Вивчення соціального механізму дії кримінально-правових норм передбачає дослідження соціальних умов, які знаходяться поза правовим механізмом, середовище його функціонування та соціальні фактори й процеси, що включені у цей механізм.
Як елементи соціального механізму, дії кримінально-правових норм (процес функціонування норм кримінального права) можуть бути розглянуті як:
1) суто кримінально-правова норма, що містить юридичну забо
рону і санкції за можливе її порушення та висловлює з певним сту
пенем точності закономірності суспільного розвитку, потреби соціа
льних груп та особистостей;
2) суспільний індивід, ставлення якого до кримінально-правової
норми визначається його соціальними властивостями та усією сукуп
ністю соціально значущих факторів.
Каналами впливу кримінального закону на функціонування системи кримінальної юстиції та правосвідомість громадян є: визначення злочинного, встановлення покарання й умов звільнення від покарання, а також практика притягнення до кримінальної відповідальності, призначення покарання та звільнення від нього. З'ясуванню того ж соціального механізму насправді служить і схема вивчення суспільної правосвідомості, в якій розділяються правова освіченість населення, оцінка, яку населення дає чинному праву, та поведінка населення у співвідношенні з чинним законодавством.
Це дозволяє виділити шість основних варіантів поведінки, значущої з погляду кримінально-правової норми:
1) знає — приймає — дотримується;
2) знає — не приймає — не дотримується;
3) не знає — не дотримується;
4) знає — не приймає — дотримується;
5) не знає — дотримується;
6) знає — приймає — не дотримується.
Розділ 9
Соціологія кримінального права
Необхідно зазначити те, що кримінальне право призначене слугувати інструментом вирішення нагальних для суспільства проблем. Тому механізм соціальної дії кримінально-правової норми визначається, у першу чергу, тим, чи відповідає інструмент завданню, тобто чи потрібна суспільству кримінально-правова норма, а якщо потрібна, то яка.
При цьому підході виявляється, що механізм суспільної дії соціально-правової норми є лише часткою більш складного цілого — соціального механізму кримінально-правового впливу. Забезпечення ефективності кримінально-правової норми та кримінального права в цілому проходить три етапи: обумовлення, формулювання, реалізація. Кожен з цих етапів служить фактичною основою для виокремлення трьох рівнів аналізу ефективності кримінально-правової норми та соціального механізму кримінально-правового впливу.
Рівень обумовлення визначається тим, що й окрема кримінально-правова норма, і кримінальне право взагалі є лише засобами для досягнення певної мети. При проектуванні, зміні або скасуванні тієї чи іншої норми вирішується питання про те, відповідає вона певній меті чи ні, а якщо відповідає, то якою мірою.
Рівень формулювання визначається тим, що окрема кримінально-правова норма (як і кримінальне право в цілому), являє собою специфічний вираз пануючого суспільного інтересу. Розкриття цієї специфіки, похідної від закономірностей юридичної форми, демонструє, що вона посилює пануючий інтерес і водночас певною мірою його обмежує.
Рівень реалізації визначається тим, що, отримавши кримінально-правове вираження, пануючий інтерес не зникає, залишаючи поле дії правовій пропаганді та професійній діяльності юристів. Пануючий інтерес продовжує себе виявляти через посередництво кримінально-процесуального права, організації кримінальної юстиції та в інших формах, вступаючи, таким чином, у взаємодію не тільки з суперечними інтересами, але й зі своїм власним вираженням у кримінальному законі.
Елементами соціального механізму кримінально-правового впливу є моральний зміст кримінально-правових норм, діяльність кримінальної юстиції та несприятливі наслідки для правопорушника. Кожен з цих елементів пов'язаний з певними факторами зовнішнього середовища, які або посилюють його, або ослаблюють. Ослаблення кож-
ного з цих трьох елементів, незалежно від його причин, потребує посилення інших, виявляючи тим цілісність всього механізму.
