Соціологічний підхід вимагає аналізувати феномени у комплексному зв'язку об'єктивних і суб'єктивних факторів, що їх спричиняють. Кожному конфлікту, зокрема, правовому, передує конфліктна ситуація. Вона складається з різних життєвих обставин і характеризується різними параметрами: соціальними, територіальними, часовими, психологічно-емоційними тощо. Під конфліктною ситуацією, що породжує правовий конфлікт, слід розуміти такий збіг обставин у зіткненні людських інтересів, який утворює підвалини для дійсного протиборства між суб'єктами правовідносин.
Конфліктна ситуація в змозі як реально викривати і посилювати протистояння сторін, так і розвиватися приховано, повільно, збігаючися з так званою латентною фазою конфлікту (наприклад, таємна
1Див.: Тацій В., Тодика Ю. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології // Право України. — 1997. -М8.-С 29, 30.
2 Цвік М. В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник АПрН України. — Харків, 1995. — № 3. — С. 28.
підготовка до злочину, приховане зростання міжособистісної неприязні); в будь-якому випадку вона виводить конфліктні стосунки у юридичну площину.
Шляхи формування конфліктної ситуації можуть бути об'єктивними, тобто незалежними від волі й бажання майбутніх суперників (наприклад, скорочення штатів в установі, дія стихійних ринкових законів), а можуть бути суб'єктивно утворені (спровоковані) однією зі сторін майбутнього конфлікту. Саме тому кожна конфліктна ситуація має дійсний об'єктивний зміст, але може суб'єктивно інтерпретуватися кожною зі сторін у відповідності до їх бажань, цілей і прагнень.
Отже, в контексті конфліктної ситуації кожному правовому конфлікту передують об'єктивні чинники, джерела, суб'єктивні мотиви й підстави, які доцільно розглянути.
Значним об'єктивним чинником конфліктів, передумовою їх появи чи загострення є соціальна напруга. Це — особливий стан громадської свідомості та поведінки, специфічна ситуація сприйняття й оцінки дійсності. Масштаби соціальної напруги значною мірою співпадають з масштабами конфліктів або перебільшують їх; так, фіксують напругу міжособистісиу, міжгрупову, міжнаціональну або глобальну соціальну напругу в суспільстві в цілому. Загальні передумови соціальної напруги, які свідчать про її об'єктивно-суперечний характер, полягають в усталеній нерозв'язаній ситуації неузгодженості між потребами, інтересами, соціальними очікуваннями мас, верств, конкретних груп населення і мірою їх фактичного задоволення, що призводить до посилення агресивності, незадоволення чи відчаю, роздратованості й психічної втомленості людей.
Як чинник макрорівня (глобального чи загальносуспільного) соціальна напруга спричиняє значну кількість правових конфліктів, відбиваючись у таких моментах на соціально-психологічному і поведінковому рівні:
1) розповсюдження настроїв незадоволення життєвою ситуацією —
стрімким зростанням цін, інфляцією, нестабільністю споживчого
ринку, відсутністю особистої безпеки, забрудненням навколиш
нього середовища тощо;
2) під цим впливом втрачається довіра до влади, руйнується її
авторитет і відчуття надійності; з'являються почуття небезпеки,
песимістичні настрої; виникають ознаки масової занепокоєності,
психозів, розповсюджуються захоплення містикою і так званими
иоз
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
«нетрадиційними» цінностями; усталені норми життя, на жаль і правові, втрачають своє традиційне соціальне підґрунтя;
3) на поведІиковому рівні соціальна напруга може виявлятися як у стихійних масових діях (наприклад, ажіотажний попит і купівля), так і у мітингах, страйках, демонстраціях, погромах та інших формах громадської непокори, а також у добровільній міграції в інші регіони і за кордон.
Соціальну напругу нерідко супроводжує зростання активності різних громадсько-політичних формувань у боротьбі за владу і вплив на маси, активізація злочинних елементів і криміналізація суспільного життя в цілому.
Отже, показники соціальної напруги в найбільш наочний спосіб відбивають загострення соціальних протиріч, що спричиняють конфлікти. Проте правовий конфлікт може виникнути і на фоні відносно стабільної соціальної системи й спокійного соціуму. Слід враховувати, що у підвалинах конфліктної взаємодії приховано містяться добре відомі дослідникам загальні джерела: Влада, Багатство, Гідність і Престиж. Ці вихідні джерела глибинно пояснюють не-формалізовану мотивацію будь-яких соціальних (у тому числі правових) конфліктів, де об'єктивні чинники переплітаються з суб'єктивними настановами і мотивами, за якими діють рушійні сили конфлікту.
Аналізуючи сиричиненість конфліктної поведінки людей, завжди можна помітити, що вона обумовлена прагненням задовольнити свої інтереси, певні потреби, захистити власні цінності й нормативні системи, що є прийнятими. Користь, помста, ненависть, образа чи незадоволеність, заздрість, прагнення збагатити себе за рахунок інших тощо — це лише невелика частина мотивів міжосо-бистісних і побутових конфліктів, які зустрічаються у судовій практиці. Психологічні фактори конфлІктогенності впливають і на розвиток економічних та політичних процесів; громадська свідомість реалізується через розум, почуття та події, а звідси — позиції, думки, вчинки, дії конкретних людей, яким можна надавати правової оцінки.
