мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершення встановленого строку санації (якщо є підстави для відновлення платоспроможності шляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїм звітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймають збори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мирової угоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновити платоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію. Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду, якщо боржник не виконав умови мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів або здійснив дії, які завдають збитків або порушують права та законні інтереси кредиторів.

Важливо зазначити, що розірвання мирової угоди господарським судом за заявою окремого кредитора на вказаних підставах не означає втрату її чинності для інших кредиторів. Якщо мирова угода визнається недійсною або розривається, вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та/або розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі в незадоволеній частині.

У випадку невиконання мирової угоди кредитори можуть висунути до боржника свої вимоги в передбаченому цією мировою угодою обсязі. Якщо порушується провадження в справі про банкрутство цього ж боржника, обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в передбачених нею межах. У випадку, якщо мирову угоду не укладено, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

 

84. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» щодо боржника за­стосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.