Враховуючи соціальну обумовленість кримінального права та соціальний механізм його дії, питання про соціальну ефективність кримінально-правової норми не може бути обмежене проблемою дотримання індивідом окремої юридичної заборони. Якщо б можна було обмежити завдання таким чином, то проблема ефективності закону виявилася б тотожною проблемі ефективності правової санкції, оскільки покарання — єдиний засіб, яким користується сам кримінальний закон для підтримання авторитету своїх вимог.
І справді, дія кримінально-правових заборон опосередковується системами соціально-особистісних, соціально-психологічних факторів. Тому виникає запитання: якщо законослухняна поведінка людини обумовлена складним комплексом неюридичних чинників, у якому сенсі можна говорити про ефективність правової норми?
По-перше, якщо суб'єктом суспільного розвитку є перш за все держава, ефективність його права — це один з показників життєдіяльності держави, мірило її можливостей впливати за допомогою юридичних норм на розвиток суспільних відносин у потрібному напрямі.
По-друге, оскільки право — засіб впливу на поведінку людей, остільки між юридичною нормою та її соціальними результатами завжди «знаходяться» акти людської діяльності, які безпосередньо викликають суспільно значущі наслідки; за таких умов ефективність правової норми є ефективністю викликаних нею вчинків.
По-третє, юридична норма стимулює поведінку людей не безпосередньо, а через систему соціальних, особястісних, соціально-психологічних та інших чинників, які впливають на свідомість індивідів. Кримінально-правова заборона спрямована не на ізольовану особистість, а на людину, яка існує як елемент соціальної системи.
Дія юридичної норми як засобу, за допомогою якого суспільство одержує той чи інший корисний ефект, виявляється в тому, що норма, по-перше, визначає суб'єктів, які повинні брати участь у діяльності для досягнення мети; по-друге, встановлює, після яких фактів ці суб'єкти починають діяти; по-третє, вказує їм певні зразки поведінки, аж до можливого застосування санкцій. Вирішальною умовою дієвості юридичної норми є реальне забезпечення дотримання приписів, які в ній викладеш.
15 340І
|
Розділ 9
Соціологія кримінального права
Спрямовуючи поведінку людей, норма права приводить до того, що вчинки людей, які відповідають закону, служать суспільним цілям, які містяться у відтворенні суспільних відносин і можуть бути досягнені не усілякими, а лише правомірними засобами. За таких умов ефективність є ні що інше, як кількісна характеристика ступеня відповідності реальних вчинків та відносин типової міри, яка міститься у правовій нормі.
Соціологи постійно шукають конкретні шляхи підвищення ефективності права, визначаючи умови, від яких вона залежить. Так, були зроблені деякі висновки щодо обов'язкових передумов дієвості кримінально-правових норм. До цих передумов належать:
своєчасність, правильність та повнота відбиття в законі властивостей суспільно небезпечного діяння, визнаного злочином;
відповідність змісту кримінального закону норм моралі та рівня правосвідомості;
відповідність юридичних вимог соціально-економічним та політичним закономірностям розвитку суспільства;
урахування того, що процес регулювання поведінки людей засобами кримінального права пов'язаний із соціальними, економічними чинниками, які впливають на людські вчинки;
стабільність кримінального законодавства та одностайність його застосування;
поєднання застосування кримінально-правових санкцій із заходами суспільного впливу;
інформованість населення про зміст кримінально-правових норм, у тому числі — про кримінальні санкції;
усвідомлення людьми неминучості покарання;
стабільність кримінальної політики.
Запитання для самоконтролю
1. Визначте предмет соціології кримінального права.
2. Охарактеризуйте соціальний механізм дії кримінально-правової
норми.
3. У чому виявляється ефективність дії кримінально-правових норм?
4. Охарактеризуйте суспільну властивість та ознаки злочинів.
5. Визначте соціальну обумовленість кримінально-правових забо
рон.
6. У чому полягає соціальна ефективність дії кримінально-правових
норм?
7. Перелічіть обов'язкові передумови дієвості кримінально-правових норм.
Рекомендована література
1. Кас'янов В. В., Нечипуренко В. М. Социология права. — Ростов-
на-Дону, 2002.