Не менш різноплановими, але дещо іншими виглядають причини конфліктів, у яких задіяні соціальні групи, верстви, колективи (політичні, трудові, громадські) — це економічні проблеми, управлінська неспроможність, політичні симпатії чи антипатії, прагнення до влади, національна гідність та багато інших. Зрештою, моти-
Вація конфліктів між державами, що стосується інтересів цілих народів чи націй, є більш масштабною, але також виходить з інтересів (територіальних, політичних), потреб (ресурсних, громадських), пднностей (духовно-релігійних, ідеологічних) тощо.
Отже, пояснення природи соціальних конфліктів має усталену традицію через аналіз протиборства інтересів; крім того, потреби у безпеці, визнанні ідентичності, соціальній належності також мотивують конфліктну боротьбу; ціннісні системи (в тому числі правові) стають об'єктом захисту чи рушійною силою в конфлікті будь-якого масштабу і надають йому, як правило, гострого та ірраціонального характеру.
Для пояснення причин значних соціальних конфліктів, які набувають юридичного характеру повільно, можна продуктивно використовувати так звану концепцію депривації, що відповідає вимогам соціально-правового підходу. Вперше її започаткував польський вчений Є. Вятр у «Соціології політичних відносин». Мова йде про передконфліктний стан, для якого характерна явна розбіжність між очікуваннями, сподіваннями людей і можливістю їх задовольнити. Конфліктологи з'ясували, що з часом депривація може скорочуватися, лишатися незмінною, або посилюватися; це залежить від співвідношення об'єктивних умов і суб'єктивних зазіхань. Але посилення депривації безпосередньо впливає на ймовірність появи конфліктів соціально-правового характеру. Адже, по-перше, це трапляється, коли зменшуються можливості реалізувати вже сформовані потреби; по-друге — якщо соціальні потреби зростають скоріше, ніж реальні можливості їх вдовольнити.
У державах і суспільствах, що перебувають у стані переходу від тоталітаризму (чи авторитаризму) до демократії, політико-правова сфера є досить конфліктною. Це пояснюється специфічними умовами політичної і соціально-економічної транзиції — за допомогою правових засобів, норм закріплюються нові економічні відносини,утверджується економічний і політичний плюралізм, змінюється правовий статус різних форм власності, реформування політико-правової системи відбувається на концептуально нових засадах, а соціально-економічно диференційоване суспільство життєво потребує правової мотивації свого поновленого стану.
Як справедливо відзначає Ю. М. Тодика, підстави державно-правових конфліктів нерідко перебувають за межами права і зумовлені станом економіки, політики чи конфронтаційним стилем владних
16 З-МЇ
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
відносин1. Він узагальнює комплекс політичних факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на напруженість державно-правових конфліктів: різкий перехід від однієї пануючої марксистсько-ленінської ідеології, від керуючої ролі комуністичної партії до політико-ідеологічного плюралізму; протиріччя між динамізмом політичних зрушень в Україні та необхідністю збереження стабільності політичної системи, законності і правопорядку; гальмування завдань побудови правової держави, демократичного громадянського суспільства через необхідність подолання залишків антидемократичної спадщини; неузгодженість між новими демократичними інститутами, широкими соціально-політичними правами і свободами громадян України і обмеженими формами й можливостями їх реалізації за сучасних умов.
Разом з тим, як свідчить практика України та інших країн СНД, державно-правові (у більш широкому контексті — політико-правові) конфлікти мають суто юридичні чинники, до яких, на.думку харківських вчених, належать:
відсутність у владних структур вагомого досвіду вирішення складних питань державотворення в режимі консенсусу;
відставання процесуальних конституційно-правових норм від матеріальних;
відсутність достатнього комплексу організаційно-правових механізмів розв'язання конфліктів між різними суб'єктами державно-правових відносин;
відносно низький рівень політико-правової культури населення і державного апарату;
суперечки між законодавчою, виконавчою владою і главою держави щодо повноважень і компетенції;
протиріччя у законодавстві;
відсутність зваженої стратегії державного будівництва;
неякісне правове регулювання суспільних відносин;
порушення суб'єктами державно-правових відносин, норм Конституції і законів, міжнародно-правових актів, ратифікованих парламентом;
1 Див.: Тодика Ю. М. Державно-правова кояфліктологія як важливий напрямок наукових досліджень // Вісник АПрН. — Харків, 1996. — №4.-С. 14, 15.
різне тлумачення гілками влади конституційних норм; спроби окремих територій змінити свій правовий статус або увійти до складу іншої держави;
несформованість легітимних владних інститутів;
утворення незаконних військових формувань;
дії по підриву безпеки держави чи розпалюванню національної та релігійної ворожнечі тощо1.
