Хімічної та нехімічної залежності

 

Проблема існування хімічної, харчової, інформаційної, ігрової, адреналі-нової та ін. залежностей тісно пов'язана з багатьма видами соціальних небезпек, починаючи від загрози поширення інфекційних захворювань, які передаються ін'єкційним та статевим шляхом, зростання злочинності, збільшення рівня зах-ворюваності й смертності серед молоді й підлітків і т.д., та закінчуючи пробле-мами духовної і моральної деградації суспільства в цілому.

Так, наприклад, оскільки в Україні фактично кожен 50-й — системний нар-коман, то поширення ВІЛ-інфекції (через ін’єкційне вживання наркотиків від-бувається понад 40 % заражень) в нашій країні вже досягло катастрофічних ма-сштабів: Україна посідає перше місце в Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції; за офіційною статистикою кількість ВІЛ-інфікованих становить майже 250 тис. людей, з них понад 25 тис. діти; щороку на облік потрапляє майже 20 тис. нових ВІЛ-інфікованих та понад 4 тис. помирає від СНІДу; за оцінками ек-спертів ВООЗ, сьогодні в Україні реально ВІЛ-інфіковано близько 600 тис. осіб, із них понад 30 % — діти і молодь віком від 10 до 25 років. Крім того, така кіль-кість хімічно і "сексо" залежних українців відіграє немалу роль у поширенні в Україні епідемії вірусних гепатитів "В" і "С" — понад 1,5 млн. носіїв. Це при тому, що в нашій державі щороку від вживання наркотиків помирає майже 150 тис. людей та понад 40 тис. — від алкоголізму.

В нашій країні палять цигарки понад 40 % дорослого населення та майже 30 % підлітків. В Україні на обліку в наркодиспансерах вже перебуває майже 1 млн. громадян хворих на алкоголізм, з них кожний 6-й — жінка, проте фахівці стверджують, що число алкоголіків в нашій країні може сягати 9 млн. осіб. За даними досліджень Всесвітньої організації охорони здоров'я, за темпами поши-рення підліткового алкоголізму Україна постійно займає перші місця в Світі – понад 40 % наших підлітків регулярно вживають алкогольні напої. Дуже іроніч-но в цьому контексті звучить те, що алкогольну залежність і нікотиноманію на-зивають "побутовою наркоманією". При цьому, відомо, що більшість серйозних ДТП, кривавих вбивств і резонансних зґвалтувань не обходяться без вживання алкоголю та/або інших наркотиків.

Крім того, наркомани погані робітники, їх фізична і розумова працездат-ність знижені, всі думки пов'язані з наркотиками — де і як їх роздобути і вжити. Тому наркоманія наносить значні матеріальні і моральні збитки, є причиною нещасних випадків на виробництві і в побуті, різних правопорушень. Наркома-ни створюють неймовірно важкі умови для своєї сім'ї, отруюючи її своєю при-сутністю, поведінкою, позбавляючи її засобів існування. Вони стають тягарем для суспільства, деградуючи фізично і морально, руйнуючи здорову оцінку оточуючого світу і свого місця в ньому, системи цінностей, які склалися в про-цесі виховання, цілей і змісту життя.

І саме в цьому контексті постає ряд запитань, відповіді на які змогли б до-помогти виробити нові, більш ефективні методи боротьби з цим небезпечним соціальним явищем. По перше, чому людина приймає наркотики або має іншу соціально шкідливу залежність? По-друге, чому людина стає наркоманом? По-третє, чому так багато наркоманів, які постійно створюють величезний попит на наркотики або еквівалентні послуги? Адже ні для кого не є секретом, що лише перекриванням каналів постачання та знищенням підпільних лабораторій по виробництву "синтетичних" наркотиків або ж сировинної бази для одержан-ня наркотиків "природного походження" кардинально вирішити проблему не можливо. Оскільки, через певний час з'являються нові канали, лабораторії, по-сіви, якщо радикально не зменшується кількість "споживачів". Тому, фактично, треба відповісти на ще більш принципове питання — навіщо людині взагалі по-трібно приймати наркотики?