2. Коган В. М. Социальньїй механизм уголовно-правового воздейст-
вия. — М., 1983.
3. Лапаєва В. В. Соціологія права. — М., 2000.
4. Мальцев В. В. Социальиая ответственность личности, уголовное
право и уголовная ответственность // Известия ВУЗов. Правоведение. —
2000. — № 6.
5. Макаров Н. Социальное лицо преступности // Законносте —
1998. —МІ.
6. Спиридонов Л. И. Социология уголовного права. — М., 1986.
7. Яковлев А. М., Ли Д. А. Процесе криминализации и об-ьентивньге
социальньїе нормм // Право и политика. — 2000. — № 8.
ІУЗ-403
Соціологія правового конфлікту
Розділ 10
СОЦІОЛОГІЯ ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ
10.1. Сутність та природа правового конфлікту
Сьогодні, як ніколи за період після Другої світової війни, актуалізувалася необхідність опанування та врегулювання соціальних конфліктів. Конфлікти юридичної сфери та кризові ситуації у правовій галузі є природним компонентом соціальної реальності й тому стали об'єктом вивчення суспільнознавчої та правової наук, насамперед — юридичної конфліктології та соціології права.
Аналіз правового конфлікту, його сутності, різновидів, джерел, механізмів і динаміки розвитку, а також шляхів розв'язання, попередження і прогнозування щодо можливості виникнення нових конфліктних ситуацій складають далеко не повне коло проблем юридичної конфліктології, яка розвивається як перспективний напрям науки соціології права. Соціологію правового конфлікту, зокрема, цікавлять питання соціальних чинників, що спричиняють конфлікти у правовій галузі, соціальні механізми та рушійні сили саморозвитку правового конфлікту, його суб'єктивна складова, кваліфікація соціальних груп та учасників, що відіграють певні ролі в правовому конфлікті, специфіка фаз і стадій конфліктної динаміки у цій сфері, і врешті — розмаїття можливих версій закінчення правових конфліктів та соціально-правових механізмів управління ними до стадії розв'язання.
Полярність інтересів та прагнень учасників конфліктів, їх різне ставлення до цінностей і норм суспільного життя, де останні виникають, обумовлює те, що конфлікти можуть мати найрізноманітніший характер.
Конфліктологічна наука визначає, що конфлікт є нормальним явищем суспільного життя, природним феноменом складного й суперечливого світу, що визначений діалектикою соціального розвитку. Виявлення і подолання конфліктів теоретично важливе і практично можливе.
Правовий конфлікт є різновидом конфлікту соціального та відтворює всі його головні риси та ознаки, але з особливостями, що притаманні правовій сфері. На думку відомого конфліктолога Г. Зіммеля, конфлікт — це такий вид соціальної взаємодії, що зберігає свої типові риси незалежно від форм прояву. Отже, якщо класичне визначення конфлікту — це протиборство двох або декількох суб'єктів, що обумовлене протилежністю (несумісністю) їх інтересів, потреб, цінностей, норм чи систем знання, то в правовому конфлікті зіткнення сторін певним чином пов'язане з правовими відносинами, з їх юридично значущими діями або станами.
Правовий конфлікт, в його ^чистому* вигляді, можна визначити як протиборство суб'єктів права щодо застосування, порушення або тлумачення правових норм. Звідси, привід та об'єкт правового конфлікту, його суб'єктивна складова, учасники, мотивація їх поведінки тощо повинні мати правові ознаки, а власне конфлікт, як правило, призводить до юридичних наслідків. Можна стверджувати, що це — найбільш цивілізована форма соціального протиборства, адже правовий конфлікт здійснюється у межах певної процедури, його логічною основою є досить чітка й переконлива аргументація, а вирішення правового конфлікту, як правило, формалізоване та санкціоноване волею держави або принципами і нормами міжнародного права (якщо йдеться про міжнародно-правові чи міждержавні конфлікти).
Сутність правових конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції:
— виявлення та розв'язання протиріч, особливо антагоністич
них;
— пошук виходу зі складних конфліктних ситуацій;
— створення засад для взаємодії на новому рівні.