Крім того, соціологія права приділяє увагу такому аспекту виникнення правових конфліктів, як соціальне підґрунтя процесу створення законів. Тут можна виокремити такі конфліктні підстави:
1) помилкове відбиття у законі проблемної ситуації, що потребує
правового врегулювання;
2) неузгодженість мети і завдань правового акта з нормативно за
кріпленими засобами його реалізації;
3) кон'юнктурне просування окремими (часто вузькими) соціаль
но-політичними угрупованнями бажаних норм до чинного законо
давства, що не відповідають (або протирічать) інтересам головних
соціальних верств.
З ідеального погляду закон повинен адекватно відбивати стан суспільних відносин, що регулюються, в іншому випадку виникає підґрунтя для неминучих соціально-правових конфліктів. Загроза їх появи посилюється, якщо прийняття закону обумовлене надзвичайними обставинами чи термін його підготовки жорстко лімітований. Як наслідок, з'являються неякісні закони, які у кращому випадку не зможуть працювати і перетворюються у «мертву норму», а за несприятливих умов — породжують конфлікти правозастосуван-ня, що можуть призвести і до озброєного протистояння.
Оскільки сучасна конфліктологія вважає безконфліктну модель суспільного розвитку ідеологічною догмою часів стагнації, то мова не йде про вилучення правових конфліктів із життя, а про забезпечення їх розв'язання таким чином, щоб це відповідало законним інтересам правосуб'єктів. Однак основою конфліктів правореалізації та право-застосування досить часто є чинники, пов'язані як із недоліками но-рмотворчості, так і загальноправового характеру:
нерозробленість механізмів зняття протиріч (колізій) під час виникнення закону;
1 Тацій В., Тодика Ю. Вказ. праця. — С. 29.
Розділ 10
Іоціологія правового конфлікту
невизначеність функцій та засобів дії відповідних компетентних установ (посадових осіб) щодо розв'язання правових конфліктів у галузі правозастосування;
інколи — відсутність необхідних легітимних інститутів, які мають впроваджувати механізм контролю за реалізацією закону та здійснювати колізійне право;
правовий нігілізм, обумовлений низьким престижем законів та зневірою у правозахисті та режимі законності в цілому;
низька правова і загальна культура, примітивний рівень правосвідомості у значних верств населення і частини посадових осіб при владі.
За умов соціально-економічної нестабільності юридичні конфлікти між центром і місцями (регіонами) стають дуже актуальними, особливо з питань бюджету, розподілу ресурсів, ступеня взаємозалежності. Так, Конституція України посилила повноваження Президента і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що надало можливості центральній виконавчій владі ефективно впливати на регіональні процеси. Водночас, це посилення практично позбавило громадян можливості впливати на вибір та дії своїх керівників по лінії виконавчої влади, оскільки вони призначаються зверху і підзвітні Президенту та Кабінету Міністрів. Це утворює потенційну конфліктну ситуацію у ланці «місцеве населення — виконавча влада», яка за цих умов є соціально недоторканою і майже неконтрольованою ні парламентом, ні суспільством. Тому владним виконавчим структурам слід зважено і розумно використовувати свої повноваження, щоб не порушувати інтереси населення відповідних територій; адже це може призвести не тільки до соціально-правових, а й політично-правових конфліктів, бути підставою для антиконституційних дій та виступів, сепаратистських настроїв і тенденцій порушення територіальної цілісності України, протистояння центру і регіонів, що загрожує руйнівно відбитися на стані держави і режимі законності.
Стратегія соціально-політичних і економічних зрушень та конфлікти, що її супроводжують, сьогодні зосереджені на лінії: індивід — суспільство — держава. Для нас вже перестали бути абстракцією — урядова чи парламентська криза, державно-конституційний конфлікт, загроза імпічменту президента чи відставки уряду. Вийшли з латентного стану конфлікти між виробничою і невиробничою галузями, між сферою надання послуг, пропонування това-
рів і соціальними можливостями їх споживання, між безробіттям, що зростає, і невиправдано розгалуженою сферою адміністративного управління. Всі конфлікти цього ряду мають перспективи перетворитися на «змішані» правові, хоча й обумовлені вони більш загальними чинниками.
На думку російського конфліктолога О. Г. Здравомислова, виникли нові конфлікти, пов'язані з боротьбою за владу, вплив, власність, престиж та інші засоби самоствердження у соціально-політи-чному просторі. Вони, у свою чергу, послабили ситуацію правопорядку й законності, певним чином функціонально послабили силові органи, що призвело до некерованості процесу «первинного накопичення», формування так званих «кримінальних капіталів», зростання немотивованих приватновласницьких зазіхань. Як наслідок, насильство чи його загроза широко розповсюдились у конфліктних відносинах, посилилася криміналізація багатьох сторін соціального буття, виникли нові форми злочинності (рекет, торгівля зброєю, нар-кобізнес, проституція і сутенерство, «заказні» вбивства, інформаційне «піратство», експорт неліцензованої продукції, ухилення від сплати податків тощо)1.
Криміналізація суспільства тягне за собою руйнування довіри до влади, посилення почуття соціальної незахищеності, невпевненості у майбутньому, крім того, вона перетворює боротьбу зі злочинністю на первинну мету держави, яка відсуває на задній план болючі соціальні проблеми. Все це посилює необхідність теоретико-практич-ної розробки проблем юридичної конфліктології.
