До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги. 4 страница

- до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

- до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку й розмірі;

- скаргу (подання) надіслано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання про відновлення цього строку відхилено;

- у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

74. Порядок розгляду касаційної скарги.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за загальними правилами розгляду справи в господарському суді першої інстанції з урахуванням особливостей касаційного провадження, а саме: за винятком дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням (не опитуються свідки та не досліджуються докази). Суд не перевіряє обґрунтованості судових актів, а обмежується перевіркою правильності застосування норм матеріального і процесуального права судом першої чи апеляційної інстанції. При цьому він виходить із правила ч. 2ст. 111-5 ГПК України, згідно з яким касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні або постанові господарського суду. Розгляд скарги касаційної інстанції складається з трьох частин:

Підготовча. Суд встановлює, чи можна розглядати скаргу в даному складі суддів, чи є можливим розгляд справи через відсутність осіб, що не з'явилися; роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права і обов'язки та вирішує клопотання.

Розгляд касаційної скарги по суті. Починається з доповіді головуючого або одного з суддів; потім заслуховуються особи, що беруть участь у справі або їх законні представники; надалі - ознайомлення з додатковими матеріалами.

Винесення й оголошення постанови. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга розглядається у двомісячний термін із дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.

За результатами розгляду касаційна інстанція має право:

1. залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2. скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права. У разі, коли за результатами перевірки буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої й апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 111-10 ГПК України.

3. скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження в справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

4. змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

5. залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

- справу розглянуто в незаконному складі колегії суддів;

- справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду. Не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду слід вважати сторону, щодо якої судом не було дотримано всіх вимог ст. 64 ГПК України;

- господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі;

- рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

- рішення прийняте не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

- рішення прийняте господарським судом із порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадку, передбаченого в ч. 4 ст. 17 ГПК України. Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого вона належить, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого суду;

- рішення прийняте господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 -10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

75. Постанова касаційної інстанції.

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені:

- найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

- найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);

- найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду,

- підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

- доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

- мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на які посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

- у разі скасування або зміни рішення, постанови, - мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

- висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);

- дії, які мають виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови та передачі справи на новий розгляд;

- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Прийнята касаційною інстанцією постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк із дня її прийняття.

76. Поняття нововиявлених обставин та підстави перегляду судового рішення.

Перегляд господарським судом рішення, ухвали, постанови за нововиявеними обставинами є одним із способів перевірки правильності вирішення господарських справ. Ця стадія покликана сприяти винесенню законних і обґрунтованих рішень, захисту прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Як самостійна стадія господарського процесу, вона має специфічний суб'єктивний склад, об'єкт, зміст, підстави перегляду.

Згідно зі статтею 113 ГПК України судове рішення господарського суду може бути переглянуте за нововиявленими обставинами виключно за заявою сторони, поданням прокурора. Отже, господарські суди не мають права переглядати судове рішення відповідно до розділу XIII ГПК за власною ініціативою. У перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами необхідно враховувати такі особливості правового статусу учасника судового процесу, за заявою (поданням) якого здійснюється цей перегляд.

Характерним для перегляду рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність чи необґрунтованість судового рішення виникає внаслідок нововиявлених обставин і не пов'язане із судовою помилкою, оскільки в основу судового рішення, що переглядається, були покладені правильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини), які існують в момент розгляду справи і мають суттєве значення для її вирішення та які не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні господарському суду, який їх розглядав. Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази. Зокрема, ними можуть бути: скасування рішення або вироку суду, що мали преюдиційне значення при прийнятті рішення господарським судом; факти встановлені вироком суду, що набрав законної сили; завідомо неправдиві показання свідка в судовій справі; завідомо неправильний висновок експерта; фальшиві документи або речові докази тощо.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який:

- передбачений нормами права і зумовлює виникнення, зміну чи припинення правовідносин;

- має суттєве значення для правильного вирішення конкретної справи. Якщо б нововиявлена обставина була відома господарському суду при винесенні судового рішення, то вона обов'язково вплинула б на висновок суду;

- уже існував у момент звернення заявника до господарського суду та під час розгляду справи господарським судом, але про його існування стало відомо лише після прийняття відповідного судового рішення;

- не був і не міг бути відомим ні особі, яка заявила про це потім, ні господарському суду, який розглядав справ.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК України господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без зміни. У той самий час заінтересована сторона не позбавлена права оскаржити судове рішення в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК України, зокрема, ст. 101 ГПК України.

77. Порядок і строк подання заяви (внесення подання) про перегляд судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України судове рішення господарського суду може бути переглянуте за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення, а відповідно до ч. З цієї статті заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів. Таким чином, заява чи подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають бути подані до господарського суду не пізніше встановленого цією нормою двомісячного строку з дня виявлення таких обставин. Якщо заяву подано після закінчення цього строку, а також без доказів надсилання її копії та доданих до неї документів іншій стороні (сторонам), вона до розгляду не приймається і повертається заявникові.