Якщо визнати, що виникнення конфліктів є неминучим у нашому складному і суперечливому соціальному просторі, то слід також погодитися, що в наслідках правового конфлікту закладені стимули для утримання соціального балансу політичної врівноваженості та стабільності правової системи, наприклад — удосконалення чинного законодавства, правові процедури розв'язання суперечок, юридизація політичних стосунків, «сполучення» за допомогою правових механізмів невпорядкованих ринкових відносин тощо.
Юридична наука володіє чималим поняттєвим інструментарієм щодо аналізу і розв'язання конфліктних ситуацій у правовій галузі:
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
поняття правопорушення, делікту, злочинності, відповідальності, юридичного спору, процесуального «змагання», юридичної колізії. Водночас, конфліктологічна проблематика дещо збагачує категоріальний апарат соціології права. Зокрема, юридична колізія має трактуватися не стільки як статичне протиріччя в праві, скільки з діалектичної позиції циклічності її розвитку.
Колізія в праві традиційно ототожнюється з юридичним протиріччям (в широкому контексті), але не кожне протиріччя неминуче породжує конфлікт; останній є найвищою фазою розвитку юридичної колізії, яка в процесі своєї динаміки має і так звані «приховані» (латентні) і більш явні, практичні прояви, які ще не сформувалися як конфліктна взаємодія.
Природа правового конфлікту виявляється, по-перше, у можливості співвіднесення його з державними інститутами і правом, отже, у розгляді конфлікту не в абстрактному соціальному просторі, а у реальному поєднанні з діючими державно-правовими структурами та механізмами. По-друге, щоб конфлікт набув юридичного сенсу, в його проблемі (привід, причина, об'єкт, суб'єкт) мають про-слідковуватися наявні правовідносини або ті чи інші юридичні аспекти, що притаманні сторонам конфлікту чи їх взаємодії в цілому.
Отже, логіка кваліфікації правового конфлікту вимагає насамперед визначення, які з його елементів мають правову природу або пов'язані з правовими інститутами чи механізмами. Практична доцільність цього підходу є очевидною, вона дозволяє встановити, чи здатні норми права впливати на появу, розвиток і розв'язання конфлікту, і як використовувати юридичні механізми щодо управління, пом'якшення, згортання або попередження конфліктної взаємодії.
У сутнісній структурі правового конфлікту особливе місце належить його предмету і об'єкту.
Предметом конфлікту слід вважати об'єктивно існуючу або уявну проблему, що є джерелом протистояння між сторонами. В правовому конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет — це, по суті, головне протиріччя (колізійне, або соціально-правове), заради розв'язання якого конфліктуючі суб'єкти вступають у боротьбу. В реальності це може бути проблема влади та її правове оформлення; проблема володіння чи розподілу тих чи інших цінностей; проблема пріоритетності або домінування; навіть проблема психологічної людської сумісності, що має юридичні аспекти і наслідки, тощо.
Об'єкт конфлікту в галузі правовідносин, як і в іншій соціальній сфері — це завжди певний дефіцитний ресурс, що являє собою матеріальну чи духовну цінність, якою прагнуть володіти або користуватися конфліктуючі сторони. Аби стати об'єктом юридичного конфлікту, дана цінність (ресурс) повинна перебувати на перехресті інтересів різних соціальних суб'єктів права, тобто лежати у площині особистих, групових, громадських, державних зазіхань. Об'єкту правового конфлікту не обов'язково мати правові ознаки (як, наприклад, власності), але одержати його законно можливо тільки завдяки юридичній процедурі. Об'єкт правового конфлікту часто має неподільний характер (право на будь-що) і вимагає або принципово полярних рішень, або юридично закріплених процедур спільного володіння (користування) об'єктом. Врешті, правовий конфлікт може і не мати об'єкта, наприклад, коли склалася ситуація гострого теоретико-правового сперечання (когнітивний правовий конфлікт) або йде боротьба за міжособистісне домінування, яка поступово набуває правових ознак.
