Фінансові рішення, їх розробка, прийняття та реалізація

Фінансові рішення — це:1) процес пошуку й обґрунтування рішення, що здійснюється в кілька етапів;2) вибір особою, яка приймає рішення, за допомогою визначених методик, методів та правил єдиного варіанта з декількох можливих;3) рішення як результат вибору (особою, яка приймає рішення) є обов'язковим до виконання колективом організації. Фінансове рішення є творчим процесом, в якому поєднуються професійні знання, функціональні обов'язки керівника чи менеджера, математичний підхід, фінансові розрахунки, логіка, психологія, воля, мотивація, інтереси, емоції.Теорії прийняття рішень описують закономірності процесу рішень, технології та методи прийняття рішень. Виокремлюють три концептуальні підходи до прийняття рішень:1) концепція математичного вибору рішень (нормативний підхід);2) якісно-предметна концепція (дискриптивний підхід);3) комплексна (змішана) концепція.У системі управління соціотехнічними системами всі учасники цього процесу взаємопов'язані, взаємозалежні, незважаючи на чітке розмежування повноважень: одні працівники формують інформаційну базу, другі — розробляють рішення, інші — приймають їх, четверті — виконують. Фінансові рішення оцінюються за рівнем їхньої ефективності. Для цього визначається перелік контрольних показників та розраховується очікуване їх значення. Виконання рішень передбачає оцінку досягнутих результатів за тим самим переліком контрольних показників та порівняння їх значення з прогнозним. Величина відхилень є індикатором ефективності процесу розробки, вибору та реалізації фінансових рішень, а отже, — ефективності фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент має особливий об'єкт управління — фінанси суб'єкта господарювання, тобто його капітал, активи, доходи, видатки, ризики, прибуток, податки, інвестиції, грошові потоки. Для оцінки ефективності господарювання, ефектів та ефективності фінансового менеджменту застосовується значна кількість індикаторів — абсолютних та відносних показників.

 

44.Мета й основні завдання фінансового менеджменту

Політика управління окремими аспектами фінансової діяльності підприємств залежить від умов їх господарювання, масштабів і галузевих особливостей діяльності, кваліфікаційного рівня фінансових менеджерів, допустимого рівня ризику. Відповідно в процесі управління фінансами підприємства можуть ставити перед собою різну мету:— виживання в конкурентному просторі;— досягнення фінансової рівноваги;— лідерство в боротьбі з конкурентами;— максимізація ринкової вартості підприємства;— зростання обсягу виробництва і реалізації продукції;— максимізація прибутку і мінімізація витрат;— забезпечення рентабельної діяльності;— мінімізація фінансових ризиків.Метою створення переважної більшості суб'єктів підприємництва в умовах ринкової економіки є отримання прибутку, що визначило на тривалий період часу основну мету фінансового менеджменту — максимізацію прибутку підприємства. Однак значний обсяг прибутку підприємства не завжди забезпечує нарощування його фінансового потенціалу, достатній рівень капіталізації. Неефективний розподіл і нераціональне використання прибутку можуть призвести до втрати фінансової рівноваги суб'єкта господарювання, а в кінцевому підсумку до зниження його конкурентних переваг та ринкової вартості.

Отже, фінансовий менеджмент спрямований на задоволення інтересів власників капіталу підприємства, а тому основною метою фінансового менеджменту є максимізація ринкової вартості підприємства, що свідчить про його значний фінансовий потенціал, максимальну ефективність господарювання та досягнення високого рівня добробуту власників.Для досягнення головної мети фінансового менеджменту необхідно виріши-вати такі основні завдання.1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів підприємства в процесі його розвитку. 2. Забезпечення найефективнішого використання фінансових ресурсів за основними напрямами діяльності підприємства. 3. Оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності підприємства. 4. Забезпечення максимізації чистого прибутку.5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків. 6. Забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Однак вирішити ці завдання в повному обсязі неможливо. Компроміс досягається при збалансуванні всієї системи завдань, погодженні пріоритетної на певний момент мети з основними стратегічними і тактичними цілями підприємства. Таким чином, ефективність реалізації основної мети і вирішення поставлених завдань фінансового менеджменту визначаються обґрунтованістю його стратегії і тактики.

