Типологія політичних систем. Перші спроби типологізації політичних систем були зроблені ще в античні часи

Перші спроби типологізації політичних систем були зроблені ще в античні часи. Платон диференціював форми правління в грецьких містах-державах, виходячи з пріоритету загальних, а не приватних інтересів. Він виділив наступні форми правління: монархія – правління одного гарного правителя в інтересах суспільства, держави; тиранія – правління одного, поганого правителя в особистих інтересах; аристократія – правління небагатьох в інтересах багатьох; олігархія – правління небагатьох у приватних інтересах; демократія – правління багатьох. На думку Платона, демократія – це найгірша форма правління, адже надмірна свобода стає причиною її втрати і переродження демократії на тиранію.

Учень Платона Арістотель на основі аналізу 158 конституцій грецьких міст-держав поділив форми правління на «правильні» та «неправильні» в залежності від того, чиї інтереси реалізує влада в державі. Відповідно, «правильні» форми правління спрямовані на реалізацію інтересів більшості, а «неправильні» – приватних інтересів. На думку Арістотеля, правильними формами правління є монархія (правління одного), аристократія (правління небагатьох обраних) і політія (правління багатьох обраних). «Неправильні» форми – це тиранія (правління одного), олігархія (правління небагатьох) і демократія (правління багатьох). На думку Арістотеля, демократія і охлократія – це тотожні поняття, що позначають правління неосвіченої більшості, яка не знає, як розпоряджатися отриманою владою, а відстоювання власних інтересів стає причиною її втрати.

В період Нового часу Т. Гоббс та Ш.-Л. Монтеск’є запропонували власні типології систем правління.

У теорії марксизму політичні системи класифікувались за критерієм суспільно-економічної фармації, економічного базису суспільства. На основі виділеного критерію були запропоновані політичні системи рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного суспільства.

В марксизмі також використовувався поділ політичних систем за критерієм типу суспільного ладу. Було запропоновано політичні системи соціалістичних та капіталістичних країн, а також країн, що розвиваються, характерні ознаки яких збігаються з римами тоталітарних, демократичних та авторитарних систем.

В якості критерію класифікації політичних систем може використовуватись типологія трьох типів легітимності політичного панування Макса Вебера – традиційного, харизматичного і легального. Тобто доцільно говорити про існування політичних систем з традиційним, харизматичним та легальним типами легітимності влади. Основою легітимності влади політичних систем традиційного типу є стійке переконання у непорушності традицій і необхідності підпорядкування правителям, які отримують і реалізовують владу відповідно до існуючих традицій. Системи з харизматичним типом політичного панування базуються на вірі у виняткові особисті здібності правителів, тобто на харизмі. В системах легального типу основою легітимності влади переконання народу в законності правління.

Ж. Блондель класифікував політичні системи, опираючись на зміст і форми правління, запропонувавши п’ять основних типів:

1) ліберальні демократії, в яких державні рішення приймаються на основі ліберальних принципів;

2) комуністичні системи, в яких пріоритетом є рівність соціальних благ та нівелюються ліберальні засоби їх досягнення;

3) традиційні політичні системи, управління якими здійснює олігархія, тому економічні і соціальні блага розподіляються нерівномірно;

4) перехідні політичні системи в країнах, що розвиваються, в яких використовуються авторитарні засоби управління;

5) авторитарно-консервативні системи, які прагнуть до збереження соціальної та економічної нерівності, використовуючи при цьому більш дієві засоби.

Г. Алмонд запропонував типологію політичних систем, взявши за основу критерій відповідності основних форм організації і здійснення політичної влади політичних ідеалам суспільства.

1. Політичні системи англо-американського типу характеризуються вільною політичною культурою з раціональним розрахунком, терпимістю і толерантністю громадян і політичної еліти. Такі системи вирізняються стабільністю, ефективністю, здатністю до саморегуляції. В системах цього типу чітко реалізується принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

2. Континентально-європейські політичні системи характеризуються існуванням та взаємодією старих і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Існуючі конституційні норми забезпечують вільне функціонування політичних партій та суспільно-політичних об’єднань, представницької та виконавчої гілок влади.

3. Доіндустріальні (або частково індустріальні) політичні системи поєднують елементи різних політичних культур, тому населення може прихильно ставитись до протилежних традицій. Громадяни, як правило, орієнтуються на лідера, а не на програму уряду. Виконавчі структури, типу армії і бюрократичного апарату, можуть перевищувати свої повноваження, контролювати законодавчі функції, втручатись в судові справи. В таких системах права і свободи громадян є суттєво обмеженими. Характер політичних відносин призводить до встановлення авторитарного правління.

4. Особливістю політичних систем тоталітарного типу є зосередження всієї повноти влади в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Держава контролює засоби масової інформації. В державі функціонує однопартійна система, сильноідеологізована правляча партія контролює всі елементи політичної системи суспільства, в тому числі і державу. Репресивні органи наділені розширеними функціями. Політична активність громадян є дозвільною і примусовою.

В сучасній політології використовують також поділ політичних систем в залежності від встановленого політичного режиму на демократичні, авторитарні і тоталітарні. Демократичні політичні системи – це плюралістичні системи, в яких політичні партії та групи інтересів не лише представляють, але й працюють над узгодженням багатоманітних соціальних інтересів. Основою влади є демократичні принципи. Використовуються різні форми прямої і представницької демократії, що дозволяє народу безпосередньо брати участь в державному управлінні, а також через обраних представників.

В авторитарних політичних системах також присутні елементи демократизму. Допускається можливість функціонування декількох, а не однієї політичної партії, відбуваються вибори до представницьких органів влади, існують незалежні засоби масової інформації. Проте фактично відсутній поділ державної влади, суспільством і державою управляє одна особа або група осіб, що стоять на чолі виконавчої влади і активно використовують насильницькі методи.

Для тоталітарних політичних систем характерне одержавлення всіх сфер суспільного життя, заперечення багатопартійності, зрощення апарату правлячої партії з державним апаратом. Вся повнота державної влади в таких системах зосереджена в руках вищого партійного керівництва, який в якості інструментів впливу на суспільство використовує ідеологію, насильство, масові репресії фізичного знищення конкурентів, переслідування інакомислячих.

Залежно від характеру взаємодії з навколишнім середовищем політичні системи бувають закритими та відкритими. Першим притаманна жорстко фіксована структура та відсутність зв’язків з навколишнім середовищем, другим – динамічна структура та широкі взаємозв’язки з навколишнім середовищем. Таким чином, демократичні політичні системи є відкритими, а недемократичні, відповідно, закритими.