Професійна мова в готельному та ресторанному господарстві

Перш за все майбутній спеціаліст готельно-ресторанного бізнесу повинен володіти літературною українською мовою, засвоєння норм якої починається з дитинства, а уміння застосовувати її функціональні можливості триває впродовж усього свідомого життя. Часто менеджери цієї галузі змушені працювати в бізнес-середовищі як рідної країни, так і за її межами. Тому, з-поміж вимог до претендентів на посаду у будь-яку туристичну установу зустрічається тепер вже звичну вимогу – знання іноземної мови, зокрема тієї, якою розмовляють ділові партнери. Така ситуація є виправданою, адже перекладач, якого інколи запрошують на переговори, передає іншому співрозмовнику зміст почутого, не вболіваючи за результат, не вникаючи в усі тонкощі справи та не завжди орієнтуючись у певних професійних термінах чи скороченнях. Усі ці фактори можуть негативно позначитись на результаті співпраці. У випадку ж, коли економіст володіє не лише повною інформацією щодо теми переговорів, але й рідною мовою свого партнера, мінімізуються комунікативні бар’єри, зменшується ризик непередбачуваних ситуацій, які виникають у процесі неточного перекладу.

Проте, володіючи лише нормами літературної мови, майбутній менеджер в готельному та ресторанному господарстві не досягне бажаних результатів співпраці, адже в процесі переговорів йому часто доведеться чути специфічні для галузі терміни, а іноді і сленг. Слід зазначити, що зацікавленість сучасними туристичними та ресторанними термінами спостерігається і серед пересічних українців, які щодня отримують велику кількість інформації. Проте, це не означає, що кожен, хто опанував певну кількість цієї професійної термінолексики і може вважати себе фахівцем в галузі готельно-ресторанної справи. Професійною лексикою потрібно навчитись користуватись, а не хаотично вживати її, вихваляючись знанням значення того чи іншого терміну. Фахівці, які професійно пов’язані з економічною термінолексикою, опановують мистецтво її використання в процесі професійного спілкування практично впродовж усієї професійної діяльності, зважаючи на ту кількість запозичень та нових термінів, що постійно збагачують мову професії.

Мова професії є головним функціональним компонентом професійного спілкування економістів, а її опанування є першочерговим завданням будь-якого фахівця. На сучасному етапі особлива увага науковців спрямована на вивчення спеціальної (професійної) мови, яка обслуговує професійну сферу спілкування. Знаменним є те, що для позначення цього функціонального різновиду літературної мови існує велика кількість термінів як, наприклад, „професійна мова”, „спеціальна мова”, „мова професійного спілкування” або „мова для спеціальних цілей”, кожен з яких відповідає змісту феномену мови, що обслуговує сферу професійного спілкування. Мова професійного спілкування ‒ це лінгвістично організована система мовлення, що використовується представниками певної галузі для спілкування в ситуаціях, які безпосередньо пов’язані з професійними аспектами (навчально-виробничими, науково-виробничими, виробничими, науковими) трудової діяльності. До факторів, які визначають зміст професійно орієнтованого навчання мови професійного спілкування, належать сфери професійно орієнтованого спілкування (виробнича, виробничо-комерційна, науково-виробнича, наукова, а також професійно детерміновані соціально-політична, соціально-культурна і побутова сфери спілкування фахівця), ситуації і теми професійно орієнтованого спілкування.

Словник особистості.

Механізм впливу на людину ґрунтується на взаємодії слова із знанням, обумовленим минулим досвідом людини і закріпленим в його пам’яті. Знання може бути зображене в різних формах:

‒ знання в неусвідомленій формі;

‒ знання усвідомлене, в якому можна виділяти раціональне, досвід­но-емпіричне, чуттєво-емоційне (емоції, враження), невербальне знання (образне, рухоме), вербальне знання (слова та їх значення).

Відповідно до різних форм знань існують різні способи впливу слова на особистість. Слово може мати великий вплив на підсвідомість, визначаючи собою слова та вчинки. Хоч у багатьох випадках це не усвідомлюється, все-таки слова можуть впливати на почуття й емоції людини як звучанням, так і своїм змістом та значенням. Найбільший вплив слово має на інтелект, розум, свідомість. Ефект впливу обумовлений тим, що відбувається взаємодія значення слова, яке сприймається з минулим (в т. ч. раціоналізованим) досвідом людини, закріпленим у її пам’яті. Комунікатор використовує слово для передачі інформації реципієнту, а останній, маючи в розпорядженні подібне повідомлення, може створити загальний, спеціальний і глибинний зміст слова, аналізувати його, робити пропозиції про замисли комунікатора, його цілі та плани.

Багаточисельні групи слів, які зберігаються в пам’яті кожного носія мови, створюють його словник, або тезаурус особистості. Для того, щоб взяти участь у комунікації, необхідно мати наявність такого словника. Словник особистості середнього носія мови складає 10⁴-10⁵ слів. Експерименти доводять, що словниковий запас зберігається в пам’яті як впорядковані структури.

Це впорядкування значно складніше одномірної структури, наприклад, алфавітного списку. Витягнення потрібного слова із такого списку вимагає постійного перебору всіх елементів списку. Старогрецьке слово «тезаурус», буквально означає «скарбниця» і справді являє собою скарбницю людської пам’яті, організованої та упорядкованої на диво цілеспрямованим чином.

Багатомірність такої скарбниці інформації (словника особистості) дозволяє знайти потрібне слово, не перебираючи всіх варіантів, використовуючи для його знаходження різні ключі доступу.

 

Фразеологічні кластери.

