Специфіка правових конфліктів полягає в особливих критеріях, на засаді яких їх доцільно типологізувати. До цих критеріальних засад належать:
галузь права, у межах якої виник конфлікт;
конфлікти нормотворчості та правозастосування;
природа і структура норми, що полягає у мотивації конфлікту;
різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою пов'язана конфліктна ситуація.
За галузями права, конфлікти рівнозначно можливі в кожній з них, найприродніше правові конфлікти (як «чисті», так і змішані) виникають у зв'язку з питаннями цивільного, трудового, фінансового, екологічного, господарського, сімейного, житлового права. Досить складними є державно-правові або політико-правові конфлікти, що підпадають під дію норм державного, конституційного чи адміністративного права. Особливо небезпечними лишаються конфлікти, що стосуються чинності кримінального, кримінально-процесуального і виправно-трудового законодавства. Зрештою, окрему групу складають міжнародні та міжнаціональні конфлікти, які мають врегульовуватися нормами міжнародного, міжнародного приватного, міжнародного гуманітарного права, угодами й договорами держав і внутрішнім конституційним законодавством.
Слід зазначити, що галузь матеріального права, до якої віднесено конфлікт, не визначає обов'язково, якими саме процесуальними за-
собами він може бути розв'язаний: так, цивільні справи, що стосуються відповідних правових конфліктів, можуть розглядатися судом чи арбітражем, але припустима і адміністративна процедура (наприклад, скасування шлюбу в органах РАГСу).
Якщо типологізувати конфлікти залежно від природи відповідної норми права (уповноважуючої, зобов'язуючої чи забороняючої), то в їх сутності має виявлятися різне розуміння, тлумачення або недотримання (порушення) будь-якої правової норми. Характер норми відбивається не стільки у кількості повторень конфліктів, скільки у правовому статусі його суб'єктів (фізична чи юридична особа, уповноважений юридично суб'єкт чи приватна особа).
У процесі нормотворчості та правозастосування виникає актуальна проблема «конфлікти і закон». Конфлікти здатні супроводжувати всі етапи життєвого циклу законів: від утворення до скасування. Згруповуючи їх, можна виділити правові конфлікти, що виникають — у процесі створення законів; у ході їх реалізації чи застосування; під час вдосконалення, внесення змін чи поправок; внаслідок скасування тих чи інших нормативних актів.
Важливо підкреслити ієрархічний зв'язок, що має місце між означеними конфліктами. Так, конфлікт на стадії утворення закону, за яким у багатьох випадках стоять протиріччя інтересів окремих соціально-економічних верств, політичних угруповань, ет-но-культурних верств населення тощо, в разі нерозв'язаний його правочинним шляхом неминуче потягне за собою конфлікти на наступних етапах реалізації закону. В свою чергу, конфлікти на стадії виконання нормативного акта (наприклад, ігнорування судового рішення щодо скасування заборгованості по заробітній платні у зв'язку з фінансово-економічними труднощами) здатні знищити цінність та збочити гуманний зміст навіть найдосконалішого за параметрами закону.
У літературі «конфлікти законів» досить часто пояснюються крізь призму юридичного аспекту даної проблеми. В цьому випадку виокремлюють: конфлікти національного законодавства з нормами міжнародного права, протиріччя чинного законодавства і Конституції, розбіжності підзаконних актів із законами. Цей підхід, на наш погляд, має свої недоліки, які полягають у тому, що поняття конфлікту в цьому випадку підмінюється протиріччям, яке його спричиняє (найчастіше це — юридична колізія). Так, на думку Ю. А. Ти-хомирова, правові конфлікти — це протиріччя між чинними право-
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
вими нормами, актами й існуючими інститутами права, зазіханнями, діями щодо їх зміни, порушення, відчуження тощо. Мова йде про: а) праворозуміння і тлумачення; б) процедуру розгляду конфліктів, що передбачена законом; в) використання і оцінку доказів; г) наявність органів та установ, уповноважених розв'язувати конфлікти; ґ) визнання обов'язкової сили рішення щодо спору; д) компенсацію шкоди та відновлення минулого юридичного стану, або формування нового стану1.
Погодитися цілком з такою трактовкою неможливо. Адже конфлікт — це не просто протиріччя між нормами, актами й інститутами, це — зіткнення між людьми, що є суб'єктами права і носіями певних юридичних поглядів, позицій, які діаметрально протилежні та потребують конфліктної взаємодії з метою досягнення урівноваженості. Юридична ж колізія як протиріччя безумовно полягає у підґрунті конфлікту, але не може підмінити всієї його суті, структури і механізмів розвитку.
