Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільс-тва, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками навколишнього середо-вища та здоров’ям людей є важливим завданням дисципліни "Безпека життєді-яльності". Здоров’я людей відноситься до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної люди-ни, кожної держави, так і для всього людства, де спостерігається найбільше за-гострення суперечностей, що породжуються поточними і очікуваними в майбу-тньому ситуаціями, де диспропорційні стани досягли або можуть досягти в пер-спективі катастрофічних наслідків.
Якщо виходити з такого критерію, як тривалість життя, то при першому наближенні, здоров’я — це здатність якомога довше прожити.
Ідеальне здоров’я — це динамічна рівновага організму з навколишнім се-редовищем (природним і соціальним), при якій всі закладені в біологічній і со-ціальній суті людини фізичні, духовні і інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функ-ціонують з максимально можливою інтенсивністю, загальний стан цих функцій підтримується на рівні, оптимальному для цілісності організму, його працездат-ності, а також швидкого і адекватного пристосування (адаптації) до умов зовні-шньої середовища, які постійно змінюються. Людина з ідеальним здоров’ям по-винна бути пристосована до всіх умов існування, можливих для людини взага-лі. Зрозуміло, що діапазон всіх тих умов, в яких проживають люди (наприклад: північне коло і екватор), величезний, і людина з реальним здоров’ям може бути більше або менше адаптованою до певних умов існування (наприклад: спека — холод, сухість — вологість), і тоді реальне здоров’я можна визначити як певну частину ідеального, саме ту, яка забезпечує нормальне самопочуття людини в певному діапазоні умов зовнішнього середовища. Чим ширше діапазон умов в яких може комфортно відчувати себе людина — тим вище рівень її здоров’я.
Здоров’я людини визначаєтьсякомплексом біологічних (спадкових і на-бутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі стату-ту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) записано: "Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад". Таке визначення поняття "здоров’я" є найбільш чітким, зрозумілим і повним та охоплює насамперед біологічні, соці-альні, економічні, наукові та етичні аспекти даної проблеми.
Виділяють три рівні опису цінності "здоров’я":
1. Біологічний — початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції ор-ганізму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації.
2. Соціальний — здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, ставлення людського індивіда до світу.
3. Особливий психологічний — здоров’я є не просто відсутністю хвороби, а шви-дше запереченням її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).
Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інте-грує чотири його сфери або складові — фізичну, психічну (розумову), соціа-льну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємопов’язані і саме разом визначають стан здоров’я людини.
До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.
До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психі-чних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чут-ливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, сти-мулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з осо-бливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумов-люють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, віро-гідність стресів, афектів.
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема скла-дових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлен-ня до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у кон-тексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здо-ров’я індивіда.
Соціальне здоров’я пов’язано з економічними чинниками, стосунками ін-дивіда із структурними одиницями соціуму — сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, ва-гомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захище-ності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини. У зага-льному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі — економічної, політичної, соціальної, духовної.
В системі "людина-здоров’я-середовище" визначається три взаємопов’я-зані рівні здоров’я: 1) суспільний рівень здоров’я — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відно-син, які існують в суспільстві; 2) груповий рівень здоров’я, зумовлений специ-фікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та без-посереднього оточення, в якому перебувають його члени; 3) індивідуальний рі-вень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.
Здоров’я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. У цьому відношенні заслуговує на увагу висловлювання: здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культу-рно окреслена реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до ро-сту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікуван-ня смерті. Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовища характеризують адаптацію, яка включає:
1) генетичний рівень — генетичний природний вибір, що забезпечує збере-ження популяції;
2) фенотиповий рівень — індивідуальне пристосування до нових умов існу-вання за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:
а) зміни обміну речовин (метаболізму);
б) збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);
в) імунітету — несприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в ор-ганізмі під впливом тих чи інших чинників;
г) регенерації — відновлення структури ушкоджених органів чи тканин орга-нізму (загоювання ран тощо);
д) адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).
Ознаки здоров’я людини:
1) нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органів, органі-зму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вира-женню та відтворенню;
2) здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільнокорисній праці;
3) динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;
4) здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація);
5) здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігати живу основу в організмі;
6) відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто опти-мальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;
7) повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморе-гулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.
Для оцінки здоров’я населення використовують наступні демографічні пока-зники: смертність; дитяча смертність; середня очікувана тривалість життя. Демо-графічні показники є дуже місткими інтеграторами, що характеризують процес ро-звитку. Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку.
