Найважливішими ознаками будь-яких суб'єктів господарювання, які визначають їх місце у господарських відносинах, є такі

1. Господарська компетенція (сукупність господарських прав та обов'язків). Ступінь господарської компетенції залежить від участі суб'єктів у господарських відносинах, які здійснюються у формі організаційно-господарських і оперативно-господарських відносин. До організаційно-господарських відносин належать: організаційно-структурні, які виникають під час створення, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання і характерні для всіх суб'єктів господарювання; організаційно-функціональні, які виникають у сфері управлінського впливу на суб'єкти господарювання та діяльності державних інститутів і характерні для органів виконавчої влади, державних установ, які репрезентують державу в економічній системі, для органів господарського управління.

2. Майнова незалежність та відповідальність за зобов'язаннями у межах належного їм майна, якщо інше не передбачено законодавством.

3. Мета, яка залежить від їх функціональної ролі в економічній системі. Метою суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі підприємців) є прибутковість, збільшення вартості капіталу; метою установ, що створили органи влади, і громадських утворень (некомерційних організацій) — соціально важлива діяльність і отримання вигоди.

4. Організаційно-правова форма та юридичний статус. Суб'єкти господарювання, набувають статусу юридичної особи. Не набувають статусу юридичної особи об'єднання підприємств, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів, промислово-фінансові групи, пайові інвестиційні фонди, страхові пули, технологічні парки та ін.

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання — одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці. Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Існує також класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Кооперативні підприємства (кооперативи) — це добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі.

Орендні підприємства — засновані на договірних умовах щодо тимчасового володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Господарські товариства являють собою певні об’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграцій (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за свої зобов’язання (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні і акціонерні.

 

33. Основи організації фінансів суб'єктів підприємництва (підприємств) реального сектору економіки

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Суб’єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов’язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов’язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво.

34. Фінансова діяльність підприємців — фізичних осіб

Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без створення підприємств чи інших юридичних осіб. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту.

Фізична особа — в цивільному праві термін, що використовується для позначення людини (громадянина) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа-підприємець відповідає по зобов'язаннях, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення.Фізична особа реєструється підприємцем за місцем прописки (реєстрації). Приватними підприємцями не можуть бути військовослужбовці, державні службовці, народні депутати, особи, які мають судимість за корисливі злочини.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн.

Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;сплата єдиного податку.

За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого:

розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);

на відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.

2. Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку.

3. Єдиний податок. Приватний підприємець може стати платником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо:

1) у трудових відносинах з ним протягом року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;2) обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;

3) відсутня заборгованість зі сплати всіх установлених податків і обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

4) приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного патенту;

5) приватний підприємець не здійснює торгівлю пально-мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюновими виробами (торгівлю іншими підакцизними товарами здійснювати не заборонено).

 

35.Теоретичні основи фінансів домогосподарств

Фінанси домогосподарств — сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів, заощаджень і грошових фондів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб домогосподарств.

Фінанси домогосподарств функціонують у грошовій формі, тому що грошові доходи у вигляді заробітної плати, пенсій та допомог, а також натуральні доходи, оцінюються у національній грошовій одиниці. Оскільки розподіл та використання доходів домогосподарств здійснюються у грошовій формі з використанням фондів грошових коштів, то фінанси домогосподарств мають всі ознаки фінансових відносин.

Соціально-економічна сутність фінансів домогосподарств виявляється через розподільну, регулюючу, контрольну та інвестиційну функції. У більш загальному вигляді ці функції відповідають двом основним завданням: забезпеченню життєвих потреб сім'ї і розподілу.

Функція забезпечення життєвих потреб домогосподарства визначає реальні умови життя членів домогосподарства і залежно від типу економічної системи (адміністративно-командна, ринкова, змішана) володіє різними характеристиками.

Розподільна функція втілюється у тому, що національний дохід, який припадає на частку окремого домогосподарства, розподіляється між усіма його членами (як неповнолітніми, так і працюючими або непрацюючими), тим самим забезпечуючи безперервність процесу відтворення робочої сили як одного з факторів виробництва. Домогосподарство є окремим суб'єктом господарювання, у якому рівень життя його членів повністю залежить від доходу, що під впливом певних факторів може збільшуватись або зменшуватись. Це зумовлює необхідність контролю як за зміною величини, так і цільовим використанням доходу в межах різних фондів, що є відображенням контрольної функції фінансів домогосподарств.

