Спільні властивості аналізаторів

Виділяють такі основні спільні властивості аналізаторів:

1. Абсолютна межа чутливості, що має верхній та нижній рівні:

а) нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина дії под-разника, що викликає відчуття;

б) верхня абсолютна межа чутливості — максимально допустима вели-чина дії подразника, що ще не викликає в людини відчуття болю (грани-чно дозволена інтенсивність сигналу, що близька до больового порогу).

2. Диференційний поріг чутливості — мінімальна величина зміни дії подраз-ника, яку здатний відчути аналізатор. Розрізняють:

а) диференціальну чутливість до зміни інтенсивності сигналу — мініма-льну зміну інтенсивності сигналу, що відчуває людина.

б) диференціальну чутливість до зміни частоти сигналу — мінімальну зміну частоти сигналу, що відчуває людина.

Диференціальний поріг чутливості може бути як абсолютний (DІ — міні-мальна величина зміни інтенсивності дії подразника, що реєструється) так і відносний D_І = DІ/І, де І — вихідна (початкова) величина інтенсивності дії подразника.

3. Основний психофізіологічний закон Вебера-Фехнера: інтенсивність наших відчуттів прямо пропорційна логарифму інтенсивності дії подразника. У ма-тематичній формі цей закон має вигляд: S=K∙lgI+C, де S — інтенсивність (або сила) відчуття; І — інтенсивність дії подразника; К і С — константи, що ви-значаються відповідною сенсорною системою. Цей закон показує, що вели-чина відчуття змінюється значно повільніше, ніж сила подразника.

4. Сенсомоторні реакції — це зворотні дії людини на будь-які подразники, що впливають на її органи чуття. Для кожного аналізатора характерна певна мі-німальна тривалість сигналу, що необхідна для виникнення відчуття. Час, який проходить від початку впливу подразника до появи відповідної дії на сигнал (руху), зветься латентним періодом, а час виконання руху — мо-торним періодом. Час, необхідний для виникнення збудження в периферичній частині аналізатора, дорівнює 20-60 мс, для проведення збудження у провідниковій частині аналізатора – 2-3 мс, час аналізу відчуттів у корі го-ловного мозку – 15-20 мс, решта часу, що полягає в реалізації відповіді у руховому аналізаторі, – 100-300 мс. Величина латентного періоду для різ-них аналізаторів має наступні значення: зоровий – 0,15-0,39 с; слуховий – 0,12-0,18 с; нюховий – 0,22-0,39 с; смаковий – 0,6-0,7 с; тактильний – 0,09-0,22 с; температурний – 0,28-1,60 с; вестибулярний – 0,4 с; больовий – 0,13-0,89 с. Час реакції на світло подовжується при сприйнятті не централь-ним, а периферичним зором. Час сенсомоторних реакцій залежить від вто-ми, емоційного стану, віку.

5. Особливою властивістю аналізаторів є їх здатність до просторової та пос-лідовної сумації дії подразників. Просторова сумація здійснюється тоді, коли в один і той же центр надходять сигнали від різних аналізаторів. Пос-лідовна сумація виникає внаслідок повторної дії серії однакових сигналів.

6. Адаптація аналізатора — пристосування рівня чутливості аналізатора до рівня інтенсивності дії подразника. Завдяки здатності до адаптації, при висо-ких рівнях інтенсивності дії подразника чутливість аналізатора знижується, при низьких – підвищується. Так, наприклад, зоровий аналізатор здатний ре-гулювати світлову чутливість залежно від рівня освітленості (зорова адапта-ція), причому виділяють темнову адаптацію, коли світлова чутливість ока

значно підвищується при різкому зменшенні рівня освітленості (тривалість становить 40-60 хв.), та світлову адаптацією, коли світлова чутливість ока знижується при переході від темноти до високого рівня освітленості або від меншої яскравості до високої (тривалість становить 8-25 хв.). Якщо переходи від низької яскравості до вищої і навпаки відбуваються часто і не вкладають-ся у тривалість термінів адаптації, то настає переадаптація, яка характеризу-ється різким порушенням функціонального стану зорового аналізатора (різь в очах, сльозоточивість, втрата здатності сприйняття). Сенсибілізація — підви-щена чутливість аналізатора. Крім того, аналізатори мають здатність не тільки сповільнювати а й повністю зупиняти надходження сигналів у центр. Ця особливість зростає при втомі центру внаслідок дії монотонних або дуже си-льних сигналів. Так, для нюхового аналізатора характерна властивість, коли чутливість до запаху при його тривалій дії знижується, причому настільки, що людина перестає відчувати навіть досить приємні запахи. Чутливість відновлюється після відсутності запаху.

7. Аналізаторам притаманна здатність до тренування з відповідним підви-щенням чутливості та прискоренням адаптаційних процесів. Наприклад, час-то говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів тощо.

8. Інерція відчуттів — спроможність аналізатора певний час зберігати відчут-тя після припинення дії подразника. Це так звана післядія, коли подразника вже немає, а збудження в центрі ще зберігається. Фактично, людина може ві-дновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або по-чуті звукові інтонації. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливості аналізатора. Так, наприклад, зоровий аналізатор володіє інерцією зору — фі-зіологічною властивістю зберігати виникле збудження після припинення дії світлового подразника. Зоровий слід після світлового подразнення може три-матися від 0,1 с до кількох хв. Останнє зумовлює за певних умов формування у людини сприйняття безперервно діючого світлового подразника. Наймен-шу кількість світлових подразнень за одну секунду, при якій настає злиття окремих світлових сигналів у одне ціле, називають критичною частотою миготіння, що знаходиться в межах від 12 до 25 Гц. Прикладом такого яви-ща є суцільність зорового сприйняття при демонстрації на екрані рухомої кі-ноплівки із швидкістю 24 кадри за секунду, що перевищує критичну частоту миготіння за умов відповідної освітленості. Крім того, інертністю зору зумо-влений стробоскопічний ефект, що виникає тоді, коли час, який розділяє дискретні фази спостереження, менший ніж час гасіння зорового образу. Са-ме в цьому випадку спостереження суб’єктивне і відчувається як неперервне. Це й зумовлює виникнення ілюзії руху при переривчастому спостереженні окремих об’єктів або ілюзії нерухомості, чи сповільненості руху, коли рухо-мий об’єкт періодично опиняється в попередньому положенні.

9. Аналізатори за умов нормального функціонування знаходяться у постій-ній взаємодії між собою. Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбувається пов-не сприйняття людиною об’єктів і явищ зовнішнього і внутрішнього середо-вищ. Крім того, за рахунок цієї властивості реалізується така здатність нер-вової системи як вікарування, коли людина, що позбавлена деяких аналізато-рів, може жити повноцінним життям, адекватно сприймаючи оточуючий світ внаслідок "компенсативної" роботи інших аналізаторів і відділів мозку.

10. Парність (багатоелементність) аналізаторів забезпечує високу надійніс-ть роботи за рахунок дублювання сигналу, формування "об'ємних" вічуттів.