Лекции.Орг


Поиск:




Канали висловлення громадської думки




Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними, політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать від каналів її висловлення. Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки виділяють такі:

через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські, парламентські, муніципальні, до місцевих органів влади);

через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити, зібрання та інші різного роду представницькі органи;

за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з плітками);

через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;

через лобістські структури і групи тиску.

Лобізм — це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади з метою добитися схвалення або несхвалення ними того чи того законопроекту. Термін походить від англійської, що означає "закрите приміщення для прогулянок, вестибюль, кулуари". Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного феномену сягає своїм корінням часів президентства у США Уліса Сімпсона Гранта (1869—1877), який із своєю командою мав звичку після робочого дня проводити час у вестибюлі одного із вашингтонських готелів. Тоді, у неформальній обстановці, з ним та представниками його команди можна було вирішити чимало проблем, часто небезкорисливо.

Сьогодні лобізм у США поставлено під контроль закону. Лобіст повинен зареєструватися в Конгресі і подати інформацію про себе та про особу чи організацію, яку він представляє; повідомляти про щоквартальні витрати (письмово про всі витрати понад і0 дол.) і про джерела фінансування (понад 500 дол.) лобістських дій; лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати і які нові статті були внесені завдяки їхнім зусиллям тощо.

У більшості країн, у тому числі й у країнах із високо розвинутою демократією, лобізм законодавчо не регламентується. Одним із найголовніших каналів висловлення громадської думки є її оприлюднення через соціологічні опитування — це специфічний, спеціально організований канал висловлення громадської думки.

Варто зазначити, що опитування як вивчення громадської думки, цей порівняно недавній винахід став досить поширеним прийомом підтасовування і маніпуляції громадською думкою. Орієнтуватися на опитування громадської думки неможливо, оскільки опитування, як спосіб вивчення громадської думки, є дуже специфічним винаходом. Хоча воно й має науково подібний характер, однак не може бути нейтральним. Вивчення громадської думки передбачає наявність замислу в того, хто здійснює опитування, а відтак — громадської думки насправді не існує — вона нібито робиться професіоналами за допомогою ЗЛИ. Цю ідею вперше сформулював французький соціолог П'єр Бурдьє (1930—2002) у 70-і рр. XX ст. у статті "Громадської думки не існує". Він задав соціологам резонні запитання: чому ви впевнені, що всі індивіди мають думку з того чи іншого приводу і чому ви думаєте, що всі вони задають собі запитання, яке ви сформулювали в анкеті?; чому ви вважаєте, що всі думки з соціальної точки зору є рівноцінними? Вчений робить висновок, що соціологи насправді не вимірюють "громадську думку", а виробляють її, як якісь неіснуючі факти.

Хоча задля справедливості потрібно зазначити, що основний пафос П'єра Бурдьє та його послідовників спрямований не проти самого феномена громадської думки, а проти недобросовісних прийомів ц вимірювання та інтерпретації.

Розподіл громадської думки тими чи іншими каналами залежить від соціально-політичної ситуації і відзначається такою закономірністю як самокомпенсація. її суть полягає в тому, що у випадку перекриття котрогось із перерахованих каналів висловлення громадської думки, відбувається перерозподіл її потоків рештою каналів. Навіть дуже жорсткий репресивний режим не здатен перекрити геть усіх каналів — завжди залишатиметься місце для пліток, відбуватиметься взаємодія індивідів у малих групах, триватиме міжособистісне спілкування тощо. І навіть якщо зовні може здатися, що народ цілком придушений і жодної громадської думки не існує, насправді громадська думка живе і відбувається нагромадження її потенціалу. Це дуже небезпечна форма громадської думки (згадайте, громадська думка це не тільки соціальні оцінки, вона містить і вольовий компонент — певні дії суб'єктів). Тому ця форма особливо небезпечна через те, що неможливо спрогнозувати як розрядиться цей нагромаджений потенціал — ні за формою його вияву (це може бути бунт, страйк, акції громадянської непокори та ін.), ні за місцем соціального вибуху (економічна, політична сфера та ін.). Не в останню чергу, саме через це навіть найрепресивніший режим зацікавлений у тому, щоб знати про стан громадської думки в суспільстві. Він отримує інформацію про думки різних соціальних груп особливими методами — агентурними, і суб'єктом цього процесу виступають органи політичної поліції (КГБ в СССР, гестапо в гітлерівській Німеччині тощо).

Вплив на громадську думку

Ще раз згадаємо, що громадська думка є оцінкою певної проблеми, з боку якоїсь соціальної спільноти, установкою певної соціальної спільноти щодо цієї проблеми.

Установки можуть бути позитивними негативними і нейтральними ("мені байдуже" — тобто відсутність установки). Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Водночас, виділяється порівняно невелика частина людей, яка забезпечує рішучу підтримку проблеми і така ж порівняно нечисленна група людей, яка рішуче виступає проти цієї проблеми.