 

45.Стратегія і тактика фінансового менеджменту

Фінансова стратегія підприємства — формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Фінансова стратегія є складовою загальної стратегії підприємства. Основна мета загальної стратегії — забезпечення стабільно високих темпів економічного розвитку та зміцнення конкурентної позиції підприємства.Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією підприємства та є чинником забезпечення його ефективного функціонування і фінансового розвитку в майбутньому.

Фінансова стратегія у загальній стратегії розвитку підприємства

1. Визначення загального періоду формування стратегії фінансового менеджменту. 2. Формування стратегічних цілей та завдань фінансового менеджменту. 3. Конкретизація розробленої стратегії за періодами її реалізації. 4. Розроблення фінансової політики за напрямами фінансової діяльності. Разом з тим, розробка і проведення фінансової політики підприємства, базуючись на фінансовій стратегії, дають змогу вирішувати конкретні завдання за відповідними напрямами його фінансової діяльності. Тобто фінансова стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети фінансового менеджменту.

З метою досягнення стратегічних цілей підприємству необхідно розробити ефективну тактику фінансового менеджменту.Фінансова тактика підприємства — конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підприємство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики фінансового менеджменту — вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих у конкретній господарській ситуації інструментів фінансового управління.Стратегічний фінансовий менеджмент полягає у прогнозуванні напрямів фінансової діяльності та моделюванні параметрів фінансового розвитку підприємства на перспективу з урахуванням змін факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку. Стратегічне управління фінансами спрямоване на досягнення стратегічних цілей.

 

46.Принципи і функції фінансового менеджменту, їх характерника

Ефективне функціонування фінансового менеджменту визначається низкою принципів, які тісно пов'язані з цілями і завданнями діяльності підприємства.

1. Інтегрування із загальною системою управління підприємством. 2. Комплексний характер формування управлінських рішень. 3. Плановість і системність у розробленні управлінських рішень — це планування матеріальних і фінансових ресурсів з метою забезпечення їх збалансованості, системність у розробці стратегії і тактики фінансового менеджменту.4. Високий динамізм фінансового управління.5. Варіативність підходів до розроблення окремих управлінських рішень.6. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку.

Основні мета і завдання фінансового менеджменту реалізуються через його функції. Умовно функції фінансового менеджменту класифікуються залежно від його об'єкта і суб'єкта.Функції суб'єкта фінансового менеджменту — види управлінської діяльності, спрямовані на досягнення цілей та вирішення завдань фінансового управління підприємства.Функція планування у фінансовому менеджменті є основою прийняття фінансових рішень. Прогнозування у фінансовому менеджменті — розроблення можливих напрямів фінансової діяльності підприємства на тривалу перспективу, прогнозу змін його фінансового стану. Координація у фінансовому менеджменті — узгодженість робіт усіх ланок системи управління, апарату управління і фахівців, єдність відносин між ними.Регулювання у фінансовому менеджменті охоплює комплекс поточних заходів, що забезпечують фінансову стійкість підприємства в разі виникнення відхилення фактичних результатів від планових завдань, заданих параметрів, норм і нормативів.Мотивація як функція фінансового менеджменту передбачає спонукання і стимулювання працівників фінансової служби до ефективної та продуктивної роботи з метою виконання поставлених завдань фінансового розвитку підприємства.Контроль у фінансовому менеджменті — це перевірка організації фінансової роботи та виконання фінансових планів, виявлення відхилень від плану та своєчасне внесення корективів.Залежно від об'єкта фінансового менеджменту розрізняють такі його функції.1. Управління капіталом. 2. Управління активами.3. Управління грошовими потоками. 4. Управління інвестиціями. 5. Управління фінансовими ризиками. 6. Управління прибутком. 7. Антикризове фінансове управління.