Відповідь на ці запитання може здатись, на перший погляд, дуже суперечливою, але, на нашу думку, найбільш коректною трактовкою причин поведінки особини в цьому контексті, а саме: людина стає або може стати наркоманом в класичному розумінні цього слова, тому що від народження, внаслідок специ-фіки будови і функціонування центральної нервової системи (ЦНС), постійно має потребу в переживанні такого емоційного стану, як задоволення (насоло-ди), яке виникає після стимулювання "центрів задоволення" в головному моз-ку тими чи іншими способами, зумовленими певною послідовністю подій, дій самого індивіда або процесів в його організмі. Інакше кажучи, кожна людина від народження є "природним наркоманом", але в значно ширшому розумінні цього поняття — мозок людини в процесі свого розвитку та функціонування за відповідних обставин сам формує прості або складні ієрархічнісистеми спо-собів одержання задоволення, які можна поділити на суспільно корисні (задо-волення від певного виду праці, "живого" спілкування з іншими особистостями в громадських організаціях, рухах, групах, взаємного кохання, заняття спортом, прослуховування певних музичних творів чи їх написання або відтворення, дог-ляд за дітьми та їх виховання тощо) та соціально небезпечні (алкоголізм, нікотиноманія, наркоманія, токсикоманія, харчова, ігрова та Інтернет залежності, потреби в побутовій або кримінальній агресії та насильництві тощо).

При класичній трактовці, під терміном "наркоманія" ми розуміємо не ті-льки стимулювання наркотичними засобами (психоактивними або отруй-ними речовинами) появи збудженого чи пригніченого стану ЦНС, галюцина-цій, але і звикання організму до них, бажання їх приймати. При цьому відбува-ється формування фізичної та/або психічної залежності від споживання певних наркотичних речовин (сполук), як природного так і синтетичного походження, що при потраплянні в організм людини викликають у неї стан наркотичного сп'яніння, зумовленого порушенням біохімічних процесів в головному мозку, та, як наслідок, переживання такого психічного стану, як наркотична ейфорія (кайф) — стан радісного збудження, блаженства, ілюзії повного щастя, підне-сення, веселощів, благодушності, приємних тілесних відчуттів, відчуття своєї значущості, всемогутності, що може супроводжуватись переживанням галюци-націй, нереального сприйняття часу, кольорів, форм, розмірів предметів, відс-тані та звуку. Стан наркотичної ейфорії характеризується не тільки гарним нас-троєм. Він впливає на мислення, сприйняття, пам'ять, самооцінку. Все, що ба-чить і чує людина, сприймається нею в радісному, приємному забарвленні. Па-м'ять ніби сама відсікає всі турботи, неприємності, все погане, що може затьма-рити життя. Згадуються тільки приємні події. Людина думає, що нарешті вона по справжньому щаслива. Вона очікує тільки успіху від усіх своїх задумів та починань, тільки вдячності й схвалення оточуючих за свої дії.

Тому можна стверджувати, що мозок одержує яскраво виражене задово-лення від споживання наркотиків, але здійснює це "неприродним", небезпечним способом, оскільки "класичні" наркотики, потрапляючи в організм людини, порушують обмін речовин, спричинюють деградацію внутрішніх органів і систем організму та збільшують, незалежно від віку, в десятки а то й сот-ні разів темпи відмирання клітин, в першу чергу головного мозку. Фактично, постійне вживання все більших доз наркотиків викликає хронічне наркотичне отруєння, яке спричиняє руйнування багатьох внутрішніх органів і систем ор-ганізму, особливо ЦНС. Тому системний наркоман живе в середньому 5 років, якщо це взагалі можна назвати життям, а наркоманію вважають хронічним нер-вово-психічним захворюванням.

При цьому вважається, що до усвідомленого вживання наркотиків з ме-тою наркотичного сп'яніння в першу чергу здатні емоційно нестійкі, психіч-но незрілі, з обмеженим колом інтересів, егоїстичні особистості, у яких відсут-ній самоконтроль збуджень. А сформована хімічна чи нехімічна (ігрова, адре-налінова тощо) залежність є причиною і наслідком девіантної поведінки — си-стеми вчинків або окремих вчинків, протиставлених прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам. Фактично, девіантна поведінка має соціальні корені, а її появі сприяють дефекти правової і моральної свідомості, змісту пот-реб особистості, особливостей характеру, емоційно-вольової сфери. Недоліки виховання призводять до формування стійких психологічних якостей, які спри-яють скоєнню аморальних вчинків. Перші вияви девіацій спостерігаються в ди-тячому або підлітковому віці. Їх пояснюють низьким рівнем інтелектуального розвитку, соціальною інфантильністю, незавершеністю процесів формування особистості, негативним впливом сім'ї та оточення, залежністю підлітків від ви-мог групи і прийнятих у ній ціннісних орієнтацій. Девіантна поведінка нерідко слугує засобом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або уперед-женості, несправедливості оточуючих. Вона поєднується з поверхневим усвідо-мленням моральних норм, правил суспільного співжиття, порядності і взаємо-поваги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров'я свого та чужого як до найвищої цінності.

