«Консерватизм» від лат. Conservare – «збереження, стан без змін». Формування консерватизму як сукупності концептуальних положень безпосередньо пов’язане з суспільною реакцією на Велику французьку революцію та поширенням модернізацій них процесів в країнах Західної Європи. В сучасному розумінні поняття було вжито у Франції в 1820 році у часописі «La Conservateur», видавцем якого був Р. Шатобріан. Всі публікації видання були спрямовані на пропаганду ідей реставрації монархії та відновлення ролі церкви. З 1830 року у Великій Британії партію «торі» – партію порядку починають називати «консервативною». Консерватори виступали проти політики індустріалізації як головної загрози аграрному виробництву.
Головними базовими цінностями консерватизму на всіх етапах його розвитку були наступні:
- Традиціоналізм як протилежність змін. Консерватизм вимагає дотримання звичаїв, традицій, збереження історично існуючих інститутів, що пройшли перевірку часом. Повага до традицій базується на переконанні, що традиції формують відчуття ідентичності щодо індивіда і спільноти. Традиціоналізм допускає зміни як реакцію на суспільний розвиток, що відбуваються за наперед визначеною процедурою.
- Право та порядок. Людина як істота егоїстична за своєю природою намагається реалізувати свої власні інтереси повною мірою, використовуючи при цьому всі можливі засоби. Тому єдиним обмежуючим чинником щодо особи є право. Право в консерватизмі забезпечує збереження порядку.
- Органіцизм. Консерватори розглядають суспільство як організм, частини якого взаємодіють між собою як органи людського тіла. Суспільні інститути повинні виконувати повинні виконувати життєво важливі функції. У випадку недієздатності якоїсь із частин суспільства потрібно докласти всіх можливих зусиль для відновлення її функціональної здатності, а не заміни. Родина та народ у консерватизмі займають особливе місце. Родина – це природний суспільний інститут, який соціалізує підростаюче покоління, сприяє збереженню існуючих в суспільстві моральних цінностей, забезпечує безпеку дітей. Тому одним з основних завдань суспільства є захист та охорона родини, турбота про повноцінну, здорову сім'ю. Народ – це так само природне утворення людей, сформоване на основі спільної культури, мови, традицій. Консерватори виступають за єдину, спільну систему цінностей та культуру. На їхню думку, культурний плюралізм – доволі негативне явище, оскільки є причиною суспільної нестабільності.
- Ієрархія та влада. Будь-яке суспільство є ієрархічним за своєю природою, бо в ньому присутня система суспільного поділу. Нерівність – це ознака органічного суспільства, адже кожна суспільна група виконує свої власні, відмінні завдання. Влада як продукт природного походження не виникла в результаті укладення суспільного договору. Вона походить в верхів суспільної ієрархії і передбачає дисципліну і толерантність.
- Власність – це ще одна базова ознака консерватизму, яка виступає гарантією особистої безпеки. Власність зміцнює родину, сприяє її самостійному функціонуванню, об’єднує покоління завдяки системі спадкування. Держава повинна опікуватись власністю. Вона володіє правом оподаткування власності з метою забезпечення виконання важливих суспільних функцій – гарантії безпеки громадян, охорони порядку і т. д. Тобто консерватори є прихильниками сильної, добре фінансованої держави.
В ХХ столітті розвиток консерватизму пройшов два основних етапи: консерватизм першої половини XX ст. та консерватизм другої половини XX ст. В першій половині ХХ століття політичні сили консервативного спрямування підтримували сильну державну владу з суттєвими обмеженнями демократії на користь правлячої верхівки з метою встановлення та підтримки порядку та надання гарантій суспільної безпеки. Дослідники акцентують увагу на авторитарному характері консерватизму цього етапу.
Закінчення Другої світової війни було пов’язане з руйнування фашистської та нацистської систем, гострою критикою соціалізму як тоталітарної формації і становленням в більшості європейський країн ліберальної демократії.
До самостійних напрямків консерватизму, що виникли в другій половині ХХ століття, належать лібертаризм, патерналістський (прагматичний) консерватизм, радикальний консерватизм та неоконсерватизм.
