Інші судові витрати оплачуються наступним чином. 4 страница

Частина 4 ст. 7 ГПК містить обов'язок підприємств та ор­ганізацій під час розгляду претензії вчинити дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Такими діями у разі необхідності можуть бути проведення звірки розрахунків, звернення до спеціалістів тощо. Що ж до проведення судової експертизи, то вона в досудовому по­рядку не може бути проведена виходячи з того, що судова експертиза може бути призначена лише ухвалою суду.

Частина 5 ст. 7 ГПК зобов'язує отримувача претензії за­довольнити вимоги заявника претензії, якщо вони є обґрунтованими, вимоги заявника претензії слід уважати обґрунтованими, коли вони ви­бивають із правовідносин сторін та підтверджені відповідними доку­ментами.

Також важливим моментом у досудовому врегулюванні господарських спорів є повідомлення заявника про результати розгляду претензії.

Частина 1 ст. 8 ГПК зобов'язує отримувача претензії пові­домити заявника претензії про результати розгляду претензії у письмовій формі.

У частині 2 ст. 8 ГПК зазначається, що результат розгля­ду претензії викладається у вигляді відповіді на претензію. Згідно з уста­новленими вимогами до змісту відповіді на претензію у відповіді повин­но бути зазначено: а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; б) дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається від­повідь; в) коли претензію визнано повністю або частково — визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; г) коли претензію відхилено повністю або частково — мотиви відхи­лення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії; д) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Відповідно до частини 3 ст. 8 ГПК у випадку, якщо отри­мувач претензії відхилив її повністю або частково, він зобов'язаний по­вернути заявникові оригінали документів, одержаних ним разом із пре­тензією. Окрім того, до відповіді на претензію слід додати документи, на підставі яких ґрунтуються доводи про відхилення претензії, якщо ці до­кументи відсутні в заявника претензії.

Частина 4 ст. 8 ГПК вимагає, що відповідь на претензію повинна бути підписана повноважною особою підприємства, організації. Відповідь на претензію також може бути підписана представником. У цьо­му випадку до відповіді на претензію слід додавати копію довіреності представника. Відповідь на претензію та додані до неї матеріали повинні надсила­тися поштою рекомендованим або цінним листом. Відповідь на претензію також може бути вручена адресатові відповіді на претензію нарочним під Розписку. Інших способів направлення відповіді на претензію (факсиміль­ним зв'язком, електронною поштою) норми ГПК не допускають.

У частині ст. 8 ГПК встановлюється порядок дій заявни­ка претензії у випадку, якщо претензію задоволено повністю або частково, однак у відповіді на претензію не повідомлено про перерахування суми претензії, яка визнана отримувачем претензії. В цьому випадку заяв­ник претензії через 20 днів після отримання відповіді на претензію, якщо протягом цього часу зазначена сума не надійшла на банківський рахунок заявника претензії, має право звернутися до державної виконавчої служби з метою примусового виконання.

Частина 6 ст. 8 ГПК містить правило, яке зобов'язує уста­нови банку приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить із різних при­чин не стягувати з нього визнану суму. Втім ця норма зараз не застосо­вується, оскільки існуючі види розрахункових операцій, встановлені нор­мативними актами, не передбачають безспірного примусового списання коштів з рахунку платника. З цієї ж причини не застосовується й норма, викладена в частині 7 ст. 8 ГПК, яка містить санкцію за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми: винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

 

50. Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів.

Безпосередньо питанню врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, присвячені ст.ст. 10 та 11 ГПК України.

Ст. 10 ГПК допускає передання спорів, що виникають при укладенні господарських договорів, на вирішення господарського суду. ГПК не обмежує можливості передання спору, що виник під час укладан­ня господарських договорів, предметом договору. При цьому слід урахо­вувати норму ч. 3 ст. 5 ГПК, яка встановлює, що порядок досудового вре­гулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо іншого порядку не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

При врегулюванні розбіжностей, що виникають при укладенні господарських договорів законодавець передбачив право суб'єкта господарювання при укладанні господарських договорів звертатися до господарського суду із відповідними позовами щодо врегулювання спірних питань. При цьому слід вважати, що до господарських договорів належать договори, визначення яких наведено у главі 20 ГК України. Це визначення є цілком обґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ст. 1 ГК України Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При цьому у ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 11 ГПК встановлює порядок досудового врегулювання спорів, які виникають у випадках зміни чи розірвання господарських до­говорів.

У частині 1 ст. 11 ГПК коментованої статті не встановлено обмежень щодо ка­тегорій господарських договорів, спори про зміну чи розірвання яких мо­же бути передано на вирішення господарського суду. Також відповідно до ст. 188 ГК, яка регулює порядок зміни та розірвання господарських договорів, відсутні обмеження щодо передання спору про зміну чи розірвання господарського договору залежно від категорії договору. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій сто­роні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності да­ним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Порядок передання спору про зміну чи розірвання договору на ви­рішення господарського суду, аналогічний до порядку, викладеного у ст. 188 ГК, встановлено в частині 2 ст. 11 ГПК. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розі рвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Двадцятиденний строк для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору відліковується від дати отримання пропозиції. Щодо тривалості поштового обігу слід виходити з термінів пересилання пош­тової кореспонденції в межах України, які встановлені наказом Міністер­ства зв'язку України від 5 серпня 1994 р. №115 «Про Нормативи і основ­ні контрольні строки у поштовому зв'язку». У Києві, обласних центрах, містах обласного підпорядкування, районних центрах місцева кореспон­денція доставляється адресатам залежно від часу опускання її в поштові скриньки, як правило, в той же день, але не пізніше наступного дня. Вхідна письмова кореспонденція доставляється адресатам в той же день, якщо вона надійшла в сортувальний вузол у місті Києві до 7 години, а в обласних центрах, містах обласного підпорядкування — до 9 години.