Заява, подання прокурора подаються стороною до господарського суду, який прийняв судове рішення. Однак Вищий господарський суд України зазначає, що переглядатися за нововиявленими обставинами можуть лише ті ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені у відповідності зі ст. 20, 24-27, 31, 41, 58 ГПК України і подібні, перегляду за нововиявленими обставинами не підлягають.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

78. Особливості перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

За результатами розгляду заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд виносить ухвалу. Заява, подання прокурора чи його заступника до розгляду не приймаються і повертаються заявникові у таких випадках:

- подання після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;

- подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

- відсутності доказів сплати державного мита в порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

Згідно з ч. 1 ст. 114 ГПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим господарським судом першої інстанції, який прийняв це рішення. Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій, якими змінене чи скасоване рішення суду першої інстанції, переглядаються за нововиявленими обставинами не місцевим господарським судом, а судом тієї інстанції, яким змінене або прийняте нове судове рішення.

У випадках, коли після перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку воно було залишене без змін, перегляд його за нововиявленими обставинами здійснюється тим місцевим господарським судом, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку.

Якщо згідно зі ст. 91 ГПК України справа надіслана або має бути надіслана разом з апеляційною скаргою до апеляційного господарського суду, а до місцевого господарського суду надходить заява про перегляд його рішення за нововиявленими обставинами, то місцевий господарський суд повинен своєю ухвалою надіслати заяву разом зі справою до апеляційної інстанції.

Якщо згідно зі ст. 109 ГПК України справа разом з касаційною скаргою має бути надіслана до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надходить заява про перегляд його рішення за нововиявленими обставинами, то відповідно до вимог ст. 114 ГПК України місцевий або апеляційний господарський суд здійснює перегляд судового рішення за нововиявлених обставин. Після такого перегляду справа надсилається до касаційної інстанції.

У випадках, коли справу вже надіслано до касаційної інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідний суд письмово повідомляє про це суд касаційної інстанції і виносить ухвалу про відкладення вирішення питання про прийняття зазначеної заяви до провадження до повернення матеріалів справи з суду касаційної інстанції.

Після одержання такого повідомлення суд касаційної інстанції:

- якщо касаційну скаргу не прийнято до провадження, - виносить ухвалу про відкладення вирішення питання щодо її прийняття до закінчення місцевим або апеляційним господарським судом перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами;

- у разі, коли касаційну скаргу вже прийнято до провадження, то це провадження зупиняється на підставі частини першої статті 79 ГПК, а матеріали справи повертаються до відповідного місцевого або апеляційного господарського суду для здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом на судовому засіданні в місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд має право змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

- рішення - у разі зміни або скасування рішення;

- постанова - у разі зміни або скасування постанови;

- ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

79. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами та за винятковими обставинами

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

Відповідно до ст. 114 ГПК за результатами перегляду судового рішення приймаються:

1) рішення - у разі зміни або скасування рішення;

2) постанова - у разі зміни або скасування постанови;

3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення
рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом на загальних підставах за правилами, встановленими ГПК України.

80. Поняття банкрутства за діючим законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Термін «банкрутство» походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) задовольнити у встановлений для цього термін пред’явлені йому кредиторами вимоги й виконати зобов’язання перед бюджетом.

На думку О.О. Терещенка, банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Тієї ж думки дотримується О. Третяк, яка розглядає банкрутство як наслідок неплатоспроможності суб’єкта: «банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк».

І.А. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом.

Ці визначення відображають економічну сутність поняття банкрутства. Юридичний прояв найбільш правильно, на мою думку, формулює діючий Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», згідно з яким банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Основними ознаками юридичної сутності банкрутства є:

- неспроможність боржника відновити свою платоспроможність. Платоспроможністю в контексті інституту банкрутства є здатність боржника своєчасно здійснювати розрахунки за своїми і ротовими зобов'язаннями, під якими в свою чергу розуміють зобов'язання боржника заплати ти кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

- неспроможність боржника відновити свою платоспроможність повинна бути визнана господарським судом. Господарський суд насамперед доводить неплатоспроможність боржника — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.

- банкрутством є неспроможність боржника задовольнити визнані господарським судом вимоги кредиторів. Кредитором може бути юридична або фізична особа, яка мас у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

- боржник визнається банкрутом, якщо відновлення його платоспроможності і задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе лише із застосуванням ліквідаційної процедури.

81. Учасники провадження у справах про банкрутство.