Характерною рисою будь-якої соціально небезпечної хімічної чи нехімі-чної залежності є, по-перше, такий адаптаційний стан, як толерантність — звикання мозку й тіла-носія до величини, способу та/або інтенсивності дії под-разника (системи подразників), що зумовлює зниження інтенсивності реакцій на чергову дію з початковими характеристиками, тому для досягнення бажано-го психофізіологічного ефекту залежному потрібні все більші і складніші "дози" даного подразника (системи подразників). По-друге, при формуванні соціа-льно небезпечної залежності даний спосіб одержання задоволення, як правило, поступово стає домінантним, не просто зменшуючи важливість інших способів, а невілюючи їх. Фактично, мозок опиняється в ситуації, коли він сам руйнує се-бе і тіло-носія все більшими "дозами" небезпечних подразників, але не може ві-дмовитись від тепер уже єдиного способу одержання задоволення, а головною метою його існування стає тільки пошук і надходження нових "доз", щоб уник-нути "наркотичного голоду" при абстинентному синдромі.

Інакше кажучи, потреба в наркотику стає найголовнішою в житті нарко-мана, він перестає виконувати свої суспільні обов'язки (певні "соціальні ролі" у відповідних "соціальних нішах") — кидає роботу, сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків. Настає соціальна дегра-дація особистості. Тому, відповідно до термінології, прийнятої ВООЗ, поведін-ка людини, детермінована сформованою хімічною (від психотропних чи отруйних речовин) чи нехімічною (від комп'ютера, азартних ігор тощо) залежністю має специфічну назву — адиктивна поведінка.

Якщо розглядати причини формування соціально небезпечних способів одержання задоволення тільки у соціально-психологічному аспекті, то ви-никнення потягу до психотропних речовин найтіснішим чином пов'язані з соці-ально-культурними та економічними умовами життя людини, а одним з первіс-них глибинних факторів уживання людиною психоактивних сполук є бажання періодично змінювати свою свідомість, переживати метаморфози особистості. В свою чергу, соціальні умови поділяють на дві групи:

1) макросоціум — це суспільство, в якому живе людина, включаючи його істо-ричне минуле, мораль та моральні цінності, політичні та економічні пробле-ми, ставлення до дітей, до сім'ї тощо;

2) мікросоціум — це безпосереднє соціальне оточення людини, тобто ті особи, з якими вона спілкується, від яких залежить, з якими дружить чи ворогує. У дитячому віці мікросоціум складають передусім батьки (або особи, що їх за-мінюють), родичі, вчителі, сусіди та інші значущі дорослі, а також друзі, од-нокласники, однолітки, з якими дитина спілкується у спортивній секції, на позашкільних заняттях у різноманітних гуртках тощо.

Соціальні фактори, які провокують потяг до вживання психотропних речовин, діють не безпосередньо, вони по-різному відбиваються на психіці лю-дини. Об'єднує їх у єдине ціле атмосфера напруженості, що супроводжує кож-ний день життя. Ця атмосфера впливає, в свою чергу, на інтенсивність і розміри пияцтва й наркоманії в суспільстві, що, фактично, виступає індикатором соціа-льного благополуччя. Крім того, соціально-культурні фактори макросередови-ща позначаються і на мікросередовищі дитини. Чим молодша вона, тим сильні-ше вплив мікросередовища, особливо сім'ї. Ставлення батьків до спиртних на-поїв і тютюнопаління, звички та традиції сім'ї, пов'язані з їх уживанням, впли-вають на те, яке місце посяде алкоголь і нікотин у житті їх сина або доньки.

А що ж тоді можна розуміти під "природним", "безпечним", суспільно ко-рисним способом одержання задоволення, та які психофізіологічні причини хі-мічної та нехімічної залежності?

