Сучасний стан пенсійної системи України

Після того, як економіка України почала реформуватися у напрямі переходу до різноманітності форм власності й відмови від адміністративно-командної системи управління, дедалі наочнішою стає невідповідність між усезростаючим рівнем змін в економіці та відносною стабільністю державної системи пенсійного забезпечення. Така штучно утримувана стабільність, а також певні спроби дещо модифікувати цю систему, щоб пристосувати до потреб окремих прошарків суспільства, призвели до накопичення низки проблем і посилення кризових явищ у цій сфері.

Серед основних із них можна виділити такі:

1. Погіршення демографічної ситуації. Наявна в Україні довгочасна демографічна тенденція загалом відповідає тим напрямам змін у демографічній ситуації, які характерні для всіх розвинутих країн. У них із більшого чи меншою інтенсивністю відбувається процес старіння населення і, отже. зростає потреба у коштах для пенсійних фондів. В Україні ця проблема особливо гостра. Так, частка осіб у віці, визнаному старшим за працездатний (згідно із чинним українським законодавством це жінки старші за 55, а чоловіки — за 60 років щорічно зростає. А це призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює.

2. Окрім того, демографічне старіння населення посилюється ще й тим, що нині різко зростає кількість осіб, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років.

 

 

Рисунок 1.1 – Періоди розвитку соціального страхування в Україні

 

3. Гострота проблеми фінансування пенсійних виплат посилюється й тим, що темпи економічного зростання в Україні були від'ємними з 1990 року, а відповідно реальні надходження до державного бюджету й Пенсійного фонду у реальному виразі весь час зменшувалися. За таких умов збільшення величини ставок обов'язкових відрахувань не могло реально збільшити надходжень, воно, навпаки, стало гальмом на шляху відновлення економічного зростання, оскільки сприяло посиленню «тінізації» економіки.

4. Пенсійна система України переобтяжена різними пільгами й виплатами. які за своєю сутністю їй не повинні бути притаманні, а мали б стати окремими елементами у системі соціального страхування й соціального забезпечення України. Нині через Пенсійний фонд відбувається фінансування, окрім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, через втрату годувальника, за вислугу років, чорнобильських, соціальних пенсій та інших. При тому ті, хто мав би фінансувати зазначені виплати у повному обсязі, цього не здійснюють, зокрема і через те, що значна частина населення зайнята у тіньовій частині економіки чи взагалі безробітна. Такий стан призвів до того, що Пенсійний фонд виявився неспроможним проводити щомісячні поточні виплати пенсіонерам, внаслідок чого перед останніми офіційно з'явилася заборгованість. Свого максимуму затримки у виплаті пенсій сягнули у 1998 році 1974 млн. грн.

5. Посилення демографічного навантаження, різке падіння загального та офіційного рівня доходів населення, збільшення різних додаткових виплат із бюджету Пенсійного фонду та інші чинники призвели до того, що різко зменшився середній розмір пенсії за віком.

6. Демографічне навантаження призводить до зрівнялівки, до того, що у пенсії за віком нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем праці й розмірами попереднього заробітку. Тобто пенсія за віком перетворюється на різновид соціальної допомоги, а різні категорії пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, хоча сплачували зовсім не однакові пенсійні внески. А це викликає, з одного боку, сплеск суспільного невдоволення, який стає особливо помітним через постаріння населення України, а з другого — змушує пенсіонерів будь-що працювати далі.

7. Нинішня державна система пенсійного забезпечення сприяла появі великої кількості привілейованих державних пенсіонерів. У результаті виникла значна невідповідність між розмірами їхніх пенсійних внесків та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів.

Сучасний стан суспільства в Україні, обумовлений наслідками соціально-економічної кризи, вимагає визначення основних напрямків і принципів щодо основних норм і гарантій соціального захисту населення. Загальний стан правового регулювання питань соціальної політики принципово не відповідає завданням соціального захисту населення в сучасному суспільстві і формування цивільного суспільства із соціально орієнтованою ринковою економікою. Найбільш значущою в соціальній політиці України є проблема пенсійного забезпечення.

Отже, реформування системи пенсійного забезпечення повинно стати одним з найважливіших напрямків нової економічної політики.