 

47.Механізм фінансового менеджменту, його сутність та складові

Механізм фінансового менеджменту — цілісна, взаємопов'язана та взаємодіюча система рівнів, систем забезпечення, методів, важелів та інструментів розроблення, прийняття та реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.Важливо підкреслити, що механізм фінансового менеджменту є не лише сумою його складових, а й цілісною системою, адекватною певному рівню, де всі складові взаємопов'язані, взаємодіють і перебувають у процесі розвитку та удосконалення.

У механізмі фінансового менеджменту розрізняють рівні:1) міжнародний (механізм фінансового менеджменту транснаціональних корпорацій);2) національний (стосується механізму фінансового менеджменту суб'єктів господарювання в межах фінансової системи національної держави, особливості якого зумовлені національною законодавчо-нормативною базою, зокрема національними стандартами обліку і звітності, законами про оподаткування та ін.);3) ринковий (особливості фінансового менеджменту, зумовлені впливом ринкових регуляторів та механізмів, залежать від стану ринків, зміни кон'юнктури товарних та фінансових ринків);4) галузевий (на механізм фінансового менеджменту впливає законодавчо-нормативна база, що регламентує діяльність суб'єктів господарювання певної галузі);5) відомчий (кожне відомство, його суб'єкти керуються у своїй роботі відомчою нормативно-методичною базою);6) внутрішній (специфіка механізму фінансового менеджменту на цьому рівні визначена в статуті та внутрішніх положеннях суб'єкта господарювання).Важливою складовою механізму фінансового менеджменту є системи забезпечення, до складу яких входять:— система організаційного забезпечення;— система інформаційного забезпечення;— система кадрового забезпечення;— система технічного забезпечення;— програмне забезпечення;— фінансове забезпечення.Кожна з перерахованих систем забезпечення є важливим компонентом механізмів підготовки, прийняття та реалізації фінансових рішень. Важлива не тільки їхня наявність, а й дотримання за її формування та функціонування вимоги ефективності системи.У практиці фінансового менеджменту широко використосовуються важелі, зокрема відомий в управлінні капіталом фінансовий важіль та розрахунки його рівня, сили та ефекту, використання їхніх розрахунків для прийняття фінансових рішень. В операційному аналізі застосовується поняття операційного важеля, розраховуються його коефіцієнт та сила.Важелями як складовими механізму фінансового менеджменту є проценти, дисконти, ліцензії, сертифікати, стандарти, дивіденди, податки.До інструментів фінансового менеджменту належать ставки податків, та* рифи зборів, ціни, тарифи, пільги, санкції, стимули, дивіденди, фінансові по* казники та фінансові коефіцієнти.

Необхідними компонентами механізму фінансового менеджменту є технічне (ШС, мережі) та програмне забезпечення. Сучасні вимоги до роботи з персоналом, формування та використання інформаційної бази, здійснення комунікаційних зв'язків, інформаційних потоків, моделювання, прогнозування, бюджетування фінансових розрахунків можуть бути виконані лише за умови наявності сучасних технічних засобів, оргтехніки, мереж та програм продукту.

 

48.Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси — одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов'язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв'язків. Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка, будучи невід'ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується ознаками, притаманними фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму зовнішню форму вияву, так і внутрішній економічний зміст. Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси — сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів. Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Суб'єктами міжнародних фінансів є:— держави;— міжнародні організації;— міжнародні фінансові інституції;— юридичні особи, серед яких особливе місце займають транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ), фінансово-кредитні інститути, біржі;— фізичні особи.

Отже, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте ще ієрархічно невпорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю складових та структурною єдністю функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого вивчення. У цьому не важко переконатися, звернувшись до відповідних розділів підручників і навчальних посібників з теорії фінансів. Пропонуємо спиратися на функціональне призначення міжнародних фінансів (через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин; цей перерозподіл у системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів), і, відповідно, матеріал цієї теми структурувати таким чином: розкриття міжнародного ринкового механізму перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, з'ясування особливостней міжнародного неринкового перерозподілу фінансових ресурсів.