регулююча функція. підтримує збалансований розвиток домогосподарства як економічної одиниці. інвестиційна функція, зумовлена тим, що домогосподарства є одним із важливих постачальників фінансових ресурсів для економіки, де чверть національних заощаджень формується саме за рахунок заощаджень громадян. Всі зазначені вище функції фінансів домогосподарств взаємозалежні і взаємопов'язані, діють одночасно, доповнюючи одна одну, і по-різному реалізуються кожним домогосподарством, маючи неповторну природу.

Фінансові ресурси домогосподарства — грошові кошти (власні і залучені), що перебувають у його розпорядженні та призначені для виконання фінансових зобов'язань і здійснення різного роду витрат (виробничих і споживчих). Вони включають грошові доходи, вартість продукції з особистого підсобного господарства, пільги та субсидії, а також інші надходження.

Як зазначалося вище, функціонування домогосподарства в умовах ринкової економіки неможливе без використання грошових коштів, рух яких здійснюється у формі грошових потоків.

Внутрішніми грошовими потоками домогосподарства є потоки, які виникають між його учасниками з приводу формування і використання сімейних грошових фондів, що мають різне цільове призначення. Система зовнішніх грошових потоків домогосподарства включає рух грошових коштів між домогосподарством та:

— іншими домогосподарствами з приводу формування і використання спільних грошових фондів;— підприємствами — роботодавцями з приводу розподілу частини виробленого валового внутрішнього продукту в його вартісній формі;— комерційними банками;

— страховими організаціями;— державою з приводу формування і використання бюджетних та позабюджетних фондів.

Грошовий потік характеризує ступінь фінансової стійкості домогосподарства, його фінансову силу та фінансовий потенціал. Загалом фінансовий добробут домогосподарства багато в чому залежить від притоку грошових коштів, які забезпечують покриття його зобов'язань.

Фінанси домогосподарств виконують надзвичайно важливу роль як у функціонуванні фінансової системи, так і суспільства загалом. Фінанси домогосподарств забезпечують стабільність споживання у межах суспільства, а також допомагають зберегти належність домогосподарства до певного суспільного класу при ймовірних випадкових коливаннях його доходів.

 

36. Заощадження домогосподарств, їх класифікація, мотиви та чинники

Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

— придбання дорогих товарів;— непередбачувані витрати;— витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);— звичка заощаджувати кошти;— заощадження з метою отримання прибутку.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

— рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;— рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;— У державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження — заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи. Неорганізовані грошові заощадження населення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо

Перед населенням постійно постає питання, в якому вигляді Доцільніше зберігати кошти. Домогосподарство усвідомлює, що зберігання коштів у банківських установах буде обтяжене депозитним ризиком. Депозитний ризик — можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їхнього повернення через імовірне банкрутство банку.

Серед різноманітних форм заощаджень домогосподарств, є банківські метали. Позитивним фактором є те, що дорогоцінні метали цінувались завжди, і сьогодні їх вартість продовжує зростати. Заощадження на основі банківських металів підходять для отримання прибутку та у деяких випадках для забезпечення майбутніх планових витрат. Однак спираючись на світовий досвід, можна стверджувати, що ця форма заощаджень є найбільш ефективною у довгостроковій перспективі.

Перевага гривневих депозитів полягає у тому, що вони компенсують вплив інфляції, проте їх ліквідність, тобто здатність якнайшвидше перетворюватися на товари і послуги, на строковому депозиті різко знижується. Така форма може використовуватися домогосподарствами для отримання прибутку, забезпечення майбутніх потреб, купівлі дорогих товарів, а також іноді може діяти мотив звички домогосподарства до заощадження.

Депозити в іноземній валюті можуть принести як прибуток, так і збиток. Результат залежить від динаміки валютного курсу гривні. Ліквідність коштів у такій формі є дещо нижчою за попередню форму заощаджень.

Отже, залежно від мотивів заощадження домогосподарствам потрібно вибирати конкретну їх форму, яка буде максимально сприяти досягненню поставлених цілей.