Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів

Місцеві фінанси займають важливе місце у фінансовій системі країни поряд з державними фінансами, фінансами суб'єктів господарювання і фінансами домогосподарств.

Місцеві фінанси як економічна категорія — система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.

Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від фінансів загалом, а місцеві фінанси виступають як складова фінансової системи країни, то функції фінансів і місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, а призначення останніх зумовлено сутністю, функціями і роллю фінансів як однієї з найважливіших економічної категорії ринкового господарства. Місцевим фінансам притаманні такі функції: розподільна, контрольна та стимулююча.

Розподільна функція місцевих фінансів виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань.

Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів.

Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження

Таким чином, головним призначенням місцевих фінансів є забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування, пов'язаної зі здійсненням ними своїх функцій і повноважень; найбільш повне задоволення потреб населення територіальних громад та якісне надання локальних суспільних послуг; формування стимулюючого механізму щодо раціонального використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів, пошуку додаткових джерел доходів.

 

29. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

У складі факторів, що визначають структуру бюджетної системи країни, розрізняють такі форми державного устрою, як унітарна або федеративна.

Бюджетний унітаризм — така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначає центральна влада. Місцева та регіональна влади при цьому, як правило, відіграють досить пасивну роль.

Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню рівний і гарантований державою перелік суспільних послуг (безпека, соціальний захист, освіта та ін.), а для цього органічно поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах.

Кожна федеративна держава має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних і політичних умовах.

Принципами федералізму вважаються:

— цілісність суверенітету держави і брак цього в її складових;

— єдність економічної та соціальної систем держави;

— єдність системи державних органів влади;

— територіальний підхід до побудови держави.

Федералізм, укорінившись у державному устрої країни, відображає таку систему відносин, котра має мирно вирішувати конфлікти, що виникають між державними і регіональними органами державної влади, сприяти їх взаємодії, забезпечувати найліпші в певних конкретних умовах методи управління державою.

Бюджетний федералізм як концепцію покладено в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом

Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання.

Основа міжбюджетних відносин — розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи, здійснене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Проте розмежування доходів, виконане на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня не можна здійснити лише розмежуванням їхніх доходів і видатків. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи:

— надання коштів "бідним" у фінансовому розумінні територіям. Форми фінансової допомоги — дотації, субсидії та субвенції;

— вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення — внески з відповідних бюджетів до державного.

Міжбюджетні відносини становлять сутність поняття "бюджетне регулювання", яке полягає у збалансуванні бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Це досягається шляхом перерозподілу бюджетних ресурсів. Крім того, бюджетне регулювання відображає процеси політичного та народногосподарського значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання, що забезпечують економічне зростання, розвиток продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансове забезпечення місцевого самоврядування, розв'язання національних проблем тощо.

Загалом бюджетне регулювання поняття глибшого змісту, а фінансове вирівнювання належить до процедур бюджетного регулювання.

Отже, фінансове вирівнювання — приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

 

30. Необхідність, зміст і роль соціальних позабюджетних фондів

Позабюджетні фонди — важлива складова державних фінансів і самостійна ланка фінансової системи країни. їх виникнення та функціонування пов'язане з наявністю товарно-грошових відносин. Державні фонди були запроваджені задовго до формування бюджету як єдиного централізованого грошового фонду й існували у вигляді спеціальних фондів та особливих рахунків. У сучасних умовах через державні фінанси здійснюється важливий вплив на соціальні та економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Виконуючи властиві для конкретного етапу розвитку функції, держава забезпечує Фінансування заходів щодо соціального захисту населення, підтримки державного сектору національної економіки, реалізації пріоритетних загальнодержавних програм. Основну роль у перерозподілі фінансових ресурсів між територіями, галузями, сферами діяльності, юридичними, фізичними особами відіграють державний та місцеві бюджети. Обсяги видатків бюджетів залежать від їх дохідної частини, а також не мають чинити надмірний вплив на підприємницьку діяльність. Позабюджетні фонди мають певні переваги. Зміни, які відбуваються в економіці та соціальному житті суспільства, потребують прийняття оперативних управлінських рішень. Формування і використання бюджетних коштів регламентується нормативно-правовими актами на рік, а в позабюджетних фондах, що регулюються органами виконавчої влади, можливі зміни впродовж звітного періоду. До спеціальних фондів у світовій практиці належать різноманітні автономні і приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошториси і рахунки, які виконують, у першу чергу, економічну та соціальну функції. За рахунок коштів таких фондів держава надає соціальні послуги населенню, субсидії та кредити підприємствам, регулює національну економіку тощо. У фінансових системах більшості країн світу спеціальні фонди займають вагоме місце. Обсяг акумульованих у них коштів є досить значним. Позабюджетні фонди різняться один від одного за правовим статусом, строком дії, цілями використання. Об'єктивна необхідність таких фондів пов'язана з тим, що в умовах товарно-грошових відносин держава має ефективно організувати перерозподіл валового внутрішнього продукту, формуючи фонди грошових коштів з метою повної реалізації своєї соціальної політики. Організаційна структура позабюджетних фондів складається з правлінь та виконавчих дирекцій, що розпоряджаються коштами цільового призначення. Робочі органи позабюджетних фондів взаємодіють із законодавчою владою, між собою, з фінансовими та кредитними організаціями. Основним призначенням соціальних позабюджетних фондів є забезпечення спеціальних органів державної виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який був би достатнім для виконання ними своїх повноважень.Обсяг соціальних фондів становить близько половини обсягу доходів державного бюджету;