 

49.Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багато канальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Світовий фінансовий ринок — система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст.

З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок — сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.

 

50.Міжнародний неринковий перерозподіл фінансових ресурсів

Національні за своїм походженням фінансові ресурси стають міжнародними та використовуються економічними агентами за власними потребами завдяки сучасній міжнародній системі перерозподілу фінансових ресурсів, яка складається з двох основних складових:

— міжнародного ринкового механізму;

— міжнародного неринкового (офіційного) механізму.

Позаринковий механізм склався в основному у повоєнні роки і, подібно до ринкового механізму, відображав інтеграційні тенденції розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. У рамках офіційного перерозподілу рух фінансових ресурсів між позичальниками і кредиторами регулюється через міжнародні фінансові організації глобального та регіонального рівня. Тому наступною важливою складовою міжнародних фінансів є фінанси міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій, роль яких у сучасних міжнародних відносинах безперервно зростає. Для розкриття сутності міжнародної організації фахівці використовують два підходи. Відповідно до першого міжнародна організація — створене на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування спільного бюджету чи цільових фондів. Отримані кошти використовуються на основі затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Важлива ознака міжнародних організацій — існування постійних компетентних органів із відповідними функціями та порядком функціонування, їх створюють, як правило, на основі багатостороннього міжнародного договору, доповненого низкою угод з певних питань, що визначають мету, завдання, структуру та концепцію органів, членство, права й обов'язки членів, процедуру роботи. Провідні міжнародні організації — ООН та ЄС.

Згідно з другим підходом міжнародна організація (міжнародна фінансова інституція) — стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання. Міжнародні фінансові інституції можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн.Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інституції фінансово забезпечують певні проекти, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі. Важливе місце в системі інституціональних структур регулювання світової економіки та міжнародних зв'язків займають міждержавні валютно-кредитні організації.

Отже, суб'єктами міжнародних фінансів на наднаціональному рівні є, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого — міжнародні фінансові інституції, які забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Фінанси міжнародних організацій та інституцій мають розвинену інституціо нальну структуру, межі функціонування частини з них охоплюють всю земну кулю, іншої частини — дещо географічно обмежені. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн (хоча інтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково присутні).

 

51. Економічна безпека як багаторівнева система: поняття та базові елементи

Історично і логічно проблема економічної безпеки пов’язана із станов­лен­ням і розвитком державності, усвідомленням нацією своїх економічних інтересів.

Майже до середини ХХ ст. проблема економічної безпеки як явища в науковій теорії не піднімалася.

Економічна безпека є складним і багатоплановим суспільним явищем, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. З позицій багатоаспектного підходу визначення поняття „економічна безпека” нерозривно пов’язане з такими поняттями, як:

- „інтереси” (національні, державні, індивідуальні, корпоративні, суспільні і т.д.);

- „стійкість” (національної економіки, економічного розвитку, соціально-економічної системи і т.д.);

- „незалежність” (економіки від зовнішніх ринків, вироблення національної економічної стратегії без зовнішнього впливу);

- „відтворення” (головним життєво важливим інтересом в економічній сфері для суб’єкта будь-якого рівня – від особи до держави – є відтворення свого існування).

Економічна безпека – це не лише дієздатність самої держави, тобто її спроможність реалізовувати власні владні рішення, а й можливість для економічних суб’єктів різних рівнів діяти відповідно до своїх базових інтересів, проте в загальному руслі зміцнення економічної безпеки країни.

Економічну безпеку необхідно розглядати як базову складову національної безпеки, її фундамент і матеріальну основу і, разом з тим, як взаємозв’язану систему певних рівнів

Рівні економічної безпеки:

-національний: приватний(індивідуальний,корпоративний); локальний(галузевий, регіональний); державний;

- міжнародний: регіональний,глобальний

 

52.Фінансова безпека: сутність і місце в системі економічної безпеки

Однією із найважливіших складових економічної безпеки є фінансова безпека, без якої практично неможливо вирішити жодне із завдань, що стоять перед державою Нехтування станом фінансової безпеки може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, зрештою, підриву системи життєзабезпечення держави з подальшою втратою її суверенітету.