Як ми вже згадували, на мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю численні подразники з внутрішнього і зовнішнього середо-вища. Вони викликають утворення безумовних і умовних рефлексів в системі "мозок – тіло-носій" і все це зустрічається, стикається, взаємодіє і, з рештою, систематизується, врівноважується і закінчується утворенням динамічної рівно-ваги. Вироблення умовних рефлексів є біологічним актом, який створює основи для правильного обміну речовин та енергії між організмом і навколишнім сере-довищем. Умовні і безумовні рефлекси є органом для постійного здійснення все досконалішої рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Виник-нення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію — стрес (фізіологічна реакція, що мобілі-зує резерви організму і готує його до фізичної та розумової активності). Цен-тральна і вегетативна нервові системи разом з ендокринним залозами форму-ють реакції організму на зовнішні і внутрішні ситуації (системи подразників) таким чином, щоб бути готовим до можливих змін й виробити відповідну адек-ватну поведінку людини. При цьому, вплив конкретної ситуації на поведінку визначається тим, як людина її емоційно переживає.

Отже, все, що робить людина, супроводжується емоційним переживан-ням своїх дій або ситуацій, в яких вона опинилась. Проте емоції слід розуміти не тільки як психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх систем подразників для життєдіяльності людини у фор-мі переживання, а й специфічні, стандартні, генетично зумовлені фізіологічні реакції організму, що виникають внаслідок потрапляння в кров певних "типо-вих коктейлів" з характерних гормонів та інших біологічно активних хімічних речовин "заданої" концентрації, які синтезуються всередині організму і є типо-вою реакцією даної ЦНС на відповідні типові системи подразників. Тобто, ви-никнення будь-якої емоції має в своїй основі активацію різноманітних груп біо-логічно активних речовин в їх складній взаємодії. Модальність, якість емоцій, їх інтенсивність визначається взаємовідношенням норадренергічної, дофаміне-ргічної, серотонінергічної, холінергічної та ін. систем, а також цілим рядом нейропептидів. При цьому існує жорстка залежність настроїв і переживань від біохімічного складу внутрішнього середовища мозку. Він володіє спеціальною системою — біохімічним аналізатором емоцій. Цей аналізатор має рецептори і детектори, він аналізує біохімічний склад внутрішнього середовища мозку й інтерпретує його в категоріях емоцій і настроїв.

Водночас, людина, як і будь яка жива істота, прагне реалізувати закладену в ній біологічну програму: вижити і продовжити свій рід. Для цього потрібно здобувати собі "чисте" повітря, їжу і воду, уникати небезпеки, вивчати навко-лишній світ, установлювати стосунки з особами свого виду ("соціальна" поведінка), знайти собі сексуального партнера. Проте, для виконання такої програ-ми одного лише усвідомлення біологічної доцільності, тобто розуміння необ-хідності вказаних дій, недостатньо. Тому всі поведінкові акти що забезпечують біологічну доцільність, супроводжуються позитивними емоціями в момент до-сягнення мети – мозок "заохочує" сам себе за правильну поведінку тіла-носія.

"Система заохочень (нагород)" мозку — це сукупність структур нервової системи, що приймають участь в регулюванні та контролі поведінки за допомо-гою позитивних реакцій на дії. "Система заохочень" поряд із "системою пока-рань" відіграє основну роль в механізмах закріплення поведінки. Психологічна нагорода — це процес закріплення поведінки за допомогою приємних відчут-тів. Поняття нагороди використовується для опису позитивних якостей, що приписуються індивідом об'єкту, поведінковому акту, або внутрішньому фізичному стану. Первинні (природні) нагороди закріплюють поведінку, необхідну для виживання виду, таку як харчування, спарювання і боротьба. Вторинні на-городи тісно пов'язані з первинними і визначають цінність об'єктів, дій і станів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Цінність безпечного притулку, грошей, комфорту, краси, приємних дотиків, звуків і багато чого іншого визна-чається вторинної нагородою.

Фізіологічний механізм цих "заохочень" полягає в тому, що під час пози-тивного, за суб'єктивними уявленнями людини, досвіду (сексу, смачної їжі, приємних тілесних відчуттів тощо, а також стимуляторів, асоційованих з ними) в організмі людини у великих кількостях виробляються такі нейромедіатори, як дофамін і серотонін ("гормони задоволення"), що впливають на процеси мо-тивації і навчання, викликаючи почуття щастя — психоемоційного стану ці-лковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості. Навіть спогади про позитивне заохочення можуть збільшити рівень до-фаміну, тому такі нейромедіатори використовуються мозком для оцінки та мотивації, закріплюючи важливі для виживання і продовження роду дії. Дофамін також є одним з головних компонентів біохімічного механізму закоханості — мозок закоханої людини починає стрімко його виробляти.