Досить змістовною є класифікація правових конфліктів за системою державних правозастосовних чи правоохоронних органів та установ. Вона надає необхідне уявлення про компетенцію цих органів у разі виникнення конфліктних ситуацій і корисна громадянам, щоб отримати чітку інформацію про те, куди слід звертатися щодо вирішення конфліктних проблем. Ця компетенція досить чітко визначена чинним законодавством України стосовно правоохоронних органів (суду, прокуратури, міліції, митні тощо), але, якщо конфлікти виникають у зв'язку з діями інших державних установ — міністерств, відомств, управлінь, адміністрацій міст і областей, їх відділів тощо — нерідко провокується адміністративна плутанина, затягнення по інстанціях тощо. Лише порівняно недавно введений порядок оскарження незаконних дій посадових осіб та державних установ через суд надав можливість скоротити виникнення цих правових конфліктів, активно запобігаючи негативним явищам.
Конфліктологічний підхід дозволяє виключно цікаво інтерпретувати сутність професії юриста. По-перше, предметно-об'єктний зміст та спрямованість професійної діяльності юриста безпосередньо пов'язані з розв'язанням (або попередженням) кримінально-правових, цивільно-правових, державно-правових, міжнародно-правових та інших правових конфліктів, що складають «поле» юридич-
ної науки і практики. По-друге, виконання юристом (будь-якої кваліфікації) своїх функціональних обов'язків, різноманітність професійних стосунків (адміністративних, трудових, колегіальних, психологічних), а також ступінь соціалізації та розгорнутості його особистості (з погляду духовної цілісності, зрілості та інтелектуального рівня) обумовлюють природність виникнення багатьох різнопланових конфліктів.
Отже, конфлікт у професійній діяльності юриста є формою виявлення і розв'язання міжособистісних, внутрішньоособистісних та соціально-професійних протиріч, які виникають у процесі виконання ним фахових функцій, а також під час колегіально-адміністративної комунікації. Виходячи з рушійних сил, що обумовлюють динаміку подій у цих правових конфліктах, можна говорити про специфіку трудової діяльності фахівця-юриста, в якій відбивається принципове неспівпадіння цілей і засобів їх досягнення з боку, наприклад, правозастосовника і правопорушника, або про протиборство моральних, духовних, когнітивних чи інших психологічних цінностей та орієнтацій різних фахівців — юристів (у міжособистісно-му, етично-правовому чи інтелектуальному конфлікті).
Різноманіття конфліктних ситуацій, які виникають у професійній галузі практичної і аналітичної юриспруденції, настільки велике, що їх доцільно певним чином впорядкувати, зосередившись більше на особливостях діяльності юриста-правозастосовника (бо правник як політик, адміністратор, менеджер, викладач, науковець тощо є більше пов'язаним зі специфікою конфліктів тієї галузі, де він працює).
Конфліктологічна наука дає досить багато методологічних засад щодо можливості класифікувати конфлікти у професійній юридичній сфері.
Цікавою, в певній мірі, є типологія конфліктів, запропонована О. Я. Баєвим, щодо діяльності слідчого1. Конфлікти різного характеру і форми вирізнюються тут на підставі окремих критеріїв:
1. Внаслідок виникнення діалектичного протиріччя, що сприйняло форму протиборства, виникають зовнішні (міжособистісні) та внутрішні (особистісні) конфлікти.
1 Детальніше див.: Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия: аласть и правопорядок // Государство и право. — 1994. — № 1.
1Див.: Баев О. Я. Конфликтьі в деятельности следователя (вопросьі тео-рии). — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1981. — С. 84, 85
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
2. 
На підставі якості та відповідності виконання слідчим прита
манних йому професійних ролей і рольових функцій, конфлікти по
діляються на внутрішньорольові та міжрольові.
3. Згідно з цілями кримінального судочинства виникають конф
лікти у зв'язку із забезпеченням неминучості справедливого пока
рання; з гарантуванням презумпції невинності; з необхідністю досяг
нення головних правових цілей судочинства.
4. Згідно з виробничими завданнями кримінального судочинства
виникають конфлікти, пов'язані із засобами викриття обвинуваче
них; з необхідністю швидкого і найповнішого розкриття злочину
у зв'язку із забезпеченням виключно правильного застосування за
кону.