Американський вчений Леон Фестінгер показав, що індивіди схильні не виявляти інтересу до тієї проблеми, яка повністю не відповідав їхній точці зору або дисонує з нею, і, навпаки, шукають додаткову інформацію, яка відповідає їхнім власним установкам або співзвучна з ними. Скажімо, чимало ортодоксальних комуністів наполягають на тому, що ніякого штучного голоду, організованого комуністичною владою, в Україні у і933 р. не було і їх не можуть переконати у зворотному жодні докази, оскільки вони просто не беруть їх до уваги, ігнорують будь-яку інформацію, яка не співзвучна з їхніми власними установками. Проте, всі докази на користь перебування комуністів при владі (безплатна освіта, відсутність безробіття тощо) вони беруть на замітку і принагідно використовують. Отож, можемо зробити висновок, що змінити свідомість людини, яка рішуче виступав проти певної проблеми чи особи дуже важко. І, навпаки, легко посилити підтримку з боку тих, хто підтримує проблему або симпатизує особі. Відтак головним об'єктом впливу завжди виступають ті люди, які ще не визначилися.

Соціальним психологом X. Кентріл були сформульовані закони, за допомогою яких можна управляти формуванням громадської думки:

Думка людей є чутлива тільки до важливих проблем.

Незвичні події можуть тимчасово спрямовувати громадську думку з однієї крайнощі до іншої. Громадська думка не стабілізується, доки не вималюється перспектива.

Наприклад, після вибуху Чорнобильської АЕС у всьому світі переважала думка про те, що всі атомні електростанції належить закрити. Поступово тривога стихла і громадська думка стабілізувалася на тому, що негайно закривати всі атомні електростанції — нераціонально, проте належить поставити їх під жорсткіший контроль міжнародних організацій і добитися максимальної безпеки функціонування АЕС.

3. На громадську думку сильніше впливають події, ніж слова, якщо самі слова не інтерпретуються як події.

Прикладом таких слів, які самі по собі були значною подією може служити Фултонівська промова Вінстона Черчілля — його виступ у Вестмінстерському коледжі містечка Фултон (штат Міссурі) про "залізну завісу", яка символізувала початок "холодної війни". У промові в Фултоні екс-прем'єр-міністр Великої Британії Черчілль висловив попередження про загрозу тиранії і тоталітаризму, що виходить із СРСР (який створив "залізну завісу" від Щеціна на Балтиці до Трієста на Адріатиці). Черчілль закликав до зміцнення ООН, створення особливих стосунків між Великобританією, США та іншими країнами з метою попередження нової війни, збереження свободи і демократії. 4. Словесні твердження і дії виявляють максимальне значення тоді, коли громадська думка ще не сформувалася або коли люди піддаються впливу і довіряють надійному джерелу. Саме тому для надання авторитетності повідомленням широко використовують так званих лідерів громадської думки: популярних журналістів, відомих політологів, соціологів тощо.

Якщо присутній особистий інтерес, то громадську думку змінити вкрай важко. Відомо, що власний зубний біль завжди турбує більше, ніж голод у Бангладеш.

Якщо громадська думка належить незначній більшості або якщо соціальна спільнота є не структурованою, то на формування певною соціальною спільнотою громадської думки впливає вчинена дія. Скажімо, вбивство у Львові у 1910 р. польським шовіністом українського студентського діяча Адама Коцка сприяло усвідомленню усіма верствами тодішнього галицького суспільства важливості проблеми боротьби за український університет і виробленню громадської думки стосовно цієї проблеми. Так само живий "ланцюг злуки" у січні 1990 р. був організований для того, щоб наочно показати всьому світові, а також і скептикам в Україні, що всі реґіони України виступають за державну самостійність, що Україна єдина у своєму прагненні до незалежності, а відтак — сприяв формуванню в української та світової громадськості думки про те, що наша держава має стати незалежною.

7. У складний період люди чутливіше налаштовані стосовно свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють більше, ніж просто підтримку, а якщо ні — то є менш терпимими, ніж звичайно.

8. Люди краще сприймають і легше формують громадську Думку щодо цілей, ніж стосовно методів їх досягнення.

Наприклад, в Україні думка більшості населення налаштована позитивно щодо запровадження вільноринкового господарства, стосовно того, як повинен відбуватися цей перехід — існує дуже багато міркувань.

9. Громадська думка, як і індивідуальна, як правило, є забарвлена певним бажанням чи інтересом; і коли вона ґрунтується на ньому, а не просто на інформації, то тоді значно гостріше реагує на події.