Фразеологія є розділом лексикології. Як відмічено дослідниками, деякі слова виявляють більшу тенденцію до спаяності між собою, ніж інші. Вони створюють особливі структури, які називаються фразеологіч­ними кластерами і входять в мову як єдине ціле.

Якщо у фразеологічному кластері поміняти деякі слова, то зовсім змінюється зміст або його значення. Наприклад, якщо у вислові замінити одне слово, то вислів набуває зовсім іншого значення. Отже, особливістю фразеологізмів є те, що вони цілісні структури.

Інша їх особливість полягає в тому, що вони мають образний метафоричний характер.

У фразеологізмах акумулюється професійний та особистий досвід, характер людини, проявляється національно-культурна специфіка мови. Згідно з цим фразеологізми виступають цікавим об’єктом дослідження й дозволяють звернути увагу на особливості людської психіки, психічний світ комуніканта.

Курбатов В.І. всі фразеологізми поділяє на такі семантичні кластери:

Кластер позитивної поведінки. Зразками фразеологізмів цього кластера є такі:

Ø «жити своїм розумом»;

Ø «тримати себе в шорах»;

Ø «боротися з самим собою»;

Ø «заглядати вперед».

Кластер відсутності у суб’єкта адекватного сприйняття зовнішнього світу («зводити повітряні замки», «не бачити далі свого носа», «витати між небом і землею»).

Кластер утруднення власної активності («товкти воду в ступі», «пере­ливати із пустого в порожнє», «клеїти дурня»).

Кластер суб’єктивної оцінки власної поведінки («сісти в калюжу», «підгорнути хвоста», «ухопити шилом патоки», «спіймати перевертня»).

Кластер порушень цілеспрямованої діяльності («бігати за двома зайцями» – констатація неможливості реалізації двох цілей відразу; «втупитися, як теля на нові ворота» – нездатність ідентифікації цілі; «ломитися у відкриті двері» – неадекватність цілі діям; «вдаватися в амбіцію» – підміна цілі дії ціллю самоствердження).

Кластер аморальності («загортати жар чужими руками», «порпатися у чужій білизні», «тримати камінь за пазухою», «плювати в душу», «підкласти свиню», «звалювати з хворої голови на здорову»).

Кластер брехливості («замилювати очі», «обкрутити навколо пальця», «брати на пушку», «напускати туману», «ловити рибу в каламутній воді»).

Кластер конформізму («і вашим, і нашим», «тримати ніс за вітром», «йти шляхом найменшого опору»).

Ідентифікація суб’єкта з боку його морально-психологічних якостей – процедура досить тонка. Не треба очікувати, що партнер сам про себе буде говорити, що він «ловить рибу в каламутній воді» і «тримає камінь за пазухою». Хоч інколи буває й таке. Для ідентифікації партнера потрібно провести його через декілька тестів, не розкриваючи, звичайно, цілей цьо­го випробування.

Перший тест – наведення. Для його використання необхідна звичай­на увага, активне слухання. Вона виводить чисто статистично на одну із кластерних груп.

На цьому рівні випробування не потрібно чекати, що суб’єкт визнає, що він любить «із мухи робити слона», але його слова, мова засвідчать, що він прибічник «тримати себе в шорах» або любить «вдаватися в амбіції». Хоча з цього ще не варто робити однозначного висновку.

Другий етап – відбір. Тут необхідно пам’ятати, що, як правило, люди найбільш негативно висловлюються саме про те, що їм самим властиво, і говорять саме те, що їм хотілося б приховати. Спостерігаючи за парою кла­стерів, на які здійснено наведення та відповідно на пару полярних клас­терів, можна зробити потрібний для ідентифікації особистості відбір. В основі цього відбору повинно лежати визначення за принципом негатив­ного самонаведення. Той факт, що людина говорить те, що вона думає, зовсім не означає, що вона каже саме так, як думає. Частіше всього буває саме навпаки. Якщо дехто стверджує, що він не заздрить в одному контексті і посилює це твердження тим, що йому зовсім байдуже, якраз засвідчує те, що йому зовсім не байдуже і що успіхи його колеги не залишають його байдужим. Людині, якій справді нема причин чогось боятися, нема потреби витрачати зусилля на доказ того, що їй зовсім не страшно. Дехто з великою запопадливістю завіряє, що думка оточуючих про нього його не хвилює, насправді ж до цієї думки він далеко не байдужий.

Тест-відбір означає посилену увагу до того, що відвертає або заперечує співрозмовник стосовно себе. Коли це вдається встановити, відбір зроб­лений правильно. І чим запальніше йде відрікання, тим більш притаманне йому це явище.

Перевірку можна зробити різними шляхами. Найпростіший – піддати деякому сумніву одне із таких відрікань. Перевірка необхідна, тому що відрікання можуть бути випадковим феноменом мовного спілкування. Якщо це так, то легкий сумнів в обґрунтованості подібного заперечення (почуття заздрості, залежність від чужої думки, страх), який є сторонньою темою для даного спілкування, якщо і викличе деяку другорядну реакцію, то вона не повинна відволікти від основної теми розмови. Якщо ж використання заперечного кластера в спілкуванні не було випадкове, то розмова буде спрямована партнером саме в цю галузь як основну тему розмови. Для партнера у даному випадку важливіше переконати слухача у відсутності в нього «негативної» якості, ніж довести ділову бесіду до предметного завершення.

Вказані тести використання фразеологічних кластерів в готельному та ресторанному бізнесі дають ефективну процедуру ідентифікації партнера, коли вони комбінуються з іншими методами; аналізом невербальної поведінки, відстеженням основних стратегій руху очей, аналізом мовних модальностей тощо.