Фактично, дофамін є життєвонеобхідною речовиною, нестача якої зумо-влює погане самопочуття, пригнічений емоційний стан, розвиток депресії, під-вищену інертність (загальмованість) при процесах переключення уваги людини з одного етапу когнітивної діяльності на інший, тобто призводить до дуже сер-йозних розладів руху та м'язової активності (обмеженості, скутості рухів, утруднення ходи, хвороби Паркінсона тощо). Порушення обміну серотоніну та фун-кції серотонінових рецепторів також впливають на патогенез депресивних і не-впокійливих станів, шизофренії. Так, дефіцит серотоніну в головному мозку та спинномозковій рідині може спровокувати не тільки розвиток важких станів депресії, а й здійснення суїцидального акту (самогубства).

Поряд з цим, при задоволенні потреб в організмі людини також підвищує-ться синтез ендогенних опіоїдів (нейропептидів енкефалінів і ендорфінів — "гормонів щастя"), які, зв'язуючись із відповідними опіатними рецепторами на поверхні нервових клітин мозку, викликають позитивні емоції. Фактично, у людини є ще один дуже ефективний механізм самовпливу на психіку: в тому випадку, коли людина задовольняє актуальні, життєво важливі потреби або до-сягає поставленої перед собою мети, її головний мозок сам виробляє власні "наркотики" — морфіноподібні пептиди, які, зв'язуючись із призначеними для них рецепторами, діють на "центри задоволення" мозку, що викликає у людини психологічний стан, аналогічний ейфорії (почуття радості, душевного спокою, задоволеності життям, щастя). Дана опіатна система мозку забезпечує людині знеболювання, покращує настрій, але "внутрішні наркотики" діють дуже м'яко і, як правило, не завдають шкоди організму. Так, ендорфіни, які часто виника-ють в "зв'язці" з норадреналіном і адреналіном, виділяються в організмі у знач-них кількостях в стресових ситуаціях, при тривалих навантаженнях або трав-мах, щоб зменшити больові відчуття, підвищити реакцію і швидкість адаптації організму до навантажень ("Ейфорія бігуна"). Тобто, людина може "штучно" викликати викид ендорфінів різними способами: споживання певних продук-тів (перець Чилі, гіркий натуральний шоколад); прослуховування музики, зок-рема класичної; заняття спортом, пов'язані з тривалим навантаженням (теніс, біг, плавання); зосередження на приємних думках та емоціях; заняття сексом.

Проте, опіатні рецептори також "пристосовані" для наркотичних ре-човин типу морфію (опіум, морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, героїн, папаве-рин, метадон, дегідрокодеїн, дезоморфін, бупренофрін, трамадол, етанол та ін.). Наприклад, молекула морфію входить в них як "ключ у замок", впливаючи на роботу енкефаліної системи, й, аналогічно нейропептидам, змінює роботу голо-вного мозку. Психотропні речовини також можуть вивільняти активність енке-фалінів і ендорфінів, однак, при регулярному вживанні психоактивних сполук, системи, що синтезують їх, виснажуються, і для того, щоб "підстьобувати" їхню діяльність, потрібні дедалі більші й більші дози.

Крім того, практично всі психотропні речовини є стимуляторами інте-нсивного виділення "гормонів задоволення" в мозку, оскільки вони прямо або опосередковано націлені на "систему заохочення", тимчасово збільшуючи в 5-10 разів потік (концентрацію) нейромедіаторів типу дофаміну і серотоніну в по-стсинаптичних нейронах. Наркотики певним чином "обманюють" природну "систему заохочення", дозволяючи мозку домогтися викиду дофаміну і отрима-ти почуття задоволення "штучними" методами. Наприклад, амфетамін безпосе-редньо стимулює викид дофаміну, впливаючи на механізм його транспортуван-ня. Психостимулятори (кокаїн, кофеїн, "Екстазі") блокують природні механізми зворотного захоплення дофаміну, збільшуючи його концентрацію в синаптич-ному просторі. Морфій і нікотин імітують натуральні нейромедіатори, а алко-голь блокує антагоністи дофаміну. При цьому, якщо людина продовжує "штуч-но" перестимульовувати свою "систему заохочення", то поступово мозок адап-тується до такого надмірного рівня (потоку) дофаміну, виробляючи менше ней-ромедіатора і зменшуючи кількість рецепторів в "системі заохочення", спону-каючи наркомана збільшувати дозу для отримання такого ж ефекту. Подальший розвиток цієї хімічної толерантності поступово призводить до дуже тяжких і негативних змін в нейронах і інших структурах мозку.