Пенсійна система, що існує в Україні, на загальну думку фахівців та науковців, вважається несправедливою і не гарантує матеріального забезпечення в старості. Розміри пенсійної допомоги несуттєво залежать від трудового стажу й рівня заробітку, оскільки питома вага частини пенсії, так звана соціальна частина, є однаковою для більшості пенсіонерів. Отже, робітники не зацікавлені у формуванні бюджету Пенсійного фонду України.

На погіршення стану пенсійного забезпечення громадян України негативно впливає зменшення чисельності зайнятого населення, скорочення частки заробітної плати в структурі його доходів, збільшення пільгових та прирівняних до них категорій пенсіонерів, загальне зниження збору внесків на пенсійні потреби, зростання заборгованості по платежах до Пенсійного фонду України платників внесків, а також державного бюджету.

Невеликі пенсії, що майже не відповідають прожитковому мінімуму, є головною причиною низького матеріального рівня життя і його погіршення в умовах економічної кризи, чим порушуються конституційні гарантії цієї категорії громадян. Тому обов'язком держави є пошук реальних шляхів поліпшення матеріального забезпечення пенсіонерів.

Зазначимо основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення:

- збільшення мінімального та максимального розміру пенсій;

- диференціацію пенсій в залежності від стажу роботи і заробітної плати;

- перегляд надбавок до пенсій і пільг;

- пошук нових джерел і форм пенсійного забезпечення;

- впровадження системи особистих пенсійних рахунків;

- створення приватних пенсійних фондів і ін.

Реалізація цих напрямків вимагає великої організаційно-економічної роботи і зміни діючого законодавства по призначенню пенсій.

Отож чинна пенсійна система породжує значне соціальне напруження. суперечить новим реаліям ринкової економіки. Наявність цих і деяких інших проблем зумовлює необхідність проведення реформи пенсійної системи України.

Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною. Тобто вона ґрунтується на солідарності поколінь: працююче покоління утримує пенсіонерів. А коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хто перебуватиме на той час у працездатному віці.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, гак і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.

Можна виділити п’ять етапів пенсійної реформи в Україні (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 - Етапи реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

Етапи	Роки	Характеристика
I етап	1990-1993	Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення»1990 року Створення Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР Закон України «Про пенсійне забезпечення» 1991р. Виділення пенсійної системи з бюджетів системи соціального страхування Перетворення Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР у Пенсійний фонд України Розширення пільгових пенсій
II етап	1993-1998	«Концепція соціального забезпечення населення України» Впровадження персоніфікованого обліку застрахованих осіб у ПФУ Створення перших недержавних пенсійних фондів (НПФ) “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”
III етап	1998-2000	Указом Президента України схвалені Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні завершено персоніфікацію
IV етап	2001-2003	Послання Президента України до Верховної Ради і Кабінету Міністрів «Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України» Призначення пенсій на основі даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»
V етап	З 2004	Запроваджено два рівні нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення

 

В основу розбудови національної системи пенсійного забезпечення потрібно покласти багатство економічної культури нації, у якій синтезовані елементи відповідали б потребам і світоглядові конкретної людської спільноти. Універсалізм у пенсійному забезпеченні, як і в будь-якій іншій сфері, може ставати абстракцією, його окремі елементи можуть у конкретних умовах виявитися не тільки неефективними, а навіть й шкідливими. Ось чому система пенсійного забезпечення населення, акумулюючи все позитивне людства у цій галузі, повинна спиратися на міцну основу національної економічної культури, адже те, що може виявитися справедливим у тій чи іншій країні, не завжди є таким в Україні.

Серед інших проблем, розв’язання яких має бути здійснено у новому пенсійному законодавстві України, можна виділити: припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи; врахування всього трудового стажу й зроблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії: запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії, скасування мінімального розміру трудової пенсії: перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії, запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсії за інвалідністю: підвищення максимального розміру трудової пенсії.

Окремо варто наголосити на необхідності запровадження нових способів індексації пенсій у відповідності з темпами поточної інфляції. На жаль, на даному етапі в Україні спостерігаються досить високі та важкопрогнозовані рівні інфляції, а це досить серйозно відбивається на інтересах пенсіонерів, перетворюючи їх на соціальне найнезахищенішу категорію населення.