5. На підставі засобу розв'язання конфлікти поділяються на та
кі, що потребують активного використання слідчим своїх професій
них і людських ресурсів, і такі, що не потребують таких значних зу
силь.
Але дана типологія не є досить вичерпною (повною), щоб відповідати будь-якому різновиду правозастосовчої діяльності.
Оскільки правозастосовник найчастіше зустрічається у своїй діяльності з конфліктами морального, когнітивного, адміністративно-управлінського (зокрема, субординаційного) і суто психологічного характеру, то для їх вирізнення доцільно використати, на наш погляд, суб'єктний критерій. У такому випадку професійно-правові конфлікти можна схематично поділити таким чином:
конфлікт між особою юриста-фахівця і суспільством (народом), правове волевиявлення якого є порушеним;
конфлікт між юристом і його професійним колективом;
конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій;
внутрішній морально-правовий конфлікт особистості, що пов'язаний з протиріччями в розумінні та застосуванні норми права.
Використовуючи методику Д. Волкогонова, спробуємо, зрештою, здійснити найпродуктивнішу, на нашу думку, класифікацію професійно-юридичних конфліктів за їх змістом, мотивацією і виявленням конкретних протиріч в акті відтворення свободи професійного вибору:
між глибиною професійного знання і рівнем правозастосування (якість юридичного акта, рішення);
між моральною метою правозастосовника як фахівця і засобами ЇЇ досягнення (коли засоби не правомірні);
між потребами та інтересами юриста, які зростають, і можливостями суспільства, держави їх вдовольнити (конфлікт депривації);
між мотивами і результатами (наслідками) певного професійного вчинка юриста;
між потребою, запитом суспільства (громадськості) і здатністю правозастосовника їх реалізувати;
між застарілими професійними навичками та новими умовами і вимогами - інноваційний конфлікт (за умови змін у законодавст-ві).
Особливе місце в юридичній сфері посідають державно-правові конфлікти, оскільки вони пов'язані:
— зі складом суб'єктів цих конфліктів (народ, владні структури,
регіони, політичні партії тощо);
— з особливими об'єктами конфліктів (суверенітет держави,
територія, розподіл владних повноважень, дії владних структур
тощо);
— із суттєвими наслідками розв'язання (або нерозв'язання) кон
фліктів, оскільки вони стосуються інтересів досить великих груп
населення;
— з вирішенням принципових питань державотворення.
Виходячи з цих засад, В. Я. Тацій та Ю. М. Тодика цілком слушно дійшли висновку, що державно-правові конфлікти, як це свідчить політико-правова практика СНД та інших посткомуністичних країн, виявляються:
— у відчуженні громадян від влади;
— у масових порушеннях конституційного поточного законо
давства різними суб'єктами державно-правових відносин;
— у поширенні правового нігілізму, неповаги до Конституції; у
незаконних страйках, мітингах, демонстраціях;
— у вимогах зміни нелегітимними засобами політичного й еко
номічного курсу держави;
— у відвертих виступах населення проти влади чи окремих її
гілок;
— У формуванні альтернативних владних структур (аж до некон
ституційних центрів влади);
— у незаконному наданні тих чи інших повноважень громад
ським об'єднанням, національним конгресам чи зборам;
— у масових порушеннях прав людини і громадянина;
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
— у зіткненнях на міжетнічній та релігійній основах1. Це досить яскраво в останні роки виявилося в Югославії, Грузії, Російській Федерації (особливо у Чечні та Дагестані), в Азербайджані, Вірменії та, певною мірою, в Україні.
Державно-правова сфера, особливо у перехідні етапи суспільного розвитку, не може бути безконфліктною. Конфлікти в політи-ко-правовій та державно-правовій сфері мають місце не тільки у країнах «транзиції», але й у державах з розвиненою демократичною традицією та усталеною політичною системою, особливо між гілками влади. Отже, виникнення протиріччя між законодавчою і виконавчою владою, як слушно зауважує М. В. Цвік, є нормальним явищем2.
Розглянувши досить широке коло конфліктів, які виникають у професійній діяльності правозастосовника та спричинені різними чинниками, можна зробити підсумок — професійно-юридичний конфлікт, як ситуація і форма взаємодії, ціннісно пов'язаний з юридичною етикою, свідчить про ступінь її сформованості і гармонійності або про наявність дезінтегруючих її протиріч.