Отже, психоактивні речовини впливають на процеси збудження і галь-мування в нервових клітинах: вони можуть змінювати співвідношення між ак-тивністю мозкових центрів задоволення (насолоди) і незадоволення. Стимулю-вання ними центрів задоволення викликає у людини приємні емоції — ейфорію, а стимулювання центрів незадоволення — негативні емоції (поява страху, неспокою, тривоги, похмурого настрою, злобності, агресивності) — дисфорію.

Таким чином, головний мозок людини є "природним наркоманом" – йому потрібне хоча б періодичне стимулювання "центрів задоволення" для відповід-ного переживання щастя (ейфорії). Тому в процесі свого формування й розвит-ку від народження (а то й раніше) він виробляє певні соціально-обумовлені по-слідовності дій тіла-носія, при яких одержуються максимальні рівні концентра-ції "гормонів задоволення (щастя)". Проте, в процесі "нормальної" соціалізації ці послідовності дій мають певні складності при їх реалізації, що стимулює ін-дивіда до повноцінного розвитку психіки та активної діяльності в рамках суспі-льства із зайняттям певних "соціальних ніш" і виконанням певних "соціальних ролей" – формування складної ієрархічної системи суспільно корисних спосо-бів одержання задоволення. Однак, мозку людини значно простіше, легше і швидше одержати задоволення внаслідок споживання психоактивних речовин або під час інших небезпечних дій ("собача ейфорія", аудіо та цифрові наркоти-ки, ігрова та Інтернет залежність тощо). А оскільки, фактично, мозку людини, на жаль, все рівно від чого переживати ейфорію, то, за певних обставин, він завжди зробить вибір на користь соціально небезпечного способу одержання задоволення, якщо в індивіда на той момент не буде сформована повноцінна діюча система суспільно корисних способів. Такому мозку байдуже, що відбу-вається руйнування його тіла-носія та/або соціальна деградація його особистос-ті, головне – постійно одержувати кайф. Тому, в цьому контексті, найважливі-шим завданням батьків (зокрема) та системи освіти (загалом) є, фактично, фор-мування у дітей в процесі виховання і навчання повноцінної складної ієрархіч-ної системи суспільно корисних способів одержання задоволення, яка б мала такі домінанти, що однозначно переважали при "виборі" соціально небезпечні способи. Саме це є найбільш ефективною профілактикою вживання наркотиків.

 

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте призначення та основні види аналізаторів.

2. Дайте визначення поняття рецептора та перелічите основні види рецепторів.

3. Охарактеризуйте провідні нервові шляхи та мозковий центр аналізатора.

4. Визначте сутність поняття „абсолютної межі чутливості” та „диференціального порогу чутливості”.

5. Поясніть психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.

6. Проаналізуйте сенсомоторні реакції людини та здатність її аналізаторів до просторової та послідовної сумації.

7. Дайте характеристику здатності аналізаторів людини до адаптації, тренування та післядії.

8. Визначте значення парності аналізаторів та їх здатності до вікарування у забезпеченні безпечної життєдіяльності людини.

9. Назвіть основні недоліки роботи аналізаторів.

10. З’ясуйте специфічну будову та властивості зорового аналізатора.

11. Проаналізуйте роль нюху для безпеки людини.

12. Визначте значення смакового аналізатора для оцінки небезпечних факторів середовища.

13. Дайте оцінку вісцеральному аналізаторові як координатора сталості внутрішнього середовища організму людини.

14. Ваші уявлення про тактильний аналізатор.

15. Проаналізуйте значення температурно-сенсорної системи.

16. З’ясуйте роль больової чутливості у мобілізації організму людини а боротьбу за самозбереження.

17. Охарактеризуйте вібраційну чутливість.

Лекція № 4