Формування і практична реалізація дієвого механізму забезпечення фінансової безпеки передбачають, перш за все, з'ясування суті цього поняття, визначення факторів, що впливають на стан фінансової безпеки, дослідження взаємопов'язаності окремих складових цієї складної за внутрішньою будовою та ієрархічною декомпозицією структури.

Фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:

— рівень фінансової незалежності (при цьому велике значення має розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угруповань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку);

— характер фінансово-кредитної політики (як внутрішньої, так і зовнішньої), яку проводить держава;

— політичний клімат у країні;

— рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери. Фінансова безпека держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти.

Щодо зовнішнього, то це, перш за все, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від впливу міжнародних фінансово-кредитних організацій і транснаціонального капіталу.

Фінансова безпека є надзвичайно складною багаторівневою системою, яку утворюють ряд підсистем, кожна з яких має власну структуру і логіку розвитку. Фінансова безпека держави включає: бюджетну, податкову, боргову безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, грошово-кредитну, інвестиційну безпеку, фінансову безпеку страхового та фондового ринку.

Під поняттям бюджетна безпека слід розуміти стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. Податкова безпека держави визначається ефективністю податкової політики держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні інтереси держави та індивідуальні, корпоративні інтереси платників податків.

Боргова безпека держави — певний рівень державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, який дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити відносну незалежність держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків без загрози втратити суверенітет, одночасно підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу.

Валютна безпека держави — по-перше, ступінь забезпеченості держави валютними коштами, достатніми для дотримання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов'язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці; по-друге, стан курсоутворення, який максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках і створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграцїї України до світової економічної системи.

Грошово-кредитна безпека — такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення.

Інвестиційна безпека — досягнення рівня інвестицій, що дає змогу оптимально задовольняти поточні потреби економіки у капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення коштів, які інвестуються, оптимального співвідношення між розмірами іноземних інвестицій у країну і вітчизняних за кордон, підтримання позитивного національного платіжного балансу.

Фінансова безпека фондового ринку — оптимальний обсяг його капіталізації (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави загалом.

Враховуючи багатоаспектність поняття фінансової безпеки, складність взаємозв'язків і взаємозалежності різних її елементів, а також необхідність консолідації економічних і фінансових інтересів громадян, підприємств, регіонів і держави у напрямі забезпечення стійкого економічного розвитку, до складу фінансової безпеки (окрім перелічених вище) доцільно включити такі структурні компоненти:

— фінансову безпеку людини/окремого громадянина і домогосподарства;

— фінансову безпеку підприємства;

— фінансову безпеку регіону.

Фінансова безпека підприємства — забезпечення умов збереження комерційної таємниці, інтелектуальної власності та інформації; захищеність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища, тобто здатність підприємства протистояти несприятливому зовнішньому впливові, а також здатність швидко реагувати на різноманітні зовнішні загрози.

Міжнародна фінансова безпека — комплекс міжнародних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі -—члену світової спільноти забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію соціального, економічного і фінансового розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску і розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятну і взаємовигідну співпрацю з іншими державами.

 

53.Механізм та системи забезпечення фінансової безпеки держави

Механізм забезпечення фінансової безпеки має реалізовуватися на основі розробки відповідних наукової теорії, концепції, стратегії і тактики, проведення адекватної фінансової політики, визначення об’єктів, наявності необхідних інститутів забезпечення безпеки (суб’єктів), визначення та конкретизації інтересів, систематизації загроз, застосування засобів, способів і методів забезпечення безпеки

Фінансова безпека досягається шляхом проведення виваженої фінан­со­вої політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, інфор­ма­ційній і, власне, фінансовій сферах.

