1. «Титанізм» та «фаустівський дух» у європейському Відрод-женні.
2. Проблема релігії та моральності у філософії Відродження.
3. Методологічні ідеї Ф. Бекона та Р. Декарта.
4. Новоєвропейське вчення про субстанцію.
5. Особливості тлумачення людини й суспільства у філософії Нового часу.
Література
1. Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. — К., 1995.
2. Аристотель. Соч.: в 4 т. — М., 1973–1983.
3. Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976.
4. Афоризмы старого Китая. — М., 1988.
5. Богомолов А. С. Античная философия: в 2 ч. — М., 1985.
6. Бугай Д. В. Критика теории идей в «Параманиде» Ллатона //Вопросы философии. —1997. — № 4.
7. Буддизм. История и культура. — М., 1989.
8. Древняя Индия. Язык, культура, текст. — М., 1988.
— 85 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
9. История китайской философии. — М., 1988.
10. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай
и Индия. — М., 1989.
11. Открытие Индии. Философские и зстетические воззрения в Индии XX в. — М., 1987.
12. Платон. Соч.: в 3 т. — М., 1968–1972.
13. Татаркевич В. Історія філософії: т. 1. Антична і середньовічна філосо-фія. — Львів, 1999.
14. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой филосо-фии. — М., 1991.
— 86 —
МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ
Тема 4.
СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX–XX СТ.
Німецька класична філософія
План
Критична філософія І. Канта.
Суб’єктивний ідеалізм І. Фіхте.
Обєктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга.
Система ідеалістичної діалектики. Г.-В.-Ф. Гегеля.
Філософія Л. Фейєрбаха.
У другій половині XVIII ст. центр європейської філософської думки перемістився з Англії та Франції до Німеччини, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних транс-формацій. Саме тут напередодні буржуазних перетворень, виника-ють ідейні пошуки і духовне піднесення, що охопили все суспільство, в тому числі й філософію. Сформувалась філософська традиція, у межах якої вдалося переосмислити багато проблем, над якими марно працювала попередня філософська думка. Одна їх група мала гносе-ологічний характер: протистояння емпіризму й раціоналізму, детер-мінізму і свободи волі; друга — онтологічний (стосувалася буття лю-дини): протиріччя між натуралістично-механістичним світоглядом і специфікою буття людини, яке виходило поза межі цього світогляду.
Німецьку класичну філософію сформували І. Кант, І. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л. Фейєрбах. Певною мірою до цієї традиції можна зарахувати філософію К. Маркса, принаймні ка-тегоріальний апарат і стиль мислення Маркса не виходить за її межі.
Філософів, які належать до німецької класичної філософії, спо-ріднює зміщення центру дослідження від об’єкта до суб’єкта, в онто-логічному аспекті — від природи до історії і культури. Відбувається переосмислення і самого суб’єкта. Якщо раніше він мислився як пев-на духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в німецькій класичній філософії суб’єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людство, яке здійснює історичний поступ на основі практичної діяльності (Маркс). Іншими словами, суб’єкт мислиться як діяльність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворю-ється на культуротворчу діяльність, вільне самотворення.
— 87 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
