Необхідність класифікацій виникає, як правило, у межах тих наук, що мають справу із різносторонніми об'єктами. Для класифікації юридичних конфліктів можна вжити, наприклад, системний, структурно-функціональний, біхевіористичний, аксіологічний або інші підходи.
Так, будь-яка система (в тому числі правова) постійно відчуває на собі деструктивний вплив, який є результатом її внутрішньої суперечливості: компонент і система в цілому; безперервне і переривчасте; інтеграція та дезінтеграція; структура і функція; внутрішнє і зовнішнє; організація і дезорганізація; різноманіття й одноманітність — все це й інше є протиріччями — підставами, що породжують конфлікти, які можуть мати і юридичний характер (див. роботи Т. Парсонса)1. Зосередивши увагу на дисфункціональних явищах, які виникають як наслідок протиріч і напруги у соціальній структурі, Р. Мертон виокремлює п'ять типів пристосування індивідів до існування в суспільстві — конформізм, інновація, ритуа-лізм, ретретизм, заколот (бунт). Відхилення від кожного з цих ти-
1 Парсонс Т. О социальньїх системах. — М.: Академич. проект, 2002; Пар-сонс Т. О структуре социального действия. — М.: Академич. проект, 2000.
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
пів поведінки спричиняє неминучий конфлікт, до того ж, часто юридичного характеру.
В. М. Кудрявцев та колектив авторів, що розробляли проект «Юридична конфліктологія» (1993—1995 рр., Москва, РАН)1 дійшли висновку, що доцільно виділяти саме «чистий» правовий конфлікт (у вузькому розумінні) та змішані або перехідні правові конфлікти (у широкому тлумаченні).
Під «чистим» правовим конфліктом слід розуміти суперечку з приводу права, яка може, у свою чергу, мати різні підстави щодо застосування, тлумачення або ігнорування норми закону. Отже, юридична конфліктологія завжди характеризує конфлікт з позицій права. Саме юридичні конфлікти В. М. Кудрявцев класифікує таким чином:
а) конфлікт, породжений протиріччями між двома або кількома
нормативними актами. Якщо різні закони містять суперечливі або
взаємовиключні норми, то неминуче виникнуть конфліктні відно
сини між державними органами і правозастосовчими інстанціями,
особливо тими, що здійснюють правонагляд;
б) конфлікт, спричинений протиріччями між нормою права і
правозастосовчою практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли
закон порушують безпосередньо представники виконавчої влади;
в) конфлікт, який виникає внаслідок протиріччя між двома або
кількома правозастосовчими актами. Типовий випадок — протиле
жні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанцій, які по
роджують новий або посилюють попередній конфлікт між сторона
ми процесуальної дії;
г) врешті, правовий конфлікт може виникнути і у зв'язку з од
ним актом права, в разі взаємовиключного його розуміння, тлума
чення, застосування або виконання тими чи іншими суб'єктами
права.
Змішані або перехідні правові конфлікти починаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами. Так, значна більшість економічних конфліктів набуває правового характеру, якщо їх об'єкт (власність, майно чи предмет успадкування, купівлі-продажу, відчуження) потребують юридичного визначення або мають правові ознаки. Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-
1 Див.: Юридическая конфликтология. — М.: ИГП РАН, 1995. 232
правові, адже їх учасники зберігають статус суб'єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси розв'язання завдяки юридичним, зокрема конституційним, механізмам і процедурам. Це саме стосується виробничих, трудових, адміністративних і навіть сімейно-побутових конфліктів. Отже, ті конфлікти, що складаються з правових, так і неправових елементів чи можуть скінчитися юридичною процедурою, слід визначити як змішані або перехідні правові конфлікти.
Мотивація змішаних правових конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, а скоріше пов'язана з особливими громадськими чи груповими інтересами, потребами і цінностями. Однак предметна проблема такого конфлікту неминуче підштовхує його до появи на певних стадіях правових елементів різної інтенсивності; таким чином, здійснюється юридизація (набуття юридичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів. Виходячи з цього, правовим можна визнати будь-який конфлікт, у якому суперечки певним чином пов'язані з правовідносинами сторін (їх юридичним статусом і діями), об'єкт і мотивація конфліктної поведінки суб'єктів та її наслідки мають правові ознаки.
Слід зазначити, що найменш сприйнятливими до юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелектуальні, релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні — внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами буває нелегко, а частіше — неможливо.
Водночас конфліктологічна наука доводить існування когнітив-ного правового конфлікту. Зазвичай він має теоретико-правовий характер, бо відбиває глибокі протиріччя методологічного характеру між вченими-дослідниками, викладачами, юристами-практиками щодо тлумачення певного правоположення. Ця суперечка з приводу правознавства і напрямів розвитку юридичної науки вже минає рівень колізії та набуває сутності когнітивного правового конфлікту, до того ж відомо, що нерідко за науковими спорами в юридичній сфері приховується політична, економічна, ідейна та інші мотивації.
Розглядаючи різновиди правового конфлікту, дуже важливо з'ясувати, що може виникнути і так званий «помилковий» правовий конфлікт, в якому збоченість конфліктної ситуації стосується не стільки змісту проблеми, скільки відсутності юридичного характе-
Розділ 10
Соціологія правового конфлікту
ру і форми. Цей конфлікт виникає внаслідок помилки (або спотвореного уявлення) однієї (чи всіх) сторін, що очікують проти себе агресивних, неправомірних або інших небажаних дій. Як правило, «помилковий» юридичний конфлікт відтворює чотири типові ситуації:
1) сторона конфлікту вважає, що перебуває з протилежною сто
роною (особою) у певних правовідносинах, яких насправді не існує;
2) навпаки, сторони конфлікту не усвідомлюють правовідносин,
що між ними існують;
3) сторона конфлікту помилково вважає дії супротивника неза
конними;
4) або, навпаки, вчинки суперника розцінюються як правомірні,
але це — хибне уявлення.