4. Тоталітарні доктрини: комунізм, фашизм, нацизм
Комунізм
Формування комуністичної доктрини було започатковане в середині ХІХ століття німецькими мислителями К. Марксом та Ф. Енгельсом. В 1918 році практичним втіленням цієї ідеології на практиці став комунізм (соціалізм) радянського типу, який передбачав повне знищення приватної власності і відповідно будь-якої автономії особистості, а також абсолютну владу держави. Основою комунізму була розподільча планова економіка і маргіналізовані маси.
У 1930-ті роки в СРСР складається мобілізаційний режим, який спирався на три опори:
- віру «колективного несвідомого» в харизматичного лідера;
- соціалістичну модель легітимності влади (формальні вибори при домінуванні протопартії);
- ідеологізоване багатоярусне адміністративне управління.
Знищення інституту приватної власності та інституту людини і відторгнення інших загальнолюдських цінностей робило стало причиною становлення в державі лівого різновиду тоталітарного режиму.
Фашизм
Фашизм в Італії виник як нова філософія, не відома іншим народам. З 1922 р. інтеграція італійського суспільства відбувалася на основі ідеї відродження колишньої могутності Римської імперії. Фашизм (від fascio - пучок, в'язка) претендував на забезпечення колективної ідентичності на соціокультурній і етнічній основі. Специфіка італійського фашизму полягала в його залежності від позиції впливових у державі політичних сил – короля та його оточення, сильної аристократії, армії та католицької церкви. Фактично він не був породженням і результатом творчості італійських ідеологів. Його економічна програма була запозичена у немарксистського німецького соціалізму, агресивність – безпосередньо з Німеччини. Ведення урядової політики було запозиченням ленінського стилю диктатури. Корпоративізм як універсальний шлях спасіння суспільства мав британське коріння. Вирізнявся італійський фашизм театральністю і зовнішньою видовищною атрибутикою самого режиму.
Нацизм
За походженням основні ідеї нацизму – не німецькі і не «арійські». Міф про вищість арійської раси був створений французьким соціологом Ж.-А. Гобінов праці «Про нерівність людських рас». Економічна філософія нацистів була виражена в гаслі «загальна користь вища за приватну», а це й філософія північноамериканського «Нового курсу», і радянської економічної політики.
Власне німецькою складовою нацизму було прагнення до завоювання життєвого простору; нацисти не могли змиритись з перспективою перебування в порівняно невеликому і перенаселеному просторі, в якому продуктивність праці завжди буде нижчою, ніж у краще забезпечених природними ресурсами країнах. Вони прагнули до більш «справедливого» розподілу природних ресурсів землі і вважали себе революціонерами, які ведуть боротьбу за невідчужувані природні права представників арійської раси проти корисливих інтересів чужих реакційних народів.
На практиці нацисти активно використовували радянські методи управління: однопартійну систему і панування партії-держави в політичному житті, ключову роль політичної поліції в насильницькій інтеграції суспільства, концентраційні табори, адміністративне переслідування інакомислячих, організацію споріднених за духом партій в інших країнах, пропагандистську технологію, використання дипломатичних служб для підготовки тоталітарної революції тощо.
Нацистський план перетворення суспільства був всеохопним і більш згубним, ніж марксистський. Нацизм поставив за мету усунути свободу не лише у сфері виробництва матеріальних благ, але й у «виробництві» самої людини. План поліпшення людської природи отримав назву «євгеніка». Головна ідея цієї людиноненависницької ідеї полягала в тому, щоб надати індивідам, наділеним необмеженою владою, повний контроль над процесом відтворення людини і знищення неповноцінних. В єврейському населенні нацисти вбачали свого суперника з «богообраності» і, окрім фізичного винищення євреїв в концтаборах, відродили середньовічні гетто. Крім цього, вони практикували евтаназію – планомірне і цілеспрямоване знищення неповноцінних осіб різної національної належності. Нацисти використовували не лише національні гасла, але й ті, й інші діяли за формулою Муссоліні: «все в державі, нічого проти держави, нічого поза державою».
Головні відмінності основних різновидів тоталітарних доктрин чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялися також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.
Відмінності між ними пояснювались цільовими настановами: у комуністичних системах агресивність спрямована перш за все всередину, проти власних громадян з метою пошуку «класового ворога»), у націонал-соціалізмі і класичному фашизмі – назовні, проти інших народів.