Отже, при врегулюванні розбіжностей, що виникають при зміні та розірвані господарських договорів законодавцем визначено порядок досудового врегулювання спорів, що виникають при зміні чи розірванні господарських договорів, згідно з яким строк розгляду пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору обмежений 20 днями. При цьому слід враховувати, що вимоги статей 6—8 ГПК щодо змісту, порядку оформлення, реквізитів претензії і відповіді на неї поширюються і на пропозиції про зміну умов чи розірвання договору та їх розгляд другою стороною. Вирішуючи питання щодо досудового врегулювання спору, слід також враховувати вимоги ст. 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, визначених договором.

 

51. Пред'явлення претензій щодо перевезення вантажів органам транспорту.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини підтверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) — підтверджуються актами встановленої форми.

Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».

До пред’явлення позову вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації обов’язкове пред’явлення претензій до них.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред’явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має:

а) вантажовідправник або вантажоодержувач — при втраті ван­тажу;

б) вантажоодержувач — при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу;

в) вантажоодержувач — при прострочці в доставці вантажу.

Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред’яв­ляються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу — автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.

Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред’явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.

Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред’являються:

а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;

б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.

Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту Ук-
раїни № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» право на пред’явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю. Передача права на пред’явлення претензії засвід­чується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.

До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтвер­джують право на пред’явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред’яв­лення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії. Претензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п’яти днів.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п’яти днів.

При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранс­портне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранс­портному підприємству або організації можуть бути пред’явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.

Для пред’явлення перевізником позовів до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов’язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Право на подання позову у зв’язку із завданням ушкодження здоров’ю пасажира зберігається протягом трьох років.

Право на подання позову у зв’язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.

Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.

Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповід­ні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.

Позов в господарському процесі, умови та передумови його пред'явленню

Діяльність господарського суду щодо розгляду та вирішення гос­подарських спорів здійснюється у встановленій господарським про­цесуальним правом формі, яка, з одного боку, забезпечує заінтере­сованим у вирішенні господарського спору сторонам певні правові гарантії правильності розгляду спору, рівність процесуальних прав і обов'язків, а з іншого - зобов'язує господарський суд розглянути і вирішити цей спір відповідно до норм господарського процесуаль­ного права (а також норм господарського права), установити суттєві для справи обставини, а також прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захи­сту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необ­хідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження за ви­нятком справ про банкрутство.

Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов. Перелік осіб, які мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, наданий у ст.ст. 1, 2 ГПК України. Під правом на позов розуміється не саме порушене суб'єктивне право, а мож­ливість отримання захисту у визначеному процесуальному поряд­ку, у визначеній процесуальній формі і разом із тим у примусовій його реалізації.

З точки зору матеріального права, право на позов виникає з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також у інших випадках відповідно до ст. 261 ЦК України.

Матеріально-правова сторона позову (вимога позивача до від­повідача) хоча й виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову. Матеріально-правова сторона позову - це спір­на матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вка­зана у позовній заяві і підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.

Процесуально-правова сторона позову - це звернення до гос­подарського суду з проханням щодо вирішення господарського спо­ру по суті і захисту порушеного або такого, що оспорюється правом чи охоронюваного законом, інтересу.

 

52. Поняття і елементи позову.

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі1. Інші автори під позовом у господар­ському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтере­сованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою осо­бою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист поруше­ного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення.

Позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, що виходить із матеріальних госпо­дарських правовідносин, засновану на юридичних фактах і пред'яв­лену до господарського суду для розгляду та вирішення у встанов­леному процесуальному порядку. Позов є єдиним поняттям, що має пов'язані між собою дві сторони - матеріальну та процесуаль­ну, без кожної з яких не може бути позову.

Позов складається з трьох частин (елементів):

Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою госпо­дарському суду. Правильне визначення предмета позову має важ­ливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, про­водить класифікацію на окремі категорії справ.

Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тяг­нуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позо­ву. Правильне встановлення підстави позову визначає межі дока­зування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунту­ються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підста­ва має складний фактичний склад. Юридичні факти та фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підста­ва позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші норма­тивно-праві акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує пози­вач від суду. Відповідно до ст. 20 ГК України позивач може просити суд про визнання наявності чи відсутності прав; визнання повніс­тю або частково недійсними актів органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що супере­чать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними угод з під­ став, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарюван­ня; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; устано­влення, зміну та припинення господарських правовідносин тощо.

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв'язку. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне пра­во і є підставою позову, визначають у той самий час юридичну при­роду матеріально-правової вимоги, яка становить предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну фор­му захисту - зміст позову.

 

53. Форма і зміст позовної заяви.