Надзвичайно важлива також проблема фінансування виплати пенсій сільським пенсіонерам. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призвело до того, що за рахунок сільськогосподарських підприємств нині фінансується менш як 10% від обсягу виплат, які мають бути зроблені сільським пенсіонерам. Перерозподіл коштів платників внесків до Пенсійного фонду на фінансування пенсійних виплат працівникам сільського господарства зумовлює нівелювання диференціації пенсій залежно від розміру внесків і трудового стажу. У подальшому це може призвести до майже повної відсутності коштів для пенсійного забезпечення нинішніх працівників сільськогосподарських підприємств, що спричинює залучення коштів державного бюджету для фінансування цих виплат.

Слід сказати також про пенсії, які призначаються достроково, до досягнення загальновизнаного пенсійного віку, включаючи пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості й важкості умов праці (список № 1 і 2). Наявність таких пенсіонерів є певним пережитком соціалізму, де низький рівень заробітної плати компенсувався негрошовими пільгами (тобто раннім виходом на пенсію). Призначення подібних пенсій (за ознакою характеру виконуваних робіт) суперечить положенням і основним засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так і з накопичувальної систем, має залежати виключно-від зробленого внеску в ці системи, тобто розміру особистих відрахувань і тривалості трудового стажу. Навіть за чинної пенсійної системи такі пенсії мали б фінансувати самі підприємства, перераховуючи додаткові кошти до Пенсійного фонду. Однак нині вони через свою неплатоспроможність не в змозі цього зробити, що змушує Пенсійний фонд здійснювати виплати за рахунок власних коштів.

У подальшому ж пенсійне забезпечення таких осіб доцільно проводити через професійні та корпоративні недержавні пенсійні фонди. До законодавчого вирішення питання щодо створення таких фондів пропонується перегляд умов застосування зазначених списків при призначенні пільгових пенсій через норми і медичні нормативи, що забезпечить своєчасне “виведення” працівників із виробництв, де наявні важкі й шкідливі умови праці.

Чекає на своє вирішення і питання пенсійного забезпечення осіб, які одержують пенсії через інвалідність і втрату годувальника. Обов’язок щодо фінансування і цих пенсій покладений на Пенсійний фонд. Проте виплата подібних пенсій ніяк не пов’язана ні з розмірами особистих відрахувань, ні з тривалістю трудового стажу, а тому забезпечуватися вони мають з окремої пенсійної програми. Найдоцільнішим способом організації такої програми нині стає система страхування.

І нарешті, створення систем обов’язкового й добровільного пенсійного накопичування може бути досить ефективним тільки у разі відносно низьких і прогнозованих темпів інфляції. Якщо повториться ситуація 1992—1993 років, коли переважна більшість людей втратила свої заощадження, це означатиме не лише крах пенсійної реформи, а й втрату державою будь-якої довіри населення з відповідними соціальними наслідками.

За 2008 рік до бюджету Пенсійного фонду України зі всіх джерел фінансування надійшло 141161,44 млн. грн. (рис. 1.1). Усі регіональні управління виконали установчі завдання по наповненню бюджету Фонду.

На рис. 1.1 бачимо, що основним джерелом доходів бюджету є власні кошти Пенсійного фонду України. Більш всього власних коштів зібрано у м. Київ (18,7%), Донецькій області (12,0%), Дніпропетровській (9,1%), Харківській (5,8%), Луганській (4,9%).

Загальна сума надходжень до Пенсійного фонду України з Державного бюджету за 2008 рік складає 34 823,74 млн. грн., а з фондів соціального страхування – 170,70 млн. грн. [46, с. 10 -13].

 

Рис. 1.1 – Динаміка надходжень коштів до Пенсійного Фонду України за 2006 – 2008 рр.

 

Ще однією складовою бюджету Пенсійного фонду України є видатки. Їх розраховують, виходячи з чисельності одержувачів виплат, розміру виплати, яка склалася за попередній період, за кожною бюджетною програмою, а також з урахуванням індексації відповідно до чинного законо­давства.