Механізм забезпечення фінансової безпеки включає такі елементи:

-об’єктивний і всебічний моніторинг економіки і фінансової сфери з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам об’єктів фінансової безпеки;

-розрахунок порогових, гранично допустимих значень фінансових та соціально-економічних показників (індикаторів), перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу;

-діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз фінансовій безпеці.

Об’єктом фінансової безпеки держави є фінан­со­ва система, а конкретніше – усі її сфери та ланки:

-людина і громадянин, домогосподарство;

-підприємства, установи, організації;

-окремі території та регіони;

-суспільство (його інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси);

Суб’єктами забезпечення фінансової безпеки держави є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, громадяни України та їх об’єднання.

Створення дієвої системи фінансової безпеки передбачає чітке визна­чення джерел потенційної загрози у тій чи іншій сфері, а також наявних і необхідних ресурсів для їх нейтралізації.

 

 

54.Еволюція та сучасні риси фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою

Сучасні фінансові системи високорозвинених держав значною мірою зумовлені особливостями державотворення, розвитком економіки, соціальними параметрами і навіть традиціями, менталітетом населення протягом багатьох століть.

Упродовж розвитку цивілізації функції, які виконує держава, досить суттєво еволюціонували. Так, у стародавньому світі коло завдань, що виконувала держава, було дуже обмеженим. Видатки на такі звичні сьогодні напрямки, як освіта, охорона здоров'я, а особливо на програми перерозподілу доходів, соціальний захист, пенсійне забезпечення державою практично не проводились аж до початку XX ст.

На найбільш ранніх етапах держава використовувала переважно негрошові механізми — примусову працю рабів і селян-общинників, які повинні були віддавати різні продукти й предмети вжитку (у Стародавньому Єгипті ще у Ш тис. до н. е.). Іншим важливим джерелом формування ресурсів держави було проведення загарбницьких воєн і експлуатація ресурсів колоній

Зародження феодалізму на території Європи привело до поступової переорієнтації державної скарбниці на внутрішньодержавні джерела доходів. З V та практично до XIV ст. значну частку доходів забезпечувала експлуатація земель, лісів, надр — ресурсів, які перебували у власності самого короля.

Лише у XIX ст. деякі чинники економічного, соціального та політичного характеру зумовили необхідність і забезпечили можливості істотного зростання ролі держави у суспільному житті, що паралельно призвело до збільшення акумульованих нею ресурсів та, відповідно, державних витрат.

У кінці XIX та на початку XX ст. відбулось колосальне збільшення державних витрат на військові цілі

Змінились також політичні умови формування державної фінансової політики. На початку XX ст. було повністю скасовано майновий виборчий ценз, за якого право обирати і бути обраним до парламенту мали лише багаті.

Кардинальні зміни у податкових системах розвинутих держав відбулися на зламі XIX та XX століть.

Сьогодні навіть серед високорозвинених ринкових держав можна зазначити наявність значних відмінностей у ролі держави в перерозподілі ВВП. Цей показник може коливатися від 1:3 до 2:3, тому прийнято навіть виділяти три типи моделей за рівнем централізації ВВП: американська (ЗО—35 %), західноєвропейська (40—60 %) та скандинавська (60—60 %).

Загальною тенденцією останніх двох десятиліть у сфері управління державним сектором високорозвинених держав є зниження кількості державних підприємств. Державна власність переважно зосереджена у ключових галузях, які забезпечують національну безпеку.

Важливий вплив на функціонування державних фінансів здійснюють політичні чинники. Політичні інститути та конституційне право з моменту виникнення сучасної демократичної моделі державних фінансів стали виконувати функцію активного коригування перерозподільних процесів. Тісний зв'язок політичних і фінансових процесів спостерігався і впродовж усього XX ст., коли найбільші зміни фінансової політики розвинутих держав відбувались саме після виборів, з приходом до влади нових політичних сил. Проте як показує практика останніх десятиліть, у державах з розвинутою демократією наслідки таких потрясінь для державних фінансів не є кардинальними.