2) формуючи позабюджетні фонди, держава використовує додаткові до бюджетних канали надходження грошових коштів у формі обов'язкових внесків для своєї соціальної політики, закріплюючи за страховими внесками конкретні соціальні виплати й послуги;

3) соціальні позабюджетні фонди функціонують на страхових засадах, що передбачає солідарний перерозподіл коштів між учасниками; за мінімальних платежів забезпечуються грошові виплати у зв'язку з настанням страхових випадків;

4) вони є інструментом соціального захисту населення. Держава гарантує громадянам матеріальну підтримку в разі настання пенсійного віку, втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, народження дитини тощо;

5) соціальні позабюджетні фонди є важливим інструментом державного впливу на ринку праці при вирішенні демографічних проблем, організації охорони праці на підприємствах.

 

31.Загальна характеристика соціальних позабюджетних фондів

Позабюджетні фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування деяких суспільних потреб і комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності.

Соціальні позабюджетні фонди доцільно розглядати як особливе явище товарно-грошових відносин. Вони є формою перерозподілу ВВП у грошовому вираженні з метою формування централізованих фондів грошових коштів та їх використання на соціальні програми. Всі види розподілених відносин, які здійснюються за допомогою соціальних позабюджетних фондів, можна виокремити в такі групи: 1. між органами держ. виконавчої влади та юр. Особами, які сплачують внески у фонди; 2. між органами держ виконавчої владиі фіз.. особами, які сплачують внески та отримують соціальні допомоги з цмх фондв; 3. між органами держ. Виконавчої влади, пов’язані з перерозподілом коштів держ. бюджету, окремих соц. фондів; 4. між органами держ. Виконавчої влади та кредитними установами з приводу отримання та повернення кредитів, вкладення тимчасово вільних коштв на депозитні рахунки; 5. між робочими органами фондів й установами, організаціями, які надають громадянам соц. Послуги.

Сукупність зазначених вище грошових відносин характеризує зміст позабюджетних фондів. Обєктивна необхідність таких фондів пов’язана з тим, що в умовах товарно-грошових відносин держава має ефективно організувати перерозподіл ВВП, формуючи фонди грошових коштів з метою повної реалізації своєї соціальної політики.

Матеріальним вираженням цмх відносин є централізовані фонди грошових коштів, які характеризуються такими ознаками: 1. цільове призначення коштів; 2. правове регулювання формування і використання коштів; 3. перебування коштів у розпорядженні спеціальних органів держ. Виконавчої влади; 4. перерозподіл коштів всередині кожного напряму соц. Політики; 5. динамічність; 6. мобільність; 7. наявність резервних фондів у їх складі.

За формою бюджети соц.. позабюджетних фондів є фінансовими планами спеціальних органів держ виконавчої влади. Які мають особливий склад і структуру доходів видатків, характеризуються певним порядком складання, затвердження і виконання.

Субєктами управління коштами соц. позабюд. фондів є Міністерство праці та соц. політики України, пенсійний фонд. Фонд соц. страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд загальнообов’язкового держ соц. страхування на випадок безробіття, фонд соц. страхування від нещасного випадку на виробництві та проф. захворювать тощо.

Основним призначенням соц. Позабюджетних фондів є забезпечення спеціальних органів держ виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який був би достатнім для виконання ними своїх повноважень.

Соціальні позабюджетні фонди відіграють важливу роль, яка виявляється у тому, що:

1. вони важливою формою перерозподілу ввп, яка активно застосовується державою в умовах ринкових перетворень. Обсяг соц. Фондів становить близько половини обсягу доходів держ бюджету;

1.формуючи позабюджетні фонди, держава використовує додаткові до бюджетних канали надходження грошових коштів у формі обов’язкових внескв для своєї соціальної політики, закріплюючи за стаховими внесками конкретні соціальні виплати і послуги;

2.соціальні позабюджетні фонди функціонують на страхових засадах, що передбачає солідарний перерозподіл коштів між учасниками; за мінімальних платежів забезпечуються грошові виплати у зв’язку з настанням страхових випадків;

3. вони є інструментом соціального захисту населення. Держава гарантує громадянам матеріальну підтримку в разі настання пенсійного віку, втрати працездатності, годувальника, безробіття, народження дитини тощо.;

4.соц. позабюд. фонди є важливим інструментом держ впливу на ринку праці при вирішенні демографічних проблем, організації охорони праці на підприємствах.