Існують різні точки зору стосовно того, чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом. З одного боку, ми знаємо, що соціальний інститут — це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей, а громадська думка не є сталою, історично зумовленою в суспільстві формою спільної діяльності людей і не має своїх специфічних організацій, що регулюють діяльність щодо створення громадської думки. З іншого боку — громадська думка є соціальною силою, яка через механізми соціального впливу, передачу норм, цінностей і традицій бере участь у регулюванні суспільних відносин, а тому за цими параметрами її все ж можна вважати соціальним інститутом.
Соціальні інститути забезпечують стійкість соціальних зв'язків і стосунків у суспільстві. Залежно від видів інститутів (політичні, економічні, сімейний тощо) визначаються і їхні функції, тобто роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи в її організації як цілого.
Рорзрізняють такі функції громадської думки як соціального інституту:
адаптації, яка включає функції соціалізації і виховну. Її суть полягає у прививанні індивідам норм, цінностей і правил поведінки у суспільстві. Громадська думка постійно спостерігає за людиною, нагадуючи їй про ті моральні санкції, які можуть бути застосовані у випадку порушення вимог соціальної групи. Причому, вплив громадської думки на поведінку людини може бути не лише позитивним, але й негативним, наприклад, багато хто, приймаючи гостей, із задоволенням обійшовся би без алкоголю, але не вдається до такої поведінки, побоюючись осуду громадської думки;
регулятивну. Громадська думка регулює не тільки стосунки між окремими людьми, особою і колективом, колективом і суспільством, але й економічні, політичні, моральні та інші стосунки у суспільстві;
контрольну. Контролює діяльність органів влади й управління. Громадська думка практично завжди займає певну позицію щодо питань, які цікавлять спільноту, і намагається, щоб діяльність офіційних осіб і організацій відповідала цій позиції;
захисну. Громадська думка "бере під свій захист" окремих осіб або офіційні інститути. Скажімо, церква на Західній Україні є тим інститутом, який перебуває під захистом громадської думки. Будь-які посягання на цей інститут неодмінно викличуть масовий осуд громадськості;
консультативну. Громадська думка може давати поради, рекомендації різним соціальним інститутам щодо вибору способів вирішення тих чи інших проблем;
директивну. Через референдум або шляхом прямого тиску громадська думка, вказує способи проведення політики стосовно певних проблем, які перебувають у центрі суспільної уваги. Проте не треба плутати тиск громадської думки на владу із диктатурою громадської думки. Диктатура — це ситуація слабкості влади, її нездатності ефективно виконувати основні функції, які забезпечують нормальне функціонування суспільства, нездатності управляти економічними, соціальними і політичними процесами. Для суспільних систем, які перебувають У такій ситуації, властива нестабільність, нестійкість. Така ситуація не може тривати довго. Влада стає по-суті маріонеткою в руках агресивно налаштованої юрби і тих, хто нею маніпулює. Як правило ситуація завершується приходом до влади ватажків юрби. І тоді, зазвичай, відбувається докорінна зміна режиму — від диктатури громадської думки до її придушення. Історія знає чимало подібних прикладів — від поліфонії вмираючої роялістської Франції 80-х рр. XVIII ст. до якобінської диктатури, від Веймарської республіки — до нацистського режиму чи від ліберально-анархічної громадської думки лютнево-березневого Петрограду 1917 р. до Петрограду ВЧК, Леніна й Урицького.
Громадська думка, реалізуючи сукупність зазначених функцій, діє у всіх сферах життя суспільства. Для того, щоб описати як саме діє громадська думка — сильніше чи слабше порівняно з якимось іншим періодом часу, якій із кількох проблем громадськість приділяє найбільшої уваги — у соціології виділяють певні характеристики громадської думки:
Спрямованість — вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень на зразок: "позитивно — негативно — байдуже", "за — проти — не визначився". Саме з'ясування спрямованості вважають головною характеристикою громадської думки.
Інтенсивність — показник того, наскільки сильною є громадська думка. Формою виміру її інтенсивності можуть бути відповіді респондентів на запитання анкети на зразок: "цілком згоден — згоден частково — мені байдуже — не згоден — цілком не згоден".
Стабільність — тобто тривалість часу, протягом якого в суспільстві домінує та сама спрямованість та інтенсивність громадської думки.
Інформаційна насиченість — вказує на те, яким обсягом знань щодо об'єкта думки володіють люди. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку — діють передбачуваніше щодо проблеми.
Поширеність — ступінь поширеності або як ц ще інакше називають, "соціальна підтримка" залежить від суб'єкта громадської думки, тобто тієї соціальної спільноти, яка ініціює цю громадську думку і залежить від актуальності, гостроти проблеми.
Що стосується сфери вияву громадської думки — це політика, право, мораль, економіка, наука, культура, релігія та ін. Найяскравіше громадська думка виявляється у сфері політики. Політичне забарвлення має громадська думка й у правовій сфері, де вчинки людей оцінюються з позиції діючих і бажаних правових норм.