Виходячи із змісту ст. 1 Закону (Про банкрутство) із переліку учасників судових процедур банкрутства можна виділити основних учасників під якими треба розуміти тих учасників, без яких проведення процедури банкрутства є неможливим за виключенням випадків, чітко встановлених у законодавстві про банкрутство. Тобто, до основних учасників судових процедур банкрутства відносяться: арбітражний керуючий та господарський суд.

У процедурах банкрутства особливі завдання покладені на арбітражного керуючого, що залежно від судової процедури може виступати як розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор. Роль арбітражного керуючого є досить складною і результат процедур банкрутства та реалізація їх завдань багато в чому покладені залежать від його роботи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Головним завданням арбітражного керуючого є врегулювання, у встановленому Законом порядку, відносин між боржником та його кредиторами.

У відповідності до чинного законодавства одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Отже, Закон висуває наступні вимоги до арбітражного керуючого: така особа повинна мати статус фізичної особи – підприємця; така особа повинна мати вищу юридичну або економічну освіту та володіти спеціальними знаннями; така особа не повинна бути заінтересованою щодо боржника та кредиторів.

Для призначення арбітражним керуючим у справі про банкрутство особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Основною рисою інституту банкрутства є те, що над всіма процедурами банкрутства у межах провадження у справі про неспроможність встановлюється необмежений або значний контроль суду. Основні рішення у межах провадження у справі про банкрутство або приймаються, або затверджуються господарським судом.

Завданнями судочинства при проведенні процедур банкрутства є забезпечення правомірності, ефективності та оперативності проведення процедур банкрутства, а також вирішення суто процесуальних завдань господарського судочинства. Враховуючи те, що кожна справа про банкрутство потребує індивідуального підходу до її вирішення, суддя повинен вирішувати, чи зможе він заповнити прогалини та повноцінно застосувати норми законодавства про банкрутство втілюючи намір законодавця щодо створення ефективної та справедливої системи.

Функції господарського суду у провадженні у справах про банкрутство полягають: у єдиному та правильному застосуванні норм законодавства України та законодавства про банкрутство, зокрема; у здійсненні контролю за проведенням процедур банкрутства; у здійсненні оцінки дій учасників провадження у справі про банкрутство та їх затвердження або відхилення в процесуальних документах; у застосуванні санкцій за порушення норм законодавства про банкрутство; у здійсненні реабілітації боржника, який відновив свою платоспроможність та розрахувався з кредиторами.

Враховуючи викладене вище видно, що хоча основні учасники провадження у справах про банкрутство є головними учасниками процесу, Закон чітко та в повному обсязі не регулює правового положення боржника та кредиторів.

Також однією з головних фігур процедури банкрутства є кредитор. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дається поняття кредитора як юридичної чи фізичної особи, у якої є вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, виплати заборгованості по заробітній платі. До числа кредиторів Закон відносить органи державної податкової служби, інші державні органи, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків і зборів. Закон не встановив ніяких обмежень щодо суб’єктів, які мають статус кредиторів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні чи юридичні особи. У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. У Законі кредиторами називають практично всіх осіб, що мають грошові вимоги щодо боржника.

Аналіз Закону дозволяє зробити висновок про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості.

Конкурсним кредиторам надано право звертатися до господарського суду із заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення їхніх грошових вимог за рахунок майна боржника. Крім того, вони наділені цілою низкою специфічних повноважень. Так, тільки за узгодженням з конкурсними кредиторами господарський суд може відкрити процедуру санації боржника, затвердити план санації та мирову угоду.

Особливими кредиторами є органи державної податкової служи й інших державних органів, що здійснюють контроль за правильним і своєчасним справлянням податків (обов’язкових платежів): податкові кредитори. Такі органи наділені повноваженнями звичайних кредиторів, за винятком випадків, зазначених у Законі. Наприклад у п.2 ст.36 Закону для таких кредиторів встановлені спеціальні умови для мирової угоди.

Учасниками провадження у справі про банкрутство можуть бути санатори (інвестори) — юридичні та (або) фізичні особи (в тому числі іноземні), які виявили бажання взяти участь у відновленні платоспроможності боржника і звернулися в установлений законом місячний термін до господарського суду з пропозиціями щодо санації боржника. До своєї заяви потенційні санатори (інвестори) повинні додати документи, які підтверджують їх платоспроможність та фінансову можливість участі у санації, попередній план санації, пропозиції про переведення на них боргів тощо.

Остаточні умови участі санаторів (інвесторів) у процедурі відновлення платоспроможності боржника визначаються у плані санації, який розробляється і подається керуючим санацією, схвалюється кредиторами і затверджується ухвалою господарського суду.

Представник працівників боржника бере участь у справі за ініціативою трудового колективу, який на своїх зборах визначає його кандидатуру і делегує йому повноваження здійснювати захист своїх інтересів.

82. Порядок порушення провадження у справах про банкрутство.

Підставою порушення провадження у справах банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.