Скажімо, якщо відомо, що один із кандидатів у президенти не просто є компетентніший і чесніший за іншого, але й обіцяв після перемоги підвищити стипендії і пенсії, громадська думка пенсіонерів та студентів буде гостріше реагувати на події, пов'язані саме з цим кандидатом.

Важливим регулятором громадської думки є засоби масової інформації (ЗМІ). ЗМІ у суспільстві є не лише способом впливу на маси, але й засобом участі мас в соціальному управлінні. Ця участь здійснюється на базі всебічного інформування громадськості про соціальне життя в цілому та про діяльність окремих соціальних інститутів. Друковані та електронні засоби масової інформації забезпечують гласність громадській думці, доводять її до відома соціальних інститутів, надають трибуну для обміну думками. Як уже зазначалось, громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її! висловлення — дві взаємопов'язані сторони в діяльності ЗМІ.

Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в сучасному світі різко зростає роль ЗМІ у формуванні громадської думки. Відомо, що навіть у суто інформаційних програмах міститься замаскований коментар, приховане навіювання (іноді його роль виконує сам вибір інформаційного приводу). Отримання інформації сьогодні стало такою самою необхідною людською потребою, як і споживання їжі. "Ковтаючи" пропоновану ЗМІ інформацію, ми отримуємо і певну "дозу" навіювання.

Особливу роль у цьому процесі відіграє телебачення. Секрет такого високого впливу цього різновиду ЗМІ зумовлений кількома чинниками: по-перше, телепередачі є найбільш простими для сприйняття; по-друге, вони створюють ефект особистої присутності людини на місці події; по-третє, на думку психологів, до 40 % всієї чуттєвої інформації про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Те, що людина бачить особисто, звичайно не потребує словесного чи письмового опису. Інформація, отримувана глядачем, має цілісний, образний характер, а тому є простою і загальнодоступною. Також дуже важливо, що телебачення не лише дозволяє отримувати необхідну, актуальну дієву інформацію, але й організовує вільний час, відпочинок, розваги. Воно формує не тільки смаки, потреби населення, але й його ставлення до всіх політичних проблем. Проте, оскільки телебачення, як і інші ЗМІ, перебуває під контролем політичних та економічних еліт і служить їхнім інтересам, то із трибуни громадської думки ЗМІ перетворилися у своєрідний її регулятор. Тому останнім часом все гостріше постає проблема пов'язана із репрезентативністю громадської думки у матеріалах друкованих та електронних засобів масової інформації. За допомогою ЗМІ сильні світу цього спрямовують поведінку народних мас у потрібне їм русло. Особливо яскраво це виявляється у період виборних кампаній. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Використання ЗМІ для політичного маніпулювання сьогодні становить найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного ладу. Як зауважив відомий австрійський філософ Фрідріх Хайєк (1899—1984): "Одним із найсумніших явищ нашої епохи є масовий демократичний рух, який виступає за політику, яка неминуче веде до знищення демократії, і яка може бути вигідна тільки меншості серед тих, хто підтримує цю політику".

Деякі етапи процесу відходу преси від скромної, але зрозумілої ролі інформатора споживачів про різні події, і перетворення її на інструмент для нав'язування цьому споживачу певних думок і оцінок, описує російський дослідник Дмитро Волков.

Наприкінці XVIII ст. пресу вперше називають частиною суспільного устрою. Британський політик і філософ Д.Вйорк, заявив, виступаючи в парламенті, що в ньому "є три влади; але на прес-галереї представлена четверта влада, яка є важливішою, ніж кожна з них". Але швидкі політичні та економічні зміни в західноєвропейських державах І стрімкий розвиток інституту преси призвели до переосмислення поняття "четверта влада" чи "четвертий стан", так що преса стала претендувати на роль "четвертої влади" у сучасній демократичній конструкції політичного розподілу функцій між виконавчою, представницькою І судовою гілками влади й уже в першій половині XIX ст. американський політик Джон Калоун писав: "Громадська думка і її орган — преса... уже досягли в цивілізованих країнах такої сили, що її відчувають уряди цих країн — але це ще ніщо перед тим, яким в майбутньому буде розмах їх впливу". В той же час він попереджав, що "преса, замість того, щоб представляти Інтереси цілого, звичайно виявляється органом окремих груп впливу, а точніше — партій, які Із них виростають; вона виявляється Інструментом в їхніх руках для контролю за громадською думкою і для її зміни в Інтересах цих груп". А вже через тридцять років, в і880 р., лорд Ектон написав: "Влада журналістики... примушує людей діяти не згідно з власними пізнаннями, але залежно від думки інших людей... Майже всі сьогодні віддають свою совість і здоровий глузд в заклад стороннім".





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 555 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Два самых важных дня в твоей жизни: день, когда ты появился на свет, и день, когда понял, зачем. © Марк Твен
==> читать все изречения...

1231 - | 1136 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.